ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Маркіяна Рай
2019.01.22 23:58
Ми - одинокі орієнтири
На мапах долі щоденних стрічних.
Ми - точки, втрачені на предвічних
Обривах думки і зламах волі.
Ми - перехрестя, мости і схили,
Комусь - вершини, комусь - підніжжя.
Ми водночас і засів і збіжжя,
Дощі живильні й фатальні зл

Богдан Манюк
2019.01.22 21:45
Масенко прокинувся пізно. До опівночі зчитував з обрію щось потаємне, що залягло б йому на серці небуденним відчуттям, а потім соталося нитками думок. Так налаштовував себе на творчий порив наступного, вихідного дня, коли тема нового його оповідання, як л

Ігор Деркач
2019.01.22 20:46
У будь-якому явищі – у спорті,
поезії, релігії, таки,
не можна виключати ані чорта,
ані благої Божої руки.

Але диявол поламає роги,
а нація вертає до основ.
Надійні віхи нашої дороги

Володимир Бойко
2019.01.22 17:03
Хай горе і печаль, мов свічечка, згоряють.
Останнєє прости, останнє прощавай...
О, друже мій, не плач, ніхто не помирає...
І не вони, – а ми від них ідемо вдаль.

Хай Бог передвістив дочасно нам розлуку,
Але коли упав ти, вибитий з сідла,
Вони і пі

Тетяна Левицька
2019.01.22 13:44
Не суди і  судимим не будеш,
крок від святості і до облуди!
Від любові - до зради людської,
що прощенням довіку  не згоїш.
Крок від радощі, смути, надії
до сльози лицемірства на віях.
Від гріха, каяття і розпуки,
до звитяги, піднесення духу.

Вікторія Торон
2019.01.22 09:37
Без жару пристрасті, із тихим розумінням
я напишу тобі чи віддано промовчу,
і слово вдумливе не гратиме промінням
і не звучатиме вагомо і пророче.

Його я з досвіду сплітатиму поволі
(така освіченість дається не одразу),
щоб вистеляло завитки тво

Віктор Кучерук
2019.01.22 07:24
Минає день без болю втрат –
Ані поранених, ні вбитих, –
Хоча ворожий автомат
Волає голосом неситим.
Не заспокоїться ніяк,
Розширене від жару, дуло,
Що позабуде крові смак
І не знайдуть нас потім кулі.

Олександр Сушко
2019.01.22 06:10
Спермотоксикоз - тяжка хвороба,
Нумо, озирніться навкруги!
Бачите,- страждалець супить лоба,
Прагне ласки молодих богинь.

Хоче мавку стиглу обійняти,
Трохи поносити на руках.
Парубок у силі! Гей, дівчата!

Сонце Місяць
2019.01.22 02:19
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), як

Галина Михайлик
2019.01.21 21:42
В ієрархії його цінностей
їй – порцелянове місце,
почесна першість
у визначеній регламентованості,
дозовані літери, звуки, видива,
пошанівок і дистанція.

О так! Корона!

Олексій Кацай
2019.01.21 19:23
Дивочний берег без води й прибою,
без водоростей, мушель, суходолу,
біля якого хвилі хилитають
грузьку математичну порожнечу,
що прилипає до бортів і тіла
з імлою та фракталами галактик.
Там, серед них, – моя. З якої випав
броньований артилерійс

Петро Скоропис
2019.01.21 17:34
Троє пані з в’язанням, їх теревені
в холу фотелях за муки хресні;
пансіон «Аккадеміа» зі усім
білим світом пливе у Різдво розбухлим
в телевізіях; вилитий клерк з гросбухом
обертає колесо вкіл осі.

II

Вікторія Лимарівна
2019.01.21 17:02
Сніжний ранок, сніжна днина:
Всі дерева білі-білі.
До зимової вітрини
Долучилися намети
Та й змінили силуети.
У обіймах заметілі,
Наче зовсім заніміли
Кущики, паркани, хатки,

Маркіяна Рай
2019.01.21 14:20
А в січні вишні такі морозні
На груди білі, на плахту снігу...
Хрипить з простуди, або ж від бігу,
І просто все, як ніколи в році.

Ми - мерзлі ягоди придорожні,
Комусь - під ноги, комусь - в долоні.
Ніхто не знає, в якому лоні

Нінель Новікова
2019.01.21 13:37
Добре б пригадать було
Факти дуже давні –
Скільки гетьманів пройшло
В Україні славній!

Так хотілось надарма
Їсти їм і пити –
Дозволяли жартома

Іван Потьомкін
2019.01.21 09:34
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

Віктор Ковіпа
2019.01.08

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Леся Кесарчук
2018.12.27

Марина Кузьменко
2018.12.26

Ольга Калина
2018.12.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Сидорович (1973) / Вірші

 Депортація лемків
Образ твору Я прийшла до своїх. Як приходять у дім до родини.
Як же тепло мені, як радісно тут на душі!
Ті, хто мають стосунок до неньки, до Лемковини,
Не сторонні. Не дальні. Не заздрісні і не чужі.

Ви родина моя. Велика і щира без міри.
Я обличчя ці рідні (хоч багато їх!) упізнаю.
Ми з одного корінчика, пагони спільної віри.
Наші предки жили в Закерзонні, немов у раю.

Тик, жили і жили… До фатального того вигнання.
Депортація – кара, що випала лемкам з небес.
Не змінити минуле. Ми прагнемо просто визнання,
Бо несила нести вже тих зболених спогадів хрест.

То по людськи було?! Та нас просто згребли, як непотріб!
Нині ти ще господар, а завтра – вигнанець в світи…
…Голосили жінки, відкладаючи щастя «на потім»,
І сивіли діди від нежданої тої біди,

І не знали батьки, як нехитрий свій скарб боронити,
Як на воза тісного узяти з собою хоч щось…
І мовчали від страху іще не народжені діти.
Не збагнули ще села – а що ж то таке відбулось?

Вчора в церкву ходив, а сьогодні її підпалили…
Вчора пас ти худобу, а нині під дулом стоїш…
Боже милий! Де взяти на все те ще трішечки сили,
Як не впасти у розпач і вижити, вижити лиш!


…Нас везли у вагонах…не СВ. У товарних вагонах.
Ми губили дітей і втрачали стареньких своїх.
В документах писало, що все то було «по законах»,
А насправді то злочин. А під небом Господнім – то гріх.

І хтось мусить узяти на себе велику провину
За скалічені душі, за смерті, за сльози гірки.
І хтось мусить сказати, за віщо оту Лемковину
У тих жорнах диявольських нелюди терли такі.

Я не помсти жадаю. Я хочу, аби справедливо
На державному рівні нарешті сказали мужі:
ДЕПОРТОВАНО лемків. Насильно. Безжально. Жахливо.
Пошматовано долі і кинуто в землі чужі.

Моє серце від того не стане спокійніше битись,
Я любитиму землю, яку відібрали в дідів.
Але знатиму твердо, що правди побільшає в світі.
Діду Петре, ти чуєш? Ти так того сильно хотів…

20.10.2018 р.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-11-06 18:12:43
Переглядів сторінки твору 204
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.849 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.643 / 5.39)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.11.06 18:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2018-11-06 22:16:51 ]
Депортовано.... і не тільки лемків, а й холмщаків, підлясьців, надсянців, західних бойків... і скільки ще тих депортацій було по колишньому союзу...
Поділяю Ваш біль, бо родина мого тата теж зазнала цього лиха...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2018-11-07 22:55:18 ]
Невиліковний біль за все, що скоїли більшовики трикляті...