ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:42
Небо квилить клином журавлиним,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Намистини долі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Намистини долі
Євген Хміль. AMOR FATI: роман. – Київ: Видавець Корбуш, 2018. – 232 с.
Мова піде про «дебютний роман зрілої людини, але ще молодого письменника» за влучною атестацією письменниці Оксани Кузів, яка разом зі своїми літературними товаришками настійно рекомендує цей твір на обкладинці книги. Спочатку про автора. Євген Хміль народився 1977 року в селі Криве Козівського району на Тернопільщині. Випускник ТДТУ імені Івана Пулюя (2000-го року). Основне заняття – працівник мандруючий або працюючий мандрівник – Барселона, Руан, Порто, наразі – Лондон-Тернопіль-Лондон – його звичний маршрут і разом з тим, місце проживання.
Зазвичай, я намагаюсь якнайменше переказувати зміст багатосторінкових творів, які рецензую, але тут без певних акцентів не обійтися. Сюжет роману – карколомна історія життя молодого провінційного вчителя; час, коли відбуваються події, є ровесником автора. Конструкція роману, як для дебюту, мушу визнати, вигадлива й професійна: перша глава книги описує катастрофу в штормовому океані, в якій головний герой гине. Після шоку, що викликає цей початок, автор робить сюжетний кульбіт, повертаючись на кілька років назад, коли молодий вчитель потрапляє у суцільно жіночий колектив сільської школи: повільно, нікуди не поспішаючи, розповідає-пояснює читачеві, яким чином й головне, чому головний герой дійшов до такого життя. Анотація стверджує, що роман за жанром любовно-пригодницький. Вона не обманює – так і є! Перша половина тексту, до загибелі героя, безумовно, сподобається любителям «полунички», бо детально описує чисельні амурні стосунки головного персонажа, в котрих він заплутується сам і заплутує читача. Подієвий рух другої половини роману, після катастрофи, стрімкий і непередбачуваний. Велика спокуса для мене розкрити «фішку» подальшої інтриги, проте не буду цього робити, читайте, не пожалкуєте, нудьгувати ви точно не будете!
Уважно прочитала роман і у мене виникло декілька запитань до автора. Головне питання – про що говорить латинізм у назві роману? Репрезентує інтелектуальний рівень автора? Це зрозуміло! Звертаюсь до відповідного словника й вичитую наступне: аmor fati – з латини приблизно перекладається, як «любов до (своєї) долі», коли людина сприймає все, що у житті відбувається з нею, включно зі стражданням і втратами, як благо – така собі світоглядна програма перетворення песимістів на оптимістів. Цим ще був бавився німецький філософ-інтелектуал Фрідріх Ніцше. У своєму найпопулярнішому творі «Весела наука», він полемічно заперечує заперечення й декларує бажання нікого ні в чому не звинувачувати. Акцентую на веселому й провокаційному ставленні філософа до цього постулату, саме під таким кутом слід розглядати цей вираз, як того й вимагає дух епохи, що його породила. У нашого автора веселого зовсім мало, а провокаційне, як то кажуть, зовсім з іншої торби. Вельми драматичні, часом трагічні звивини у житті головного героя, як свідчать мережеві відгуки, викликають у читачів сльози, співпереживання, за шок я вже писала вище. Можливо тому, що події, описані в романі, викликають відчуття-почуття, котрі багато в чому збігаються з думками ровесників автора.
Євген Хміль дуже серйозно переповідає дії сюжету, і часом ця серйозність, як на мій смак, шкодить сприйняттю змальованого, тисне на читача, і що зовсім зле, «хворіє» на примітивність, щоправда частіше, масковану, ніж явну. Проте я не заперечую, що наш автор має право на своє художнє бачення-втілення матеріалу, але нерідко матеріал вводить в оману його самого. Отже читачеві пропонується роман-метафора. Ключові мотиви умовно любовної частини – любов і зрада, другої, пригодницької – спокута і каяття. Заключні сторінки роману – happy end, котрий за задумом автора, має символізувати нагороду героєві за всі перебуті страждання. На мою думку, вони є найслабшими у книзі, бо помітно відлунюють штучністю.
Та якби все було так просто, ця рецензія не була б написана. Попри дебютні незрілості, авторський виклад Євгена Хміля має багато позитивних складових. По-перше, образ головного героя, його ставлення до життя за принципом «а якось воно буде» не завжди викликає симпатію. Він ніби пливе за течією, не особливо переймаючись, що з того вийде, і більше страждають від його поведінки, як правило, інші. Гадаю, у цьому образі вдало схоплено знайомі риси переважної більшості покоління, безвідповідального й невибагливого у своїх життєвих інтересах. А по-друге, що вважаю найважливішим у романі, перед нами історія необхідності вибору й одночасно неможливості цього вибору без чіткого усвідомлення того, що його, вибір, треба робити. Нашого героя влаштовував стан інертності, у якому він постійно перебував, і біди, що впали на його бідну голову, він цілком заслужив. Це звучить не по-християнські, але справедливо. Євген Хміль поставив головному героєві питання руба: або – або! Чи він послухався автора, говорилося вище.
У тексті роману є ще одна внутрішня історія-метафора – червоне намисто, що знайшлося у старовинній скрині на початку роману: «Сяйво перебігало з намистинки на намистинку, які нагадували краплинки крові. Жінка перекладала прикрасу з руки в руку і милувалася грою світла. Скриня зачинилися, прикраса залишилася в руці дівчини… Нитка від намиста розірвалася, і багряні намистинки сковзали між пальцями Наді, падали додолу і котилися в різні боки…кожна бусина, вдаряючись об підлогу, звучала як набат…коли Надія одягла свою сукню, вишиту білим по білому… згадала про розірване намисто… і вирішила нанизати бусини на нову шовкову нитку. Темно-червона прикраса стала ще гарнішою, ніж колись. Петро байдуже пройти повз такої красуні не зміг…» Як на мене, історія цього намиста містить древні коди, котрі визначають перебіг подій у романі. А ще вона збагачує текст національним колоритом і реально коментує античне amor fati. Нарешті я знайшла відповідь на моє запитання щодо доцільності використання латинізму в назві!
Багато чого ще можна сказати про дебютний роман нашого земляка, і напевно, це ще буде сказано. Гадаю, що у підсумку виграє читач, який полюбляє цікаві історії: історії з характерами й пристрастями, авантюрні, з криміналом, що дарують відчуття причетності до amor fati в її українській версії. Не можу не застерегти Євгена Хміля: часто стається – злетить кометою дебютант, скуштує уваги видавців, зблисне преміальною славою, й без сліду пропадає у безвісті. Сподіваємось, з ним подібного не станеться. Чекаємо на нові публікації цього несподіваного автора, за працею якого ми будемо зацікавлено спостерігати
Мова піде про «дебютний роман зрілої людини, але ще молодого письменника» за влучною атестацією письменниці Оксани Кузів, яка разом зі своїми літературними товаришками настійно рекомендує цей твір на обкладинці книги. Спочатку про автора. Євген Хміль народився 1977 року в селі Криве Козівського району на Тернопільщині. Випускник ТДТУ імені Івана Пулюя (2000-го року). Основне заняття – працівник мандруючий або працюючий мандрівник – Барселона, Руан, Порто, наразі – Лондон-Тернопіль-Лондон – його звичний маршрут і разом з тим, місце проживання.
Зазвичай, я намагаюсь якнайменше переказувати зміст багатосторінкових творів, які рецензую, але тут без певних акцентів не обійтися. Сюжет роману – карколомна історія життя молодого провінційного вчителя; час, коли відбуваються події, є ровесником автора. Конструкція роману, як для дебюту, мушу визнати, вигадлива й професійна: перша глава книги описує катастрофу в штормовому океані, в якій головний герой гине. Після шоку, що викликає цей початок, автор робить сюжетний кульбіт, повертаючись на кілька років назад, коли молодий вчитель потрапляє у суцільно жіночий колектив сільської школи: повільно, нікуди не поспішаючи, розповідає-пояснює читачеві, яким чином й головне, чому головний герой дійшов до такого життя. Анотація стверджує, що роман за жанром любовно-пригодницький. Вона не обманює – так і є! Перша половина тексту, до загибелі героя, безумовно, сподобається любителям «полунички», бо детально описує чисельні амурні стосунки головного персонажа, в котрих він заплутується сам і заплутує читача. Подієвий рух другої половини роману, після катастрофи, стрімкий і непередбачуваний. Велика спокуса для мене розкрити «фішку» подальшої інтриги, проте не буду цього робити, читайте, не пожалкуєте, нудьгувати ви точно не будете!
Уважно прочитала роман і у мене виникло декілька запитань до автора. Головне питання – про що говорить латинізм у назві роману? Репрезентує інтелектуальний рівень автора? Це зрозуміло! Звертаюсь до відповідного словника й вичитую наступне: аmor fati – з латини приблизно перекладається, як «любов до (своєї) долі», коли людина сприймає все, що у житті відбувається з нею, включно зі стражданням і втратами, як благо – така собі світоглядна програма перетворення песимістів на оптимістів. Цим ще був бавився німецький філософ-інтелектуал Фрідріх Ніцше. У своєму найпопулярнішому творі «Весела наука», він полемічно заперечує заперечення й декларує бажання нікого ні в чому не звинувачувати. Акцентую на веселому й провокаційному ставленні філософа до цього постулату, саме під таким кутом слід розглядати цей вираз, як того й вимагає дух епохи, що його породила. У нашого автора веселого зовсім мало, а провокаційне, як то кажуть, зовсім з іншої торби. Вельми драматичні, часом трагічні звивини у житті головного героя, як свідчать мережеві відгуки, викликають у читачів сльози, співпереживання, за шок я вже писала вище. Можливо тому, що події, описані в романі, викликають відчуття-почуття, котрі багато в чому збігаються з думками ровесників автора.
Євген Хміль дуже серйозно переповідає дії сюжету, і часом ця серйозність, як на мій смак, шкодить сприйняттю змальованого, тисне на читача, і що зовсім зле, «хворіє» на примітивність, щоправда частіше, масковану, ніж явну. Проте я не заперечую, що наш автор має право на своє художнє бачення-втілення матеріалу, але нерідко матеріал вводить в оману його самого. Отже читачеві пропонується роман-метафора. Ключові мотиви умовно любовної частини – любов і зрада, другої, пригодницької – спокута і каяття. Заключні сторінки роману – happy end, котрий за задумом автора, має символізувати нагороду героєві за всі перебуті страждання. На мою думку, вони є найслабшими у книзі, бо помітно відлунюють штучністю.
Та якби все було так просто, ця рецензія не була б написана. Попри дебютні незрілості, авторський виклад Євгена Хміля має багато позитивних складових. По-перше, образ головного героя, його ставлення до життя за принципом «а якось воно буде» не завжди викликає симпатію. Він ніби пливе за течією, не особливо переймаючись, що з того вийде, і більше страждають від його поведінки, як правило, інші. Гадаю, у цьому образі вдало схоплено знайомі риси переважної більшості покоління, безвідповідального й невибагливого у своїх життєвих інтересах. А по-друге, що вважаю найважливішим у романі, перед нами історія необхідності вибору й одночасно неможливості цього вибору без чіткого усвідомлення того, що його, вибір, треба робити. Нашого героя влаштовував стан інертності, у якому він постійно перебував, і біди, що впали на його бідну голову, він цілком заслужив. Це звучить не по-християнські, але справедливо. Євген Хміль поставив головному героєві питання руба: або – або! Чи він послухався автора, говорилося вище.
У тексті роману є ще одна внутрішня історія-метафора – червоне намисто, що знайшлося у старовинній скрині на початку роману: «Сяйво перебігало з намистинки на намистинку, які нагадували краплинки крові. Жінка перекладала прикрасу з руки в руку і милувалася грою світла. Скриня зачинилися, прикраса залишилася в руці дівчини… Нитка від намиста розірвалася, і багряні намистинки сковзали між пальцями Наді, падали додолу і котилися в різні боки…кожна бусина, вдаряючись об підлогу, звучала як набат…коли Надія одягла свою сукню, вишиту білим по білому… згадала про розірване намисто… і вирішила нанизати бусини на нову шовкову нитку. Темно-червона прикраса стала ще гарнішою, ніж колись. Петро байдуже пройти повз такої красуні не зміг…» Як на мене, історія цього намиста містить древні коди, котрі визначають перебіг подій у романі. А ще вона збагачує текст національним колоритом і реально коментує античне amor fati. Нарешті я знайшла відповідь на моє запитання щодо доцільності використання латинізму в назві!
Багато чого ще можна сказати про дебютний роман нашого земляка, і напевно, це ще буде сказано. Гадаю, що у підсумку виграє читач, який полюбляє цікаві історії: історії з характерами й пристрастями, авантюрні, з криміналом, що дарують відчуття причетності до amor fati в її українській версії. Не можу не застерегти Євгена Хміля: часто стається – злетить кометою дебютант, скуштує уваги видавців, зблисне преміальною славою, й без сліду пропадає у безвісті. Сподіваємось, з ним подібного не станеться. Чекаємо на нові публікації цього несподіваного автора, за працею якого ми будемо зацікавлено спостерігати
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію