ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
16:47
Минуле вже не повернути
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріхи та
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріхи та
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Зустріч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зустріч
Я сотні разів уявляла, як відбуватиметься наша зустріч.
І коли вона стала неминучою, у що я щиро вірила і надіялася, ретельна підготовка знадобилася неабияк. З дня, як ми познайомилися у інтернеті, минуло понад місяць. А вже перебуваючи у відпустці на морі планувала, як ми з тобою питимемо на брудершафт за знайомство справжній брют з Нового Світу, пляшку якого спеціально придбала. У мене було шалене бажання тебе побачити, обійняти, почути твій запах, поцілувати. Пригорнутися до твого серця, доброго і вогняного. Я мріяла і марила тобою, відсилаючи тьохкання свого серденька через тисячі кілометрів. Навіть почала відчувати твій ритм, прокидатися тоді, коли прокидаєшся ти, хоча на годиннику у нас була глибока ніч. Звісно, потім знову засинала. І коли ти не міг опиратися мому натиску, все сталося як мало бути.
Ось я стою в терміналі аеропорту вперше в житті, біля довідкового бюро, адже ми домовилися про місце зустрічі заздалегідь, і з хвилюванням вдивляюся у кожну чоловічу спину, що проходить повз мене, ніби прикидаючи, якого зросту ти, мій довгоочікуваний гість.
Напарфумлена, зібрана, але однак нервую. Стою, поглядаючи на табло прибуття, і вже сумнів закрадається, а що як не прилетів, просто в останній момент передумав. Але сподіваюся, що навпаки, бажання зустрітися виявиться сильнішим за острах, і ти все ж прилетиш.
Я стою, поглядаючи на перехожих, які вже тісняться біля турнікетів виходу з терміналу, різні обличчя, осяяні надією на зустріч, в очікуванні хто кого. Тут є і чоловіки, що чекають дружин і дітей, і рідні, очікуючі родичів, і просто приятелі чи друзі. Тут є перекладачі, зустрічаючі представники фірм, таксисти, що настирно пропонують скористатися таксі. Шарлатани, що прагнуть перевірити вміст сумочок і кишень. У руках таблички з написами, з повітряними кульками, квітами, посмішками на обличчі. І я, що поза натовпом, у білому жакеті, чорній прозорій блузі, спідниці-олівець і білих балетках. Блондинка з новою зачіскою, прагну тебе здивувати.
Час від часу дивлюся на свої ноги. Чому я не взула туфлі на високих підборах справити перше враження? Певно, тому, що хотіла, щоб ти був вищим, таким, щоб ставати навшпиньки. Обвивати твою шию руками у обіймах.
Я підходжу до віконця довідки, щоб уточнити інформацію про прибуття рейсу.
Вже питаю втретє, звісно, хвилююся.
Раптом, високий і симпатичний молодик оминає мене. Я квапливо прямую за ним і негучно гукаю на ім'я. Він обертається і всміхається. Каже, що я помилилася, але хотів би бути тим, кого я чекаю. Зашарілася, опустила очі, зніяковіла, посміхаюся. І знову повертаюся на позицію очікування. У грудях холоне. Це очікування перетворюється помалу на тортури. Випробування. Нервове навантаження, де туго натягнуті струни вже дзвенять.
І тут – я бачу лише посмішку, іншого не помічаю, і розумію, ця посмішка, що рухається до мене – я її знаю тисячі років!
– Привіт, Вітуля! – тільки і встигаю почути. Далі все, ніби у круговерті – я простягаю руки, щоб обійняти, але наші вуста поєднуються у поцілунку. Блискавично! Це вище моїх сил. Магніт спрацював і я піддалася. Відчуття – я вдома, нарешті вдома! Світ пливе з-під ніг, земля крутиться, зірки сяють, я в космосі, і мій космос – ти. Ми цілуємося і одні у цілому Всесвіті. Я стою навшпиньках, ти мене схопив за талію і крутиш-крутиш-крутиш навколо осі, моя вісь – ти. Світ зачаївся. Час спинився. Тільки Кохання вічне.
У автобусі з аеропорту ми не спиняємося,поцілунки-поцілунки-багато поцілунків. Надолужити простір і час. Наздогнати життя. За спиною французи, випадкові спостерігачі нашої пристасті, шепочуть про нас, про Париж і любов.
І коли вона стала неминучою, у що я щиро вірила і надіялася, ретельна підготовка знадобилася неабияк. З дня, як ми познайомилися у інтернеті, минуло понад місяць. А вже перебуваючи у відпустці на морі планувала, як ми з тобою питимемо на брудершафт за знайомство справжній брют з Нового Світу, пляшку якого спеціально придбала. У мене було шалене бажання тебе побачити, обійняти, почути твій запах, поцілувати. Пригорнутися до твого серця, доброго і вогняного. Я мріяла і марила тобою, відсилаючи тьохкання свого серденька через тисячі кілометрів. Навіть почала відчувати твій ритм, прокидатися тоді, коли прокидаєшся ти, хоча на годиннику у нас була глибока ніч. Звісно, потім знову засинала. І коли ти не міг опиратися мому натиску, все сталося як мало бути.
Ось я стою в терміналі аеропорту вперше в житті, біля довідкового бюро, адже ми домовилися про місце зустрічі заздалегідь, і з хвилюванням вдивляюся у кожну чоловічу спину, що проходить повз мене, ніби прикидаючи, якого зросту ти, мій довгоочікуваний гість.
Напарфумлена, зібрана, але однак нервую. Стою, поглядаючи на табло прибуття, і вже сумнів закрадається, а що як не прилетів, просто в останній момент передумав. Але сподіваюся, що навпаки, бажання зустрітися виявиться сильнішим за острах, і ти все ж прилетиш.
Я стою, поглядаючи на перехожих, які вже тісняться біля турнікетів виходу з терміналу, різні обличчя, осяяні надією на зустріч, в очікуванні хто кого. Тут є і чоловіки, що чекають дружин і дітей, і рідні, очікуючі родичів, і просто приятелі чи друзі. Тут є перекладачі, зустрічаючі представники фірм, таксисти, що настирно пропонують скористатися таксі. Шарлатани, що прагнуть перевірити вміст сумочок і кишень. У руках таблички з написами, з повітряними кульками, квітами, посмішками на обличчі. І я, що поза натовпом, у білому жакеті, чорній прозорій блузі, спідниці-олівець і білих балетках. Блондинка з новою зачіскою, прагну тебе здивувати.
Час від часу дивлюся на свої ноги. Чому я не взула туфлі на високих підборах справити перше враження? Певно, тому, що хотіла, щоб ти був вищим, таким, щоб ставати навшпиньки. Обвивати твою шию руками у обіймах.
Я підходжу до віконця довідки, щоб уточнити інформацію про прибуття рейсу.
Вже питаю втретє, звісно, хвилююся.
Раптом, високий і симпатичний молодик оминає мене. Я квапливо прямую за ним і негучно гукаю на ім'я. Він обертається і всміхається. Каже, що я помилилася, але хотів би бути тим, кого я чекаю. Зашарілася, опустила очі, зніяковіла, посміхаюся. І знову повертаюся на позицію очікування. У грудях холоне. Це очікування перетворюється помалу на тортури. Випробування. Нервове навантаження, де туго натягнуті струни вже дзвенять.
І тут – я бачу лише посмішку, іншого не помічаю, і розумію, ця посмішка, що рухається до мене – я її знаю тисячі років!
– Привіт, Вітуля! – тільки і встигаю почути. Далі все, ніби у круговерті – я простягаю руки, щоб обійняти, але наші вуста поєднуються у поцілунку. Блискавично! Це вище моїх сил. Магніт спрацював і я піддалася. Відчуття – я вдома, нарешті вдома! Світ пливе з-під ніг, земля крутиться, зірки сяють, я в космосі, і мій космос – ти. Ми цілуємося і одні у цілому Всесвіті. Я стою навшпиньках, ти мене схопив за талію і крутиш-крутиш-крутиш навколо осі, моя вісь – ти. Світ зачаївся. Час спинився. Тільки Кохання вічне.
У автобусі з аеропорту ми не спиняємося,поцілунки-поцілунки-багато поцілунків. Надолужити простір і час. Наздогнати життя. За спиною французи, випадкові спостерігачі нашої пристасті, шепочуть про нас, про Париж і любов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію