ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.11.19 09:32
Ми зайняті. Гопак схрестили з вальсом,
Важлива справа! Котик скаже "Няв!"
Росія ж як Росія - любить м'ясо,
А хохлачок підпилий закуняв.

А результат - лишилися без Криму,
В Донбасі ФСБ біля керма.
Думки золою сиплються у зиму,

Любов Бенедишин
2018.11.19 08:09
Хтось простягав хустинку:
«Сльози витри…»
А хтось –
троюдив болю тятиву.
Не титулів жадала.
В кожну титлу
вдивлялася,
мережачи канву

Домінік Арфіст
2018.11.19 02:01
шляхетна сивина прадавньої гори
розчесана дощем… увінчана вітрами…
і грає юний день свої небесні гами
торкаючи гори… цілуючи вітри….
сліпа долина дна… Аїда… тінь Тавриди…
невичерпані сни ласпійського села…
стинається вода до дотиків весла…
і ти п

Юлія Стиркіна
2018.11.19 00:03
Чоловік замовив ляльку
з порцелянового скла,
всі життєві забаганки
він до Бога списком склав,
описав усі прикмети
і послав до неба лист:
щоб така була кобєта
і назовні, і на зріст!

Сонце Місяць
2018.11.18 23:55
У записнику героя
чисто китайська проза
передчуття артрозів
виблиску наднової

Мелодії падолисту
короткі й злі, прематурні
холод імлиться містом

Серго Сокольник
2018.11.18 22:05
нелайковий" експериментальний cуперандеграунд, гра слів, просто капець)))***

Трохи вище, зарАз-о!!!-
МU...за сіла на стіл.
Визивали відразу
Римування оті
Не відразу до музи
(бо маленька якась)

Ярослав Чорногуз
2018.11.18 22:00
Ще листопад, а справжня йде зима,
З`явився лід на озері тоненький.
І злежаний сніжечок задрімав
І пухом огорнув землицю-неньку.

І пташечки в гаю – анітелень.
Шукають, заклопотані, поживу.
Лиш усміхається чарівно день,

Володимир Бойко
2018.11.18 21:47
Ми з вами дружно жили,.
Поки ми вам служили,
Любили ви продажних,
Послужливих хохлів.
Але часи настали –
І вся любов пропала,
І в прорізі прицілу
Мішені ворогів.

Олена Багрянцева
2018.11.18 19:38
Вимикай у кімнаті світло і вводь пароль.
Мої файли рясні завантажені, як годиться.
Твої губи, немов запашна лісова суниця.
Зависає над нами туман, як вузький бемоль.
Мої ноти звучать вірогідно у цій пітьмі.
Наближайся сміливо близько, наскільки зможе

Іван Потьомкін
2018.11.18 17:52
У спірці я, як Галілео Галілей:
Не хоче інквізиція, аби Земля крутилась,
Нехай лишається при неуцтві своїм.
Отак і я:не змушую сперечника сердитись.
Ти хочеш, аби столицею Ізраїлю
Був Тель-Авів, будь ласка.
Єрусалим для вірності собі залишу.

Олександр Сушко
2018.11.18 15:06
Не пишуть про любов старі діди,
Посохли перевтомлені кабаки.
А я - Амур! У любощах крутий!
Гірляндами висять на шиї мавки.

Лютує мій сусіда-стариган,
Ковінькою погрожує з-за тину.
Завидує. Бо я - моторний фавн,

Юлія Стиркіна
2018.11.18 12:31
Якщо чужу побачиш тінь,
то знай, що то моя
хустина марень і хотінь,
яку згубила я.
А може, тінь втекла сама?
Я не хазяйка їй.
Для неї прихисток – пітьма,
і ти для неї – свій.

Ігор Деркач
2018.11.18 11:10
Сатирик гумориста укусив,
оцінюючи поетичні вади
Пегаса. Той вудила закусив
і ненароком, – бац! – його «іззаду».

І наламали цілу купу дров.
На головному капищі Парнасу
зоїли наросили на альков

Ірина Вовк
2018.11.18 11:04
Все думалося: дзеркало тривке
супроти років суєтного плину,
а дзеркало – як видиво тремке –
втікає з рук і б’ється без упину.
Химери тріщин, хаос кольорів –
і ось уже висвітлює уламок
промінним сяйвом мій надхмарний замок,
де образ твій так зорян

Шон Маклех
2018.11.18 03:39
Місто-квітник
Плекає старий садівник
Сивобородий з сумними очима:
Синіми, наче шмати неба*,
У білих шатах,
Що не брудняться землею чорною**.
На цій круглій клумбі,
Що оточена мурами***

Володимир Півторак
2018.11.18 02:13
вище панчішок,
де шкіра пружна і гаряча,
я просуваюся...
і прокидається хіть.
ніжно цілую.
то варто? чи може, не слід?
я божеволію,
граючи на удачу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Євген Лінивий
2018.10.20

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сонце Місяць (1974) / Проза

 електра
 
I.

Звуть його Мартин, наголос на останньому складі. Із тих, котрі здатні час від часу мовити собі про себе—Мартине, але ж ти дивак, чоловіче. Й трохи навіть утішитися з такого-от казусу. У стані посталкогольнім, невиспаний, прочовгавши коридорами кольорів стоп-сигнальних. При відчутті театральнім, зі смаком до безпідставних дотепів. Жоден не знає бо, яка ж цей дотепник насправді мовчазна & похмурна істота, сливе непохитний олов’яний солдатик на пароплаві з газетного клаптя, стічноводдям буденної зайвості.

Надвечір’я індіанської осені, надворі ще сонячно. За габаритною шибою закладу в проміннях світла призахідного благодать—красота. Перехожих нема практично, туди й сюди швендяє одна й та сама парочка у бейсбольних кепі, темносиніх джинсах, сталево-сірих вітрівках, попід ручку, довготелесий він, мініатюрна вона. Вслід за ними, на злотому кількаметровому припоні розлітаються врозліт-ривками п’ятеро чорних повітряних кульок. І в самій локації народу не рясно.

Дві мамаші з дитями, всівшися під стінкою ліворуч, пліткують, перемикаючись часом із виховною метою на дівча й хлоп’ятко, що нудяться, та поки не ниють. Виснажений з вигляду, десь обшарпаний чим не студент із протилежного краю стійки, споживаючий сендвіч. На півдорозі від нього, за окремим столиком, млостива юнка крадькома кидає погляди за вікно й крізь Мартина та через буфетний прилавок, де мадмазель із фарбованим попелястим волоссям короткою стрижкою, а сережки простесенькі такі, що кільця до ключів.


IІ.

Саме ті безпредметно мрійливі погляди втягують Мартина у спомини пройдешнього літа, містечко при морі та черговім відпочинковім сезоні. Гуляючи собі проз аромати тліючої дровини, присмачені пахощами шашлично-ковбасковими, черги бажаючих попожерти, ятки й холодильні шафи, забиті веселковим розмаєм напоїв, неприродніх кольорів ласощами, що атакують безпосередню уяву, відволікаючи від роздивлянь навсібіч, поки променад роздмухує містичні вогні, настроює музичні інструменти, й тамтешнє тодішнє всяке—хіба не втілення на хвилину чогось, що звуть ‘оце врешті життя’, на розсуд любителя пива й легковажно вибраних дівчат, необов’язково модельних чи всміхнених, чия одинокість не потребує компанії-бо, навіщо. Так, повтикати собі, при святі. Калейдоскопи вражень обертаються, барви вогні ласощі плаття обличчя терпкуватий бриз алкогольні парфуми цигарково-ванільний dasein.

Хай би за дивною логікою, далі на уявній сцені пам’ятна самотня жінка на муніципальному пляжі зі спекотним липневим мревом, на достотній відстані від комерційної сублімації, текно—синтипопу, безугавного вереску мавпятника, із якого розморені батьки насилу витягують нащадків і, без уваги до їх упирання зі щохвилинними забаганками (маа, де шаурмаа?), рішуче забираються геть. Поміж закликів продавців пахлави й креветок під мегафони нав’язливо припрошуючі бажаючих у відкрите море будь-яким чином, і нехіть щось ще читати, а йти геть ще більша нехіть, але можна медитнути на присутніх ближніх, нехай не сильно цікавих собою. Окрім тієї, що Мартин подумки охрещує монахинею на пляжі, хоча на ній не помітно жодних прикрас, що вже казати про аксесуари культу. В закритім купальнику, незворушно провівши цілий час на свому обраному місці, вона стримано й дещо скуто вдягається в однотонний відкритий брючний костюм, знову всівшися, ретельно витирає долоні зап’ястки ступні вологою серветкою, згодом діставши люстерко інспектує своє обличчя, далі витягнувши безколірну помаду, обережно підживлює вуста & повільно причісує й так бездоганно вичесане, не сильно довге волосся, ще хвилин шість. Її ледь примружені очі, маловиразні риси, меланхолійна на позір манера неначе зводять і втримують ілюзорну стіну, силове поле між її самозаглибленням і суєтою надовкола, лишаючи випадковому спостерігачеві дещицю того, що зветься збиттям із пантелику.


III.

На сходовій у під’їзді старого будинку історично невартісного темно & вогко, як у негра в жилетці, тхне павуками. Мов радіобурмотіння нізвідки, раптовий приглушений брязкіт кухонного начиння ще невідомо де. Пригода починає нагадувати метафору штибу histoire de l’âme, самоціль, навпомацки бентежачи раптових привидів, у сумбурі відлунь. Коли ж вони дістаються невідомих дверей, поки дівча порпається із замками, Мартин запитує, наче мав би лишити щось за порогом, і то терміново:

“Тут постійно таке?”
“Що, темно? Будинку років двісті. Ми якось вже звикли.”
“Ми—то хто?”
“Ну, це квартира батьків.”
“А. . .”
“Батьки померли”, відрубує вона, швидке рипіння дверей, її певні кроки та великодушне,—
“Заходь.”

Нарешті світло, кухня, відгороджена шторою ванна під умивальником, дверна пройма, простора кімната, надміру високі стелі, паркет, старожитня кахельна піч, прибирають тут явно постійно.

“Ти подібний на мого тата, знаєш. . .”

Її голос у спину, без будь-якого продовження, сама вона щезає до кухні, лишивши гостя серед огрому помешкання не то дочекати, не то знайти самому хоч якісь пояснення. Коли Мартин за деякий час з’являється на кухню, на столі—тарілка з сиром, підсушеними півпрозорими скибочками багета, жменька безкісточкових оливок у вазочці, півбляшанки шпротів шматочками, келішки, хазяйка із буденною грацією розливає тривіальний коньячний сурогат, не питаючи, ніби вони обоє хтозна скільки часу вже разом, і він, заворожений, п’є також.

Момент, який остаточно позбавляє Мартина мови, коли присунувшись якомога ближче, вона лагідно притуляється збоку й, приобійнявши його з обох сторін, із розчуленням неголосно резюмує:

“Тато, ти. . .  мій тато.”





 

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-10-13 19:42:52
Переглядів сторінки твору 2295
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2018.11.19 11:06
Автор у цю хвилину присутній