ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сонце Місяць
2018.07.15 22:00
глядачі виглядаючі ню
одинокі пуантилісти
парасолька пивна & пристань
трохи знаючі про війну
німі безвідмовні статисти

відтінюючи пляжну блаж
ейфорію без ностальгії

Сергій Гупало
2018.07.15 21:44
Пережду печаль, пережду насмішшя,
Перетну невір’я, що мені нашлють.
І наллю у глеки, зроблені в Опішні,
Недоречну зовсім неба каламуть.

Де ж оті зайчата, що ловив я змалку?
Де мої дівчата? Тиша не одвіт.
І кричать пекельно ворони і галки:

Ігор Деркач
2018.07.15 21:25
Живуть же люди! Ні тобі безсмертя,
ні раю пекла, ні надії чертям
на перемогу зла у боротьбі
за житіє, дароване до смерті,
молитвою у храмі, у мечеті,
у синагозі - дякою судьбі.

Воюємо одними язиками

Олександр Сушко
2018.07.15 14:48
Давайте обнімемось! Ну ж бо!
Забудем хвилини гіркі.
У нас із Росією дружба,
Завчають дітки матюки.

У Мокші живуть чорноброві,
А Київ бояринь прийма.
Ординські церковки та мова,

Тетяна Левицька
2018.07.15 13:36
Скипень бессоня, а дріжджі неспокою
зрощують ніч, на годиннику - вічність.
Тиша незаймана, пугач не зойкає,
небу блаженному стулює вічі.
Спи, відпочинь, заколисує затишно.
Котиться хвилею тінь некваплива.
Пасма думок, ніби спутана зачіска,
гребнем

Маріанна Алетея
2018.07.15 12:23
Ми зустрілись у місті снів,
Наша зустріч була як сон
Поміж краплями в унісон
Стукотіли серця дощів

Швидкоплинна гучна гроза
Сумовитий осінній дощ
На бруківці холодних площ

Іван Потьомкін
2018.07.15 11:54
Бачу світ, як у напівсні,
Без співу і плачу,
Мовби віднині мені
Інший світ призначено.
Світ незнаної країни,
Цей світ перевтілень,
Наче бачу сни тії ж,
Але в новім вимірі.

Галина Михайлик
2018.07.15 00:06
з кожною думкою
про Tебе
я молодшаю
на день
тиждень
місяць
рік
століття

Віктор Кучерук
2018.07.14 20:49
Не потрібно, Вітю, сумувати
Та світами ширити жалі,
Поки можеш човгати по хаті
І когось кохати звіддалі.
Пий вино потроху й сигарети
Час від часу знищуй по ночах, –
І не думай про ніякі злети,
Раз позаду молоді зачах.

Микола Дудар
2018.07.14 19:38
Лежать... гойдає. Збірники. На ринку
Асфальт зісподу, зверху целофан
- Що, двайдцять рупій? ні, а в половину?…
Куди вже нижче… болісно від ран

І потекло їдке, убоге, липколице
Туди, де харч, об’їдки зі стола
Безбожні "миколайчики" і "гриці"…

Віта Парфенович
2018.07.14 18:21
Почуваюся скибкою хліба, що лежить на столі. Коли є що їсти краще, то можна і не помітити, що хліб тут, нарізаний, м’який з хрусткою скоринкою. Він просто є і все. І лежить отак цей окраєць на столі і помалу обвітрюється і засихає… Засихає, бо йому ніколи

Сонце Місяць
2018.07.14 16:19
з оновленнями в тисячах коментарів
війна скидає шкіру
скасовує шаблони & кліше

*

театр накрився цирк подівся хтозна де
хоч пеклу все єдино

Любов Бенедишин
2018.07.14 15:11
Зриваю сну намисто.
Їм і п’ю.
Той самий дім і місто.
Дежавю.

Ті ж плани і знаряддя,
Де живу.
Хрещусь, як на прокляття –

Олександр Сушко
2018.07.14 13:16
В Україні влада унікальна,
Голову зламав би й Архімед.
Шиворіт-навиворіт - нормально,
Непогано й задом наперед.

На "Рошені" дід столітній паше,
Уночі гарують малюки.
Гніть горби! Від цього стане краще!

Марта Январская
2018.07.14 12:05
В Подстиховье, у прибрежных ракит
Монастырь мой бесприютно стоит,
На распутье трёх дорог, Стих-Успенский.
Сделай, Господи, его Воскресенским!
Новодевичьим и Новостиховным,
Не сословьем славным, а Новословьем!

А в Стих

Тетяна Левицька
2018.07.14 11:56
У батька очі волошкові.
Таким ще синім льон цвіте.
Він гарним був, повір на слові,
І серце чуйне - золоте.
Бувало залунає пісня -
Леліють сльози на очах.
Любив борщі і юшку пісну,
Гриби збирати у лісах.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Алла Роль (1963) / Публіцистика

 Ефект заведеного механізму.
Коли пан Яків Зайко висловив пропозицію щодо написання статті про моє власне бачення і відчуття України, оцінку свого місця в системі координат державотворення, то мій внутрішній годинник ніби зупинився, і, як то буває з переведеною пружиною механізму, стрілка його стала судорожно рватися вперед, залишаючись на все тому ж часово-секундному відтинку. Ось воно невідворотне: дай відповідь! Можливо, тому, що в, принципі, весь час попереднього життя мене ніколи не покидало відчуття очікування моменту такого іспиту. Але наскільки важить у цьому житті, Хто саме поставить тобі подібне питання! Те, що воно прозвучало від людини з неприкритим чолом філософа, стало підготовкою ніби до останнього причастя. Хто ти у цьому світі? Навіщо ти сюди прийшов, говорив якісь слова, творив якісь діяння? Взагалі, чому твої батьки дали тобі можливість бачити вранішній світ саме у цій стороні, де завжди хочеться трішки більше тепла, трішки більше світла, де ніколи не можна сповна насититись співом птахів? Бо так чітко скороминуще міняється все тут, у нашій Україні, підвладне вищій природній гармонії. Але, як у серпні вже випаде довгий-довгий, теплий-теплий, пересичений всіма дарами літа день, що переходить у дзвінку прохолоду ночі з зорями Великого Возу обабіч Чумацького Шляху на небі, то тоді й здасться, що ти вже все у цьому житті пізнала. Все інше – суєта і утримання балансу.
Власне цим з осені починають займатися також в масштабах всієї країни. І такі паралелі в особистому і суспільному житті, як і співзвуччя думок, висловлених різними людьми десь в один час в різних місцях, поневолі приводять до висновку, що все суспільство – це таки єдиний організм, і всесвітня мудрість є у тому, що все дублюється, адже жодна плідна думка не має щезнути і не дати поштовху для здійснення вищого задуму - кристалізації душі одного окремого індивідууму чи цілого його конгломерату – народу, спорідненого і одухотвореного національною ознакою та приналежністю. Бо відчуття національності – це, як спогади дитинства, постаті пращурів, голос і очі матері, тепло землі. На усвідомленні і збереженні цих відчуттів створювались держави, генерувався поступ поколінь та їх культурні надбання.
На жаль, моє асоціативне відчуття України, як заведеного годинника, який не може рухати стрілками, не покидає мене й сьогодні, через понад як двадцять років після проголошення в країні незалежності. Занадто багато векторів. Занадто мала шкала координат, поза межами якої залишається головне – усвідомлення шляху. А в такі моменти розчарування і безвиході повинні кидатися виклики суспільству, що дрімає – дивіться, відкрийте очі, загляньте в історію, станьте з високо піднятою головою! Ви вільний і незалежний народ, за це уже проллялась кров і так, що більше не потрібно. Сьогодні важить слово і позиція, позиція без лукавства, відповідно голосу серця. Сьогодні важить дія. Ми не повинні боятися своєї історії і своїх героїв. І ми зробили цей виклик на свої батьківщині. Таким стало рішення мого чоловіка і однодумця, художника Володимира Роля, яке я підтримала, назвати нашу безіменну вулицю іменем борця за волю України та за її національне самовизначення Степана Бандери. Ці події розгорнулися у лютому-квітні 2010 року, коли з політичної арени як президент уже зійшов Віктор Ющенко, на останок кинувши в суспільство, ніби запаленого сірника у солому, присвоєння Провіднику українських націоналістів Степану Бандері звання Героя України, а на політичний олімп зійшов його противник і, здавалося, ненависник всього національного, Віктор Янукович. І тоді загорілося. Тобто, свідомо у цей час, завдяки голосам інших мешканців нашої невеликої вулиці, ми засвітили цей вогонь патріотизму, аби висвітлити штучно затемнені сторінки історії боротьби нашого народу за незалежність під проводом його героїчних синів.
Потрібно сказати, що ми тоді відчули на собі весь гнилісний подих сталінських більшовицьких казематів, які проявились у формі смертельних погроз на нашу адресу, обструкції, обходу певними особами дворів наших старіших за віком сусідів з метою їх залякування та заклику до публічного відречення від поставленого підпису згоди на аркуші спільної заяви щодо найменування вулиці. І чи можна сьогодні засуджувати чи звинувачувати цих простих людей, які обрали після цього позицію мовчання, але все ж не пішли на сесію сільської ради, для того, щоб з чужого примусу осудити нас, тих, хто захотів назвати вулицю іменем Героя України Степана Бандери? (Це вже потім це звання зуміли, завдяки новітньому українському правосуддю, зітерти з образу цього видатного українця.) Адже вони повірили Володимиру Ролю, майстру традиційного народного мистецтва СХУ - ініціатору того, аби вулиця мала свою назву і адресу. Не мали підстав не вірити і мені, що сімнадцятий рік на ту пору працювала в професійній журналістиці в ЗМІ району і області, на радіо і на телебаченні (до ліквідації районної редакції у 2007р.), а також в місцевій газеті «Чуднівська фортеця», автору книги поезій «Відтінки часу» (1998р.). Звісно, що це не склало аргументів лише депутатам місцевої сільської ради, а також, як виявилось, спеціально запрошеним крикунам, ніби ветеранам комуністичної партії, які також тягнули руки проти. А головне голосно сичали нам у вічі – хто ви такі? Що ти зробила для району? – Це конкретно до мене. Не цурались зачепити і прах моїх батьків, мою матір, весь трудовий професійний стаж якої - це робота майстром, а згодом, протягом наступних чверть віку, керуючим місцевим М’ясківським цегельним заводом. Переходячи на вереск, підготовлені до наступу бійці за комуністичну ідею, які знову відчули вседозволеність, сповістили, що батько мій був комуністом. - Так, він був рядовим комуністом, а ще сиротою з 11-ти років разом із двома своїми малолітніми сестрами у моєї баби на руках, вдови убитого 22 червня 1941 року десь на Білорусько-Польському кордоні Якова Кучерявого в числі сотень таких же беззбройних солдат Червоної армії, які першими полягли того трагічного дня початку спровокованої більшовицькою імперією війни.
Переможним акордом цього побоїща, організованого представниками місцевої районної влади, стали дві опубліковані короткі замітки, схожі на партійну доповідну вищестоящому начальнику: одна в районній газеті «Життя Чуднівщини», а інша - в обласній «Житомирщині», про те, що якесь подружжя Роль, бачите, захотіло назвати свою вулицю іменем Степана Бандери! Але не тут то було. Депутати сільської ради проголосували проти: 10 з 13 присутніх депутатів. Один депутат «за», та двоє, що утримались, порушили бажану статистику. В дусі колишніх облудних часів у тих зведеннях жодного слова не було сказано про схід села, який передував сесії, на яку виносилось, практично, єдине питання – найменування нашої вулиці. Присутні люди, які зібралися у приміщенні неопалюваного десятиліттями будинку культури на шкільний концерт (збори призначили рівно за годину до його початку з гарантією присутності людей на сході села), з ентузіазмом дали згоду на таку дію, як надання імені Степана Бандери вулиці, адже такою є воля їх мешканців.
Таким чином, незадовго до відзначення ювілейної дати з Дня Незалежності України була змушена покинути своє місце кореспондента місцевої газети я, - занадто неприйнятним для вуха колишніх компартійців, а нинішніх посадовців місцевих рад та адміністрації, а також їх прислужників залишається карбоване, як смертний вирок всьому протиукраїнському, ім’я Степана Бандери. Але звісно, що Україна на цьому не завершилась. На День Незалежності національні прапори тріпотіли і тут, де нагло попиралась воля цілої громади. Апофеоз брехні! Бо ще боїмося самих себе, ще не знаємо своєї історії, ще всотуються з молоком матері занесені чужі звичаї з російськомовних бандитських серіалів. А тому ще не покидає відчуття заведеного до надриву внутрішньої пружини годинникового механізму, яке, я знаю, є не тільки моїм відчуттям. Це відчуття цілого народу. Але мені також точно відомо, що за цим станом не закон, що наступає вибух і руйнація. Я пам’ятаю, наче сьогодні, як після слів ламаною російською мовою англійського екстрасенса Урі Геллера «работайтє», що транслювались в прямому ефірі, які в свою чергу проказала і я, пішов давно непрацюючий великий настінний годинник з боєм у батьківському домі, на диво усім моїм рідним. Силою думки. Урі Геллера чи моєї власної? А, може, це і є той випадок концентрації думки багатьох, яка приводить до дії? Щось подібне неодмінно має статися і в нашій державі, навіть якщо тут буде думка кількох десятків відданих патріотів, тому що такою є сила правди і віри, яка тримає нашу землю віками.
Ось і все. Виклики кинуті, точки кристалізації знайдені, висновки зроблені. Вулиця імені Степана Бандери у селі Вільшанка, Чуднівського району, Житомирської області є. Думаю залишиться і після нас, тому що її так величають уже в народі протягом майже чотирьох років після тих подій. Прикипіло називається, затаврувалось. Дуже багато емоцій затратилось. Занадто багатьох тоді зацікавило також запитання: «Хто ти, що дозволяєш собі таку дію?» І сьогодні я відповідаю на це запитання, як і тоді: я дитина своїх батьків, народжена в благодатній і багатостраждальній Україні, громадянин своєї держави, слова якого запитують і воно може дати поштовх до дії. І якщо це слово відповідає вищим законам Творця, воно продублюється і стане дією загального порядку, заради вищого задуму – зростання чистого кристалу душі цілого народу. Заради його життя.

Алла Роль
30.10.2013 р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-06-22 16:11:19
Переглядів сторінки твору 20
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.394 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.595 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.06.22 16:12
Автор у цю хвилину відсутній