ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталка Янушевич
2018.08.21 10:28
Непомітно і тихо відступить за обрій тепло.
Змерзне місяць-світляк та далекі-далекі сузір'я.
Акварель пелюсток переллється в змарніле стебло
І зникатиме десь. І надійде до нас надвечір'я.
Тільки крок за поріг - там легка прохолода землі
Крадькома

Олександр Сушко
2018.08.21 09:20
Росте злоякісна кіста.
Провал...притома...де я?
Якщо увірую в Христа,
То хто я для юдея?

Почула вчора: " Ти - чужа.
Не та порода, гени".
"Мудрець". Зарізав без ножа,

Тетяна Левицька
2018.08.21 09:12
Бузок рожевий, білий, пурпуровий
Розлогі грона цвіту розпустив.
Не хмур, моя кохана, чорні брови,
Тебе ніхто так міцно не любив.
Голубить сонце мальовничі луки
І трави у смарагдовій парчі.
Не говори ніколи про розлуку,
Твоя любов на відстані д

Сонце Місяць
2018.08.21 03:18
самітнику без жодної нагоди
лишаються озорені часи
тональність неба, хмарні переходи
пологи радощів & ласощі краси

невидимі, кодовані, таємні
полуди & спокусливі хрести
кумири, фетиші й тотеми

Марія Дем'янюк
2018.08.20 14:48
Нічка-чарівниця льодяники готувала:
сині, жовті, пурпурові.
Прив'язувала їх до неба
на ниточці шовковій.
Хай на землю з них стікають
сни солодкі та щасні,
і на сплячих обличчях
квітнуть усмішки зореясні.

Олександр Сушко
2018.08.20 06:53
В раю господарює банда -
Усе що маєм віддамо.
Брехня, плітки та щира правда,
А результат - Святе письмо.

На душі павуки неситі,
В ходу - облуда, острах, пліть.
То, може, голову схилити,

Серго Сокольник
2018.08.19 22:35
День за днем промайнули...
Вже літечко верне на схил,
Хоч не всі повернулись
До рідного краю птахи.

Мов рефреном... Чи дзвоном-
"...від Сяну до Дону..." Тісний
Був би світ, у якому

Адель Станіславська
2018.08.19 22:15
Спливало чергове Спаса.
Спасалися, як могли...
Хтось квапив догнати маси
гуртів, що плоди несли.
Хтось йшов, бо іти годилось.
Хтось спав і спасав свій сон.
Десь людським судам не ймилось
чинити богам закон...

Олександр Сушко
2018.08.19 20:14
Чоловічок я хазяйнуватий,
Прикупив коня - весна, сівба...
Та лошак не хоче працювати,
В небесах літає! Це ганьба!

Крила у тварюки, може, й гарні,
Тільки зайві - одчикрижу їх.
Пастку облаштовую у стайні,

Володимир Бойко
2018.08.19 17:15
А що там далі – хто його там зна...
Суцільна порожнеча й більш нічого?
Чи там – позареальна білизна
В передчутті наближення до Бога.

Світлана Майя Залізняк
2018.08.19 10:12
Привезли квасолю бабці лисуватій,
миску підставляють: лущ, співай, живи!
А у неї докір - ластів'ям на ваті...
І бредуть жаління з хмелю, кропиви.

Ходить біла кицька... випросила моні.
Опадають груші, гепають на дах.
Муж присів на лаву, пундики со

Ігор Шоха
2018.08.19 09:46
Які роки, які твої літа,
напоєні джерельною водою!
Русалкою цілуй мої вуста,
заворожи і піду за тобою.

Залоскочи і хай несе вода
і забирає у твої покої.
Не забувай, що ти є саме та,

Ігор Деркач
2018.08.19 08:59
Сідає літо у свої човни,
відчалює, тай осінь доганяє.
І падає луною за лани
провісниця нового урожаю.

Грозою упилися баштани.
Лютує небо – блискавки метає.
Доспіли гарбузи та кавуни

Микола Соболь
2018.08.19 06:36
«Мутусю! Вечір. І зоря горить…
Час настає прокинутись бабаю.»
Мабуть, оце і є найкраща мить,
Яку я бачив, і яку я знаю.

«Ти не хвилюйся, донечко моя,
Тебе в житті я не віддам нікому!»
І лине тепла пісня солов’я.

Маркіяна Рай
2018.08.19 03:25
Боже, Боже, приходь до мене, як мисливець іде до пастки.
Пташка вирвала власні крила, пташка змучилася за ніч.
Що Ти, Господи, переміниш у хвилину її поразки?
Скільки немочей впаде долі? Скільки випросить в Тебе стріч?

Віра знає круті стежини, що кр

Сонце Місяць
2018.08.19 03:22
salut ненависте всебічна
пекельне раз-у-раз
із блискавицями образ
фотографуючими вічність

& знову ще якийсь із нас
відчувши в собі поклик лише
розвіюване попелище
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Александра Макуха
2018.06.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 ...А ночка темная была

– И ты не боишься ходить ночью? – спросил меня как-то один из новичков, когда я возвратился после очередного обхода огромнейшей территории школы-интерната.
Было далеко заполночь. Триста девятнадцать воспитанников смотрели сны, а ему, самому младшему, почему-то не спалось. Может быть, он вспомнил, как еще несколько лет тому назад, в другой стране вот в это же время кружился в хороводе вместе со своими друзьями вокруг новогодней елки, участвовал в конкурсах и получал подарки...
Закутавшись в одеяло, он восседал по-йоговски на моем месте охранника, положив руки на теплый радиатор. Можно было, конечно, повинуясь инструкциям, отправить мальчика в его комнату, но, вспомнив свое детдомовское прошлое, когда так хотелось поговорить наедине с кем-то из взрослых, я подсел к мальчику и вместо ответа начал рассказывать об одном памятном событии своего послевоенного детства...
...Мне было тогда семь-восемь лет. Я пас коз со всего кутка, то есть с нескольких близлежащих улиц села. В тот раз со мной был и мой младший брат. Кто хоть раз имел дело с козами, знает, что это за вредное животное. Так и норовит нашкодить. Не то что коровы или лошади. Словом, все время нужно было быть начеку. И вот в постоянном бдении о козах я совершенно забыл о своем маленьком брате. Вспомнил, когда тетя спросила:
– А где же Володя?
Ни слова не говоря, я отправился на окраину села. Было совсем темно. И вот, когда я подошел к оврагу, по ту сторону которого днем пас своих безумных коз, услышал плач брата.
– Иди сюда, – закричал я ему.
– Мне страшно.
Мне и самому было страшно, так как слышал, что ночью там бродят лисы и волки. Но делать было нечего, и, затаив дыхание, озираясь по сторонам, я все же спустился метров на сто вниз, перешел ложбину, поднялся наверх, а потом уже с братом совершил обратный путь...
Погрузившись в воспоминания, я и не заметил, как мой слушатель сначала смежил глазки, а потом и засопел. Я смотрел по-дедовски на его смешную рожицу и не досадовал, что не успел рассказать ему еще и о том, как мне по-настоящему стало страшно уже здесь, в Иерусалиме, в начале моей карьеры охранника...
...Под конец смены, когда я уже собирался домой, последовала команда идти работать ночью в Институт волокон. В мои обязанности входило каждых два часа обходить территорию, нажимать на соответствующие кнопки, фиксируя таким образом факт обхода. А самое главное – никого не впускать, так как во дворе находилось полтора десятка машин.
Моросил декабрьский нудный дождик. Стоял густой туман, сквозь который еле-еле пробивался худосочный свет фонаря. А в сторожевой будке было светло и тепло. Моя любимая музыкальная волна несла творения Вивальди, Моцарта, Шопена... Тепло, музыка и усталость сделали свое и, понятное дело, я задремал.
– Ты чего не открываешь ворота? – раздалось то ли во сне, то ли наяву. – Сколько можно сигналить?
И, не дожидаясь ответа, незнакомец на что-то нажал, ворота открылись. Когда я выскочил из будки, машина уже была вне досягаемости. На мой звонок в фирму о происшедшем сонная дежурная промямлила, что завтра утром начальство, мол, разберется.
– Вот и заработал, – пронеслось в голове. – Теперь до конца жизни придется выплачивать стоимость угнанной машины...
Сердце забилось с неведомой доселе скоростью, к горлу подступила тошнота... И вот в таком полубредовом состоянии я находился где-то с час, пока вновь не услышал тот же голос:
– Куда ты запропастился? Открывай же ворота!
Милее музыки стал для меня этот голос. Как можно скорее я открыл ворота и впустил машину.
– Ну что, проснулся? – спросил угонщик. – Тебе разве не говорили, что я здесь живу? – и он пошел к какому-то строению за пределами институтского двора.
До самого утра я уже не заходил в будку. Радость переполняла все существо, выливаясь в песни на всех доступных мне языках.
– Кто живет на территории института? – спросил я пришедшего на рассвете завхоза.
– А что, и тебе морочил голову этот мешуга? – последовал ответ.
И тут уже во второй раз за смену я был вновь поражен, так как завхоз говорил на смеси иврита и... гуцульского.
...Не знаю, как бы прореагировал на этот рассказ мой маленький слушатель. Но он в это время посапывал и чему-то улыбался во сне. А я, тихо закрыв за собой дверь, снова вышел осматривать огромнейшую территорию школы-интерната, расположенную на одном из живописных холмов Иерусалима.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-05-22 17:26:01
Переглядів сторінки твору 121
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.022 / 5.71)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.08.21 05:07
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2018-05-23 02:33:02 ]
Дуже зримо описано. Дякую!