ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Олехо
2018.10.17 18:38
Відкоркую пляшку ночі,
прийдуть випити охочі:
думи-тлуми, споминання,
тиші чорної мовчання.
Потім ранок – час похмілля.
Наливає осінь зілля.
Небо тихе і прозоре
розчиняє сиві зорі.

Іван Потьомкін
2018.10.17 11:32
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв

Світлана Майя Залізняк
2018.10.17 11:06
Затягнуті у корсети -
на фоні ножів та кіс -
прабабці убивць, поетів,
міцнющий пахкий заміс.

Втирали носи віскряві,
спиняли навалу хвиль...
Завдячую вам появі,

Олена Багрянцева
2018.10.17 10:40
Їм не спиться удвох. Знову осінь мандрує по вулицях.
Він розкаже їй все, рознесе міріади порад.
Кане в Лету жура і неспокій безпечно забудеться.
Буде литись пітьма, як гарячий густий шоколад.
І затисне вона у долонях бажання серпанкові.
Закарбує цю м

Володимир Бойко
2018.10.17 10:31
Мавпи людиноподібні
На людину не подібні.

Проти «русского Гаврилы»
Нишкне будь-яка горила.

І пішли дурні мартишки
За кавалок кишки пішки.

Катерина Боброк
2018.10.17 10:16
реєстровий янголе-характернику розпали-но люльку
востаннє пасивно вдихну твою дим-душу усіма ярами
де любов - там прилади з ладу в розбите скло і ртуть в кульках
там незміряне серце від землі здійнялось вітрами

сьогодні я таки зняла з себе білу ви

Любов Бенедишин
2018.10.17 09:28
Шиплять самозванці,
човпуть посланці:
«Не так
ти тримаєш перо у руці.
Не ті в тебе:
почерк, чорнило, папір, –
тому й заблукала
між вір і зневір.

Юрій Лазірко
2018.10.17 07:29
не шукаю зручності
і вигоди
та й до Бога
серце недовиходив
обираю входи
де є виходи
оживляю те
що раптом вигадав

Віктор Кучерук
2018.10.17 06:12
Т. І...
Не дивись винувато на мене
І не згадуй тепер спроквола,
Як палала в коханні шаленім,
Та згоріти дотла не змогла.
Не дивися на мене печально,
Зі сльозами провини в очах, –
Розумію твій біль і повчально

Олександр Сушко
2018.10.17 03:38
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,

Ночі Вітер
2018.10.16 19:50
Твій слід загубиться в ночі
І ранком вмре.
Трава прим’ята оживе,
Забуде все.

І тільки в росах сміх і гріх –
Твоя сльоза.
Віддай мені, віддай мені

Марія Дем'янюк
2018.10.16 14:57
Свічки-клени багрянять.
Шепіт вітру:спинись,
і крізь сяєво листя
в Небосинь подивись.
Між Землею і Небом
не існує межі,
як яснітиме вогник
світлодуші...

Віктор Кучерук
2018.10.16 14:46
Т. І...
Знов душа зажурено радіє,
Повна вражень, спогадів і мрій, –
Тьмяний вогник давньої надії
Мерехтить у темряві густій.
Блимає лякливо та не гасне,
В тужно занімілій темноті, –
Тільки, може, радість передчасна,

Тетяна Левицька
2018.10.16 13:53
Що ти знаєш про мене?
Небагато, повір...
Очі м'ятно-зелені
З берегів Синевир .
Виплітати гердани
З бісеринок сльози
Я не буду, коханий,
Не проси... Не проси...

Сонце Місяць
2018.10.16 13:15
дими над рікою
спливають невмисно
& далі по курсу
кидаються з мосту

скупі очевидці
гуляють & мокнуть
закохані знову

Світлана Майя Залізняк
2018.10.16 12:22
Поетичні балалайки
виграють... за сотні лайків...
Бринькотять про вічне-тлінне.
Реверанси - вколо Зіни,
гопаки... на сцені гноми,
премійовані удома...

Йдуть охочі прославляти,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 Даровані надії
Каріна була пестункою долі. Про таких кажуть, народилася у неділю. Вона купалася у любові рідних, змалечку носила звання "розкошухи", і була впевнена, як трохи підросте, то обов'язково знайдеться їй пристойна пара. І от, коли Каріна успішно закінчила школу і вступила до коледжу, навчання у якому блискуче завершила, і попереду відчинялися двері третього курсу університету, дівчина зрозуміла, ще трішки докласти зусиль - і весь світ підкориться і ляже до її ніг.
Каріна зустріла Ігора у коридорі біля деканату в одному з корпусів унівеститету. Раніше бачила цього хлопця, коли студенти пересувалися коледжем, змінюючи аудиторії, вони часто перетиналися на сходах. Каріна ловила на собі захоплений погляд незнайомця, але вони ніколи не гомоніли. Просто обмінювалися поглядами і все. Так було до моменту, коли вони зустрілися отут, у коридорі, біля дверей деканату економічного факультету. Каріна першою порушила тишу:
- Привіт, ти теж занести документи на вступ?
Хлопець зніяковів. Він ніколи не говорив ні з ким із "нормальних". І не знав, чи варто розпочинати розмову з контактною і привабливою Каріною. Ігор вчився у коледжі у групі для слабочуючих. Його батьки спеціально влаштували сина туди, де він був би не підданий насмішкам і кепкуванням "нормальних" студентів. Хлопець чув абсолютно прекрасно, як і говорив. Так, він умів розмовляти і розуміти мову жестів, але ж не був глухонімим. Спочатку Ігореві було дивно, що він має вчитися у спецгрупі. Але бачачи жорстокість "нормальних", яка проявлялася, коли зі стада обирався "цап відпущення", якого можна була забивати ногами, зрозумів, що батьки хотіли лиш того, аби він міг спокійно вчитися і не зазнавати утисків і знущань. У Ігора було рідкісне генетичне захворювання, завдяки якому він зовні відрізнявся від однолітків. Але голова, розум, серце у нього були як і у всіх, а, можливо, і кращі, ніж у деяких "нормальних"на перший погляд. Але за три роки навчання у спецгрупі, він відвик від того, що хтось порушує тишу і отак звертається прямо. Слабочуючі училися з сурдоперекладачами, і коли приходив момент перевірки знань, часто письмово складали тести і контрольні. Каріна не підозрювала, вірніше, забула, що перед нею стоїть хлопець зі спецгрупи. Вона до нього звернулася, як рівна. І Ігор розгубився. Запала тиша. Ненадовго.
-Так, занести, - видавив з себе хлопець, і через хвилю додав: А декан вже у себе? Приймає?
Вони вступили на омріяний факультет. Потім були роки навчання. У одній групі. Поза очі про них шепотіли, і навіть нарекли Лебідь і Квазімодо. Каріна залюбки гомоніла з Ігорем про все на світі. Вони говорили про книги і музику. Ігор захоплювався творчість Стівена Кінга і Шеклі. Каріна ж ділилася враженнями від чергового прочитаного роману Роздобудько, детективів Марініної і журнальних жіночих статтей на тему стосунків. Ігор був нормальним і веселим хлопцем, з дивним почуттям гумору. Він любив чорний гумор, незрозумілий Каріні, як і незрозумілі горор-оповідання. Вони інколи гуляли після пар, просто тому, що у дівчини не було хорошого душевного друга. Друга, з яким можна просто не бувши зобов'язаною, гомоніти, споглядати світ. Ігор залюбки тримався товариства дівчини. Він організував прохід на зйомки популярного шоу, адже батьки хлопця працювали на кіностудії. Він, як вірний пес, радів товариству Каріни. Але світ змінювався. Діти росли і перетворювалося у дорослих індивідів з потребами набагато більшими, аніж дружба. Ігор дружньо цілував у щоку подругу, але Каріна почала відчувати, що хлопець до неї надто прив’язався. І сам Ігор почав натякати на спільні плани на майбутнє. Він говорив про те, що у нього є рідня у Ізраїлі, що він планує поїхати туди на деякий час. Сім'я забезпечена, отже бідувати не доведеться. Каріні страшенно хотілося побачити світ, і вона жартома запитала:
- Візьмеш мене з собою?
Рум'янцем запашіли щоки хлопця. Каріна озвучила потаємне бажання. Проте реальність випередила мрійливі надії.
- Ти хочеш поїхати зі мною, як моя дівчина? - наступивши собі на горло, видавив з себе Ігор.
- Дівчина? - перепитала Каріна. Лише тепер туман дружби почав розвіюватися. Отже, вони спілкувалися не тому, що разом було добре, увесь цей час Квазімодо був закоханим у Лебідь. Вона згадала усі моменти, коли він хотів повести її у кафе і пригостити найсмачнішими тістечками, а вона надала перевагу прогулянці і морозиву на лавці у сквері. Коли він запросив у кіно, і вона довго сміялася, адже випали місця для поцілунків. Коли вона йому урочисто вручала свій рюкзак з підручниками, і він, мов слухняне теля, всюди його носив за нею. Каріні хотілося дружити. Ігореві хотілося бути "нормальним", і за подругу він обрав Каріну - розкошуху з морем інтересів і багатим внутрішнім світом. Їхні прагнення і плани розійшлися. Каріна почала уникати його, Квазімодо ж не міг змиритися, що дівчина не вбачає у спілкуванні з ним спільного майбутнього.
Минули роки. Змінилися електронні адреси і загубилися телефонні номери. Після Квазімодо було багато чоловіків. Не менше розчарувань. Але і приємностей не менше. І от випадковий чоловік, що ішов позаду Каріни тією ж дорогою, і бачив, як вона покотила ногою яблуко, що лежало обабіч дороги, вагаючись, чи підняти його і помити, щоб з'їсти, чи пройти повз.
- Дівчино, Вам зірвати яблуко? - Каріна обернулася. Чоловік вже скуб деревце, в надії, що вона погодиться на пропозицію.
- Зірвіть, будь ласка, якщо не важко.
- Скільки?
- Два.
Це був випадковий подорожній і просте бажання скуштувати яблук. Чоловік сяючи простягнув Каріні яблука.
- Звідки ви тут взялися? - спитав сміливо і впевнено.
- Вам розповісти детально все, починаючи з моменту мого народження? - жартома спитала дівчина.
- Так, я готовий знати про Вас усе, Ви мені сподобалися! Моє ім'я Олег. А Вас як величати?
- Каріна.
- Яке гарне ім'я! Каріно, пропоную обмінятися телефонами і зустрітися найближчим часом. Сподіваюся, Ви незаміжня.
- Так, я поки незаміжня, але... Як би Вам пояснити...
У чоловіка у очах грали бісики і він світився, ніби лампочка. Згадався Ігор, який так само колись захоплено і з бажанням дивився на Каріну.
- Я люблю, коли у мені вбачають особистість... - Промовила Каріна. - У Вашому погляді, Олеже, я читаю зовсім іншу цікавість...
- Я веселий чоловік. Багато усміхаюся. Даєте номер? Спілкуватися будемо.
Каріна замислилася. Вона знала, якщо зараз дасть номер свого телефону, то уникатиме усіляко зустрічі з Олегом. Знову згадався чомусь Ігор з його марними сподіваннями на стосунки. Потрібно було вигадати час.
- Пропоную обмінятися номерами за наступної зустрічі, якщо вона станеться.
В цей момент то було найоптимальне рішення, яке спало на думку. Якщо доля, то й на печі знайде, подумала Каріна, і пішла своєю дорогою. Олег пішов своєю.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-09-18 11:48:16
Переглядів сторінки твору 109
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.891 / 5.36)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.681 / 5.27)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.807
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.10.09 16:44
Автор у цю хвилину відсутній