ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
КульобОки
Серед гір, до хмар високих, оселились кульобОки. КульобОки-колобки – круглі крихітні звірки.
Поміж них – ведмідь та зайчик, їжачок, смiшний баранчик, свинка, олень-розумаха. Ще й сова – премудра птаха.
Це лиш приказка, малята. Тож, почнім оповідати.
Казка перша: Урок шиття
Тамара Маршалова
tamaramarszalowa@bigmir.net
Літній ранок. Свинка на ім’я Вепря сиділа на заквітчаному балконі й пильно вдивлялася вдалечінь. У своїй рожевій сукенці в рюшах, вона була схожа на гарненьку пухкеньку трояндочку.
-І де ж цей Фроня подівся? – нервувала Вепря, згадуючи їжачка Фроню.. – Мав бути о дев’ятій, зараз одинадцята, а його все немає.
А справа в тому, що Фроня, як лісовий кравець, пообіцяв свинці навчити її шиттю.
І саме тут раптом пролунав дзвоник.
Вепря підбігла до дверей. Відчинила. На порозі стояв їжачок Фроня.
-; Вибач, - винувато промовив Фроня, привітавшись із свинкою. – Проспав.
-; Проспав?! – не стримавшись, заверещала знервована Вепря. – Як ти міг? Я, можна сказати, цілий ранок на очікування промарнувала, а ти – проспав! Може, скажеш, що забув будильника накрутити, га?
-; Забув, - похнюпившись, зізнався Фроня.
І тут Вепрі стало соромно. І навіщо вона на Фроню накричала, він же ненавмисно.
Вепря обережно поплескала їжачка по плечу
-; Ти мені, Фроню, теж пробач, - винувато прошепотіла Вепря. - Ну... за те, що я на тебе насварилася. Забула, що гнів – це погано, і що треба вміти себе стримувати, а іншим прощати. А ще я тобі щось смачненьке приготувала.
-; Знаю, - одразу ж ожив Фроня. – Мої улюблені оладки з яблуками!
Вепря була вражена.
-; Знаєш? - перепитала вона, здивовано поглянувши на Фроню.- Звідкіля?
-; А!- посміхнувся їжачок. - Хай це наразі буде моєю таємницею. Колись, може, й розповів.
Поласувавши оладками, та випивши горнятко духмяної жолудевої кави, Фроня взявся за справу - вчити Вепрю шити фартушка.
Діставши зі свого наплічника, як той фокусник у цирку, чотири прямокутники кольорової тканини – один великий, другий менший, а третій зовсім маленький, та взявши у Вепрі приготовану нею голку з ниткою, він швиденько підшив їх з усіх чотирьох боків. Потім їжачок умілими рухами зшив великий прямокутник із середнім, а маленький пришив поверх великого. Прискіпливо оглянувши свою роботу, Фроня знову поліз до наплічника. Діло було за малим - пришити до прямокутників три тасьми – одну до верхньої частини середнього, а дві інші – до ріжків великого прямокутника (можна зробити малюнок). І ось тоді, коли справа була повністю завершена, свинка Вепря голосно ойкнула - перед нею лежав справжнісінький фартушок із кишенькою.
Схопивши плід їхніх із Фронею старань, Вепря відразу ж кинулась до люстра, і саме тут... Побачила, що її гарненька рожева сукенка, мов сніжком, припорошена борошном.
Вепря поглянула на Фроню. Той посміхався.
-; Тепер я знаю, звідкіля ти довідався про оладки, - промовила Вепря, звертаючись до Фроні.
-; Так, - погодився їжачок. – Та тепер, із фартушком, це буде зробити значно важче.
Ну, звісно ж, Вепря подякувала Фроні за його науку шиття, а ще подарувала йому рецепт його улюблених оладків із яблуками.
Рецепт оладків із яблуками:
1 склянку кисляку налий у невеличку мисочку. Поклади туди 1 яйце, 1 столову ложку цукру, трохи солі, на кінчику ножа соди, склянку борошна. Заміси тісто, яке повинно скидатися на густу сметану. Дрібно наріж очищене яблуко. Поклади шматочки яблука в тісто, і гарненько розмішай. Оладки підсмажуй в олії.
Казка друга: Зоряна оповідка
Тамара Маршалова
tamaramarszalowa@bigmir.net
Їжачок Фроня вже майже заснув, як раптом почувся гучний стукіт.
- Хто там? – запитав Фроня, висовуючись у вікно.
- Це я, Фроню, - відповів знайомий голос. – Може, хоча б двері відчиниш?
На ґаночку, в піжамі та нічному ковпачку, стояв баранчик Буцик.
- Ти чого це так пізно? Сталося що? – поцікавився їжачок, жестом запрошуючи Буцика ввійти.
- Сталося, - промурмотів баранчик, сідаючи в крісло. – Заснути не можу. Наразі всю свою рідню перерахував! А сну немає.
- Та-а-ак, - протяжно промовив, Фроня. – А слонів? Слонів теж порахував?
- Слонів?! Ні, слонів не порахував, - розгубився Буцик. – А навіщо? Серед моїх родичів слонів немає. Барани є – а слонів немає.
- Дійсно, немає, - погодився, почесавши потилицю, Фроня. – Але ж ти, Буцику, не переймайся, ну... що слонів немає. Я тобі і без слонів допоможу. Не будь я твоїм найкращим другом!
Повідавши це, Фроня побіг до кухні. Там він швиденько налив склянку теплого молока, і взявши баночку квіткового меду, приніс усе це баранчику.
- На, спробуй, - промовив Фроня до Буцика, - Як каже ведмідь Медько, це найкращий засіб від безсоння.
Поки баранчик Буцик смакував молоком із медом, їжачок Фроня сидів біля вікна, й мрійливо дивився на зоряне небо. Адже саме перед тим, як лягти спати, він читав про зірки.
- Буцику, - несподівано порушив тишу Фроня, - а чи відомо тобі, що зірки – це не якісь там кольорові крихти на небі, а великі сяючі кулі? І те, що Сонце – це теж зірка? І, до речі, не найбільша. І що є зірки, які набагато більші за Сонце. І, що сяють зірки тому, що випускають величезну кількість енергії?
- Зірки більші за Сонце? Випускають величезну кількість енергії? – недовірливо, перепитав Буцик, як тільки Фроня замовк, щоб передихнути. – Невже? Хіба жартуєш? Поглянь на небо, які вони всі маленькі!
- Маленькі? - фиркнув Фроня. – Це нам тільки здається, що вони маленькі. А все чому? Бо знаходяться вони дуже далеко. А от наша планета Земля, навпаки, здається нам великою. Бо що? Бо знаходиться близько - ми на ній живемо.
Буцик замислився.
- А Сонце? – раптом поцікавився він.
- Що Сонце? – не зрозумів Фроня.
- Воно більше за нашу Землю?
- Так, більше, – відповів Фроня. - Набагато більше!
- Я так і думав... – зі страхом у голосі промовив Буцик.
- Що думав? – почав нервувати Фроня.
- Та нічого… - опустивши голову, та перебираючи китиці пледу, тихо відказав Буцик. - Тільки от, не розумію, як такі великі та важкі зірки на небі тримаються.
- А, так ти про це! – посміхнувся Фроня. – Та ж там на них особливі сили діють.
- Які ще такі сили? – зробивши великі очі, вигукнув Буцик.
- Сили тяжіння й відштовхування, - пояснив їжачок. - У Космосі вони на кожен предмет діють Всі зірки — це величезні магніти. Вони одні предмети притягують, а інші відштовхують. А тому, що сили при цьому врівноважуються - зірки не падають.
- А я чув, що падають... – пошепки заперечив Буцик. – Мені зайчик Трусь розповідав. Він на власні очі бачив...
- Бачив! Бачив! – передражнив Буцика Фроня. – Це не зірки, а метеорити падають - шматки криги та кам'яних тіл із міжпланетного простору. Їх тільки сприймають за зірки, – пояснив Фроня.
Баранчик Буцик полегшено зітхнув.
- Добре, Фроню, що хоч чимось потішив, - промовив він. – Бо й так сну немає, а ще ти зі своїми страхіттями.
Чи то Фроніна оповідка про зірки так на Буцика подіяли, чи молоко з медом. Але додому цієї ночі він не пішов.
Фроня все розповідав і розповідав – про сузір’я, окремі групи зірок, які мають дивні назви, як то: Велика Ведмедиця (Великий Віз), Мала Ведмедиця (Малий Віз), Великий Пес, Малий Пес, Голуб, Єдиноріг, Жираф... Про Місяць, який є природним супутником Землі. Про спеціальні оптичні прилади – телескопи, завдяки яким усе це можна краще розгледіти.
Але сам Баранчик Буцик, лежачи на м’якій канапі, й дивлячись у вікно, подумки був дуже-дуже далеко - в зоряному просторі, де мандрував і рахував зірки... Рахував, рахував...
Аж поки не заснув.
Буде далі
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КульобОки
Серед гір, до хмар високих, оселились кульобОки. КульобОки-колобки – круглі крихітні звірки.
Поміж них – ведмідь та зайчик, їжачок, смiшний баранчик, свинка, олень-розумаха. Ще й сова – премудра птаха.
Це лиш приказка, малята. Тож, почнім оповідати.
Казка перша: Урок шиття
Тамара Маршалова
tamaramarszalowa@bigmir.net
Літній ранок. Свинка на ім’я Вепря сиділа на заквітчаному балконі й пильно вдивлялася вдалечінь. У своїй рожевій сукенці в рюшах, вона була схожа на гарненьку пухкеньку трояндочку.
-І де ж цей Фроня подівся? – нервувала Вепря, згадуючи їжачка Фроню.. – Мав бути о дев’ятій, зараз одинадцята, а його все немає.
А справа в тому, що Фроня, як лісовий кравець, пообіцяв свинці навчити її шиттю.
І саме тут раптом пролунав дзвоник.
Вепря підбігла до дверей. Відчинила. На порозі стояв їжачок Фроня.
-; Вибач, - винувато промовив Фроня, привітавшись із свинкою. – Проспав.
-; Проспав?! – не стримавшись, заверещала знервована Вепря. – Як ти міг? Я, можна сказати, цілий ранок на очікування промарнувала, а ти – проспав! Може, скажеш, що забув будильника накрутити, га?
-; Забув, - похнюпившись, зізнався Фроня.
І тут Вепрі стало соромно. І навіщо вона на Фроню накричала, він же ненавмисно.
Вепря обережно поплескала їжачка по плечу
-; Ти мені, Фроню, теж пробач, - винувато прошепотіла Вепря. - Ну... за те, що я на тебе насварилася. Забула, що гнів – це погано, і що треба вміти себе стримувати, а іншим прощати. А ще я тобі щось смачненьке приготувала.
-; Знаю, - одразу ж ожив Фроня. – Мої улюблені оладки з яблуками!
Вепря була вражена.
-; Знаєш? - перепитала вона, здивовано поглянувши на Фроню.- Звідкіля?
-; А!- посміхнувся їжачок. - Хай це наразі буде моєю таємницею. Колись, може, й розповів.
Поласувавши оладками, та випивши горнятко духмяної жолудевої кави, Фроня взявся за справу - вчити Вепрю шити фартушка.
Діставши зі свого наплічника, як той фокусник у цирку, чотири прямокутники кольорової тканини – один великий, другий менший, а третій зовсім маленький, та взявши у Вепрі приготовану нею голку з ниткою, він швиденько підшив їх з усіх чотирьох боків. Потім їжачок умілими рухами зшив великий прямокутник із середнім, а маленький пришив поверх великого. Прискіпливо оглянувши свою роботу, Фроня знову поліз до наплічника. Діло було за малим - пришити до прямокутників три тасьми – одну до верхньої частини середнього, а дві інші – до ріжків великого прямокутника (можна зробити малюнок). І ось тоді, коли справа була повністю завершена, свинка Вепря голосно ойкнула - перед нею лежав справжнісінький фартушок із кишенькою.
Схопивши плід їхніх із Фронею старань, Вепря відразу ж кинулась до люстра, і саме тут... Побачила, що її гарненька рожева сукенка, мов сніжком, припорошена борошном.
Вепря поглянула на Фроню. Той посміхався.
-; Тепер я знаю, звідкіля ти довідався про оладки, - промовила Вепря, звертаючись до Фроні.
-; Так, - погодився їжачок. – Та тепер, із фартушком, це буде зробити значно важче.
Ну, звісно ж, Вепря подякувала Фроні за його науку шиття, а ще подарувала йому рецепт його улюблених оладків із яблуками.
Рецепт оладків із яблуками:
1 склянку кисляку налий у невеличку мисочку. Поклади туди 1 яйце, 1 столову ложку цукру, трохи солі, на кінчику ножа соди, склянку борошна. Заміси тісто, яке повинно скидатися на густу сметану. Дрібно наріж очищене яблуко. Поклади шматочки яблука в тісто, і гарненько розмішай. Оладки підсмажуй в олії.
Казка друга: Зоряна оповідка
Тамара Маршалова
tamaramarszalowa@bigmir.net
Їжачок Фроня вже майже заснув, як раптом почувся гучний стукіт.
- Хто там? – запитав Фроня, висовуючись у вікно.
- Це я, Фроню, - відповів знайомий голос. – Може, хоча б двері відчиниш?
На ґаночку, в піжамі та нічному ковпачку, стояв баранчик Буцик.
- Ти чого це так пізно? Сталося що? – поцікавився їжачок, жестом запрошуючи Буцика ввійти.
- Сталося, - промурмотів баранчик, сідаючи в крісло. – Заснути не можу. Наразі всю свою рідню перерахував! А сну немає.
- Та-а-ак, - протяжно промовив, Фроня. – А слонів? Слонів теж порахував?
- Слонів?! Ні, слонів не порахував, - розгубився Буцик. – А навіщо? Серед моїх родичів слонів немає. Барани є – а слонів немає.
- Дійсно, немає, - погодився, почесавши потилицю, Фроня. – Але ж ти, Буцику, не переймайся, ну... що слонів немає. Я тобі і без слонів допоможу. Не будь я твоїм найкращим другом!
Повідавши це, Фроня побіг до кухні. Там він швиденько налив склянку теплого молока, і взявши баночку квіткового меду, приніс усе це баранчику.
- На, спробуй, - промовив Фроня до Буцика, - Як каже ведмідь Медько, це найкращий засіб від безсоння.
Поки баранчик Буцик смакував молоком із медом, їжачок Фроня сидів біля вікна, й мрійливо дивився на зоряне небо. Адже саме перед тим, як лягти спати, він читав про зірки.
- Буцику, - несподівано порушив тишу Фроня, - а чи відомо тобі, що зірки – це не якісь там кольорові крихти на небі, а великі сяючі кулі? І те, що Сонце – це теж зірка? І, до речі, не найбільша. І що є зірки, які набагато більші за Сонце. І, що сяють зірки тому, що випускають величезну кількість енергії?
- Зірки більші за Сонце? Випускають величезну кількість енергії? – недовірливо, перепитав Буцик, як тільки Фроня замовк, щоб передихнути. – Невже? Хіба жартуєш? Поглянь на небо, які вони всі маленькі!
- Маленькі? - фиркнув Фроня. – Це нам тільки здається, що вони маленькі. А все чому? Бо знаходяться вони дуже далеко. А от наша планета Земля, навпаки, здається нам великою. Бо що? Бо знаходиться близько - ми на ній живемо.
Буцик замислився.
- А Сонце? – раптом поцікавився він.
- Що Сонце? – не зрозумів Фроня.
- Воно більше за нашу Землю?
- Так, більше, – відповів Фроня. - Набагато більше!
- Я так і думав... – зі страхом у голосі промовив Буцик.
- Що думав? – почав нервувати Фроня.
- Та нічого… - опустивши голову, та перебираючи китиці пледу, тихо відказав Буцик. - Тільки от, не розумію, як такі великі та важкі зірки на небі тримаються.
- А, так ти про це! – посміхнувся Фроня. – Та ж там на них особливі сили діють.
- Які ще такі сили? – зробивши великі очі, вигукнув Буцик.
- Сили тяжіння й відштовхування, - пояснив їжачок. - У Космосі вони на кожен предмет діють Всі зірки — це величезні магніти. Вони одні предмети притягують, а інші відштовхують. А тому, що сили при цьому врівноважуються - зірки не падають.
- А я чув, що падають... – пошепки заперечив Буцик. – Мені зайчик Трусь розповідав. Він на власні очі бачив...
- Бачив! Бачив! – передражнив Буцика Фроня. – Це не зірки, а метеорити падають - шматки криги та кам'яних тіл із міжпланетного простору. Їх тільки сприймають за зірки, – пояснив Фроня.
Баранчик Буцик полегшено зітхнув.
- Добре, Фроню, що хоч чимось потішив, - промовив він. – Бо й так сну немає, а ще ти зі своїми страхіттями.
Чи то Фроніна оповідка про зірки так на Буцика подіяли, чи молоко з медом. Але додому цієї ночі він не пішов.
Фроня все розповідав і розповідав – про сузір’я, окремі групи зірок, які мають дивні назви, як то: Велика Ведмедиця (Великий Віз), Мала Ведмедиця (Малий Віз), Великий Пес, Малий Пес, Голуб, Єдиноріг, Жираф... Про Місяць, який є природним супутником Землі. Про спеціальні оптичні прилади – телескопи, завдяки яким усе це можна краще розгледіти.
Але сам Баранчик Буцик, лежачи на м’якій канапі, й дивлячись у вікно, подумки був дуже-дуже далеко - в зоряному просторі, де мандрував і рахував зірки... Рахував, рахував...
Аж поки не заснув.
Буде далі
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію