Ну як Вам сказати... Думаю, що і Ви (Дмитро Павличко теж мені колись таке казав) і я переконані в тому, що авторськими наголосами користуються виключно лінюхи. Якщо не вистачає майстерності - ліплять їх як заманеться, виправдовуючи, що так розмовляють у селі або на душу лягає краще. Ні щоб узяти словника, звіритися, порадитися. І всупереч глузду і правилам написання починають пісяти як бик по дорозі.
Особливе зачудування викликають екзальтичні вигуки: "Мертві схеми - геть!". І взагазі - немає нічого сталого в цьому світі. Тому я зараз візьму і "натворю" із власними наголосами гумореску ліричну. Про дуби, звісно. І подивимося що з того вийде.
Пригадую як Я.Ч. казав про авторський наголос у слові "легкий". Написав свій варіант, бо йому так краще звучить. Гримить органом у вухах. А те, що у книгах писано - для бевзів.
Ну, то таке - авторський наголос - то й авторський наголос. А в літературі я справді не розбираюся, бачте мій статус - любитель. Що з такого візьмеш?
А до чого тут бовдур і дурень набитий - не розумію. Можливо, автору гнівного коментаря знову увижаються підступи, наїзди на беззаперечний авторитет певного пеемівського літературного гіганта? Нічого такого немає. Виключно шаноблива согбенна поза кота Леопольда.
Скажу по секрету: коли ставлять п'явки, то деякі пацієнти підскакують хоч і нічого не відчувають. Свербіж приходить набагато пізніше. А от користь неабияка проявляється одразу.
То що, брати мої і сестри,- поекспериментуємо із наголосами? Повихляємо хвостами як заманеться? Вдаримо закаблуками щоби аж куріло ?
Потім нащадки просльозяться і скажуть: "Ми - творці живої української мови!". Ой як славно!

Та на здоров"я! Я теж інколи бешкетую. Але не підношу це в ранг абсолюту. Користуюся цим інструментарієм у виключних випадках, коли це випливає з логіки віршування. Це ж видно, коли людина не хоче ламати строфу і підлаштовує її під неправильний наголос. Це і є непрофесіоналізм. Але доказувати в такому випадку, що авторський наголос - діамант в короні твору це, погодьтеся, - дитячість.