ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.11.13 17:43
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало

Віктор Кучерук
2018.11.13 08:36
Т. І...
Межи рядків і слів, і літер,
І розмаїття плинних тем, –
Мені ти пахнеш пізньоцвітом
І нетривким осіннім днем.
А в час жаского падолисту,
За охололим враз вікном, –
Здаєшся папороті листям

Олександр Сушко
2018.11.13 06:03
Із мене досить ґвалту, революцій,
Кажу "Привіт!" - відповідають "Гав!".
А поруч осінь. Кущик глоду куций
Безлисті віти з розпачу підняв.

У гетьмана скінчилась п'ятирічка,
А хоче править ще стонадцять літ.
Вчепилася у ягідку синичка,

Сонце Місяць
2018.11.13 01:18
знадвору скиглить негода
вогні стираючи кир’є
елейсон а втім не шкода

неакцентована доля
колоратурну кволість
демонізує у мріях

Петро Скоропис
2018.11.12 17:55
Якщо я не охолов,
річ у твоїй долоні
на глупої ночі лоні,
коли до чола чоло.

В тому, що долілиць
виділось тобі ясним:
в абрисі невиразнім,

Ірина Вовк
2018.11.12 15:11
Звучить орган в соборі Магдалени.
Бах... Фуга і токата ре мінор.
Я слухаю. Сьогодні є для мене
Лиш музика і цей старий собор.

І ще… І ще…гігантський відгук нерва,
І буря мислі, і гроза страждань,
І повінь жалю, повінь безперервна…

Ярослав Чорногуз
2018.11.12 14:18
Ще календарна осінь на порі,
А вже зима Батиєм наступає.
У вітряній її холодній грі
Ні пестощів, ні м`якості немає.

Вона така безжальна, мовби ніж,
Що увіходить у розм`якле тіло.
І з кожним днем стає дедалі зліш,

Галина Михайлик
2018.11.12 10:50
Дебет і кредит. Виводжу сальдо.
Чого ще хочеш? Смертельне сальто?
Ішла по линві, спала на цвяхах,
за волосину від прірви й краху
кришила серце тобі на манну,
й не сподіваючись на осанну.
Не шкодувала ні сліз, ні крові,
не рахувала страхів, паролів…

Олександр Сушко
2018.11.12 09:31
Сьогодні млявий. День рахую ґав.
Не вистачає, мо', тестостерона...
Не вдовольняє муз моя снага,
Можливо, їм жорстке потрібне порно?

На ліжко Мельпомену погукав,
Поцілував їй родимку на пупі.
Включив TV. А тамко голяка

Віктор Кучерук
2018.11.12 04:28
Т. І...
Поза увагою зоряне небо,
Звично одягнуте в сизу пітьму, –
Наче в надію, вдивляюся в тебе
І намагаюсь збагнути – чому?..
Вітер повільно гойдає на травах
Ниті сріблясті тонких павутин, –
Чом ти постійно не тільки в уяві,

Сонце Місяць
2018.11.11 23:56
стривай ~ нагрянуть без реклами
злі клоуни із хижаками
та стане поціновувачам лож
непереливки ще й за власний кошт

спішать покинути ці стіни
у штовханині & екстрімі
не дочекавши акробатів міць

Любов Бенедишин
2018.11.11 15:58
Днів слизька тягуча гуща
...Доля нить рядків снує...
Що мені життя минуще?
Не моє, раз не твоє.

Не хвилює: спала?.. їла?..
І біда - нема чи є...
Що мені до тліні тіла?

Іван Потьомкін
2018.11.11 14:10
«На початку XX ст. над Гніздною стояв двоповерховий будинок пана Оскерка,
навколо будинку чеськими садівниками було створено парк,
горіховий сад, каштанові та липові алеї »,- сказано у Вікіпедії.
А я пригадую ще й «SALVE»,
себто «Здрастуй» на фрон

Віктор Кучерук
2018.11.11 12:37
https://www.facebook.com/100002932615183/videos/2062543123853421/
Т. І...

Покажи мені дорогу
Без печалі і біди, –
Без одвічної тривоги
І відрадну для ходи.
Покажи, якщо ходила

Олександр Сушко
2018.11.11 12:17
Ранок. Спить утомлена столиця,
Сигаретний вруниться димок.
В ліжку осінь. Гарна молодиця,
З нею третій місяць живемо.

Хорошулі-молодиці "Аве!",
Стягую із литки чобітка.
А зима підморгує лукаво,

Олексій Кацай
2018.11.11 11:33
Хтось десь мене засуджує до страти…

Димляться
біля спалених мостів
взірці барокові,
готичні грати
і строга красота
астропортів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Євген Лінивий
2018.10.20

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сонце Місяць (1974) / Проза

 гічгайк
 
Сей скромний мемуар до мутної епічної теми за & проти подорожей автостопом починається поетичного менту, шляхом із нічної роботи коли сонце вже давно в небі, але поки переховується за поверхівками. Просто поруч, на перехресті не наповнених ще транспортом магістралі й бічної, на червоному світлі радісно лунко чіпко пригальмовують літери volvo на хромованих колісних ковпаках, а самі фури, їх дві, ніби щойно із заводського конвейєра, лискучий хром, всякий новий важкий метал, свіжа фарба, а гума пахкотить навіть візуально. І сонце проз панельні будинки врапт спалахує на дзеркальній сталі, та ось вони ген і нема, і ти крокуєш самотою у безкінечність свою.

Через місяць може менше я працюю на якусь канадську компанію, як це загалом зветься, і ми роз’їжджаємо собі, подивляємося трохи світу навколишніх сел і приміського типу селищ. Якось раптом їду на кордон до рави і назад із такою катьою, жінкою у смакові рубенса, матір’ю-одиначкою років двадцяти семи, риси обличчя відповідні, очі здається все-таки, світлі. Волосся має трохи чорно-руде, трохи темношатенове, і ще вона любить хот-доги. Фрази кшталту я не пью пива, кроме белого нефильрованого, і с пшеничними сухариками були їй властиві. Оскільки сам до того був провів літо на дієті зі соборного і чіпсів, то й зауважив здається, більше про себе.

Коли наші путі перетинаються маршруткою на ас2, вона ласує не пивом, а типово привокзальною вафельною руркою зі згущеним, карамелізованим молоком, а може вершками, рекомендуючи оце всяко. Вилізши, вибираємося на дорогу, шо твій керуак. Трохи поскучали. Конвоюючи поглядом черговий типу лімузин і на нім написи volvo пробуджуюся потрохи, зненацька переказуючи, як вже там виходить, початок сього палімпсесту. Далі голосуємо, чекаємо, нудьгуємо, голосуємо, атож ось і фура volvo, хоч у бруднішій, давнішій робочій кондиції, але. Якийсь неймовірний поляк нас бере в дорогу, до рави, практично, за деякий час українсько-поляцької комунікації про все ніщо, я умудряюся транслювати той самий початок втретє і тепер полякові, якому це майже подобається, а може день хороший жовтневий, і він летить до рідних країв собі й усе, що пожвавлює дорогу, пре.

Ну на в’їзді до рави, поляк, який помаленьку смакував нюанси системи TÜR, після отримання задовільної відповіді на питання чи не стойо там який дай? у мобілу, гальмує-спиняє, ми вже бажаємо йому затишної польщі з пеньйонзами, а потім якось швиденько опиняємося на вокзалі, ну а далі таки хот-доги. Думаю, катьці вони подобалися з раціональних цілком причин, не думаю, що то був якийсь таки перманентний флірт зі світом чи соціумом, а от назад їхати получилося тільки до повороту на червоноград, десь третина дороги, мобіла була в неї, а в мене якось не було тоді, та й що воно мені дало б, тож ми розділилися, начебто по одному підбиратимуть скоріш, і ось вона уїхала, а я лишився і ніхто мене так і не підібрав.

Втомившися від чекань і обломів, а ще й обтяжений комерцією, випираюся пішки до найближчого села врешті-решт, там чудом виявляється якийсь транспорт а-ля пижик зі 70-х на жовкву, а з жовкви можна вже подзвонити з автомата і пряма маршрутка до ас2. Далі вся дія переходить у тривіальне, практично відсторонене сниво, і десь під його завісу знову валандаюся до наступної, тепер міської маршрутки, а типаж уже забутої зовнішності, перепитується спешишь на зустріч, говоришь, с одним человеком... ето значит, что человек етот женщина, ну і я стинаю собі плечима, а що.

Скидання тягарів на складі, підрахунок збитків, мінімальні реверанси, ось ми виходимо на пиво, ну і посидіти малость. Дежавю-привокзальна столовка-плюс, пиво, курячі якісь чвертки, шансон, або що ви хотіли. Я хоч не танцюю. Ми сидимо, допиваємо навзаєм з’ясовуючи обставини своїх житлових умов, ну в мене є кімната, але кімната це не те. Потім на вулиці катька зразу згадує, що дома її дитина зачекалася, і голова їй заболіла, і пізно ж, насправді, ну то що ж, кажу я, помагаючи їй впихнутися до міської маршрутки, давай тоді, до завтра, бо пора вже врешті й додому, на квартиру в люлю, і більш анічого зі спогадів тих. І ще, завтра, виявляється, вихідний день.





 

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-04-29 21:49:46
Переглядів сторінки твору 3188
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.807
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2018.11.13 08:06
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марґо Ґейко (М.К./М.К.) [ 2018-04-30 23:49:58 ]
Якесь приречення вчувається, о Sole!
Дуже мінорний протяг самотності в сьому есе.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-05-01 04:44:04 ]
дяки)

ну, за мінори якби не вибачатимуся, мені вони люб’язні
самотність авжеж, хоча це одна з ліній, а чи провідна
навіть затруднююся сказати

взагалі, все якби перехідний епізод у концептуальній послідовності
ймовірно, навіть, у різних площинах


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марґо Ґейко (М.К./М.К.) [ 2018-05-01 22:34:07 ]
Коли у інших читачів нема питань, задум в студію!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-05-02 03:31:18 ]
від просто фантазії до реалізму, опосередкованого фантазією, і знову до фантазії, опосередкованою реалізмом, мабуть десь так
є ще трохи змагання щодо режисури, або ж, ненастирливого зміщення логічного порядку фрагментів, на користь цілого, авжеж
щодо ’інших читачів’, то, самі бачите, загалом має місце банальний вуайєризм. ну але так і було, і буде завжди
читач із насолодою сповідає анонімність, сам автор утішається тим, що публікацію хоча би переглядають, а вже якесь спілкування,
це якби святкова коштовність, у цім світі суцільних стін