ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2018.07.22 22:17
Надіється іще кіношний брат,
що там, де Ойкумена неподільна,
його чекає нація підпільна.
Не може пережити вічний кат,
що Україна вже навіки вільна.

Що наші рубежі – це на віки,
що наша буйна слава – козаки,

Микола Дудар
2018.07.22 20:47
Дозволь чола торкнутись, Імператоре
Побути біля тебе твоїм Вечором…
Ти чуєш явори шепочуть: - Брате мій
Візьми і нас у свою течію…

Дозволь мені побути твоїм Простором? -
Одна з найкращих в світі здобича
Ти чуєш явори шепочуть: - Острове

Ігор Шоха
2018.07.22 20:33
            І
Хто очолює війну,
знаємо. Ємєля!
Я узяв цю новину
у Полішинеля.
Є й домашні вороги –
обрана «еліта»,
що намотує борги

Ярослав Чорногуз
2018.07.22 19:15
Плакучі верби понад ставом,
Троянд зарошених кущі…
Неначе пестощі дощів –
У срібних краплях величавих.

Невже круг мене ви, невже ви?
Ці ніжні розсипи немов –
Красуні білі і рожеві,

Світлана Майя Залізняк
2018.07.22 17:41
Хочу миру - не війнушки.
Затихають крупорушки,
вимирають села дальні,
йде людва у сповідальні...

Павучок чатує муху.
Пиво витіснить сивуху.
Шоко-лад тягучий в чані.

Олександр Сушко
2018.07.22 16:54
Бреше з амвона пописько на паству,
А чи поет-бракороб не такий?
Авторський наголос - мовне шахрайство,
Крапле неправда лукава з руки.

Сухо в кебеті, проріха у торбі,
Чуб накриває поцвілий кашкет.
Наче-неначе, мовби-немовби -

Віктор Кучерук
2018.07.22 11:56
На липовім цвіті настояне літо
лоскоче у ніздрях повітрям хмільним,
а сонце уроче – засліплює очі
і зрячий – стаю безпорадно сліпим.
Лиш чую щомиті, в небесній блакиті,
дзвінке щебетання веселих пташин, –
і хочеться жити, між співів та цвіту,
без

Вікторія Торон
2018.07.22 09:27
Кругові
Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
Без кінця і без початку на верткім веретені
Ніби куля – сніжним схилом і увись – у літній день
Навкруг місяця рухлива безупинна карусель
Як годинник, чиї стрілки від

Ігор Деркач
2018.07.22 08:11
Не цікаво у цьому кіно,
де весну переписує літо
і немає мені все одно
ні привіту, ні дружнього звіту.

Не співає охляла душа,
переповнена вщерть самотою.
Орошає сльоза... Ороша?:)

Микола Соболь
2018.07.22 05:48
Садок потопає у квітах
І тішить плодами мене.
Десь зорі летять по орбітах,
Десь вітер холодний задме…
А, я, повертаюся знову
В найкращий куточок землі
Де мати мені колискову
Співала у ріднім селі.

Марія Дем'янюк
2018.07.21 15:46
Звільнилася від пут і вільна:
Свого я серця королівна,
Де сосни небо підпирають,
Відрадно солов'ї співають,
І вітровій із сині гір,
Шепоче стишене повір...
Цілую небеса шовкові,
Палахкотіння пурпурові,

Світлана Майя Залізняк
2018.07.21 13:20
Я розглядаю сукню "Манола"...
Муза у дощ розманіжена, гола.
Котики ліверку нюхали, вмовкли.
В дах угрузають "гостинці" Дамокла.

Пишеться-вариться...
Де ж те епічне?
Ми - це Європа: Безлюдівка, Ічня...

Володимир Бойко
2018.07.21 11:28
А, можливо, тобі заманулося грошей і слави,
А, можливо, тебе вже чекає високий політ,
А, можливо, і я – тільки витвір твоєї уяви,
А, можливо, нам двом паралельний відчиниться світ.

А, можливо, й не двом, бо у всесвіті ми незалежні
Від обставин, від

Микола Дудар
2018.07.21 10:58
Нудьгую за стернею… за соломою
і за жнивами, сіном - косовицею…
і неймовірною від щастя втомою
солодкою від втоми медовицею
де на рахунок три, вже засинаючи
обмурзані, невмиті і обвітрені
ми посмішку свою дитячу-заячу
у небеса ховали до освітлення

Микола Соболь
2018.07.21 07:36
Невпевнений у завтрашньому дні?
Згадай-но, казку (це було давно) –
«Не крали руки…» ці слова чудні
Нам показали, що насправді – дно
Не коломийки діда Василя,
Не «баєчки зі склепу», зовсім ні.
І тільки вилітає: «Voi la!»*
Чи дивні ми, чи йолопи дурн

Ігор Деркач
2018.07.21 07:08
І на душі – тепло,
і в серці гармонійно.
Пішли дощі. Зело
іде на урожай.
Сьогодні повезло.
Не дістає зараза
і фурія назло
у тім'я не довбе.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лесь Українець (2016) / Поеми

 Історія України-Руси
Ой часи колись були
На землі Вкраїнській мирні,
Люди в злагоді жили,
Перед Богом усі рівні.

Був інакший то нарід,
Не руський, не український,
Та в культурі нашій слід
Досі лишився трипільський.

За трипільцями племен
Різних кочових чимало
Населяло наш терен
Проміжок часу тривалий.

Вирував широкий край -
Сила била через край.

Кімерійці ж бойові
Сармати а також скіфи
Залишили по собі
Самі здогади та міфи.

Далі здаля прибули
Готи вельми войовничі,
Тут сторіччя пробули
Поки гуни їх знищили.

На той час в Європі Рим
Землі Середземномор'я
Звоювавши, підкорив
І народи поневолив.

Легіони йшли вперед,
Несли меч і арбалет.

Рим неволив і гнобив,
Завдавав пекельні муки,
Але греччину любив
І поширював науки.

Люд слов'янський вже як Рим
На частини дві розпався
Державу свою створив -
Перше ж Київ заснувався.

Русь у розбратах гірких
Вторгнення не сподівалась;
Пахло смертю довкруги,
Братня дружба руйнувалась.

Не вернути давню згоду -
Горе бідному народу!

А скоро й нова біда
Підібралася нізвідки,
Бог нам клопоту завдав
За гріхи. Ворони - свідки!

Нас безбожники знайшли,
Завітали без запросин;
Випалили до золи
Будинки з дубів і сосен.

Каро, що несла в наш дім
Крім ненависті й жадоби?
Ні наук, ні перспектив,
Одні муки і хвороби.

Ходять люди у ярмі
По невидимій тюрмі.

Шиї до землі гнемо,
Брови суплячи похмурі,
Чорну долю клянемо
У тюрмі без ґрат і мурів.

Часом московські князі
Ярлики поздобували,
Утвердились на Русі
А тоді й Орду здолали.

Чом не жити від тих пір
Брату дбаючи про брата?
Та непримиренний спір
За землю, гроші та владу

Охолоджує любов,
І тече братерська кров.

Після довгих лихоліть
Розвиток призупинився,
У скруті несамохіть
Брат на брата озлобився.

Цар Іван усім завдав
Злої, грізної науки,
Душу сатані продав,
Люд прирік на тяжкі муки.

Поки ж ляхи й москалі
На Вкраїну зазіхали,
З півдня бусурмани злі
Людей у неволю брали.

Божа кара й годі тут!
Як же вирватись із пут?!

Та не всякий те терпів
(Хіба дітись було ніде),
Шаблі замісто серпів
У руках стали ясніти.

Гуртувались на Дніпрі
Вільні, непокірні душі,
У тяжкій, нерівній прі
Опирались якнайдужче.

Не за скарб лилася кров,
Нам своєї волі досить!
Наламали ляхи дров,
Як земля їх тільки носить?!

А прокляті москалі
Знахабніли взагалі!

Так за батька, за Хмеля,
Збудувалася держава,
Та недовго пробула
Наша слава моложава;

У безвиході війни
Заблукав Мазепа-гетьман,
Перед царством завинив,
Понадіявся на шведів.

А чи ти, Петро, затим
Согрішив хіба не більше?
Таку кару напустив,
Що й не видумаєш гірше -

У Батурині дітей
І жінок рубали впень!

Ти на Україну мав
Відпочатку свої плани;
І Мазепа їм сприяв,
Поки ти не став тираном.

Катерина ж довела
Ваш свободожерський задум,
Зруйнувала Січ дотла,
Кріпосне вернула право.

Тяжко сумно в кайдани,
Бувши вільним, повертатись,
Та вже більше не могли
Ми як перше згуртуватись.

І над нами стало знов
Панувати зле кубло.

Не подумай, боже, й ми
Пред тобою небезгрішні,
Але гіршої чуми
Не зазнали ніхто інші.

Та з чорнезного ярма
Визріла душа пророча,
Правди щирої слова
Пролунали серед ночі.

Батьку! Добре, що й не знав,
Що нас далі дожидало,
Із могили мо б устав,
Так душа б твоя ридала!

Одні кати відійшли,
Щоби ще гірші прийшли..

Світова війна була,
Люди бачили нагоду
З-під обридлого ярма
Видерти свою свободу.

Заснували УНР:
Було військо, була рада.
Так жили б і дотепер,
Та дозволили попрати

Злодіям свободи храм,
Потоптати наші стяги.
В кого совісті півграм,
Хто неситі до нестями,

Тим не відчиняй воріт,
Бо не скажуть нам "Привіт!"

От же кара нас найшла!
Думала, ковтне до крихи.
Наробила злого зла,
Понакоювала лиха.

Лупцювала батогом,
Висилала на край світу,
Виморила всіх кругом -
Не було людям просвіту.

Викосила роду цвіт
Більшовицькою косою,
Захопить хотіла світ,
Та сконала від застою.

Знову жовто-синій стяг
Своє тіло розпростяг.

До свободи довга путь
Закривавлена тілами,
Що забули як і буть
Ми свободними орлами.

Зайняли крісла умить
Невситимі бегемоти -
За людей їм не болить,
А нажитися не проти.

Підлабузники Москви!
Кляті пішаки безвольні!
Коли ж буде уряд свій
Дбати про людей бездольних?!

Поки в ньому лихварі,
Нарід не буде на коні!

Україна - дім людей,
Чи колонія остання?
Все ніяк не одійдем,
Мабуть було недостатньо...

Слово наше нетверде,
Воля хиренная слабне,
Нема згоди, як ніде -
З того й живиться нахабний.

Люди! Нам усім разом
Будувати цю країну,
Дружнім станемо гуртом -
Подолаємо руїну.

Поки ж брат на брата злий -
Буде світ нам неясни́й!

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-03-09 22:57:58
Переглядів сторінки твору 263
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.866 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.616 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.736
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2018.07.13 07:51
Автор у цю хвилину відсутній