ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Оскара Вайльда
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
І
Не вдяг він розовий мундир,
Хоч той же колір змив
Вина і крові з рук своїх:
Кров і вино пролив,
Як з мертвою його знайшли, --
Кохану в ліжку вбив.
Коли вже з в'язнями гуляв,
В старе і сіре вбравсь,
У шапочці для гри в крикет;
Й хоч крок легким здававсь,
Та ще не бачив я, щоб хтось
Так смутком переймавсь.
Хто б з відчаєм таким дививсь --
Ніколи не забуть --
В маленький купол голубий,
Що в'язні небом звуть,
І в кожну хмарку осяйну,
Які по нім пливуть.
І я по тому ж брів кільцю,
Хоч з іншого кінця,
Й гадав: за що ж він сподобивсь
Тернового вінця,
Коли хтось ззаду прошептав:
"Повісять молодця."
О боже! Мурів цих тягар
На мене враз упав,
Й цей купол голову мені,
Немов обруч, стискав,
І поряд з болем його свій
Я вже не відчував.
Бо зрозумів, що так його
Прискорювало крок,
Й цей відчай, що в його очах,
З яких постав думок:
Кохану вбив -- то ж і йому
Вмирать надходить строк.
Вбивають всі любов свою,
Відчувши в серці щем,
То словом лесті чи образ,
То сміхом чи плачем;
Цілунком Юди -- боягуз,
Сміливець же -- ножем.
Один вбиває юним ще
І старцем вже -- ще хтось,
Могла б і хтивість це зробить,
Й це б розкоші вдалось,
А жалість в хід пускає ніж,
Щоб мук не додалось.
Любив хтось менше, а хтось більш;
Той всох, той повен вщерть;
Один знесилено тремтів,
А інший був, як твердь;
Вбивали всі любов, та все ж
Не всім розплата -- смерть.
Не всім відчай знать і ганьбу
Й безжальний долі строк,
Як шию в зашморг одягнуть,
Обличчя ж -- у мішок,
Й повиснуть ноги в пустоті,
Здійнявшись на вершок.
Не всім сторожу мовчазну
І вдень мать і вночі,
Що чує ехо їх зітхань,
Молитви всі й плачі --
Але до них байдужі ті,
В руках чиїх ключі.
Їм не будитись вранці й зріть,
Як в камеру зайшли
В сутані білій -- капелан,
Шериф -- в наряді з мли,
І комендант з лицем таким,
Мов маску надягли.
Не їм тюремних процедур
Принизливість важка,
Де й огляд в лікаря, чий рот
Вульгарний не змовка,
Й годинника "тік-так", немов
Удари молотка.
Не їм скорбот сухим піском
В рот спрага увійде,
Аж поки кат на ешафот
В ременях поведе,
Й на шиї зашморг забринить
І спрага вся пройде.
Не всім вдавалось з віщих уст
Почуть про свій кінець,
Коли в душі шаленства дрож,
Що ти іще не мрець;
Не всім могилу зріть свою
Й скорботний свій вінець.
Не всім очима в неба синь
Останню мить стрічать,
Й востаннє дать з безкровних уст
Молитві прозвучать,
Й відчуть цілунком на щоці
Кайяфину печать.
Не вдяг він розовий мундир,
Хоч той же колір змив
Вина і крові з рук своїх:
Кров і вино пролив,
Як з мертвою його знайшли, --
Кохану в ліжку вбив.
Коли вже з в'язнями гуляв,
В старе і сіре вбравсь,
У шапочці для гри в крикет;
Й хоч крок легким здававсь,
Та ще не бачив я, щоб хтось
Так смутком переймавсь.
Хто б з відчаєм таким дививсь --
Ніколи не забуть --
В маленький купол голубий,
Що в'язні небом звуть,
І в кожну хмарку осяйну,
Які по нім пливуть.
І я по тому ж брів кільцю,
Хоч з іншого кінця,
Й гадав: за що ж він сподобивсь
Тернового вінця,
Коли хтось ззаду прошептав:
"Повісять молодця."
О боже! Мурів цих тягар
На мене враз упав,
Й цей купол голову мені,
Немов обруч, стискав,
І поряд з болем його свій
Я вже не відчував.
Бо зрозумів, що так його
Прискорювало крок,
Й цей відчай, що в його очах,
З яких постав думок:
Кохану вбив -- то ж і йому
Вмирать надходить строк.
Вбивають всі любов свою,
Відчувши в серці щем,
То словом лесті чи образ,
То сміхом чи плачем;
Цілунком Юди -- боягуз,
Сміливець же -- ножем.
Один вбиває юним ще
І старцем вже -- ще хтось,
Могла б і хтивість це зробить,
Й це б розкоші вдалось,
А жалість в хід пускає ніж,
Щоб мук не додалось.
Любив хтось менше, а хтось більш;
Той всох, той повен вщерть;
Один знесилено тремтів,
А інший був, як твердь;
Вбивали всі любов, та все ж
Не всім розплата -- смерть.
Не всім відчай знать і ганьбу
Й безжальний долі строк,
Як шию в зашморг одягнуть,
Обличчя ж -- у мішок,
Й повиснуть ноги в пустоті,
Здійнявшись на вершок.
Не всім сторожу мовчазну
І вдень мать і вночі,
Що чує ехо їх зітхань,
Молитви всі й плачі --
Але до них байдужі ті,
В руках чиїх ключі.
Їм не будитись вранці й зріть,
Як в камеру зайшли
В сутані білій -- капелан,
Шериф -- в наряді з мли,
І комендант з лицем таким,
Мов маску надягли.
Не їм тюремних процедур
Принизливість важка,
Де й огляд в лікаря, чий рот
Вульгарний не змовка,
Й годинника "тік-так", немов
Удари молотка.
Не їм скорбот сухим піском
В рот спрага увійде,
Аж поки кат на ешафот
В ременях поведе,
Й на шиї зашморг забринить
І спрага вся пройде.
Не всім вдавалось з віщих уст
Почуть про свій кінець,
Коли в душі шаленства дрож,
Що ти іще не мрець;
Не всім могилу зріть свою
Й скорботний свій вінець.
Не всім очима в неба синь
Останню мить стрічать,
Й востаннє дать з безкровних уст
Молитві прозвучать,
Й відчуть цілунком на щоці
Кайяфину печать.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Джон Донн Із циклу "Священні сонети""
• Перейти на сторінку •
"Джон Донн Із циклу "Священні сонети""
Про публікацію