ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Маркіяна Рай
2019.01.22 23:58
Ми - одинокі орієнтири
На мапах долі щоденних стрічних.
Ми - точки, втрачені на предвічних
Обривах думки і зламах волі.
Ми - перехрестя, мости і схили,
Комусь - вершини, комусь - підніжжя.
Ми водночас і засів і збіжжя,
Дощі живильні й фатальні зл

Богдан Манюк
2019.01.22 21:45
Масенко прокинувся пізно. До опівночі зчитував з обрію щось потаємне, що залягло б йому на серці небуденним відчуттям, а потім соталося нитками думок. Так налаштовував себе на творчий порив наступного, вихідного дня, коли тема нового його оповідання, як л

Ігор Деркач
2019.01.22 20:46
У будь-якому явищі – у спорті,
поезії, релігії, таки,
не можна виключати ані чорта,
ані благої Божої руки.

Але диявол поламає роги,
а нація вертає до основ.
Надійні віхи нашої дороги

Володимир Бойко
2019.01.22 17:03
Хай горе і печаль, мов свічечка, згоряють.
Останнєє прости, останнє прощавай...
О, друже мій, не плач, ніхто не помирає...
І не вони, – а ми від них ідемо вдаль.

Хай Бог передвістив дочасно нам розлуку,
Але коли упав ти, вибитий з сідла,
Вони і пі

Тетяна Левицька
2019.01.22 13:44
Не суди і  судимим не будеш,
крок від святості і до облуди!
Від любові - до зради людської,
що прощенням довіку  не згоїш.
Крок від радощі, смути, надії
до сльози лицемірства на віях.
Від гріха, каяття і розпуки,
до звитяги, піднесення духу.

Вікторія Торон
2019.01.22 09:37
Без жару пристрасті, із тихим розумінням
я напишу тобі чи віддано промовчу,
і слово вдумливе не гратиме промінням
і не звучатиме вагомо і пророче.

Його я з досвіду сплітатиму поволі
(така освіченість дається не одразу),
щоб вистеляло завитки тво

Віктор Кучерук
2019.01.22 07:24
Минає день без болю втрат –
Ані поранених, ні вбитих, –
Хоча ворожий автомат
Волає голосом неситим.
Не заспокоїться ніяк,
Розширене від жару, дуло,
Що позабуде крові смак
І не знайдуть нас потім кулі.

Олександр Сушко
2019.01.22 06:10
Спермотоксикоз - тяжка хвороба,
Нумо, озирніться навкруги!
Бачите,- страждалець супить лоба,
Прагне ласки молодих богинь.

Хоче мавку стиглу обійняти,
Трохи поносити на руках.
Парубок у силі! Гей, дівчата!

Сонце Місяць
2019.01.22 02:19
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), як

Галина Михайлик
2019.01.21 21:42
В ієрархії його цінностей
їй – порцелянове місце,
почесна першість
у визначеній регламентованості,
дозовані літери, звуки, видива,
пошанівок і дистанція.

О так! Корона!

Олексій Кацай
2019.01.21 19:23
Дивочний берег без води й прибою,
без водоростей, мушель, суходолу,
біля якого хвилі хилитають
грузьку математичну порожнечу,
що прилипає до бортів і тіла
з імлою та фракталами галактик.
Там, серед них, – моя. З якої випав
броньований артилерійс

Петро Скоропис
2019.01.21 17:34
Троє пані з в’язанням, їх теревені
в холу фотелях за муки хресні;
пансіон «Аккадеміа» зі усім
білим світом пливе у Різдво розбухлим
в телевізіях; вилитий клерк з гросбухом
обертає колесо вкіл осі.

II

Вікторія Лимарівна
2019.01.21 17:02
Сніжний ранок, сніжна днина:
Всі дерева білі-білі.
До зимової вітрини
Долучилися намети
Та й змінили силуети.
У обіймах заметілі,
Наче зовсім заніміли
Кущики, паркани, хатки,

Маркіяна Рай
2019.01.21 14:20
А в січні вишні такі морозні
На груди білі, на плахту снігу...
Хрипить з простуди, або ж від бігу,
І просто все, як ніколи в році.

Ми - мерзлі ягоди придорожні,
Комусь - під ноги, комусь - в долоні.
Ніхто не знає, в якому лоні

Нінель Новікова
2019.01.21 13:37
Добре б пригадать було
Факти дуже давні –
Скільки гетьманів пройшло
В Україні славній!

Так хотілось надарма
Їсти їм і пити –
Дозволяли жартома

Іван Потьомкін
2019.01.21 09:34
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16

Гобіт Васильковий
2018.12.08

Євген Лінивий
2018.10.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сонце Місяць (1974) / Проза

 електра
 
I.

Звуть його Мартин, наголос на останньому складі. Із тих, котрі здатні час від часу мовити собі про себе—Мартине, але ж ти дивак, чоловіче. Й трохи навіть утішитися з такого-от казусу. У стані посталкогольнім, невиспаний, прочовгавши коридорами кольорів стоп-сигнальних. При відчутті театральнім, зі смаком до безпідставних дотепів. Жоден не знає бо, яка ж цей дотепник насправді мовчазна & похмурна істота, сливе непохитний олов’яний солдатик на пароплаві з газетного клаптя, стічноводдям буденної зайвості.

Надвечір’я індіанської осені, надворі ще сонячно. За габаритною шибою закладу в проміннях світла призахідного благодать—красота. Перехожих нема практично, туди й сюди швендяє одна й та сама парочка у бейсбольних кепі, темносиніх джинсах, сталево-сірих вітрівках, попід ручку, довготелесий він, мініатюрна вона. Вслід за ними, на злотому кількаметровому припоні розлітаються врозліт-ривками п’ятеро чорних повітряних кульок. І в самій локації народу не рясно.

Дві мамаші з дитями, всівшися під стінкою ліворуч, пліткують, перемикаючись часом із виховною метою на дівча й хлоп’ятко, що нудяться, та поки не ниють. Виснажений з вигляду, десь обшарпаний чим не студент із протилежного краю стійки, споживаючий сендвіч. На півдорозі від нього, за окремим столиком, млостива юнка крадькома кидає погляди за вікно й крізь Мартина та через буфетний прилавок, де мадмазель із фарбованим попелястим волоссям короткою стрижкою, а сережки простесенькі такі, що кільця до ключів.


IІ.

Саме ті безпредметно мрійливі погляди втягують Мартина у спомини пройдешнього літа, містечко при морі та черговім відпочинковім сезоні. Гуляючи собі проз аромати тліючої дровини, присмачені пахощами шашлично-ковбасковими, черги бажаючих попожерти, ятки й холодильні шафи, забиті веселковим розмаєм напоїв, неприродніх кольорів ласощами, що атакують безпосередню уяву, відволікаючи від роздивлянь навсібіч, поки променад роздмухує містичні вогні, настроює музичні інструменти, й тамтешнє тодішнє всяке—хіба не втілення на хвилину чогось, що звуть ‘оце врешті життя’, на розсуд любителя пива й легковажно вибраних дівчат, необов’язково модельних чи всміхнених, чия одинокість не потребує компанії-бо, навіщо. Так, повтикати собі, при святі. Калейдоскопи вражень обертаються, барви вогні ласощі плаття обличчя терпкуватий бриз алкогольні парфуми цигарково-ванільний dasein.

Хай би за дивною логікою, далі на уявній сцені пам’ятна самотня жінка на муніципальному пляжі зі спекотним липневим мревом, на достотній відстані від комерційної сублімації, текно—синтипопу, безугавного вереску мавпятника, із якого розморені батьки насилу витягують нащадків і, без уваги до їх упирання зі щохвилинними забаганками (маа, де шаурмаа?), рішуче забираються геть. Поміж закликів продавців пахлави й креветок під мегафони нав’язливо припрошуючі бажаючих у відкрите море будь-яким чином, і нехіть щось ще читати, а йти геть ще більша нехіть, але можна медитнути на присутніх ближніх, нехай не сильно цікавих собою. Окрім тієї, що Мартин подумки охрещує монахинею на пляжі, хоча на ній не помітно жодних прикрас, що вже казати про аксесуари культу. В закритім купальнику, незворушно провівши цілий час на свому обраному місці, вона стримано й дещо скуто вдягається в однотонний відкритий брючний костюм, знову всівшися, ретельно витирає долоні зап’ястки ступні вологою серветкою, згодом діставши люстерко інспектує своє обличчя, далі витягнувши безколірну помаду, обережно підживлює вуста & повільно причісує й так бездоганно вичесане, не сильно довге волосся, ще хвилин шість. Її ледь примружені очі, маловиразні риси, меланхолійна на позір манера неначе зводять і втримують ілюзорну стіну, силове поле між її самозаглибленням і суєтою надовкола, лишаючи випадковому спостерігачеві дещицю того, що зветься збиттям із пантелику.


III.

На сходовій у під’їзді старого будинку історично невартісного темно & вогко, як у негра в жилетці, тхне павуками. Мов радіобурмотіння нізвідки, раптовий приглушений брязкіт кухонного начиння ще невідомо де. Пригода починає нагадувати метафору штибу histoire de l’âme, самоціль, навпомацки бентежачи раптових привидів, у сумбурі відлунь. Коли ж вони дістаються невідомих дверей, поки дівча порпається із замками, Мартин запитує, наче мав би лишити щось за порогом, і то терміново:

“Тут постійно таке?”
“Що, темно? Будинку років двісті. Ми якось вже звикли.”
“Ми—то хто?”
“Ну, це квартира батьків.”
“А. . .”
“Батьки померли”, відрубує вона, швидке рипіння дверей, її певні кроки та великодушне,—
“Заходь.”

Нарешті світло, кухня, відгороджена шторою ванна під умивальником, дверна пройма, простора кімната, надміру високі стелі, паркет, старожитня кахельна піч, прибирають тут явно постійно.

“Ти подібний на мого тата, знаєш. . .”

Її голос у спину, без будь-якого продовження, сама вона щезає до кухні, лишивши гостя серед огрому помешкання не то дочекати, не то знайти самому хоч якісь пояснення. Коли Мартин за деякий час з’являється на кухню, на столі—тарілка з сиром, підсушеними півпрозорими скибочками багета, жменька безкісточкових оливок у вазочці, півбляшанки шпротів шматочками, келішки, хазяйка із буденною грацією розливає тривіальний коньячний сурогат, не питаючи, ніби вони обоє хтозна скільки часу вже разом, і він, заворожений, п’є також.

Момент, який остаточно позбавляє Мартина мови, коли присунувшись якомога ближче, вона лагідно притуляється збоку й, приобійнявши його з обох сторін, із розчуленням неголосно резюмує:

“Тато, ти. . .  мій тато.”





 

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-10-13 19:42:52
Переглядів сторінки твору 3108
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2019.01.22 02:19
Автор у цю хвилину відсутній