Великдень – цілковита перемога весни над зимою, життя над смертю. Це одне з найбільших після Різдва Христового свят у християнській релігії, яке називають Пасхою. В цей день на світанку наші предки прямували до церкви. У старій Галичині на Великдень спочатку відбувалася служба Божа, під час якої виносили святу Плащаницю. Присутні християни з хоругвами і співом обходили навколо церкви. Зі сходом сонця церковний хор починав співати “Христос Воскрес із мертвих...”. Обзивалися три дзвони, сповіщаючи про те, що пора нести паску для освячення. Традиційно до кошика клали паску або «бабку», сир, масло, домашні ковбаси, яйця, писанки, хрін, сіль, паску, заквітчану барвінком. Після освячення великоднього кошика сім’я прямувала додому. Урочисто сідали до столу. Освячене яйце розрізали на частини – скільки було людей за столом.
Христос Воскрес! Радіє світ приходові весни, пробудженню життя, з дзвіниць церковних передзвонюються голосні та мелодійні дзвони. Із барвистими, ошатними кошиками до церкви прямує гурт людей, щоб поклонитися Христові.
Слова “Христос Воскрес!” мають велику силу у народній уяві. Згідно з легендою, від дня свого воскресіння Спаситель посадив у підземелля (під скалою, де був його гріб) головного сатану і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей та 12 залізних замків, Якщо сатана перегризе все це від одного Великодня до другого – тоді буде кінець світу. Сатана спочатку перегриз замки, потім двері, і ось-ось перегризе останній ланцюг. У цей момент заспівали люди “Христос Воскрес!”. Всі замки, двері і ланцюги знову відновилися, і нечистий мусів починати все спочатку. А якщо настане такий час, коли люди перестануть співати “Христос Воскрес!”, тоді сатана перегризе останній ланцюг і буде кінець світу.


Пополудні, після великодньої трапези, розпочиналися молодіжні забави. Молодь збиралася біля церкви водити ГАЇВКИ (ГАГІЛКИ,ЯГІЛКИ). Гаївки – обрядові весняні пісні у супроводі дівочих хороводів. Вони є невід’ємною частиною християнської культури, хоча виникли ще в далекі язичницькі часи. День воскресіння природи у наших пращурів був святом зустрічі Гайбога і богині Гаї. В цей день у священних гаях понад річками, де стояли зображення кумирів, яким поклонялися наші предки, молодь співала гаївки. Поруч із зображеннями кумирів ставили квіти, рушники та писанки. Традиції Великодніх забав та тексти гаївок передавалися із покоління в покоління. В дохристиянських гаївках відтворювався процес посіву, саджання в землю всякого зела, його росту та збирання врожаю. У християнських традиціях гаївки відображають радість весни та Воскресіння Христового.
З давніх часів на Великдень дітвора в Галичині бавилася в “жмурки”, “гойданку”, “млинець”, “лавку”. Особливо полюбляли гратися в “цоканє” (биття яєць). Той, кому вдалося розбити яйце суперника, забирав його собі. Парубоцькі ігри (“піп”, “чорт”, “харлай”, “бити лупака”, “довгої лози”, “шила бити”, “кашу варити” та ін.) показували змагання у спритності, швидкості і силі. У дівочих (“кострубонька”, “мак”, “кривий танець”, “жельман”, “подоляночка”, “шум”, “вербова дощечка”) – випробовувалися художні здібності учасниць, вміння танцювати та співати, перевтілюватися в певний художній образ. Зустрічаючи весну-красну, вимощували руками дощечку, виспівуючи при цьому “Вербовую дощечку” вітали її жученьковою музикою (“А в нашого жученька”), загравали з хлопцями (“Коло млина долина”). Старожили в Галичині пам’ятають, як ще до середини 40-х років місцеві парубки в центрі села монтували гойдалки-“колиски”, на яких впродовж Великодніх свят колисали дівчат.

Дуже цікаво укладати гаївчаний етнофольклорний матеріал, залучаючи все нові посилання і анотації – від давніх, класичних текстів веснянок (дохристиянських і християнських), зібраних ще наприкінці ХІХ століття відомими українськими етнографами, на яких базується така наука як етнофольклористика, і першоджерельні записи яких стали невід’ємною складовою українського великоднього народного гуляння. Що вже написано авторських сценаріїв і радіопрограм, от як «Буде Горі красно», «На Великдень дзвони грають», «Весна іде назустріч нам», «Бенкет весна справляє» - і все ж ця тема невичерпна, бо щоразу можна подати її під новим кутом зору.
Пам’ятаю 1988 рік у Шевченківському гаю у Львові, коли тодішня молодь усіх молодіжних неформальних спільнот вийшла на перші Великодні Гаївки, убрана в рідні українські строї, і співала забуті «бабцині» веснянки, і водила хороводи, і палила опудала «Зими-Марени» та «Коструба»…Солодка доба весняного пробудження і нашої юності!..


(ТЕКСТИ ГАЇВОК ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ)