ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Оскара Вайльда
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
ІІІ(2)
Чувсь півня сірого вже спів,
Й червоний теж співав,
Та смерті птах наводив жах
І день не наставав;
Тривала мла для духів зла,
Що Пекла Князь нам слав.
В пітьмі тряслись й до нас неслись
Зловісні мандрівці,
Старі й малі, потворні й злі,
Й бліді, немов мерці;
Невпинний лет взад і вперед
Самих й рука в руці.
Здіймавсь й не тих гармидер їх
В бурхливому танку,
Апофеоз в мигтінні поз,
Мов сплетених в вінку;
Гротеск химер з бісівських сфер,
Як вітровій в піску.
Падіння, злет, й знов пірует --
Вже їх не зупинить, --
То жаху згук, то флейти звук,
Кружлянь несамовить;
Їх шал і гнів вливавсь у спів,
Щоб і мерця збудить.
"Ліг від воріт широкий світ,
Хоч стріне мандрівець
Багато бід -- 'Зіграть нам слід!' --
Одне з його силець;
Та шулер-гріх обмане всіх
Й програє все гравець."
Юрму химер, мов тих мегер,
Пропасниця трясла;
Шалений сміх лякав усіх
Й розпука все росла.
О, кров Христа, сяйни з хреста! --
Вже багровіє мла.
Круть-верть, круть-верть -- вже з ними й смерть
Пустилась у танець;
Хоч заголяйсь, хоч затуляйсь --
Один всіх жде кінець;
То ж знов усяк в молитві кляк:
"Помилуй нас, Отець!"
Ранковий вітер забринів,
Хоч ніч була ще тут,
Та це була остання мла,
Що йшла з усіх усюд;
Й нам у мольбу він ніс журбу:
Звершиться скоро Суд!
Він морок гнав, вив і стогнав
Над мурами тюрми,
Щоб, як летить й зникає мить,
Сповна відчули ми.
О, не ридай! Тривать ще дай
Цій ночі і пітьмі!
Та ось від грат узор вгорі
Раптово прояснивсь
Й від нього відблиск на стіні
Й на нарах засвітивсь,
І зрозумів я: в світі десь
Вже кров'ю ранок вмивсь.
О шостій встали, щоб прибрать,
Й спочинок потім був,
Та плескіт крил, мов гул з могил,
Здавалось, кожен чув, --
Щоб жертву брать і убивать,
Це Смерті Князь прибув.
Не верхи їхав на коні,
Й не в пурпурі був кат:
Шнурка моток й стояк з дощок --
Ось квота всіх витрат:
В петлі ганьби й не для юрби
Процес таємних страт.
Ми, наче ті, хто збивсь з путі
Й блукає в морі зла,
А хто й схиливсь, вже не моливсь --
Мов чорна тінь лягла:
Вмирало щось у кожнім з нас --
Й надія це була.
Бо правосуддя людське йде
По мертвих і живих,
Без звивів, рівний його шлях:
Вбиває, нищить всіх --
Залізна топчеться п'ята
По сильних і слабких.
Чекали ми в страху восьми
У ступорі німім,
Бо восьмий час -- це Долі глас
Над юрмиськом людським,
А Доля зла -- вже запасла
По шибениці всім.
Нам залишалось тільки ждать
В апофеозі мук;
Із уст, що стиснуті були,
Не линув жоден звук, --
Немов безумства барабан,
Лунав лиш серця стук.
Й той час наспів -- годинник бив, --
Й без меж відчаєм він
Торкнувся змучених сердець
Й лунав з усіх сторін,
Мов прокаженого в пітьмі
Відлякувальний дзвін.
Й видінням грізним заглушив
У грудях наших схлип:
Вже кат вірьовку закріпив
Й чувсь шибениці скрип;
І від стовпа неслась мольба,
Що перейшла у хрип.
Той смертний хрип й останній схлип
Звучать в ушах моїх
І застить світ кривавий піт
Видінь тих навісних,
Бо хто життя жив не одне,
Й помре не раз у них.
Чувсь півня сірого вже спів,
Й червоний теж співав,
Та смерті птах наводив жах
І день не наставав;
Тривала мла для духів зла,
Що Пекла Князь нам слав.
В пітьмі тряслись й до нас неслись
Зловісні мандрівці,
Старі й малі, потворні й злі,
Й бліді, немов мерці;
Невпинний лет взад і вперед
Самих й рука в руці.
Здіймавсь й не тих гармидер їх
В бурхливому танку,
Апофеоз в мигтінні поз,
Мов сплетених в вінку;
Гротеск химер з бісівських сфер,
Як вітровій в піску.
Падіння, злет, й знов пірует --
Вже їх не зупинить, --
То жаху згук, то флейти звук,
Кружлянь несамовить;
Їх шал і гнів вливавсь у спів,
Щоб і мерця збудить.
"Ліг від воріт широкий світ,
Хоч стріне мандрівець
Багато бід -- 'Зіграть нам слід!' --
Одне з його силець;
Та шулер-гріх обмане всіх
Й програє все гравець."
Юрму химер, мов тих мегер,
Пропасниця трясла;
Шалений сміх лякав усіх
Й розпука все росла.
О, кров Христа, сяйни з хреста! --
Вже багровіє мла.
Круть-верть, круть-верть -- вже з ними й смерть
Пустилась у танець;
Хоч заголяйсь, хоч затуляйсь --
Один всіх жде кінець;
То ж знов усяк в молитві кляк:
"Помилуй нас, Отець!"
Ранковий вітер забринів,
Хоч ніч була ще тут,
Та це була остання мла,
Що йшла з усіх усюд;
Й нам у мольбу він ніс журбу:
Звершиться скоро Суд!
Він морок гнав, вив і стогнав
Над мурами тюрми,
Щоб, як летить й зникає мить,
Сповна відчули ми.
О, не ридай! Тривать ще дай
Цій ночі і пітьмі!
Та ось від грат узор вгорі
Раптово прояснивсь
Й від нього відблиск на стіні
Й на нарах засвітивсь,
І зрозумів я: в світі десь
Вже кров'ю ранок вмивсь.
О шостій встали, щоб прибрать,
Й спочинок потім був,
Та плескіт крил, мов гул з могил,
Здавалось, кожен чув, --
Щоб жертву брать і убивать,
Це Смерті Князь прибув.
Не верхи їхав на коні,
Й не в пурпурі був кат:
Шнурка моток й стояк з дощок --
Ось квота всіх витрат:
В петлі ганьби й не для юрби
Процес таємних страт.
Ми, наче ті, хто збивсь з путі
Й блукає в морі зла,
А хто й схиливсь, вже не моливсь --
Мов чорна тінь лягла:
Вмирало щось у кожнім з нас --
Й надія це була.
Бо правосуддя людське йде
По мертвих і живих,
Без звивів, рівний його шлях:
Вбиває, нищить всіх --
Залізна топчеться п'ята
По сильних і слабких.
Чекали ми в страху восьми
У ступорі німім,
Бо восьмий час -- це Долі глас
Над юрмиськом людським,
А Доля зла -- вже запасла
По шибениці всім.
Нам залишалось тільки ждать
В апофеозі мук;
Із уст, що стиснуті були,
Не линув жоден звук, --
Немов безумства барабан,
Лунав лиш серця стук.
Й той час наспів -- годинник бив, --
Й без меж відчаєм він
Торкнувся змучених сердець
Й лунав з усіх сторін,
Мов прокаженого в пітьмі
Відлякувальний дзвін.
Й видінням грізним заглушив
У грудях наших схлип:
Вже кат вірьовку закріпив
Й чувсь шибениці скрип;
І від стовпа неслась мольба,
Що перейшла у хрип.
Той смертний хрип й останній схлип
Звучать в ушах моїх
І застить світ кривавий піт
Видінь тих навісних,
Бо хто життя жив не одне,
Й помре не раз у них.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
Про публікацію