ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.02.20 00:14
Звільни мене від самоти
Цілунками і сміхом,
Адже натхненню не прийти
Без радості та втіхи.
Від болю душу увільни
Очікуваним словом, –
Щоб став окриленим я ним
У діях і розмовах.

Віта Парфенович
2019.02.19 21:56
Я спізнювалася. На годину… Воно ніби-то і ні, але таки так. Збиралася прийти вчасно, але як завжди, в останню мить щось збивало. То виснажена готуванням смаколиків для свого коханого, бо він полюбляє різноманіття, а це все сили і час. То апатією, яку на

Володимир Бойко
2019.02.19 21:12
У відомому парку у Києві
Закладатимуть пам'ятник Вієві.
Чи то Вій, чи не Вій –
Ти піди, зрозумій,
Але щось замишляють у Києві.

Зіштовхнулися лижники в Рахові,
Довго з болю стогнали і ахали,

Юрій Сидорів
2019.02.19 16:51
В мистецтві
Справжнє місце для пера -
Це не меморіал на кладовищі,
Не п'єдестал чи будь-яка гора -
Нехай вони і незрівнянно вищі.

Так само є у кожного різця,
Багра, кувалди, лома чи сокири,

Лариса Пугачук
2019.02.19 12:14
рік. Бєлгород. Марину знаю вже з півтора року. Кілька років тому вона з 23-ти річною донькою перебралася в Бєлгород з Луганської області. Наодинці розмовляє зі мною українською мовою. З почутого від Марини: «В мене в Бєлгороді тітка рідна живе, одинока

Дмитро Куренівець
2019.02.19 11:11
Ця печаль є невимовна,
Біль пекучий не мина.
При столах – стільці порожні:
Моїх друзів вже нема.

Тут від їхніх слів зайнявся
Революції пролог.
Тут співалось їм про «завтра» –

Олександр Сушко
2019.02.19 10:12
Я сьогодні піду і прощатися, мабуть, не буду,
Ще в обіймах твоїх, а думками давно вже не тут.
Для розлуки найліпше пасує зима, місяць лютий,
А кохання здихати тихесенько загнано в кут.

Хоч повага і приязнь до жінки закладені в генах,
А сім'я

Віктор Кучерук
2019.02.19 06:31
Коли в шумливі вишиванки
Причепуряться ясени, –
Приходь безбоязно до ранку
В небачені ще мною сни.
Приходь щоніч з-за виднокраю,
Немов зоря, – звіддалеки, –
Куди щоразу посилаю
Я обнадійливі думки.

Сонце Місяць
2019.02.19 03:53
Ця самота є дощовою.
Від моря, над відтінки вечорові,
понад рівнини дальні й ген за овид,
здійметься в небо, що близьке їй, та
впаде із неба врешті на міста.

Дощить кругом у нечіткі години,
де всі провулки досвіту чекають,

Ярослав Чорногуз
2019.02.19 02:16
Небо потемніле над землею
Тугою усе заволокло.
До душі шляхетної твоєї
Дай мені торкнутися крилом.

А моя собі шукає спокій
Чи знайде - неначе уві сні –
Затишок в очах твоїх глибоких,

Вероніка Новікова
2019.02.19 01:18
Вже зима минає, а ти й не знав,
ритуально п'яний або тверезий.
Світ тобі ні мати, ані Тереза.
А війна, мій хлопчику, й не війна.

За недобрий ранок і добру путь,
за червоний сніг, що зійде за місяць.
Безпорадні спогади часом бісять:

Анастасія Поліщук
2019.02.18 16:14
Моє волосся трохи розпатлане, як і мозок
Десь на четвірку за шкалою від
Один – прокинулась без пам’яті в реп’яхах
До десяти – ідеально розчесане
Локон постійно
Тулиться до підборіддя
Мій погляд застряг
Десь між одинадцятою ранку цієї безмежної до

Олександр Сушко
2019.02.18 14:55
Музи заслабли, хворіє крилатий мій кінь,
Критик сказав, що віршую я дуже погано.
В пущу іду викорчовувати штурпаки,
А на Парнас хай стежину торують титани.

Збився приціл, а на рими утратився нюх,
Грона сонетів подібні, неначе сосиски.
Досить у

Юрій Сидорів
2019.02.18 12:13
Наївся - і спить під зимовим наркозом
Ведмідь, завалившись у власний барліг.
Щоб тіло спочило і втомлений розум,
Зими дочекавшись, і я би заліг.

Не буде вертепів, курантів, колядок,
Прикрашених сосен, ялин і смерек -
У сплячці надійний душевний по

Вікторія Торон
2019.02.18 12:02
Якби я не бачила їх, я б жила в «сьогодні», і тільки.
якби я не бачила їх, так начебто їх не було...
Та нагло сяйнув об’єктив -- і хтось запишався з утіхи,
хтось горе своє поволік -- і очі воно обпекло.

На дні міліонів умів, між коренів душ зціпеніл

Анонім Я Саландяк
2019.02.18 11:42
ЩОДО ПРИМІТИВІЗМУ – ПРО ФОТОШОПИС... ... а от вам про мій інтерес до простого-примітивного (в зображенні загалом)... що актуально у “нинішньому комп’ютер-інтернет-facebook ” - такий, наприклад, діалог: - Ярослав Саландяк: ... то ж... у фотошопі!!! - Л
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Петрогліфи

 Два Нестори
Образ твору На Русі – за всі довгі віки її буття було всього два Нестори: Нестор Літописець і Нестор Махно. І все. Інші не рахуються. Інші так – або пародія або ніщо. Довгий час на Русі (особливо в XIV столітті в Чорній Русі) матері не наважувались називати синів Несторами – невідомо чому переслідував їх оцей страх. Може тому, що в темних лісах Волині, серед її дрімучих хащів – у міру пустельних, росте й цвіте чорна квітка. Я не бачив її, але відчуваю нутром, глибинами свого серця, що вона там є. Хто зна, може вона цвіте серед зими, коли волинські праліси стають особливо незнаними і хижими для людини без снігоступів. Але я не про це. Я про Несторів. Точніше про Нестора. Бо обидва Нестори настільки схожі між собою, настільки подібні, що я їх плутаю: мені здається інколи, що «Повість минулих літ» писав Нестор Махно, а ватаги повстанців у наших синіх степах водив рубатися з немитими зайдами Нестор Літописець. Може тому, що Махно на чужині почав писати літописи – тільки з комуністичним ухилом. Хоча під комунізмом він розумів свободу – і тільки. Для нього було новиною, що хтось під комунізмом розуміє тільки тюрму і концтабори. Якби ж то Нестор Махно дожив до сивобородої старості – а він до неї дожити не міг, і бороду запустити теж не міг, це виключено, то він би писав справжні літописи. І ми би довідались, що коїлося від літа 7426 року, коли пішла на Русь чергова орда, аж до скону віку, до кінця часів і до Суду Божого Страшного. Вони настільки схожі між собою – оці два Нестори, що їх образи злилися між собою у моїй свідомості в один. Той Нестор – отой, що Літописець в молодості теж був рубакою, а старості зрозумів, що перо теж меч. І жив за мурами монастиря, що був фортецею, а не куточком затишку. Нестор Махно не читав Шеймаса Гіні, тому про те що «…між пальцями трьома таїться перо моє немов рушниця…» від додумався сам. І вже взяв перо не «як руків’я меча», а саме як рушницю. Обидва були типовими Дон Кіхотами – ці степи між Істром та Танаїсом спонукають до романтики і мандрів, кожен млин тут чудовисько, бо перемелює Час, а не тільки зерно, отож і не дивно. Ви можете заперечити, що, мовляв, у нас тут кожен літописець Дон Кіхот – не тільки Нестор. Але справжній Дон Кіхот по перше гідальго, по друге анахронічний. Писати так романтично на початку ХІІ століття, замість того, щоб сухо повідомляти про чергову безглузду різанину князів – це вже був анахронізм. Махно теж був невчасним – йому б в часи Руїни гарцювати, було в саме воно. А так, черговий лицар абсурду. Та ще й обидва проповідували анархію – як тут не сплутати. Щоправда, в ХІІ столітті ні праць Кропоткіна, ні нарисів Бакуніна ніхто не читав (чомусь), але сама ідея матінки анархії витала в повітрі. І вже давно. Нестор Літописець як ніхто бачив і розумів, що свавілля князівської влади веде до хаосу, руйнування, вогню і страждань. А відсутність такої якось впорядковує все само собою. У Нестора слов’янські колоністи угро-фінського моря запросили варягів, бо, мовляв, «земля у нас багата, порядку тільки немає». І своїм літописом так обережно показав до чого така от інвазія монархії Русь довела – до сваволі монархів-князів і нескінченної кривавої боротьби за владу. Краще б вони запровадили не отакий от «порядок», а його маму – анархію. Порядок би встановився сам собою. Потім вони схаменулися й спробували запровадити республіку, хоча б в одному Новому Городі. Анархічну республіку. Але було вже пізно – личинка тиранії вже була відкладена в мокшанських болотах. Мене завжди хвилювала одна й та сама думка – читав Нестор Махно в молодості літописи? Якщо читав, тоді все зрозуміло. Від «Повісті минулих літ» до Бакуніна та Кропоткіна один крок.

А за вікном ще одна махновська осінь – така ж анархічна, як подих холодного вітру, що відносить опале листя в минуле. Справжній літопис – це літопис анархії. Гай Светоній не міг писати літописів – він бачив навколо себе тільки деспотію, тому його життєписи - свідоцтва морального падіння, а не хроніки. Він навіть дати не ставив (певно із принципу). Інша справа Нестор Літописець – для нього питання моральності влади не стоїть – влада (будь-яка) аморальна по суті. Моральним для нього є тільки вчення Христа, яке він розуміє на диво оригінально – християнство він бачить як релігію свободи і внутрішньої втечі від тиранії державної влади – втечу в духовну анархію, оце «царство небесне» без кесарів і царів. У Нестора Махно літопис не від літа до літа, а щоденний. Епохи втискуються в дні. День існування селянської вольниці Гуляй-Поля важливіший за століття животіння в неволі. Махно перетворився в легенду, в символ, в ідею. І можна вічно дискутувати чи зробив він це свідомо, чи так мусило статись, бо всі слов’яни в душі анархісти. Особливо степовики. Нестор Літописець мислив себе легендою початково. Для нього не стояло питання зробити з себе легенду. Він легендою (не міфом!) став вже тоді, як вперше взяв до рук перо. Він проступає між своїх рядків як фон, як привид, що осмислює буття. Минуле в першу чергу. І сучасне, що проростає з минулого як очерет навесні з чорної землі спаленого болота. Нестор Махно мислив не минулим, а майбутнім. З його точки зору анархія неминуча, бо вона випливає з природи людини як такої, а не тільки з душі слов’янина, що чорний прапор волі бачить і в зораній землі і в кіптяві курних хат. Про минуле – цей спалах вольниці кількох буремних років він писав як про майбутнє – його епізод чи то його час-провісник. В усі часи перепоною анархії було і є азійське духовне рабство, сліпа покора хану чи то імператору болотяної «Піднебесної». І можна вічно сперечатися, що спонукає степових землеробів до вічного жадання волі, а степових кочівників до сліпої покори. Степ один і той же. І вода має той самий солодкий смак. І сіль так само солона на солончаках. Невже спосіб життя? Але не всі номади визнавали над собою деспотію! Всі індоєвропейці походять від степових номадів причорноморських степів. Ірландці аж до нинішнього часу лишалися напівномадами-скотарями. Але годі шукати більш свободолюбивого народу. І більш анархічного. І то, якщо для українців анархія була мрією, то для ірландців – дуже довгий час, аж до англо-норманського поневолення – реальністю. То що це? Етнічна особливість? Етнопсихологія? Я завжди думав, що культуру і психологію нації визначає природа і пейзаж. Виявляється, не зовсім.

По анархію – селянську вольницю мріяли не тільки Бакунін, Кропоткін і Махно. Мріяв Сергій Єсенін. Та і Макс Волошин був в першу чергу анархічним космополітом і теософом. І білий, і червоний терор були йому в однаковій мірі огидні і ненависні. Велемир Хлєбніков бачив майбутнє в свободі і звільненні від будь-яких пут, в тому числі пут держави. І не тільки вони, але і багато інших поетів, прозаїків, мислителів бачили майбутнє в анархії і вектор прогресу бачили в звільненні особистості від пут держави, а в деспотичній державі бачили тільки регрес, деградацію, виродження. Я люблю співати у своїх верлібрах про метафізичне, метафоричне і трохи містичне. Але я ще ніколи не оспівував чорний прапор анархії. Тільки злегка жартував на цю тему. Чому? Не знаю.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-12-02 02:37:36
Переглядів сторінки твору 60
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.640 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.370 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2019.02.05 15:15
Автор у цю хвилину відсутній