ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць (1974) /
Проза
забуттєве
Звісно, мені бажалося, щоб ви все-таки почитали цей твір, хоч не за раз, та неспішно. Якби наші з вами стосунки надалі чутливі до ракурсів і фльору декорів гіпюр від кутюр. Неначе ви спостерігаєте через незмінний дим цигарковий, хто він такий взагалі, що це міняє, чому б не сказати ні. Приємні глибокі очі, контекстик тривіальний, хай там десь степовий вовк, але ви і не знаєте & не можете знати, як прагнув я насправді, за вами. Неважливо, чи ви були щоразу старшою, чи коли-небудь молодшою, але ми дихали на багаття у тих липневих карпатах, сьорбали чайний дощ, займалися кожному зрозуміло чим у крихітному старожитньому наметику з брезенту, позиченому на якійсь спорт-базі матер-альма за пляшку вкупі з віджившими своє спальниками, заглядати всередину яких не сильно хотілося, але зверху на них було ще припустимо, а трохи нижче поверхні землі безугавно хлюпотить водоспад. Де плигалося каменюками, котрі стриміли з льодяного шумовиння чорні-чорні, й відчуття лету, як ніколи більш. Іще зима, трохи коньяк, чи запросто печиво-кава, вертання на круги десь опівночі, при розмовах що задовгі надто, оцей знову лет, як ніколи більш. І ще, як пробиралося потай на оглядову горішню кімнатку вежі, задля зірок, наготи, доторків, у проваллях тіней північних. Всі наші мансарди & їхні запиляні меблі, спонтанні кохання години, й ненайдешевший вітчизняний шампань на крайній чотирнадцяти-поверхівці, сяйливий новорічний дощ, час помер, а постіль у лігві чекає нас, і бігме ― дочікується.
Всі ті сни, офортні & растрові, абстрактні кімнати, завалені мотлохом посудом столи, розхлябані ліжбища, муар по люстрах, застуди праці сінема алкоголі готування картопель що не день, писанина за перекуром. Хронічна хвороба пристрасті ужиткової нашої, з її ремісія-рецидіва, де час від часу й сама гра заходить в тупик, і стерта линва оспівана присно, й пантоміми чим не дель арто. Неважливо, наскільки часто ми розставалися, а скільки прощалися, на се надивитися можна було досхочу, і ще покурити опісля, там жеж. Чому я це пишу ще комусь. Знову весна, хоча все починається точно інакшим сезоном, і природа явно шукає пригод, а ми довічні дешевенькі статисти в її панорамній пропаганді, де й аліки & нарики при своїх власних чуттях, типу чого б не оженитися, зробити дитину, чи там навпаки, весь ерос танатосович et al., щиро виводячи із рівноваги, у нав’язливе зусібіч. І все ж, мов до Марії Діви привітальна молитва & сповідь моя, водночас немовби й промова трохи перед трюмо складаним вашим, поки сповідальництво бентежне складається у сповідання, потім все позичається до сновидіння, котрому із приватної дійсності шати пошиті, але та просто скидається їх, лише натякніть. Лункі стіни душі моєї, фактично нечутні тамтами, й плин ментальний таки геть пропав по шинках зіркових, поки ми в тому ж цинічному надвечірньому парку з обдертими лавками й досі медитуємо на ілюмінацію при вході та швейцарі.
А люде ходять собі.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
забуттєве
Звісно, мені бажалося, щоб ви все-таки почитали цей твір, хоч не за раз, та неспішно. Якби наші з вами стосунки надалі чутливі до ракурсів і фльору декорів гіпюр від кутюр. Неначе ви спостерігаєте через незмінний дим цигарковий, хто він такий взагалі, що це міняє, чому б не сказати ні. Приємні глибокі очі, контекстик тривіальний, хай там десь степовий вовк, але ви і не знаєте & не можете знати, як прагнув я насправді, за вами. Неважливо, чи ви були щоразу старшою, чи коли-небудь молодшою, але ми дихали на багаття у тих липневих карпатах, сьорбали чайний дощ, займалися кожному зрозуміло чим у крихітному старожитньому наметику з брезенту, позиченому на якійсь спорт-базі матер-альма за пляшку вкупі з віджившими своє спальниками, заглядати всередину яких не сильно хотілося, але зверху на них було ще припустимо, а трохи нижче поверхні землі безугавно хлюпотить водоспад. Де плигалося каменюками, котрі стриміли з льодяного шумовиння чорні-чорні, й відчуття лету, як ніколи більш. Іще зима, трохи коньяк, чи запросто печиво-кава, вертання на круги десь опівночі, при розмовах що задовгі надто, оцей знову лет, як ніколи більш. І ще, як пробиралося потай на оглядову горішню кімнатку вежі, задля зірок, наготи, доторків, у проваллях тіней північних. Всі наші мансарди & їхні запиляні меблі, спонтанні кохання години, й ненайдешевший вітчизняний шампань на крайній чотирнадцяти-поверхівці, сяйливий новорічний дощ, час помер, а постіль у лігві чекає нас, і бігме ― дочікується.
Всі ті сни, офортні & растрові, абстрактні кімнати, завалені мотлохом посудом столи, розхлябані ліжбища, муар по люстрах, застуди праці сінема алкоголі готування картопель що не день, писанина за перекуром. Хронічна хвороба пристрасті ужиткової нашої, з її ремісія-рецидіва, де час від часу й сама гра заходить в тупик, і стерта линва оспівана присно, й пантоміми чим не дель арто. Неважливо, наскільки часто ми розставалися, а скільки прощалися, на се надивитися можна було досхочу, і ще покурити опісля, там жеж. Чому я це пишу ще комусь. Знову весна, хоча все починається точно інакшим сезоном, і природа явно шукає пригод, а ми довічні дешевенькі статисти в її панорамній пропаганді, де й аліки & нарики при своїх власних чуттях, типу чого б не оженитися, зробити дитину, чи там навпаки, весь ерос танатосович et al., щиро виводячи із рівноваги, у нав’язливе зусібіч. І все ж, мов до Марії Діви привітальна молитва & сповідь моя, водночас немовби й промова трохи перед трюмо складаним вашим, поки сповідальництво бентежне складається у сповідання, потім все позичається до сновидіння, котрому із приватної дійсності шати пошиті, але та просто скидається їх, лише натякніть. Лункі стіни душі моєї, фактично нечутні тамтами, й плин ментальний таки геть пропав по шинках зіркових, поки ми в тому ж цинічному надвечірньому парку з обдертими лавками й досі медитуємо на ілюмінацію при вході та швейцарі.
А люде ходять собі.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію