ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2020.07.09 22:56
– А пам'ятаєш, на Купайла
у лісі папороть цвіла
і ти мені пообіцяла,
.................................?
– А пам'ятаєш, вечорами
свіча горіла у вікні,
а я тинявся за тинами,
.................................?

Євген Федчук
2020.07.09 19:52
Тече, тече Дніпро-Ріка
І течія його стрімка,
Не здатна сила ніяка
Її спинити.
А вище Хортиці колись
Як за пороги трохи вниз
Був кажуть гарний перевіз.
І ним ходити.

Сергій Губерначук
2020.07.09 09:15
Не взнаки тобі плакати,
названий брате.
Я з тобою, як з матір’ю
разом ридаю.
А сміюся – без тебе,
бо іншого знаю,
і тепер з ним одним
я, як є, винуватий.

Віктор Кучерук
2020.07.09 06:22
Огидно руку в руку брати
І промовлять якісь слова,
Коли на дружби циферблаті
Секундна стрілка лиш жива.
Дарма шикуєшся в кільватер
У сподіванні дальших справ, –
Негідний вчинок твій, як фатум,
Ланцюг стосунків розірвав...

Дума Козак
2020.07.08 23:02
Давно не бачив я таких скрутних часів.
Гадаю, для країни це критичні роки…
Ми опинились за межею бідності усі,
але, нажаль, по різні її боки…

Серго Сокольник
2020.07.08 22:27
Зі хмар полону, де розтанув мар лід
Цілунків сонячних із місячним гало,
Упали на осоння перші краплі
Небесних сліз, які пролиті за теплом

Надій на те, що ніби неможливе,
Та все ж омріяне, мов літній зорепад,
Що здійснення бажання породив у

Іван Потьомкін
2020.07.08 21:58
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Євген Федчук
2020.07.08 19:43
Як у Києві на горі крутій
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться

Олександр Панін
2020.07.08 15:02
Лабіринти Сновидінь

Душа померлої дружини
Розмовляє із коханою
Колишнього чоловіка

***

Ігор Шоха
2020.07.08 14:29
І винайти нічого я не міг,
і навичок ученого не маю,
та висуваю носа за поріг
і день новий,буває, відкриваю.

***
І бозна-чим забита голова,
і вітер виє і війною віє,

Ігор Деркач
2020.07.08 13:23
Ідуть поети. Їхня роль така –
у пору смути суще освітити,
аби платили інші менше мито,
коли життя не варте п’ятака.

Їх проводжають авгури-піїти,
у кого доля не така тяжка
на фоні оглашенного совка,

Галина Сливка
2020.07.08 13:10
Леготом, леготом... Ниткою променя
В голчине вушко щасливе і зболене
Вперто всиляю - шитво ж бо не скінчене...
Крила журавчині долею мічені...
Ритмом пульсуючим - серцю не байдуже -
Помисли з діями зв'язую в райдугу.
Шляху мелодію зросять сльозинам

Віктор Кучерук
2020.07.08 08:23
Болюче щось, неначе жало,
Зненацька душу обпекло
І так мені недобре стало,
Як ще ніколи не було.
Умить згорьовано подумав,
Що вірю в завтрашнє дарма,
Адже навколо стільки суму,
Що місця радощам нема.

Сергій Губерначук
2020.07.08 08:14
Який тут Господь-Бог?! Самі погрози!
П’ять пальців по руці – це все, що є.
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє.

На всі віки, на всі премногі літа
молитву калібруєш позалад.
Повір у себе! І не будеш бита

Шон Маклех
2020.07.07 21:54
Я блукав серед натовпу
Людей, що не слухають
Цвірінькання горобців,
П’ють повітря настояне на шумі,
І не знають, що землі боляче,
Коли вони топчуть її – втомлену
Цвяхованими черевиками байдужості.
Я носив тягар смутку

Євген Федчук
2020.07.07 20:46
Садили картоплю ми у дідуся.
Він ямки копає, а ми із сестрою,
Кидаємо в ямки картоплю обоє
В надії, що скоро закінчиться вся.
Вже сонечко добре з небес припіка.
Дідусь утомився та й ми ледве ходим.
Уже посадили ледь не пів городу.
Аж ось і бабуся о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сонце Місяць (1974) / Проза

 електра
 
ı.

Звуть його Мартин, наголос на останньому складі. Із тих, котрі здатні час від часу мовити собі про себе—Мартине, але ж ти дивак, чоловіче. Й трохи навіть утішитися з такого-от казусу. У стані посталкогольнім, невиспаний, прочовгавши коридорами кольорів стоп-сигнальних. При відчутті театральнім, зі смаком до безпідставних дотепів. Жоден не знає бо, яка ж цей дотепник насправді мовчазна & похмурна істота, сливе непохитний олов’яний солдатик на пароплаві з газетного клаптя, стічноводдям буденної зайвості.

Надвечір’я індіанської осені, надворі ще сонячно. За габаритною шибою закладу в проміннях світла призахідного благодать—красота. Перехожих нема практично, туди й сюди швендяє одна й та сама парочка у бейсбольних кепі, темносиніх джинсах, сталево-сірих вітрівках, попід ручку, довготелесий він, мініатюрна вона. Вслід за ними, на злотому кількаметровому припоні розлітаються врозліт-ривками п’ятеро чорних повітряних кульок. І в самій локації народу не рясно.

Дві мамаші з дитями, всівшися під стінкою ліворуч, пліткують, перемикаючись часом із виховною метою на дівча й хлоп’ятко, що нудяться, та поки не ниють. Виснажений з вигляду, десь обшарпаний чим не студент із протилежного краю стійки, споживаючий сендвіч. На півдорозі від нього, за окремим столиком, млостива юнка крадькома кидає погляди за вікно й крізь Мартина та через буфетний прилавок, де хазяйнує мадмазель із фарбованим попелястим волоссям короткою стри­жкою, а сережки простесенькі такі, що кільця до ключів.


ıı.

Саме ті безпредметно мрійливі погляди втягують Мартина у спомини пройдешнього літа, містечко при морі та черговім відпочинковім сезоні. Гуляючи собі проз аромати тліючої дровини, присмачені пахощами шашлично-ковбасковими, черги бажаючих попожерти, ятки й холодильні шафи, забиті веселковим розмаєм напоїв, неприродніх кольорів ласощами, що атакують безпосередню уяву, відволікаючи від роздивлянь навсібіч, поки променад роздмухує містичні вогні, настроює музичні інструменти, й тамтешнє тодішнє всяке—хіба не втілення на хвилину чогось, що звуть ‘оце врешті життя’, на розсуд любителя пива й легковажно вибраних дівчат, необов’язково модельних чи всміхнених, чия одинокість не потребує компанії-бо, навіщо. Так, повтикати собі, при святі. Калейдоскопи вражень обертаються, барви вогні ласощі плаття обличчя терпкуватий бриз алкогольні парфуми цигарково-ванільний dasein.

Хай би за дивною логікою, далі на уявній сцені пам’ятна самотня жінка на муніципальному пляжі зі спекотним липневим мревом, на достотній відстані від комерційної сублімації, текно—синтипопу, безугавного вереску мавпятника, із якого розморені батьки насилу витягують нащадків і, без уваги до їх упирання зі щохвилинними забаганками (маа, де шаурмаа?), рішуче забираються геть. Поміж закликів продавців пахлави й креветок під мегафони нав’язливо припрошуючі бажаючих у відкрите море будь-яким чином, і нехіть щось ще читати, а йти геть ще більша нехіть, але можна медитнути на присутніх ближніх, нехай не сильно цікавих собою. Окрім тієї, що Мартин подумки охрещує монахинею на пляжі, хоча на ній не помітно жодних прикрас, що вже казати про аксесуари культу. В закритім купальнику, незворушно провівши цілий час на свому оборонному місці, вона стримано й дещо скуто вдягається в однотонний відкритий брючний костюм, знову всівшися, ретельно витирає долоні зап’ястки ступні вологою серветкою, згодом діставши люстерко інспектує своє обличчя, далі витягнувши безколірну помаду, обережно підживлює вуста & повільно причісує й так бездоганно вичесане, не сильно довге волосся, ще хвилин шість. Її ледь примружені очі, маловиразні риси, меланхолійна на позір манера неначе зводять і втримують ілюзорну стіну, силове поле між її самозаглибленням і суєтою надовкола, лишаючи випадковому спостерігачеві дещицю того, що зветься збиттям із пантелику.


ııı.

На сходовій у під’їзді старого будинку історично невартісного темно & вогко, як у негра в жилетці, тхне павуками. Мов радіобурмотіння нізвідки, раптовий приглушений брязкіт кухонного начиння ще невідомо де. Пригода починає нагадувати метафору штибу histoire de l’âme, самоціль, навпомацки бентежачи раптових привидів, у сумбурі відлунь. Коли ж вони дістаються невідомих дверей, поки дівча порпається із замками, Мартин запитує, наче мав би лишити щось за порогом, і то терміново:

“Тут постійно таке?”
“Що, темно? Будинку років двісті. Ми якось вже звикли.”
“Ми—то хто?”
“Ну, це квартира батьків.”
“А. . .”
“Батьки померли”, відрубує вона, швидке рипіння дверей, її певні кроки та великодушне,—
“Заходь.”

Нарешті світло, кухня, відгороджена шторою ванна під умивальником, дверна пройма, простора кімната, надміру високі стелі, паркет, старожитня кахельна піч, прибирають тут явно постійно.

“Ти подібний на мого тата, знаєш. . .”

Її голос у спину, без будь-якого продовження, сама вона щезає до кухні, лишивши гостя серед огрому помешкання не то дочекати, не то знайти самому хоч якісь пояснення. Коли Мартин за деякий час з’являється на кухню, на столі—тарілка з сиром, підсушеними півпрозорими скибочками багета, жменька безкісточкових оливок у вазочці, півбляшанки шпротів шматочками, келішки, хазяйка із буденною грацією розливає тривіальний коньячний сурогат, не питаючи, ніби вони обоє хтозна скільки часу вже разом, і він, заворожений, п’є також.

Момент, який остаточно позбавляє Мартина мови, коли присунувшись якомога ближче, вона лагідно притуляється збоку й, приобійнявши його з обох сторін, із розчуленням неголосно резюмує:

“Тато. . .  мій тато ”




 



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-10-13 19:42:52
Переглядів сторінки твору 4499
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.07.09 20:07
Автор у цю хвилину відсутній