ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
ЗГАДКА ПРО СПРАВЖНЬОГО МИТЦЯ…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗГАДКА ПРО СПРАВЖНЬОГО МИТЦЯ…
(ОЛЕКСІЙ ЯМБИХ 1942 – 2015 рр.).
8 червня 2018 року – це третя річниця по відходу в засвіти ОЛЕКСІЯ ЯМБИХА. Це був чи не найбільш нетиповий і загадковий художник не тільки Полтавського краю. Ідеаліст, життя його по – справжньому складалося з мрії і творчої праці. Він ніколи не був багатим, та не переймався тим, що чимало людей вважає за головну цінність життя. У нього були інші цінності… Був байдужий до земних благ, до слави також. Останні роки його життя вряди – годи Олексія Івановича відвідували – відомий живописець Анатолій Лавренко і меценат та колекціонер Олексій Петренко. Від людей зовнішнього світу чекав одного, щоб турбували якомога рідше. У живописі був одержимим, володів своєю візією, таким і повинен бути митець…
Олексій Іванович належав до осіб не дуже балакучих. Та траплялося, під час мого гостювання у нього виявляв бажання виговоритися, і тоді…, розмова тривала до глупої ночі. Він володів таким специфічним, чисто полтавським почуттям гумору, та вмів висловити свою думку коротко і чітко. Коли заводив мову про великих живописців минулих часів, згадував перш за все: Ван – Гога, Рембрандта, Босха і Брейгеля. Можливо, його приваблювала творчість тих живописців, які жили у свому, особливому світі, який дивував полтавця…
Я неодноразово задумувався, як раніше, так і тепер, чим мене так сильно вражали і вражають роботи Ямбиха?... Він мав нездоланну потребу висловити те, що відчував, уявляв, як у фігуративі, так і не фігуративно у кольорі. Його власні видіння, бачення наближали до того невідомого, яке митець шукав. Інколи приходила така думка, - що Ямбих побачив окремі події періоду буття Ісуса, та був зобов’язаний висловити побачене малярськими засобами. Передати нам лики апостолів, святих, мучеників такими, якими їх уявляв він… А ОЛЕКСІЙ ЯМБИХ ОТЕ СВОЄ БАЧЕННЯ МАВ!...
Сомерсет Моем у знаменитому творі писав: «Мені почало здаватися, що Стрікленд в матеріальних речах неясно прозрів якусь духовну сутність, сутність до того незвичайну, що він міг лише в неясних символах натякати про неї. Ніби посеред хаосу всесвіту він відшукав нову форму, і охоплений безмежною духовною тугою невміло намагався її відтворити. Я бачив мученицький дух, що намагався висловити себе і таким чином знайти звільнення…».
Кожен із нас самотній у цьому світі, але по різному… Кожен наче поміщений у якусь веже закриту, чи шкаралупу, та може спілкуватися з іншими лише за допомогою знаків і жестів… Хочеться відчайдушно поділитися з кимось скарбами серця, але вони не бажають приймати їх, тоді залишається одиноко прошкувати по дорозі, котру вибрав сам. Інколи я собі нагадую людину, що опинилася в незнайомій країні, не знаючи її мови ( а так і є – у містах Дніпро, Одеса, Харків…), хочеться висловити добрі, теплі думки, та тебе не розуміють і не чують…
Щодо картин авторства ОЛЕКСІЯ ЯМБИХА, то маю переконання, що відносно змісту у них закладеного, то є більше запитань, аніж відповідей, так є сьогодні… Хай Вам буде легко, бодай хоч на тому світі Олексій Іванович…
Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва.
8 червня 2018 року – це третя річниця по відходу в засвіти ОЛЕКСІЯ ЯМБИХА. Це був чи не найбільш нетиповий і загадковий художник не тільки Полтавського краю. Ідеаліст, життя його по – справжньому складалося з мрії і творчої праці. Він ніколи не був багатим, та не переймався тим, що чимало людей вважає за головну цінність життя. У нього були інші цінності… Був байдужий до земних благ, до слави також. Останні роки його життя вряди – годи Олексія Івановича відвідували – відомий живописець Анатолій Лавренко і меценат та колекціонер Олексій Петренко. Від людей зовнішнього світу чекав одного, щоб турбували якомога рідше. У живописі був одержимим, володів своєю візією, таким і повинен бути митець…
Олексій Іванович належав до осіб не дуже балакучих. Та траплялося, під час мого гостювання у нього виявляв бажання виговоритися, і тоді…, розмова тривала до глупої ночі. Він володів таким специфічним, чисто полтавським почуттям гумору, та вмів висловити свою думку коротко і чітко. Коли заводив мову про великих живописців минулих часів, згадував перш за все: Ван – Гога, Рембрандта, Босха і Брейгеля. Можливо, його приваблювала творчість тих живописців, які жили у свому, особливому світі, який дивував полтавця…
Я неодноразово задумувався, як раніше, так і тепер, чим мене так сильно вражали і вражають роботи Ямбиха?... Він мав нездоланну потребу висловити те, що відчував, уявляв, як у фігуративі, так і не фігуративно у кольорі. Його власні видіння, бачення наближали до того невідомого, яке митець шукав. Інколи приходила така думка, - що Ямбих побачив окремі події періоду буття Ісуса, та був зобов’язаний висловити побачене малярськими засобами. Передати нам лики апостолів, святих, мучеників такими, якими їх уявляв він… А ОЛЕКСІЙ ЯМБИХ ОТЕ СВОЄ БАЧЕННЯ МАВ!...
Сомерсет Моем у знаменитому творі писав: «Мені почало здаватися, що Стрікленд в матеріальних речах неясно прозрів якусь духовну сутність, сутність до того незвичайну, що він міг лише в неясних символах натякати про неї. Ніби посеред хаосу всесвіту він відшукав нову форму, і охоплений безмежною духовною тугою невміло намагався її відтворити. Я бачив мученицький дух, що намагався висловити себе і таким чином знайти звільнення…».
Кожен із нас самотній у цьому світі, але по різному… Кожен наче поміщений у якусь веже закриту, чи шкаралупу, та може спілкуватися з іншими лише за допомогою знаків і жестів… Хочеться відчайдушно поділитися з кимось скарбами серця, але вони не бажають приймати їх, тоді залишається одиноко прошкувати по дорозі, котру вибрав сам. Інколи я собі нагадую людину, що опинилася в незнайомій країні, не знаючи її мови ( а так і є – у містах Дніпро, Одеса, Харків…), хочеться висловити добрі, теплі думки, та тебе не розуміють і не чують…
Щодо картин авторства ОЛЕКСІЯ ЯМБИХА, то маю переконання, що відносно змісту у них закладеного, то є більше запитань, аніж відповідей, так є сьогодні… Хай Вам буде легко, бодай хоч на тому світі Олексій Іванович…
Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«ТАКОГО СТЕПУ, НУ ТАКОГО СТЕПУ І НЕ БУЛО Й НЕ БУДЕ, ВЖЕ МАБУТЬ…», - мотив з вірша БОРИСА Чіпа."
• Перейти на сторінку •
"«ВЕРШИНА ЛЮДСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ – ФОРМУВАННЯ ДУШІ…», - цитата від БОРИСА БУРЯКА."
• Перейти на сторінку •
"«ВЕРШИНА ЛЮДСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ – ФОРМУВАННЯ ДУШІ…», - цитата від БОРИСА БУРЯКА."
Про публікацію