ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Мамина наука...
Давно це було, коли я була зовсім маленькою, а згадую той день і понині. Усіх дітей у селі в ті роки до роботи привчали із самого малку і я не була винятком. Вранці того дня мама вивела нашу корову на маленький лужок, що був понад греблею. Однією із сторін він межував з глибокою вирвою від авіаційної бомби і обійстям тітки Саньки – нашої ланкової, а інший бік лугу упирався в закинутий яблуневий сад. Сад був нічийний і один-єдиний на усе село, і росли там двома рядами дванадцять дерев – антонівка і білий налив. Корівку мама спутала і пустила пастися , а мені дала завдання наглядати за нею, щоб шкоди не наробила, бо четверта сторона маленького лугу межувала з людськими городами, де огорожа була майже умовною, тоді ні в кого не було огорож. Пасуться наші годувальниці, а ми у саду повсідаємося на гілляки, як горобці, а то ще і змагання влаштуємо, хто найвище на дерево залізе. Яблука у тому саду ніколи не визрівали, ми їх об’їдали ще у зав’язі, хіба що на вершечку дерева якесь не вдалося зірвати. І ніхто тоді не переживав за нас, що будуть у нас животи боліти від зеленцю, та якщо по-правді, то хворіли тоді діти рідко. Ми ж увесь свій час були на свіжому повітрі. Бігали навипередки, самі собі змагання влаштовували і у стрибках і хоч маленькими були, а з річки не могли нас витягнути.
А поряд із садом був високий пагорб, який ми називали Бучин. З однієї сторони він вертикальним обривом ішов донизу і під ним усе село брало червону глину для долівок. А над глинищем уся стіна була у невеликих круглих, овальних отворах, де гніздилися різні птахи. На Бучині був наш спостережний пункт, бо там була найкраща оглядова місцина за усіма, хто переміщався по греблі: пішки, на возах, у село і з села. Автомобілі тоді були великою рідкістю.
Того дня ми, як завжди, гралися і за коровами наглядали, і влаштували змагання, хто на яблуню залізе найвище. Я по деревах дуже любила лазити і того разу залізла на найвищу верхівку, та коли уже спускалася донизу, то зачепилася за сухий сучок і роздерла свою сукеночку від шиї і до самого низу. Сукня була гарною – штапельна червона у маленький білий горошок. Мама шила її з любов’ю для мене, бо це вперше батько роздобув десь невеликий клапоть нової матерії, щоб доні пошити сукню.
Від страху за скоєне я гірко розплакалася, діти мене обступили, намагалися стулити сукню докупи, та марно. Ридаючи попленталася додому, передчуваючи , що мені добре перепаде від мами. Вона ж забороняла лазити на дерева. По дорозі у моїй дитячій голові визрів план «спасіння» за який я згодом отримала по заслузі. Я вирішила мамі збрехати, що не я розірвала сукню, а це зробив сусідський хлопчик Віталій, який був капосним і часто ми з ним билися. Уся в сльозах, я переповідала мамі вигадану пригоду, та мабуть моя брехня була не дуже переконливою, бо мама взяла мене за руку і повела до дитячого гурту, у якого запитала, чи правда, що це Віталій роздер мою сукню. Наш дитячий гурт не звик брехати і категорично відповів: - Ні, це вона сама, ось подивіться тьотю Ніна, на отій високій яблуні вона зачепилася за отой сучок. Мама відпустила мою руку і пішла до корови, нагнулася, зняла з неї путо і підійшла з ним до мене. Повернула мене спиною і огріла путом декілька разів навхрест на очах усіх моїх маленьких друзів, які не захотіли покривати мої брехливі звинувачення.
Чи боляче було - уже не знаю . Було до болю соромно перед мамою, і маленькими пастушками . Урок суворої маминої науки я засвоїла на усе життя.
13.12. 2018р. Надія Таршин.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мамина наука...
Давно це було, коли я була зовсім маленькою, а згадую той день і понині. Усіх дітей у селі в ті роки до роботи привчали із самого малку і я не була винятком. Вранці того дня мама вивела нашу корову на маленький лужок, що був понад греблею. Однією із сторін він межував з глибокою вирвою від авіаційної бомби і обійстям тітки Саньки – нашої ланкової, а інший бік лугу упирався в закинутий яблуневий сад. Сад був нічийний і один-єдиний на усе село, і росли там двома рядами дванадцять дерев – антонівка і білий налив. Корівку мама спутала і пустила пастися , а мені дала завдання наглядати за нею, щоб шкоди не наробила, бо четверта сторона маленького лугу межувала з людськими городами, де огорожа була майже умовною, тоді ні в кого не було огорож. Пасуться наші годувальниці, а ми у саду повсідаємося на гілляки, як горобці, а то ще і змагання влаштуємо, хто найвище на дерево залізе. Яблука у тому саду ніколи не визрівали, ми їх об’їдали ще у зав’язі, хіба що на вершечку дерева якесь не вдалося зірвати. І ніхто тоді не переживав за нас, що будуть у нас животи боліти від зеленцю, та якщо по-правді, то хворіли тоді діти рідко. Ми ж увесь свій час були на свіжому повітрі. Бігали навипередки, самі собі змагання влаштовували і у стрибках і хоч маленькими були, а з річки не могли нас витягнути.
А поряд із садом був високий пагорб, який ми називали Бучин. З однієї сторони він вертикальним обривом ішов донизу і під ним усе село брало червону глину для долівок. А над глинищем уся стіна була у невеликих круглих, овальних отворах, де гніздилися різні птахи. На Бучині був наш спостережний пункт, бо там була найкраща оглядова місцина за усіма, хто переміщався по греблі: пішки, на возах, у село і з села. Автомобілі тоді були великою рідкістю.
Того дня ми, як завжди, гралися і за коровами наглядали, і влаштували змагання, хто на яблуню залізе найвище. Я по деревах дуже любила лазити і того разу залізла на найвищу верхівку, та коли уже спускалася донизу, то зачепилася за сухий сучок і роздерла свою сукеночку від шиї і до самого низу. Сукня була гарною – штапельна червона у маленький білий горошок. Мама шила її з любов’ю для мене, бо це вперше батько роздобув десь невеликий клапоть нової матерії, щоб доні пошити сукню.
Від страху за скоєне я гірко розплакалася, діти мене обступили, намагалися стулити сукню докупи, та марно. Ридаючи попленталася додому, передчуваючи , що мені добре перепаде від мами. Вона ж забороняла лазити на дерева. По дорозі у моїй дитячій голові визрів план «спасіння» за який я згодом отримала по заслузі. Я вирішила мамі збрехати, що не я розірвала сукню, а це зробив сусідський хлопчик Віталій, який був капосним і часто ми з ним билися. Уся в сльозах, я переповідала мамі вигадану пригоду, та мабуть моя брехня була не дуже переконливою, бо мама взяла мене за руку і повела до дитячого гурту, у якого запитала, чи правда, що це Віталій роздер мою сукню. Наш дитячий гурт не звик брехати і категорично відповів: - Ні, це вона сама, ось подивіться тьотю Ніна, на отій високій яблуні вона зачепилася за отой сучок. Мама відпустила мою руку і пішла до корови, нагнулася, зняла з неї путо і підійшла з ним до мене. Повернула мене спиною і огріла путом декілька разів навхрест на очах усіх моїх маленьких друзів, які не захотіли покривати мої брехливі звинувачення.
Чи боляче було - уже не знаю . Було до болю соромно перед мамою, і маленькими пастушками . Урок суворої маминої науки я засвоїла на усе життя.
13.12. 2018р. Надія Таршин.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію