ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Оскара Вайльда
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
IV
Була каплиця на замку
В той день -- всіх сором пік;
Збентеженим був капелан
Й тримався віддалік,
Сором'язливо-мовчазний
Відводив очі вбік.
До полудня нас під замком
Тримали -- потім спіх:
Ключі забрязкали в дверях
Й звели на ноги всіх,
Й по сходах вниз ми побрели
З пекельних нір своїх.
І вийшли ми на божий світ,
Та як хто не старавсь,
Не міг в душі лиш страх таїть --
На лицях він читавсь;
І я не бачив ще, щоб хтось
Так смутком переймавсь.
Хто б з відчаєм таким дививсь --
Ніколи не забуть --
В маленький купол голубий,
Що в'язні небом звуть,
В хмаринки, що безжурно так
І вільно в нім пливуть.
Були й такі, хто до землі
Очима прикипів:
Будь божий суд, помер би й він --
З них кожен розумів;
Той обірвав життя -- вони ж
Зневажили й мерців.
Бо хто грішить і в другий раз,
Вертає в душу біль
Й кидає, змучену, у вир
Кривавих божевіль
І кров'ю кров змиває знов
В ній, зраненій суціль.
Мов клоунів чи мавп юрма
В пістрявому вбранні,
Долали ми за кругом круг
В німій самотині;
За кругом круг долали ми,
Похмурі й мовчазні.
По кругу мовчки ми брели
А в наших головах
Жахливі спомини неслись,
Мов ураган в полях;
Й Жорстокість йшла поперед нас,
Позаду ж крався Страх.
Мов стадо ми, й наглядачі
Скрізь, щоб не розбрелось,
В парадній формі -- в будній день
Вдягли її чогось, --
Та знали ми -- взуття в вапні, --
Що їм робить прийшлось.
Бо де зіяв могили рот
Й жах віяв з глибини, --
Лиш клаптик грязі і піску
Виднівсь біля стіни,
Й на нім негашене вапно,
Як саван для труни.
Цей креп він вибрав собі сам --
Де ж інший було брать? --
В землі тюремній голяка,
Щоб сорому додать,
І в путах, в савані з вапна
Не тліть йому -- палать!
Вогонь цей з'їсть і кості, й плоть:
В цім спільник йому -- час;
Він кості спалює вночі
Й плоть, як ще день не згас;
Жере по черзі кості й плоть,
Й лиш серце -- повсякчас.
Три довгі роки тут траві
І квітам не рости,
Три довгі роки цій землі
Тавро проклять нести,
Ні навіть у небесну вись
Не сміть очей звести.
Вважають: вбивця осквернив
Це місце -- та миліш
І ласка Божа, й Божий гнів:
Цвісти -- й не травам лиш --
Червоній розі -- червоніш,
А білій -- ще біліш.
Червоній розі -- з уст його,
А з серця -- білій буть.
Як прийде час, так само й нас
Дари Христа спасуть:
З усохлих віт буя знов квіт --
Така у них могуть.
Та білих і червоних роз
Не знайдеш у тюрмі;
Лиш цегла, камінь, грязь, асфальт --
Усе, що бачим ми,
Бо квіти світло в душу ллють:
Ми ж тут -- в полоні тьми.
Ні білих, ні червоних роз
Пух пелюсток п'янких
Не ляже на пісок і грязь,
Де хазяйнує гріх,
Щоб нам повідать: Божий Син
Вмер на хресті за всіх.
І хоч глухий тюремний мур
Довкіл нього стоїть,
І дух, що в путах весь, у вись
Небесну не злетиь
І може тільки лиш стенать,
Що в цій геєні спить, --
Та все ж він має спокій тут
Чи скоро віднайде;
Вже в його скит не ступить Стид
І Страх не забреде;
Тут сонця й місяця нема,
Й зір не знайдеш ніде.
Він був повішений, як звір,
І не торкнувся вух
Ні спів, ні похоронний дзвін
Щоб заспокоївсь дух;
У яму кинули його
І звивсь над ним рій мух, --
Бо зовсім роздягли його
Й сміялися над тим,
Що горло спухло і очей
Був блиск уже скляним;
Де мав буть сум, творили глум
Над ним, вже неживим.
В той день для нього капелан
Молитви не знайшов,
Й хреста нема там, на який
Колись Ісус зійшов,
Хоч теж один він з тих, кого
Спасти Христос прийшов.
Того, що суджено в житті,
Він досягнув усе ж;
І хай не рідні -- та чужі
Його оплачуть все ж:
Такі ж вигнанці, як і він,
І чий відчай -- без меж.
Була каплиця на замку
В той день -- всіх сором пік;
Збентеженим був капелан
Й тримався віддалік,
Сором'язливо-мовчазний
Відводив очі вбік.
До полудня нас під замком
Тримали -- потім спіх:
Ключі забрязкали в дверях
Й звели на ноги всіх,
Й по сходах вниз ми побрели
З пекельних нір своїх.
І вийшли ми на божий світ,
Та як хто не старавсь,
Не міг в душі лиш страх таїть --
На лицях він читавсь;
І я не бачив ще, щоб хтось
Так смутком переймавсь.
Хто б з відчаєм таким дививсь --
Ніколи не забуть --
В маленький купол голубий,
Що в'язні небом звуть,
В хмаринки, що безжурно так
І вільно в нім пливуть.
Були й такі, хто до землі
Очима прикипів:
Будь божий суд, помер би й він --
З них кожен розумів;
Той обірвав життя -- вони ж
Зневажили й мерців.
Бо хто грішить і в другий раз,
Вертає в душу біль
Й кидає, змучену, у вир
Кривавих божевіль
І кров'ю кров змиває знов
В ній, зраненій суціль.
Мов клоунів чи мавп юрма
В пістрявому вбранні,
Долали ми за кругом круг
В німій самотині;
За кругом круг долали ми,
Похмурі й мовчазні.
По кругу мовчки ми брели
А в наших головах
Жахливі спомини неслись,
Мов ураган в полях;
Й Жорстокість йшла поперед нас,
Позаду ж крався Страх.
Мов стадо ми, й наглядачі
Скрізь, щоб не розбрелось,
В парадній формі -- в будній день
Вдягли її чогось, --
Та знали ми -- взуття в вапні, --
Що їм робить прийшлось.
Бо де зіяв могили рот
Й жах віяв з глибини, --
Лиш клаптик грязі і піску
Виднівсь біля стіни,
Й на нім негашене вапно,
Як саван для труни.
Цей креп він вибрав собі сам --
Де ж інший було брать? --
В землі тюремній голяка,
Щоб сорому додать,
І в путах, в савані з вапна
Не тліть йому -- палать!
Вогонь цей з'їсть і кості, й плоть:
В цім спільник йому -- час;
Він кості спалює вночі
Й плоть, як ще день не згас;
Жере по черзі кості й плоть,
Й лиш серце -- повсякчас.
Три довгі роки тут траві
І квітам не рости,
Три довгі роки цій землі
Тавро проклять нести,
Ні навіть у небесну вись
Не сміть очей звести.
Вважають: вбивця осквернив
Це місце -- та миліш
І ласка Божа, й Божий гнів:
Цвісти -- й не травам лиш --
Червоній розі -- червоніш,
А білій -- ще біліш.
Червоній розі -- з уст його,
А з серця -- білій буть.
Як прийде час, так само й нас
Дари Христа спасуть:
З усохлих віт буя знов квіт --
Така у них могуть.
Та білих і червоних роз
Не знайдеш у тюрмі;
Лиш цегла, камінь, грязь, асфальт --
Усе, що бачим ми,
Бо квіти світло в душу ллють:
Ми ж тут -- в полоні тьми.
Ні білих, ні червоних роз
Пух пелюсток п'янких
Не ляже на пісок і грязь,
Де хазяйнує гріх,
Щоб нам повідать: Божий Син
Вмер на хресті за всіх.
І хоч глухий тюремний мур
Довкіл нього стоїть,
І дух, що в путах весь, у вись
Небесну не злетиь
І може тільки лиш стенать,
Що в цій геєні спить, --
Та все ж він має спокій тут
Чи скоро віднайде;
Вже в його скит не ступить Стид
І Страх не забреде;
Тут сонця й місяця нема,
Й зір не знайдеш ніде.
Він був повішений, як звір,
І не торкнувся вух
Ні спів, ні похоронний дзвін
Щоб заспокоївсь дух;
У яму кинули його
І звивсь над ним рій мух, --
Бо зовсім роздягли його
Й сміялися над тим,
Що горло спухло і очей
Був блиск уже скляним;
Де мав буть сум, творили глум
Над ним, вже неживим.
В той день для нього капелан
Молитви не знайшов,
Й хреста нема там, на який
Колись Ісус зійшов,
Хоч теж один він з тих, кого
Спасти Христос прийшов.
Того, що суджено в житті,
Він досягнув усе ж;
І хай не рідні -- та чужі
Його оплачуть все ж:
Такі ж вигнанці, як і він,
І чий відчай -- без меж.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
Про публікацію