ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2019.09.22 17:04
Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко.

Ходім, я покажу, де спить сова,
те місце, де в дуплі здихає здобич,
де по воздвиженню хрестів повзе гадва,

Іван Потьомкін
2019.09.22 13:41
Не вір, що мудрість прибува з літами самотужки.
Себто тобі лишилось тільки жить і жить.
Не дочекаєшся, як думка не освячена здоровим глуздом,
Як знемогла вона під натиском спокус
Брать все собі – і не пізніш сьогодні.
Як діяти і говорить ти призвич

Микола Соболь
2019.09.22 12:52
Чи завтра зійде сонце?
Зійде!
Але для кого?
На сході – вирва,
Дороги на захід немає.
Життя хіба з мусу?
Швидше з полину гіркого.
День за днем

Ольга Паучек
2019.09.22 11:59
Свято літа минає,
Сивина покриває
Роззолочені сльози
В журавлиних краях,
Що розсипались світом
Дорогим заповітом
Найсолодшого дива
У дзвінких ручаях.

Ярослав Чорногуз
2019.09.22 11:47
Сиза мряка затисла мене,
І осінні дощі обмотали,
Розтоптали каштанів опали,
Навівають у душу сумне.

І не знаю, подітись куди?
(Так радів я, що спеки позбувся!)
А тепер в монотонному русі

Ніна Виноградська
2019.09.22 11:38
Про нас напишуть, як усе мине -
Сніги розтануть і осінні зливи
Заплачуть листопадом. А мене
Згадають люди, що була щаслива.

Злітала до небес, хоча негод
Вітрами нанесло, також тобою.
Та я з усіх небажаних пригод

Олександр Сушко
2019.09.22 11:02
Є роботящі телепні й пани,
Партійні бонзи й бевзі безідейні.
Не віриш владі? Отже, ти дурний.
А я люблю. Підлещуюсь до неї.

Скупив земельку в лохів Беня Кац,
Сусіди на війні умились кров'ю...
Яку б дурницю не утнув паяц -

Тетяна Левицька
2019.09.22 10:46
Межених* рік затихають оливкові води,
вітер зганяє у череду чорні  отари.
Із листопадом кружляють нудні хороводи
мавки, літавиці, феї, нечесані мари.
Сирість, асфальтова нічка, хоч виколи око,
ні ліхтаря, ані зірки допоки не видно.
Вигулькне привид

Володимир Бойко
2019.09.22 09:49
«І знову осінь» – скільки описали,
А осені по осені летять,
Як серії одного серіалу,
Що звично називається – життя.

Ігор Деркач
2019.09.22 07:18
Не турбую я її ночами
як зорею бачу у вікні,
а прошу у неї вечорами,
щоб уже не снилася мені.

Бо немає спокою у серці,
поки скута тугою душа.
І зневіра ріже без ножа,

Ігор Федів
2019.09.21 17:31
Гілля вітер хитає, хитає…
Хмара у небі лине, пливе…
Дощ дорогою ритм набиває,
І жура огортає мене.
Листя ховає траву у саду,
Узори багряної смальти,
Цією мозаїкою іду,
Кидаю до ніг діаманти.

Микола Соболь
2019.09.21 15:41
Червоний хрест на лінії вогню –
Чиясь остання на життя надія.
Та це війна. Пропалить ПТУР* броню…
Де русаки конвенція* не діє!

Машина дуже швидко догорить.
Метал не має почуття і болю.
Що вбивця відчуває у ту мить,

Ніна Виноградська
2019.09.21 15:32
Розсипається дощ, мов крізь сито, над лісом, полями,
Де узліссями синьо у світ поглядають терни.
Де смарагдове жито ще гріється в осені-мами,
Щоби стати зерном і колоссям вже після весни.

Потихеньку остудять дощі літо геть розпашіле,
Вже картопля в

Матвій Смірнов
2019.09.21 15:28
Я занадто щасливий, щоби справді бути поетом,
Мої рани й рубці загоїлися нівроку,
Роздрукуй мої вірші й відправ у районну газету -
Ту, що вже не виходить з дев’яносто третього року.

Моя кров ламінарна, а нерви на диво міцні,
Моя шкіра товста, мов

Сергій Губерначук
2019.09.21 14:23
Розчавлено лежала долі тінь
тебе святого…
і по ній ходили,
як по землі…
І лиш твоє: "Амінь!"
про існування Бога говорило…

24 березня 1989 р., Київ

Ігор Деркач
2019.09.21 11:56
Як природа блукає по колу,
так і ми – по траві і росі
то обоє у наше ніколи,
то на плаї у лузі, у полі,
у ліси по опалій красі.

Вишиває веселкою небо
на пейзажі свої міражі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сонце Місяць (1974) / Проза

 гічгайк
 
Сей скромний мемуар до мутної епічної теми за & проти подорожей автостопом починається поетичного менту, шляхом із нічної роботи коли сонце вже давно в небі, але поки переховується за поверхівками. Просто поруч, на перехресті не наповнених ще транспортом магістралі й бічної, на червоному світлі радісно лунко чіпко пригальмовують літери volvo на хромованих колісних ковпаках, а самі фури, їх дві, ніби щойно із заводського конвейєра, лискучий хром, всякий новий важкий метал, свіжа фарба, а гума пахкотить навіть візуально. І сонце проз панельні будинки врапт спалахує на дзеркальній сталі, та ось вони ген і нема, і ти крокуєш самотою у безкінечність свою.

Через місяць може менше я працюю на якусь канадську компанію, як це загалом зветься, і ми роз’їжджаємо собі, подивляємося трохи світу навколишніх сел і приміського типу селищ. Якось раптом їду на кордон до рави і назад із такою катьою, жінкою у смакові рубенса, матір’ю-одиначкою років двадцяти семи, риси обличчя відповідні, очі здається все-таки, світлі. Волосся має трохи чорно-руде, трохи темношатенове, і ще вона любить хот-доги. Фрази кшталту я не пью пива, кроме белого нефильрованого, і с пшеничними сухариками були їй властиві. Оскільки сам до того був провів літо на дієті зі соборного і чіпсів, то й зауважив здається, більше про себе.

Коли наші путі перетинаються маршруткою на ас2, вона ласує не пивом, а типово привокзальною вафельною руркою зі згущеним, карамелізованим молоком, а може вершками, рекомендуючи оце всяко. Вилізши, вибираємося на дорогу, шо твій керуак. Трохи поскучали. Конвоюючи поглядом черговий типу лімузин і на нім написи volvo пробуджуюся потрохи, зненацька переказуючи, як вже там виходить, початок сього палімпсесту. Далі голосуємо, чекаємо, нудьгуємо, голосуємо, атож ось і фура volvo, хоч у бруднішій, давнішій робочій кондиції, але. Якийсь неймовірний поляк нас бере в дорогу, до рави, практично, за деякий час українсько-поляцької комунікації про все ніщо, я умудряюся транслювати той самий початок втретє і тепер полякові, якому це майже подобається, а може день хороший жовтневий, і він летить до рідних країв собі й усе, що пожвавлює дорогу, пре.

Ну на в’їзді до рави, поляк, який помаленьку смакував нюанси системи TÜR, після отримання задовільної відповіді на питання чи не стойо там який дай? у мобілу, гальмує-спиняє, ми вже бажаємо йому затишної польщі з пеньйонзами, а потім якось швиденько опиняємося на вокзалі, ну а далі таки хот-доги. Думаю, катьці вони подобалися з раціональних цілком причин, не думаю, що то був якийсь таки перманентний флірт зі світом чи соціумом, а от назад їхати получилося тільки до повороту на червоноград, десь третина дороги, мобіла була в неї, а в мене якось не було тоді, та й що воно мені дало б, тож ми розділилися, начебто по одному підбиратимуть скоріш, і ось вона уїхала, а я лишився і ніхто мене так і не підібрав.

Втомившися від чекань і обломів, а ще й обтяжений комерцією, випираюся пішки до найближчого села врешті-решт, там чудом виявляється якийсь транспорт а-ля пижик зі 70-х на жовкву, а з жовкви можна вже подзвонити з автомата і пряма маршрутка до ас2. Далі вся дія переходить у тривіальне, практично відсторонене сниво, і десь під його завісу знову валандаюся до наступної, тепер міської маршрутки, а типаж уже забутої зовнішності, перепитується спешишь на зустріч, говоришь, с одним человеком... ето значит, что человек етот женщина, ну і я стинаю собі плечима, а що.

Скидання тягарів на складі, підрахунок збитків, мінімальні реверанси, ось ми виходимо на пиво, ну і посидіти малость. Дежавю-привокзальна столовка-плюс, пиво, курячі якісь чвертки, шансон, або що ви хотіли. Я хоч не танцюю. Ми сидимо, допиваємо навзаєм з’ясовуючи обставини своїх житлових умов, ну в мене є кімната, але кімната це не те. Потім на вулиці катька зразу згадує, що дома її дитина зачекалася, і голова їй заболіла, і пізно ж, насправді, ну то що ж, кажу я, помагаючи їй впихнутися до міської маршрутки, давай тоді, до завтра, бо пора вже врешті й додому, на квартиру в люлю, і більш анічого зі спогадів тих. І ще, завтра, виявляється, вихідний день.




 

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-04-29 21:49:46
Переглядів сторінки твору 4634
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.807
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.03.31 13:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марґо Ґейко (М.К./М.К.) [ 2018-04-30 23:49:58 ]
Якесь приречення вчувається, о Sole!
Дуже мінорний протяг самотності в сьому есе.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-05-01 04:44:04 ]
дяки)

ну, за мінори якби не вибачатимуся, мені вони люб’язні
самотність авжеж, хоча це одна з ліній, а чи провідна
навіть затруднююся сказати

взагалі, все якби перехідний епізод у концептуальній послідовності
ймовірно, навіть, у різних площинах


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марґо Ґейко (М.К./М.К.) [ 2018-05-01 22:34:07 ]
Коли у інших читачів нема питань, задум в студію!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-05-02 03:31:18 ]
від просто фантазії до реалізму, опосередкованого фантазією, і знову до фантазії, опосередкованою реалізмом, мабуть десь так
є ще трохи змагання щодо режисури, або ж, ненастирливого зміщення логічного порядку фрагментів, на користь цілого, авжеж
щодо ’інших читачів’, то, самі бачите, загалом має місце банальний вуайєризм. ну але так і було, і буде завжди
читач із насолодою сповідає анонімність, сам автор утішається тим, що публікацію хоча би переглядають, а вже якесь спілкування,
це якби святкова коштовність, у цім світі суцільних стін