ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Дубровський (1977) /
Проза
Справжній ветеран
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Справжній ветеран
Був десь приблизно 2007 рік, 9 травня. Я ще тоді працював в районному будинку культури, на новій в той час посаді комп’ютерщика, як мене тоді називали ті, що комп’ютера ніколи не бачили, хакером. Записував музику, набирав тексти виступів, концертні програми. У зв’язку з цим мусив бути на усіх святах і заходах, щоб включати фанеру , носити колонки, допомагати звукорежисеру. Робота в ті часи не бий лежачого, крім того після кожного свята і стіл, і до столу. Але мова не про це. Відсутність справжньої роботи дозволяє спостерігати. І саме тоді я побачив те, що запам’ятав на все життя.
Свято було в самому розпалі, основний концерт вже закінчився, а залишилася грати лише духова музика. Ветерани з ніг до голови обвішані орденами, в основному полковники, підполковники, якийсь генерал. Море квітів. Підприємці з ковбасами, пивом, шашликами. Ветерани Афганістану своєю купкою. Діти , батьки , атракціони. Польова кухня із юшкою і солдатською кашею. Одним словом , шум, гам ніде пройти , ніде протовпитись.
Ветерани зібрались в кафе , їм накрили великий багатий стіл, представники адміністрації разом з ними, якісь виголошують тости, про щось говорять. Якісь заїжджені давно слова, червоні масні обличчя керівників району чи то від горілки, чи то від сонця, що так пекло немилосердно. Все йшло по встановленому багаторічному сценарію.
І раптом в куточку , десь зовсім близько з боку від кафе , за 2 чи 3 метри від цього великого свята, за дерев’яним круглим столом,що звичайно виносять тільки літом, я побачив ветерана, що сидів сам. Він - сивий ,худий і беззубий дідок, у солдатській м’ятій гімнастерці, мабуть дружина померла і нікому про нього подбати,поряд на столі солдатська пілотка із зіркою, самотня медаль, що позеленіла за довгі роки. Він весь час намагався пережувати якийсь кусочок хліба , поряд в мисці була ще тюлька. Я перевів погляд : багатий стіл з ковбасами,горілкою вином, і навіть шампанським, честь, хвала і шана і цей хліб і тюлька. Ветеран скоса поглядав на свято , що вирувало без нього. В його погляді не було злості, не було бажання піти туди. Він не хотів туди, хоча як я зрозумів його туди й не звали. Він сидів сам, старий і немічний, але у погляді його я побачив, хто з них воював ,а хто хапав ордени, хто сидів у окопах під дощем і снігом , а хто вигрівав своє пузо у бліндажах. Він дивився на свято і в його очах старечих і заплаканих був смуток, не радість , не щастя, а тихий смуток, можливо за такими як і він, справжніми солдатами, яких давно уже немає. У нього не було на столі навіть пива, у пустому стакані стояла лише зламана посередині одна єдина квітка… Я все зрозумів…Я хотів щось для нього зробити. Хоча б чимось пригостити. Але я бачив, він не візьме нічийого, він за все своє життя звик їсти тільки власний хліб, тільки те , що заробив сам…Він не візьме, а може навіть образиться.
Я більше не зміг на це дивитись і пішов додому, так і не дочекавшись того року професійного гульдебасу. Більше я його не бачив, мабуть він зустрівся із своєю дружиною…
03.12.2018 р (Реальні спогади).
Свято було в самому розпалі, основний концерт вже закінчився, а залишилася грати лише духова музика. Ветерани з ніг до голови обвішані орденами, в основному полковники, підполковники, якийсь генерал. Море квітів. Підприємці з ковбасами, пивом, шашликами. Ветерани Афганістану своєю купкою. Діти , батьки , атракціони. Польова кухня із юшкою і солдатською кашею. Одним словом , шум, гам ніде пройти , ніде протовпитись.
Ветерани зібрались в кафе , їм накрили великий багатий стіл, представники адміністрації разом з ними, якісь виголошують тости, про щось говорять. Якісь заїжджені давно слова, червоні масні обличчя керівників району чи то від горілки, чи то від сонця, що так пекло немилосердно. Все йшло по встановленому багаторічному сценарію.
І раптом в куточку , десь зовсім близько з боку від кафе , за 2 чи 3 метри від цього великого свята, за дерев’яним круглим столом,що звичайно виносять тільки літом, я побачив ветерана, що сидів сам. Він - сивий ,худий і беззубий дідок, у солдатській м’ятій гімнастерці, мабуть дружина померла і нікому про нього подбати,поряд на столі солдатська пілотка із зіркою, самотня медаль, що позеленіла за довгі роки. Він весь час намагався пережувати якийсь кусочок хліба , поряд в мисці була ще тюлька. Я перевів погляд : багатий стіл з ковбасами,горілкою вином, і навіть шампанським, честь, хвала і шана і цей хліб і тюлька. Ветеран скоса поглядав на свято , що вирувало без нього. В його погляді не було злості, не було бажання піти туди. Він не хотів туди, хоча як я зрозумів його туди й не звали. Він сидів сам, старий і немічний, але у погляді його я побачив, хто з них воював ,а хто хапав ордени, хто сидів у окопах під дощем і снігом , а хто вигрівав своє пузо у бліндажах. Він дивився на свято і в його очах старечих і заплаканих був смуток, не радість , не щастя, а тихий смуток, можливо за такими як і він, справжніми солдатами, яких давно уже немає. У нього не було на столі навіть пива, у пустому стакані стояла лише зламана посередині одна єдина квітка… Я все зрозумів…Я хотів щось для нього зробити. Хоча б чимось пригостити. Але я бачив, він не візьме нічийого, він за все своє життя звик їсти тільки власний хліб, тільки те , що заробив сам…Він не візьме, а може навіть образиться.
Я більше не зміг на це дивитись і пішов додому, так і не дочекавшись того року професійного гульдебасу. Більше я його не бачив, мабуть він зустрівся із своєю дружиною…
03.12.2018 р (Реальні спогади).
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію