дякую, о Петре

радий завжди & правдиво

Ігоре, тут дещо інше))) Перекладали вчора Бродського з р на у...
Краще в грядках копирсатись, чи бісер дрібний рахувати)))
Ось візміть і перекладіть саме цей вірш СМ, без патріотизму)))

оу, трохи дискусія...

перекласти можна, при загальному підході
(аби лиш це таки був текст)
практично що завгодно, тут дійні такі чинники, як час
& досвід, вжеж

свої опуси перекладачам не пропоную, бо справді
якщо підходити, як зазначено вище
то в результаті вийде щось, але ~ не те
знаю, бо до певного моменту перекладав свої віршики
російською, на сіхірях правда вже років 8 як закрита сторінка
але на літфесті мають ще валятися, якщо цікаво
бо мені самому вже нецікаво
думаю, те саме і з англійською
(теж колись таки перекладав себе для інтересу
але давно, й тексти не актуальні більш, аніж)

та сміливо дораджую кожному, хто зацікавлений
у перекладанні рос/укр
тренуватися собі на власних поезіях
а вже із патріотизмом там, чи без ~
хто собі як схоче

будь-яка інтерпретація приємно слушна, о Марґо

змісти мене якось захопили були на декілька років
оце мало не кожному тексті
мабуть пора вже переходити і до смислів)

На осонцено-прекрасні смисли, о Sonne!

обіцяти так легко...

іншими словами, в житті повсякчас є місце для подвигу, чи, принаймні, жесту
але на інстинктивному щаблі так ніби щось працює на самозбереження
абстраговано ж, усе трагедь бо
& тому, раціо вибірково концентрується на моментах, чи хвилинах
що зазвичай подаються під соусом ’світлі’ або ’світліші’
ну і слово ’світлина’ нмд, із того ж пантеону,
чи кунсткамери

А тобі не здається, що світ, у якому є місце для подвигу - поганий, викривлений світ? Не кажу вже про саме поняття, про значення слова - нам його нав'язують, "прошивають" з пелюшок, як і багато чого ще.
Чотири роки тому у мене в думках був повний роздрай: я розуміла і тих, хто рвався на фронт, і тих, хто тікав світ за очі, аби не втрапити в цю м'ясорубку.
Потім довелося побачити і тих, хто пішов туди з власної волі, і тих, кого не питали.
Робили матеріал про волонтерів - у нашому окружному військовому госпіталі. Діло було на початку літа, всі зібралися надворі біля корпусу, поранені - хто на своїх ногах, хто у візочках. Розмовляли з волонтерами, дехто навіть жартував. Один поранений, у візку, з прооперованими ногами, наче і слухав ті розмови - але мовчки, без жодної емоції. Волонтерка мені на вухо шепнула: "Мовчить весь час. Відколи привезли - ні з ким говорити не хоче. Дивиться десь у простір".
Було ще невеличке інтерв'ю з подружньою парою. Вони незадовго до війни втратили єдину дитину, вже підлітка. На фронт пішли обоє, добровольцями. Вернулися живісінькі-цілісінькі. Дивилась на них - а в душі щось аж захолонуло. Розпитувала про що полагається, а на язиці крутилося тільки одне: "Ну як, стало вам легше після того як трохи чужих дітей постріляли?". Не спитала, звісно. Про таке не питають.
От тобі й герої, і подвиги. Не по-людськи це все, не кажу вже, що не по-Божому. Хочу у світ, де всього цього немає - бо не потрібно.

та війна все одно пройде через всіх, так чи інакше

щодо імовірностей інших -
якби чиєсь оточення одним прекрасним днем стало вважати біле чорним і навпаки
а тому комусь так і прийшлося би жити в зміненому середовищі
при все тих самих своїх переконаннях, чи не було би це героїчним
ситуація не така вже й риторична

взагалі, нмд, ’подвиг’ як момент одкровення чи збігу випадковостей
власне, як - момент, який ось він - і нема вже
зовсім не обов’язково героїзм

а от прикладом, жити без ніг надалі ще років 30-50
це певний героїзм, й подвиг теж, хоч іншого розливу

& поезії, якби це все апріорі цікаво
тихе життя по-Божому є прекрасним, але слабко літературним

так, світ сповнений чудес, але ж практично всі книжки ~ про людей
але хто писатиме про скучних людей із їхньою рутиною, правда ж

дякую... всі ми в чомусь трохи йолопи