ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Маркіяна Рай
2018.12.19 12:56
Що ти, літуне, видів за горизонтами, -
Грізними швами двох неосяжних твердей?
Я б тобі видала віру свою приземлену,
Як видають нагороди і таємниці,
Щоби не падала ниць, не зривалась з мого лиця,
Щоб уплітав її до сонячного вінця.
Промені, наче спиц

Світлана Майя Залізняк
2018.12.19 10:28
Розцвів нарцис у авторськім єстві.
Стеблом повзе комашка величава.
- Не вказуй... не потрібен шелех твій!
На пуф до мене прийде юнка-пава,
А ти - дозріла, мудра... ти - не та,
яку я намалюю на шпалері.
Зламавсь нарцис...
І просить в ос бинта...

Олександр Сушко
2018.12.19 10:11
Укліщився в сідниченьку зоїл,
Щодня гризе мої творіння, злюка:
- Драглисті, бевзе, віршики твої!
Пегас не кінь, а хвора й лиса курка!

Мій читачу! Сонетяра прости!
Чудовні оди грамузляв ізмалку.
Та це не ґандж, такий у мене стиль,

Ігор Деркач
2018.12.19 08:18
З одного боку, нібито – орли,
а з іншого , мов когути, обоє.
Ой, людоньки! Закльовує малий
великого ліричного героя.

Але оба – мої учителі:
один – сонету, інший – параної...
А дисципліна – наче москалі:

Віктор Кучерук
2018.12.19 07:57
Від самоти осатанілий,
У плині скорбному ночей, –
Шукаю досі марно тілом
Її довірливе плече.
Ніяк змиритися не можу
Із тим, що стихнув скрип пружин, –
Що на розстеленому ложі
Лежу засмучено один.

Василина Іванина
2018.12.18 20:58
ожеледиця жебрає
на роздоріжжі
_дайте хоч одненьку жертву_
тихо канючить
підступно скалячись
услід перехожим
мовляв
недалеко втечете від мене

Тетяна Левицька
2018.12.18 17:14
День врунився, хмелів учора,
сьогодні - втратив щастя шарм.
І знову хочеться на море
в оазу фінікових пальм.

В тропічнім царстві оживаю,
Блакитним лотосом цвіту.
Блаженство неземного раю

Ярослав Чорногуз
2018.12.18 15:50
Мене повчає псевдодруг, як жить,
Хоча молодший віком проти мене.
Та уявля себе «великим» вченим,
Й нема нахабству дикому межі.

І по воді його все пишуть вила –
Він хоче, щоб поліг я на війні.
А він пророком став, був на коні,

Віта Парфенович
2018.12.18 15:27
кому доводити і що?
а головне – то є навіщо?
танцюючи на попелищі,
розплата буде і «расчет»

кому доводити і де?
хто я – я теє добре знаю,
на ранок з кавою чи чаєм,

Олександр Сушко
2018.12.18 11:43
Замріявся (на те я і піїт),
Із пуза долина приємний буркіт.
Померти в ліжку аж під сотню літ
Забаглось між турботливих онуків.

Хай патріоти скніють на війні,
А я на кухні попишу віршата
Про сад, любов, озера та лани.

Любов Бенедишин
2018.12.18 11:23
Хочеться крикнути: «Де ти?» –
У глибину Інтернету.
Між чудасій і докорів
Щастя впізнати своє.

Скрізь – несполохана тиша,
Луни її не колишуть.
Бачити внутрішнім зором

Ігор Шоха
2018.12.18 11:15
Усі ми аплодуємо, буває,
всьому новому, любимо пісні.
І не буває соромно мені,
що долучився із якогось краю
до арії у опері одній.

ІІ
Є фабула. Анонси оминаю я...

Світлана Майя Залізняк
2018.12.18 10:23
Сон...
піднімаюся вище за трави.
Сила тяжіння тепер несуттєва
Ось долітає червіньковий гравій.
Хто ж там зустріне - Евтерпа чи Єва?

Сцени...
ліани...

Віктор Кучерук
2018.12.18 06:36
Як прикро, люба, що не разом
Уже радіється й болить, -
Що ти впокоїлась одразу,
А я - вагаюся що мить.
Зіперсь лякливо на онуків
І, мов зачумлений, стою, -
Собі продовжуючи муку
Та поділяючи твою...

Галина Михайлик
2018.12.17 22:02
сніжно
ніжно
біло

біль
минув
давно -
гадало_ся...

Ігор Шоха
2018.12.17 21:16
Йдемо за обрій інеєм повиті.
Усе насущне маємо з небес.
Неуязвимі, бо за правду биті,
і віковічні, бо Ісус воскрес.

До видимого муляємо ноги
та істині радіємо здаля.
У нас немає битої дороги,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Надін Ко
2018.12.16

Гобіт Васильковий
2018.12.08

Євген Лінивий
2018.10.20

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 Синиця у руці або 5-й елемент


Закохуюся в образ, ідеалізую, наділяю рисами, які не властиві об’єктові обожнювання, домріюю, і зрештою – розчаровуюся. І щось таки в тому розчаруванні є.
Згадую приємний лоскіт в грудях, коли цей чужий чоловік заходить до кімнати, його ввічливість і привітність, і вже додумую сама, який він ніжний, чуйний, з багатим внутрішнім світом. І мені хочеться ділитися своїм світом і пізнавати його горизонти, горизонти його всесвіту.
Летіти на крилах фантазій та мрій. Він мені подобається.
Якось нам випало разом їхати додому. Не те, щоб до нього, чи мене, ні, просто по дорозі, подорожні.
Ми тіснилися у автівці, колега підвіз до метро, я без остраху, з інтересом, дивилася прямо у очі. Ми говорили на задньому сидінні набитої вщент автівки про театр, бо попереду мене чекала зустріч з подругами, саме цього вечора ми спільно йшли на виставу з одним знаменитим артистом. В передчутті прекрасно проведеного часу я ділилася настроєм. Позитивом. Я чекала, що зустріч скоро відбудеться, і мене наповнювала радість.
Коли ми втрьох увійшли до вагону метро, я, він і ще одна дівчина з нашого колективу, я замовкла. Дівчина вийшла на наступній станції. А ми лишилися. Кожен по собі.
Чоловік витягнув свій новомодний телефон і ввіткнув до вух навушники. Тиша, шелест коліс по рейкам. Я хотіла розпочати розмову, це був той нечастий випадок, коли ми були наодинці, і не зовсім. Проте він мовчав. У моїй душі за долі секунд промайнуло оте все пережите-прожите відчуте, ніколи не знаєш, коли воно нахлине, ніби цунамі і поглине тебе.
Я згадала, як той, хто поруч мене уже кілька років і силу-силенну днів з цікавістю слухає мої розповіді про кіно, театр, історичні місця Києва. Як ми робимо перший спільний похід до театру, я ретельно готуюся, щоб моєму супутникові сподобалося, і йому справді подобається. Як ми, повертаючись з театру, обговорюємо побачене, як він робить логічні висновки, як на мене неочікувані, але очевидні, і мені так приємно, що час не витрачено намарно. Як він мене обіймає, притискаючись ніжно до голови своїм підборіддям і непомітно для всіх цілує мою голову. І це інтимно і прекрасно.
Як ми їдемо у метро, і він настільки сильно хоче бути поруч, що обіймає мене, руки сплітаючи на животі, я спиною стою, притиснута до нього, а він до дверей, які не відчиняються, і людно, дуже людно, а потім виявляється, що краєчок його нового телефона трохи тріснув, бо не витримав навантаження двох тіл. Пригадую і посміхаюся. Тепло і затишно.
Як приємно, коли люблять, можливо, навіть більше, ніж ти сам можеш полюбити. Просто за те, що ти є, живеш-дихаєш, просто за погляд, що теплом зігріває і наповнює, журить чи змушує себе відчувати винним. Але навіть провина зникає, коли тебе крадькома цілують у голову. Як дитину цілує любляча мати.
Я стискаю пальці. Я думаю, чому інколи відволікаюся і забуваю про оті світлі моменти, даруючи увагу іншим, не вартим її.
Я – елемент соціуму, що намагається усвідомити і зрозуміти природу непідробної симпатії і інтересу, зацікавлення до особистості, а не до того, що та чи інша людина може дати. Ми всі – окремі світи, що поєднуються у броунівському русі, доволі хаотичному. Повязані у взаємодії незалежно від того, чи хочемо зіштовхуватися, чи ні.
І тут досвід підкидає ще одну картинку, як той, хто з минулого, бридкий і недостойний, тягне свої липкі пальці до мого тіла, а поглядом впявся, мов кобра, у груди... Помилки минулого, на яких вчаться. Після них цінуєш зовсім інше – внутрішнє світло, а не тьму, що приманює примарними статками і зручностями. Ти спробувала – говорю собі – відпусти. І відпускаю. І думаю про інше – світле і приємне. Про теплі ведмежачі обійми, погляд очі в чі, про щиру посмішку. Про сопіння і тепло під ковдрою. Він ділиться зі мною своєю щирістю і теплом. І від того стає затишно і добре.
І мені стає соромно. Бо! Я щоразу зраджую того, хто мене цінує, думаючи про інших. Зраджую, але усвідомлюю, що світ повниться багатьма випробуваннями і сюрпризами, і починаю цінувати більше, бо терплячий, той, хто поруч, тепле сонце, і моя радість. Я любитиму тебе, бо я для тебе уже королева на троні, хоча і без розкішного приданого. Ти – мій пятий елемент, бо! Я й досі не зрозуміла, яким таємничим чином нас познайомили, зіткнули наші світи і мене осяяло твоїм теплом.
Скоро моя зупинка. Колега дістає навушника з вуха, щоб спитати, чи я виходитиму, нам ніби й по дорозі, і ніби й ні... Я кидаю наспіх, що моя наступна. Щось додаю про знаменитого актора і прекрасність театру. І кажу, що раніше залюбки пішла б з ним, аби показати, відкрити цьому чоловікові, яким прекрасним може бути перебування у моменті тут і тепер. Бо театр – це тут і тепер – гра наживо без шансу переграти, залежно від настрою актора, від його відчуття реальності на зараз. Ми обмінюємося короткими репліками про уподобання і інтереси. Але коли я виходжу з вагону, то думаю над тим, невже цікаво обмежувати свій кругозір лише спортом. Обмеженість, відгороджуватися від купи різноманітних зацікавлень і занять. Спілкуватися, розширювати коло знайомств. Пізнавати реальність своїми емпіричними спробами, а не через вікно віртуальності – телевізор чи телефон... щось таки в тому розчаруванні є.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-03-14 11:55:38
Переглядів сторінки твору 208
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.891 / 5.36)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.681 / 5.27)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.820
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.12.18 20:34
Автор у цю хвилину відсутній