ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2018.06.21 18:23
Страшне видовище. Гроші на вітер…
Вкотре з граблями цілуємось лобом
Сонце нагадує кролячий клітер
У давнину підстрелили б дробом…
Обрій туманний, одні негативи
Хмари і ті, відсунулись, зникли
Чом ти, юначе… від чого ти сивий?..
Убий мене, Боже, нія

Олена Багрянцева
2018.06.21 17:09
Привіт, мала. Ну як твоє життя?
Чому втекла, ні слова не сказавши?
Я лиш хотів по-чесному, без фальші.
Я відганяв лихі передчуття.

Та спалахнула ця чужа війна.
І я пішов сумлінно і свідомо.
Бо не волів лишатися удома,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.21 17:04
Чистиш рибу зраночку -
сім котів...
Ліпиш забаганочку -
син хотів...

А на завтра толоки,
мармелад...
Снива, мрії - волоком.

Ігор Шоха
2018.06.21 13:03
Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.

Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі

Адель Станіславська
2018.06.21 11:25
Не суди
й незасудженим будеш, -
кажуть.
Та засудять тебе -
повір...
І гріхи нанесуть
чорнотою сажі
мастехіном

Маркіяна Рай
2018.06.21 11:04
Залиш собі мої присвяти.
Покинь на мене нашу вічність.
Ніхто не здатен подолати
Такої вирви часової.

Я навчена собі брехати -
Найнепомітніша погрішність.
Найдосконаліша поразка, -

Микола Соболь
2018.06.21 06:01
У поліклініці – «совок».
Гниє чи догнива система?
Бо черги це болюча тема.
Із неї (черги) – ні на крок!
Жінки зчепилися в дуелі
Словесні поки що шрапнелі…
Ось – рукопашного урок.
У хід пішла війна сумками

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Александра Макуха
2018.06.14

Ясен Лад
2018.06.08

Юлія Джа
2018.05.24

Настя Камінська
2018.05.20

Лія Олексієнко
2018.04.20

Володимир Дубровський
2018.03.23

Тамара Швець
2018.03.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анонім Я Саландяк (1955) / Проза

 Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
(як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...)

Сниться...
... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за австрії і я малюю хату і подвір’я-небо і ворОнів... а одна ворона ручна – ходить слідом – за ногами... весь час норовить зайти мені за спину... малюю я темно-синьою фарбою... швидкИми-широкими-лЕгкими мазками... якийсь-усміхнений дзьоб ворони та її блискуче око – для цього мушу постійно крутитись слідом за вороною...
... але захотів курити і пішов в магазин - на одну хату нижче михайлюка – через дорогу... повні прилавки краму... і цигарки... розсипні - продаються поштучно - я запитую: а що то за папіроси такі?.. мені кажуть: пам’ятаєш... буде - за радянських часів – памір? – ото такі й ці папіроси... ну і я взяв з десяток – порозпихав по кишенях і йду назад... прикурюю по дорозі... відчуваю губами особливу ніжність цигаркового паперу... спішу прикурити – а сірник якийсь великий – в два рази більший звичайного – горить добре... пече пальці - я роблю легку затяжку на повні груди – бо давно курив... і тим часом йду мимо михайлюкового двору – на подвірї стоїть микола михайлюк – певне з сусідом – теж курять і уважно спостерігають – а я все бачу краєм ока... і уже - аж минувши - опам’ятовуюсь – обертаю назад голову і майже кричу: Слава Ісусу Христу!..
... а далі було так: сплю-несплю... чую – хтось-наче коло мене голосно дихає... певне – думаю - галя приїхала!.. напружусь - затаю дихання - прислухаюсь – нікого!.. розслаблюсь: знов хтось дихає... та тю на мене!.. – тож я сам...
22.05.2018 р.
... підгайці... чи то осінь - чи весна... доволі хмурий вечір: повне місто людей... євреїв... старих – багато жінок - сивоволосих... із старомодного - уже поношеного одягу – розумію – що-то-колись - багаті люди... уперто стоять у трьох місцях – тримаючись купи... трьома-тісними громадами – зрідка перемовляючись між собою – з чого можна зрозуміти - що чекають на виплати компенсацій... я йду від одних до інших - сам ... а в одному місці – молоді-усміхнені дівчата - майже голі - яскраво освітлені електричним світлом – уже роздають долари... а ті євреї байдужі – беруть гроші і помаленьку-мовчки розходяться в різні сторони меншими купками... одна жінка не може іти – спочатку хочу допомогти - а потім – не знаю як її позбутись... підвів до одної купки – виправдовуюсь: я не хотів її грошей!.. вони на мене дивляться великими-круглими очима і перемовляються тихо - між собою : він ще думає... що зможе в неї щось собі взяти?.. гм – ага...
17.05.2018 р.
... що я виготовляю... батога: різьблю липову ручку... старанно підганяю її до долоні – шліфую-виполіровую... потім сплітаю три шкіряні полоски – котрі витончуються нанівець... походу вплітаю сталеві бусини – спочатку меншу - далі більшу і ще більшу... на самому кінчику... і аж з свистом цьвохнувши – запитую себе: а нащо мені той батіг?.. кого ним будуть цьвохати?.. якогось витонченого садо-мозахіста!.. я ж без поняття... у чому суть таких збочень?.. аж раптом – з жахом усвідомлюю і це треба буде зрозуміти: той батіг для мого тіла...
19.04.2018 р.
... підгайці... пам’ятаю – гора гай... посохлі сосни і свіжо-посаджені сині ялиночки... тут я в дитинстві знаходив старовинні монети – ось глянь – справді - де-не-де бачу монету... чи мідну – чи срібну... степан гілярович розглядає та розповідає: то є давньо-римська монета... помаленьку рухаючись – попасом - назбируємо монет на купки... земля розсипається під руками... монети трапляється частіше... також уламки предметів-дракончиків-орликів... бронзові-срібні-мідні... – то є давньо-римський скарб – авторитетно каже степан гілярович... а куди ж ми його... зберемо?.. наступає пауза – степан гілярович розгинається усміхнений – підносить повчально палець догори: я на такий випадок завжди беру мішок...
11.02.2018 р.
... наче я розглядаю текст... німецько-мовний - сторінка-не-сторінка - скоріше смужка - як ото на фейсбуці... текст іммануїла канта - ось: ist sein gar – nicht gar sein... лиш ці шість слів – безконечно повторюються - що вниз-що у верх – допоки видно (може десь далі йшло і про інше)... спочатку текст був набраний чорними – готичними буквами - а далі: різними шрифтами-кольорами-розмірами... потім приходило розуміння змісту і те... що десь має бути: gar - а десь: ganz - і що котресь sein слід розуміти: перебувати-бути – а котресь sein має значити: його-свій...
... подальша логіка виявлялась (в перекладі) такою: є свій готовий – не готовий бути... або: є перебувати готовим – не готовий його... або: є перебувати цілий – не цілий свій... або: є його готовий – не цілий бути... і так далі... але – як тут – так і в подальших змістових-кольорових-шрифтових відношеннях-варіантах йшло - наче - до одної ідеї: дійсність в усіх-можливих варіантах постає-виявляється: готова ціла не цілою бути... розумілося щось-таке що - кожної миті gar-готове-довершене (таке-котре не бути ganz-цілим могло), але ganz-gar... ціле-готовим а готове-цілим... і - кожної наступної миті щось уже поставало іншим – котре довершеним nicht gar sein - не готове бути... але таке – що завжди-довершене є!.. Є - тай усе.
... далі – пробудившись – домислив собі ту всю (здавалось би абсурдну) ситуацію в руслі теорії (ідеї) реальності – яка повинна би бути: ІДЕЄЮ СУБСТАНЦІЇ в ВІДНОСНОСНОСТІ чи то в ІДЕЇ ВІДНОСНОСТІ – СУБСТАНЦІЄЮ... зводив-зводив-зводив до одного – ВІДНОСНОГО Є... тай заснув і приснився мені живий-зелений кабачок... принесли дівчата з города... пам’ятаю: вирізав йому рота і говорив з ним всю-решту ночі.
31.01.2009 р.
... йдемо через сільце... невелика компанія – через кадуби... горбами – уверх-вниз... люди незнайомі – але щирі друзі... приходимо до голгіч – а там... така гора... де добувають дорогоцінний камінь – золотий малахіт... там такий тунель... яскраво-освітлений... заходимо – вхід п'ятнадцять гривень... товариш поряд - каже : заплати за мене – потім віддам... витягую гроші – по п’ять гривень – шість купюр... той золотий малахіт вирізають з твердого каменю абразивними кругами – в повітрі висить яскраво освітлений золотий порох і... невідомий-специфічний запах... на стінах тунелю блистять залишки того малахіту... ми собі наколупали повні кишені... радіємо – але на виході проходимо через детектор – котрий несамовито пищить і не випускають - аж поки не викладемо все з кишень... напівпрозорі шматочки того золотого малахіту у вигляді людських голівок увінчаних лавровими вінками... так не хочеться віддавати...
19.01.2018 р.
... підгайці – гастроном... богдан манюк гукає: славік – ходи подивишся яка гітара... йду - бачу: циган продає... якісь забавки по підвіконнику і новенька - семиструнна гітара – ще смердить свіжим лаком... богдан каже: а ти глянь... яка деревина! справді – гриф гітари зроблений з якогось незвичайного дерева - тепло-коричневого з темно-фіолетовим текстурним малюнком... і я – нараз - дуже-дуже захотів ту гітару... запитую в цигана: скільки хочеш за неї? циган відповідає українською мовою – без акценту: тридцять тисяч гривень! я вже хотів – було – просити - аби богдан постеріг ту гітару - поки я піду додому по гроші... але – тут - встромляю руку у внутрішню кишеню... а там - якраз рівно тридцять тисяч... купюрами по п’ять гривень - витягую – велика вийшла купа – починаю рахувати на прилавку: п’ять - десять - п'ятнадцять... дуже довго рахував – а коли я вже якраз дораховував двадцять сьому тисячу - то тут циган не витримує... сердито вириває з моїх рук ще не пораховані гроші та згрібає всі гривні в шухляду і кричить: вірю – вірю! там є тридцять тисяч! встромляє мені ту гітару в руки і виштовхує з магазину...
і от я – щасливий - щось бринькаю і голосно верещу англійською мовою якийсь рок... і тут... звідки не візьмись - моя галя – сміючись - іронічно каже: ну а ти що – на гітарі грати вмієш?..
02.01.2018 р.
... в підгайцях... тривожно... по місту нишпорять... якісь хлопці... з кам’яними лицями – а дівчата ховаються... то між будинками – то в садку... я ж... йду в... художню школу... на урок – знаю... що неможна називати імені того – від кого ховаються дівчата... і... бачу на землі олівець... простий... такий обідраний-потоптаний... взяв - пробую пальцями - а графітний стержень рухається... туди-сюди... викидати – не викидати... а... придумав... заходжу в клас... а там пластуни... стало веселіше на душі – то вони грали... по місту таку гру: не можна називати імені справжнього диктатора... тепер – повний клас дітей... і ті дівчата що ховались...
я сів собі тихенько і ремонтую олівця – взяв клей – витягнув стержень – вмочив кінчик і встромляю назад... поспішаю – щоб клей не застиг... краєм ока спостерігаю що там робиться... а пластунська компанія запитує хором у тих дівчат: а від кого ви ховалися - га? – а ті придумують як би його назвати - та...та... від... бутлєра... - ні-ні... повністю придумуйте... дівчата не можуть придумати ім’я... їх знову хором запитують: а від кого ви ховалися?.. – знову пауза... тут... наперед усіх виходить степан залуцький - кумедно кланяється... робить реверанси: а-а-а... чо не... дольфа?..
19.12.2017 р.
... в підгайцях... останні дні радянської влади... мені з богданом біскупом – по якомусь закону приватизації (так як паї в селі) - випав якийсь двоповерховий (цегляний - не штукатурений) будинок газ-кантори... коло костела (там такого нема)... тим часом в місті повно поляків: розбирають-ремонтують костел... один поляк хоче в нас відкупити той двоповерховий будинок... але - вартість того будинку... згідно закону – чомусь - залежить від розміру ноги і... ми з богданом полягали під той будинок... позадирали ноги... а наші жінки – моя галя і богданова віра - надягають нам шкарпетки (щоб були більші ноги)... поляк стоїть, збоку, з відкритим ротом... а ми чомусь несамовито регочемо... аж я проснувся...
07.12.2017 р.
... ми з богданом манюком на східцях... у чайній і... третій... славко борсук... приїхав зі львова...
– і що ти там поробляєш... у львові?
- ну я... - щось мнеться славко... - на фізматі - квантову механіку викладаю!
- та ну! каже насмішкувато богдан... – ану доведи що-небудь...наприклад - рівняння шредінгера... щоб ми повірили...
- і пляшка водки - буде - з мене – додаю я... і йду до ляди - щоб взяти московської... з зеленою етикеткою... тут десь береться шкільна дошка і крейда... в чайній... а славко борсук –справді - пише формули і запально доказує - піставляючи числа... а ми ніби справді в тому розбираємось... там - за столом - ще хтось терпеливо сидить мовчки – здається - степан гілярович – і... невитримує:
- шредінгер – за то - получив нобелівську премію... то славко вже вартий флєшку горівки!
24.11.2017 р.
... з іваном банахом... в компанії підгаєцьких хлопців... десь у львові – п’ємо горівку... заїдаємо зеленою цибулею - по-о-вний стіл... я напихаю нею кишені... іван робить великі очі і питає: нащо то тобі? а я кажу: а як галя запитає – де був? то скажу – що був на городі (виходить – ніби львів загородами)! іван сміється з мене: а то що ти п’яний? – то як!?. і регочемо – аж пробудився...
06.11.2017 р.
... підгайці – художня школа – в класі на лавці... володя... потонулий... лежить – голова у мене на колінах... печалимося з рідними... нараз – бачу - що володя дихає... наче... ми його трясемо що є сили – викликали скору-поміч... заходить санітар... ми до нього: хіба так може бути – стільки часу минуло... санітар глузливо сміється з нас: так завжди є... ви що не знаєте!
... сон був довгий – там ще хлопці (наші учні) по місту бігали із бамбуковими палицями довжиною зо два метри... та іржавим кулеметом максима... без затвора...
31.10.2017 р.
... йдемо довкола церкви... десь в україні... дуже сердечна компанія і дуже довго йдем – круг за кругом... облич не пам’ятаю... я вдягнутий по старому – блискучі хромові чоботи-камізелька-краватка... але не співаємо церковних пісень – не несемо хоругв... лише говоримо сердечно і жалієм один одного та обходимо високі мурашники... уже світає – горобці... і прокинувся – горобці довго ще цвірінькали на повну мою голову... поки я прийшов до себе... вже далі – снилося щось легше... про усе накупу....
20.10.2017 р.
... повзу якимсь чудним полем... листя-солома-тряпки-дрібні предмети... сухо і доволі чисто... пора ще радянська – а само поле десь аж коло міста саратова (знов той саратов) – а на душі цікавість колекціонера – щось би знайти... голову підняти боюся – тому вдаю наче я просто собі п’яний... а там – неподалік-саме - якісь військові... голосно - щось собі відзначають – а я шукаю те - що з них-п’яних позлітало... і нащупую руками... переважно медалі, такі круглі, військові нагороди, і похапцем напихаю ними свої кишені... але я тут не сам... той - хтось - дуже боїться і постійно ниє поруч: а якщо хтось воював-заслужив - а ми... а я намацую... що це – насправді - одні лиш якісь ювілейні медальки - ну там з річницями перемоги - з днями радянської армії – лиш інколи справжні – бойові нагороди... а цей попутник вже так надоїв своїм ниттям - що я йому кажу: передивишся потім – як ти такий совісний - в котрих медалей на зворотній стороні номер вибитий - то ті справжні – бойові – тай занесеш на воєнкомат – там тобі по номеру знайдуть чиї вони... а сам собі думаю – може потім я поміняю їх у нього - одну справжню медаль на дві ювілейні...
17.10.2017 р.
... знов підгайці – сирена серед міста виє – по центру ганяє дикий ведмідь... дітлахи з нього бурки шиють і сміються... хтось каже – а давай заманимо його в гастроном – там цукор-солодке - а давай! - повлітали всі в гастроном – ведмідь за ними... всі бігом до запасного виходу... а там вузькі двері – всі-нараз не влазять... і я між них - а ведмідь такий сердитий – на солодке не дивиться... от-от - що вже я верещав – маю щастя – що в ту мить розбудили...
10.10.2017 р.
...дзвонить з підгаєць мій знайомий (голос знайомий-не знаю хто): приїжджай, тут платять гроші - тим хто перейшов з російської на українську мову... на міліції – бачив тебе в списку... а я вже знаю - що я у вінниці в такому списку... але я їду в підгайці сказати... щоб мене викреслили – бо хтось – замість мене – візьме ті гроші... от я вже йду... коридором і наздоганяю жінку поважного віку... в чорних битих валянках з низькими галошами (дались мені ті галоші)... одна галоша злетіла і мішає їй іти... я хочу виправити - а жінка опирається: не треба – не треба... – а то моя знайома – ольга букавин: а шо - пане саландяк – приїхалисти по гроші... і тут я розумію... що то не чесно ті гроші брати - бо я завжди українською говорив і з російської не переходив... і от вже підходжу я до столів з списками... всі люди – знайомі - кажуть бери... ти шо дурний ... а я добрався до свого списку і аж на власні очі побачив як мене викреслили: бо я ж у іншому списку... в іншому місці... і аж тоді виходжу... а на виході - коло дверей - сидить за столом мій бувший учень - певно іван... з колекцією жуків – всі жуки чорні – різних розмірів та чудернацької форми – а лиш один червоного кольору і серед них - найменший – але не сонечко: видите ярослав володимирович... що я маю... там - у вінниці - певне жуків... всяких - назбираєте мені - як вам попадуться... я кажу: так-так... але вже знаю - що брешу і збирати жуків не буду...
06.10.2017 р.
...що я перебираю купку книжок... на рядні... коло доріжки... бачу – темно-зеленого кольору... обкладинку відомої книжки... за неї хочуть три рублі - а я даю чотири – чи то одною купюрою... якось так – чи то – по дві гривні – здачі не треба...
...а це заборонений – колись - роман відомого – російського - письменника... не набокова і не достоєвського... ні - не булгакова - але щось подібне... про російську правду... коли часи приходили нові - а життя залишалось старим - чи то за хрущова чи за брежнєва... і от далі – у якомусь дворі... так наче десь аж у місті саратові - між хрущовками – поміж кущами-деревами... читаю... іде вечір і... робиться темно - вже не видно читати – то я розглядаю... там... картинки - а сиджу я біля столика... коло дерев’яного стовпа... з лампочкою – котра світить - якимсь – тьмяним - жовтим світлом... та читати – однак - затемно – але дуже хочу знати (так – як... коли я читав достоєвського чи булгакова) правду... про життя – сюжет підійшов до якоїсь інтриги... от-от... не видно букв – то далі... я просто гортаю сторінки і розглядаю... графічні ілюстрації... мов оживають – рухаючи сюжет далі... от: хлопець з красивою дівчиною... хлопець розказує - як він обманув одну - їх знайому - іншу дівчину... оповідає різні інтимні дрібниці – яке там в неї що – як там поміж них-що було... і він з новою подружкою... єхидно сміються тулячись одне до одного... а неподалік дівчина... певне та обманута – жаліється своїй подрузі про те - як її обманув хлопець – певне той самий хлопець - бо розповідає ті ж самі - інтимні деталі... і гірко схлипує... а далі - я вже от-от... маю усвідомити оту саму – якусь дуже важливу правду життя...
... а поряд мене сидять – мужчина і дві – розхристані - жінки середнього віку... на столі пляшка водки за три шістдесят дві – консерва - кілька в томаті і буханець чорного хліба... що - приблизно - можна було би купити за тих – моїх - чотири рублі вкупі... компанія між собою голосно говоре і... матюкаються – нараз... одна жінка - в куфайці та шитих ватних валянках у високих чорних галошах іде до мене і хоче відібрати ту книжку про правду... та щось там – мені каже - голосно – по російськи... наче – що то моя книжка – ану віддай... твою мать... а я не можу у відповідь матюкатись - бо я ж людина інтелігентна – в прасованих штанах... на кант... але в куфайці... чомусь бадьоро та весело кажу їй... мовляв – так я тобі й віддам... далі - ми починаємо боротись і... я прокидаюсь... від фізичних зусиль.
30.09.2017 р.
... я в парку... біля психлікарні - де живуть білочки... наче я – популярний український політик (фамілії не скажу – щоб не рекламувати)... стою в центрі парку з дресированим горобцем... той перелітає з одної моєї руки на іншу – на одній задерши дзьоба - голосно щебече - на іншій моїй долоні – вибирає якісь камінці та демонстративно їх поїдає... взяв – як мені здалося – завеликого... я кажу – викинь ... вдавишся... а він не слухає... в руках я маю багато сто гривневих купюр і вони мені мішають... тут підходить рожевощокий хлопчина і запитує: дядьку – а що таке москаль... і тут я дещо ніяковію та мелю щось... аж згадую стару, западенську, байку - про перших та других москалів: мовляв перші були кращі... бо прийшли тай пішли – а другі – як прийшли – так по нині-день... але раптом ловлю себе на думці, що той популярний політик – яким я зараз є - українською мовою говорити не вміє... і прокидаюсь...
28.09.2017 р.
ЕРОТИЧНЕ (три дні тому)...
... радше – порнографічне... на лісовій галявині сплетені тіла... наче чоловіки й жінки... але... коли вони рознімаються то стає зрозуміло – одне в парі чудернацьке... поволі перетворюється на слимака, великого-пластичного - спроможного охопити своїм слизьким тілом всього партнера чи будь яку частину його тіла, та проникнути в будь яку шпаринку й рухатись як завгодно - повільно-швидко... перетворюючись в будь що - набираючи будь-якої, бажаної, форми...
13.09.2017 р.
СНИВСЯ ПУШКІН...
...багатодітна родина пушкіних - чотири брати з кучерявими бакенбардами і миловидна сестра... брати скачуть по широкому ліжку поверх перини - збираються на вулицю... надворі зима... сам олександр сергійович - лежачи на спині... вовтузиться обезсилений – намагаючись надягнути батькові штани... сестра дивлячись на його муки каже іронічно усміхаючись: можно подумать - наш отец умер не от туберкульоза!
Тут я й прокинувся – що би то було? – А! Я ж дивився вчора інтерв’ю Собчак Гордону.
10.09.2017 р.




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-05-23 11:21:10
Переглядів сторінки твору 246
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.904 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.524 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2018.06.15 12:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-05-23 11:40:59 ]
Так, сни - чудернатська штука.
Та ще й збуваються...)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-05-23 11:54:16 ]
" я в парку... біля психлікарні - де живуть білочки.."
О, знайоме відчуття,
все життя там пройшло.
Залишилось тільки
батькові штани якось
натягти)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2018-05-23 12:25:05 ]
... завжди дякую...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2018-05-23 13:52:53 ]
Ну Ви даєте!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2018-05-23 15:27:43 ]
...скоріше - беру... неперебірливо... дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2018-05-24 07:53:23 ]
Хотів написати по-саландяківськи, - був, тай не відпускає холера. Зайду ще.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2018-05-24 22:17:03 ]
Дочитав. Не такі вже й безнадійні, особливо тим, що комічно ув'язані з реальністю. Принаймні психоаналітику є над розмислити.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2018-05-24 22:18:58 ]
... над чим розмислити.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2018-05-25 16:53:04 ]
...дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-05-27 17:28:36 ]
проза не настільки й безнадійна, принаймні
часто-густо тут натрапляєш на художні всякі моменти
при тому, що більшість тих, хто розповідає про снива
до таких моментів звично байдужа -

мабуть все-таки художництво залишає слід на всьому


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2018-05-27 18:08:36 ]
... дякую...