ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2021.01.20 08:56
«Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать

Сергій Губерначук
2021.01.20 08:02
Море і мрія.
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.

З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій

Микола Соболь
2021.01.20 04:41
О, Боже!
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму

Олена Малєєва
2021.01.19 20:51
Я питаю ввесь час
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.

Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:

Ігор Деркач
2021.01.19 20:09
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.

***
Воюємо. Я знаю, що залізно

Олена Музичук
2021.01.19 20:00
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...

***
Караюся, але не каюсь

Олена Лоза
2021.01.19 19:38
Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.

Олена Лоза
2021.01.19 19:05
Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:28
Втекли хвилини із мого життя,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.

Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:25
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.

Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:21
Нарешті сніг за синіми вітрами
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.

На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,

Тетяна Левицька
2021.01.19 17:12
В Новий рік рушай, Плането,
без боргів і без печалі!
Хай прозаїків, поетів,
небеса благословляють!

Тих, хто бореться за правду
на війні за - Україну!
За Софію і за Лавру,

Дума Козак
2021.01.19 16:37
Злись на себе, лиш на себе, мила –
я своє терпіння змарнував.
Боже, дати відповідь несила
на питань твоїх шалений сплав…

Ти за рік не витримала й тижня,
щоб не накрутити бігуді…
Чим ти краща, люба, за колишню?!

Олександр Сушко
2021.01.19 11:00
Водохреща. Споліскую гріхи.
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).

Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом

Петро Скоропис
2021.01.19 09:52
Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під

Сергій Губерначук
2021.01.19 08:52
Не гніти мені душу,
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!

Я продам білий світ –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза / Проза

 Орден
Любив я свого діда. І спогади про нього завжди сонячні, теплі; пам’ятаю його посмішку - лагідну і щиру, важкий поступ втомлених ніг, і запах хліву та молока, який ніколи не вивітрювався з його старенького піджака.
Бабуся осліпла. І останні роки жила виключно з того, що приготував дідусь або моя мама, коли ми приїздили з Києва до села. У діда віднімало ноги і йому було вже важко тримати корову та кабана. А ще були кури. Та з ними мороки найменше: відкрив уранці курник, насипав зерна, поміняв воду і траву на сідалах, та й забув до вечора.
Батько ледь умовив зарізати кабана, не очікуючи Різдва. Казав старим: «Давайте заберу до столиці». Куди там – простіше гору з місця зрушити. Уперлися батьки - і ні в яку. Казали «На цьому світі тільки господарство тримає. А як не стане – то нащо жити?»
У війну дід працював на партизанів. За наказом командира партизанського загону пішов у поліцаї. Про це ніхто не знав окрім двох осіб.
У 1944-му війна покотилася на захід через село. А разом з нею повтікали всі зрадники. Дід залишився, бо знав, що його праця відома: він попереджував про гестапівські рейди, примусове рекрутування місцевої молоді, вивуджував інформацію про місцезнаходження зброї та продовольства. І негласно допомагав односельцям.
Радянська армія як увійшла в село - одразу потягнула діда на допит. За співпрацю з гітлерівцями вирішили тут таки й стратити. Дід казав, що виконував наказ партії, та йому не повірили. Послали гінця в партизанський загін, але той повернувся ні з чим: загону вже не було, вояки влилися до лав Червоної Армії, а командир загону безслідно зник. Казали, що попав у засідку і його знищили.
Як правило, зрадників розстрілювали, тихо, десь на околиці села, кидаючи на поталу воронам, собакам та вовкам. А діду випало висіти на шибениці, яку змайстрували ще німці. Збіглося усе село. І коли дідова шия вже була в петлі – селяни не витримали:
- Не дамо! – заревіло над майданом, і натовп рушив до шибениці. Солдати розгубилися, не знали що робити. А з діда вже зняли петлю та заштовхали в середину натовпу.
- Що за буза? – гарикнув особіст. – Ворогу допомагаєте?
- Ніякий він не ворог, це все село знає! – вигукували люди. - Нікому нічого лихого цей чоловік не зробив! Перевірте його слова, а потім штовхайте голову в петлю! – лунало над майданом.
Діда не повісили, але присудили 20 років таборів і вислали під Читу валити ліс та робити з них бочки. Бабуся залишилася одна з трьома малими дітьми на руках. І ганьбою, яка чорним каменем впала на сім’ю.
Через 10 років, у 1955-му дід повернувся. Худий, сивий, очі запали, руки ще не старого чоловіка перетворилися на висхлі патики. І з орденом на лацкані латаної тілогрійки. А разом з ним на милицях шкандибав ще один чоловік – командир колишнього партизанського загону. Збіглося все село. Не вірили, що цей замучений чоловік, якого всі звикли вважати зрадником – герой.
Колишній командир і справді попав у засідку, пораненого його доправили аж у Білорусь, там зробили тяжку операцію, після якої він воювати був уже не взмозі. Але після одужання він керував одним з колгоспів у Забайкаллі. І зовсім випадково зустрів там мого діда: колгосп замовляв бочки для байкальського омуля, яким ласували очільники комуністичної партії.
Переписка з Москвою та перевірка тривали цілий рік. Діда амністували, дали бойового ордена, якого він не одягнув жодного разу за все життя.
Щоразу, як ми їхали із села до столиці, батьки банили діда та бабусю. Дідусь дуже любив, коли я його голив. Ретельно намилюючи його щоки потім поволі ялозив безпечною бритвою. А дід аж мружився від задоволення. Перед цим його викупали в балії, моя неня одягнула на нього чисту білизну і перестелила постіль. Я витер залишки мила з його щік та допоміг підійти до ліжка. Дід провів рукою по ковдрі і мовив:
- Ні, Галю, не так, перестели. І хутенько.
Мама швидко поправила негаразди, підбила подушки і подивилася на дідуся.
Той знову провів рукою , вдоволено кивнув головою і сказав:
- Ось тепер все як треба.- Ліг і мовив: - Бережіть одне одного. І не забувайте молитися Богу.
Хутко прошептав отченаш, перехрестився і…вмер.
А увечері померла його рідна сестра і моя тітка – Настя. Вона ж була батьковою хрещеною матір'ю. Її дітей та чоловіка вбили на війні. І все життя по тому вона вона вже не одружувалася. Допомагала ростити дітей братові.
Батько за той день посивів: довелося одночасно ховати і тата, і хрещену матір.
Я йшов позаду труни і ніс на маленькій подушці дідовий орден - плату за страх, біль, приниження, людську зневагу та осуд, розуміючи, що на цьому світі йому вже ніхто не принесе горя та розчарування.

27.03.2018р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-04-02 06:48:11
Переглядів сторінки твору 1219
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.225 / 5.5  (4.987 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.889 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.803
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2021.01.19 11:01
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2018-04-02 10:35:39 ]
Дід ні разу не одягнув бойового ордена... Той, хто пройшов сталінсько-берієвське пекло, не хотів носити на грудях те, що носили посіпаки тоталітарного режиму. Я так розумію позицію діда.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2018-04-02 14:14:55 ]
Мабуть, дідусь не одягав ордена, бо не хотів згадувати через що пройшов.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2018-04-02 11:56:11 ]
Односельці заступилися, не були байдужі - кульмінація оповіді.
ганьба, яка чорним каменем впала на сім’ю. - то, очевидно, офіційна ганьба від тоталітарної держави, не від простих людей.
Командир партизанського загону, певно, теж відбував заслання, чи був родом з тиз забайкальських країв?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2018-04-02 14:18:21 ]
Ви знаєте, дідусь помер, коли мені було всього 14 років. Навіть батько не хотів розповідати про те страхіття. Тому аж таких подробиць я не знаю, а діда розпитати не встиг.
З цієї коротенької есеї можна знімати повноцінний фільм. Може, комусь запропонувати?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тамара Швець (Л.П./Л.П.) [ 2018-04-02 18:02:11 ]
Цікава відкрита історія...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2018-04-02 20:07:58 ]
Так, все непросто.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-04-03 04:40:44 ]
гарний твір, Олександре,
а коментар щодо подробиць, яких не було змоги дізнатися, дуже доповнює
шкода, що цій репліці не знайшлося місця в самому тексті


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2018-04-03 15:06:54 ]
Можливо колись цей сюжет переросте в повноцінну книгу. Тоді можна буде дофантазувати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2018-04-04 11:42:09 ]
Скільки було таких історій...З одною і мені довелося стрітись...