Ось у чому полягає основне призначення жінки - народжувати. Безперечно. Але не безбатченків чи хтознабатченків. До того ж, нехай спочатку ці цивілізовані потуги до України дійдуть. От чим мають перейматися чоловіки, а не спочатку підштовхунути жінку бути вільною, а тоді створювати їй умови, знаючи напевне, що вона точно буде вільною. Далекоглядність чоловіка. А куди подіти ревність?

Ревність? Це недостойне світлих почуттів відчуття? Яке виникає, від "права власності на жінку"? Не знаю :)

А мені подабається такі вірші! Дякую, що маєте сили демонтсрувати природність такого солодкого баштана!

Володимире, мені чітко вимальовується з Ваших слів жінка-комунізм (тільки не варто плутати із жінкою при комунізмі), а сам комунізм для мене - рай, в якому всі рівні, немає злості, ненависті, ревності, заздрості, є лише любов... довсіх. Але за таких умов не існуватиме любові між чоловіком та жінкою. Взагалі грішна думати, що яблуко - міст , перейшовши через який, одна-єдина любов поділилася на різні види, чому завдячує кохання між чоловіком і жінкою, яке народилося, виокремившись.
Повернення до раю не буде, інакше - нас не буде. :)

Плюс Тарас Кремінь...
Як багато чоловіків забули про ніжність у любові, нічим і ніким не заплямовану... :((((

Вірш сповнений справжньої вітальності. І майстерний до того ж! Я в Захваті!!!

Мирославо,
автор - жінка, я навіть знаю її справжнє імя і деякі біографічні дані. Але це поки що залишиться нашою з Авторкою таємницею. ЗЖ - особлива жінка, тому вона й провокує таку неоднозначну реакцію як серед жіноцтва так і серед чоловіцтва цього чудового сайту. Погодьтеся як було б тут нудно і прісно якби такі непересічні автори як ЗЖ, Муза Медуза, Олег Король, Адріана Фешак і ще десятки авторів, яких я не називаю через ьрак часу...
;-)))

третій рядок знизу НЕ ТАКІ ЯК :-)))

Святославе, а хіба кожна жінка - не особлива?
До того ж, я припускаю, що ЗЖ і насправді жінка, але таким ось чином, вважаю, вона виражає нездійсненість своїх бажань, або це взагалі придуманий нею образ спеціально для чоловіків. Я уважно за нею спостерігаю, і вона стає вже нецікавою мені, поволі надокучає така жінка. Вона одноманітна.
І не хочу Вас засмучувати, але Ви можете розчаруватися у деяких своїх припущеннях, коли маски буде знято.

Гарне слово - "вітальність" у Святослава.Отаких би "вітальних" жінок - всім чоловікам. Ось реалії: над ними грубо кепкують, молода дружина смачно зраджує вінчаному власному обранцю і тішить своєю розповіддю багатьох жінок. У найбільшому ж захваті саме чоловіки, які сліпнуть вже на першому рядку. А Мирослава дуже уважна. Вона не тільки підкреслює провокативність поезій "ЗЖ" ("жінконенависник", у цьому вірші - "так ненавидіти власного чоловіка"), а й підмічає деякі моменти, про які, крім неї, ніхто й не подумав. А це ще й деталі сільського життя, явно невідомого "ЗЖ".
Одним словом, на мою думку, або навіщо цей обранець у кавунячому-гарячому вірші (нехай вже тік з соломою), або навіщо взагалі третя строфа?

!
Цвів молочай. Посічкану солому
Везли з гарману — даленів гарман…
(Вінграновський)

Мирославо,
мене захоплює ця гра від ЖЗ, я й сам гравець. Мене тішать ці тексти. Я, на жаль, так не вмію.Мені подобається ця вітальна енергія (не від слова вітатися, а від слова vita, хоч власне це й слова одного кореня). Тому ніякого розчарування я не очікую.
Стосовно "особливості - неособливості", то на жаль більшість чоловіків і жінок не є особливими, вони або сірі миші, або гвинтики. З того моменту як людина вбиває в собі іскру креативності, вонв перестає бути "особливою". Хоча більшість народжується з потенціями "особливості".
Вандо, не ви одна зробили таке "відкриття", хто читав Вінграновського чи Андрія Ярмульського той знаходить паралелі в останньому тексті ЖЗ. Інша справа, що можна було б послатися на цитату. Але оскільки, Самвидав не застерігає авторських прав, то ЖЗ, помістивши тут свій текст, нічиїх авторських прав не порушила 8=)+

Ні, що не кажіть, а віршик соковитий, особливо друга строфа, особливо оте чудове порівняння: "дозрів кавун / і я дозріла".
А ось уявити картину, як жіночка поряд з коханим чоловіком сама з себе власними ногами знімає власні штани - це вже весело. Напевно, вона своїми руками тримає його руки, аби зайве не лапав...
А уявити, що "двох спраглих тіл, які забули втому.../ чекає чоловік" - це вже щось загадкове: набіса йому вдома два спраглих тіла, які забули втому? Нехай собі далі стиглі кавуни тлумлять.
І Вінграновський не перечить: крадуть кавуни, кохання, ну і рядки прихопили.

Вітання усім :)
Коментарі Жоржа і Славка навели мене на думку, що усі тут НЕПРАВИЛЬНО зрозуміли вірш. Як казав у якомусь коменті Володимир Ляшкевич (йшлося про зустріч поетів у реалі) - ми не уміємо слухати.
Так от. Вірш складається із двох логічних фрагментів, які поміж собою зв'язані трьома крапками.
У першій частині вірша ідуть спогади, це окреслено строфою "Де ми з тобою молоді ...", спогади тривають до слів "Чекає чоловік.".
Ото від чоловіка розпочинається сьогодення і другий логічний фрагмент вірша.

Тому не треба звинувачувати Золоту у зраді.

У цьому творі мене зачарувала фраза про вагітні ягоди.

А тепер про знімання ногами із себе штанів.
Жорже, невже вам ніколи не доводилося переживати такий шал, коли руками обіймаєш чиєсь обожнюване тіло, а ногами, наступаючи на свої штани, стараєшся із них виборсатися ?
Повірте мені, коли я обіймаю руками свого милого.... Уточнюю - здебільшого я ношу штани. ;)

Ого, Оксанко, яка заявка на пабєду :)
Небезпечно давати такі обширні і "певні" коментарі. Бо можуть си подумати про якийсь зв'язок між ОЯ і ЗЖ ;)

Та де, Олесю... На жаль не маю такої майстерності.

Єдина спільність - любимо вбирати штани ;) Або знімати 8)

Так, Оксаночко, здря ти згадала моє імя в суї.8=) Зара получиш! Це я не вмію слухати? Це ти слухаєш не так!!!

Поміж вагітних ягід дикий тан
Двох спраглих тіл, котрі забули втому...
__________________
Чекає чоловік.
Піду додому
Удосвіта...
Посічкану солому
Везли з гармана - даленів гарман...
Тобто наша лірична героїня десь там в полі гарує (працює) і згадує юність, потім згадала чоловіка і вирішила хай спить "паскуда пяна", дочекаюся ранку тай й почалапаю і собі додому за возом, який везе "посічкану солому".
Щось воно не зростається в такій інтерпретації, люба Оксано!

Йой, Славку, я згадала Тебе у гарному розумінні :) Ти так файно захищаєш Золоту, засвідчуєш ваше знайомство... Мені також подобається її творчість - тому є підтвердження - мої коменти на ГАК 8)

А от про "паскуду пяну" у вірші не йдеться - то витвір фантазії читача.
У даному творі "Чекає чоловік." - конкретно. Чекає.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Поміж вагітних ягід дикий тан
Двох спраглих тіл, котрі забули втому...
------------------------------------------
Чекає чоловік.
Піду додому
Удосвіта...
Посічкану солому
Везли з гармана - даленів гарман...

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

А знаєш, що буде найцікавіше?

Завтра наша Золотенька прийде сюди - подивується нашій баталії, засміється і скаже, що вона мала на увазі щось значно веселіше :)
Тікаю додомцю :) Ниньки мене тут забагато...

Як на мене, то все дуже логічно, почати від одного класика і закінчити іншим. Кращого і не придумаєш!

Люба Оксано, то не ми не вміємо читати, то автор, на жаль, не вміє писати так, як це розтлумачила ти. Щоб усе виглядало саме так, як ти розповіла, не вистачає взаємозв'язку. Вірш просто-таки неправильно побудований. Оксано, для взаємозв'язку замало трикрапки. І автор(-ка) ніде не загадала, що це тільки її спогади, мрії чи фантазії.
Тут уже текст можна взагалі розбивати на свої частини. Наприклад, героїня працювала на баштані вночі (ким? - не зрозуміло, чому вночі? - певно, вона взагалі там їх крала:)), а потім стягнула із себе штани (в маніакальному припадку) і почала мріяти-згадувати-чи фантазувати. Так і пролежала до ранку, нічого не зробивши, а тільки вигулюючи бажання, а на світанку з гарману везли солому, і жінка нарешті поїхала до коханого. :) Ото життя!