Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Вертеп з Галичини, переспіваний на новий лад...
Наближається Різдво... А яке ж Різдво без вертепу?..
Хочу всю Громаду Поетичних Майстерень запросити у засніжений різдвяний Львів (не тільки сьогочасний, а й на відстані 20-річчя), коли в Галичині відроджувались забуті давні обряди вертепної Коляди. Тоді юна авторка цих рядків влилася в єдиний україномовний Театр "МЕТА" (Молодіжний Експериментальний Театр Аматорів) і бродила через різдвяні дні і ночі святочними вулицями рідного міста, даруючи перехожим радість чудових вертепних текстів, записаних на фольклорних практиках під час навчання на філологічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка.
Як літератор признаюся, що де-не-де вносила маленькі правки, аби рима складалася...
А зараз... на відстані Часу... враховуючи обставини Сьогодення, вертеп тих часів набуває нового, особливого звучання. Отож, вітаю усіх з Різдвяною Великою Колядою, що наближається - МИРУ, ЗЛАГОДИ, БОЖОЇ ЛАСКИ Вам і Вашим оселям...
І ПАСТУХ: Слава Богу, добрі люди,
І мир цьому дому,
Щоб вас щастя не минало
У році Новому.
ІІ ПАСТУХ: Дякуєм Вам, Господарі,
Що в хату пустили –
Бідних людей, як то кажуть,
До себе приймили.
АНГЕЛ: Приношу Вам, люди божі, веселу новину –
Породила в Вифлеємі Діва-Мати Сина.
Христос народився –
Ірод засмутився,
І на Бога, на Ісуса,
Дуже розгнівився.
А ми взяли Бога-Сина
Під своє серденько.
Радій, радій, Україно,
Земле наша, Ненько!
І ПАСТУХ: Захисти нас, наша Матко,
У лихій годині,
Бо велика нам пригода
Стала в полі нині.
ІІ ПАСТУХ: Збилися ми геть з дороги
Від свойого стада,
Темна нічка нас застала –
Тру́дна на то рада…
ІІІ ПАСТУХ: Довго ми блукали в полі –
Сіли, бо втомились,
І приклякли на коліна –
Богу помолились.
І ПАСТУХ: Помолились Царю-Богу,
Лягли у долині,
І заснули теплим сном,
Неначе в хатині.
ІІ ПАСТУХ: Але раптом серед ночі
Нам зірвала ясність очі,
Ми злякані повставали
І не знали, що ся діє –
Чи огонь, а чи пожежа,
Небо аж жаріє…
ГАЛИЧАНКА: Усе небо червоніє
І земля палає,
Як згадаю про свій нарід –
Серце завмирає.
ГАЛИЧАНИН: Страх мене збирає, браття,
Як собі згадаю,
Як плило життя давніше,
Наче у тім раю.
Усі віри ся тримали,
Старших поважали,
І друг друга, як брат брата
З біди виручали.
ГАЛИЧАНКА: А тепер, о Боже милий,
Нарід знову тратить сили –
Вже з десяте покоління
Двигає тяжке каміння,
Ані вмерти, ані жити -
Тілько пута волочити…
ГАЛИЧАНИН: Подивіться, в чистім полі
Могили розриті –
І забули про них люди
В новім лихолітті…
Новий Ірод на Вкраїні
Лихо й розбрат сіє:
Вкрав нам волю,
Вкрав нам Бога,
Губитель Месії…
І ВОЇН: Тихше будьте, що за шум,
Що вже Ірод вас почув?
ІІ ВОЇН: Що за збір ви тут зібрали,
Проти кого бунт підняли?
ВОЇНИ (разом): Може тут Ісус між вами,
То признайтесь перед нами.
ІРОД: Я ж бо цар ваш – і над вами
Буду панувати.
Хто посміє проти мене
Меча підіймати.
Замовчіть мені, прокляті,
Бо загинете в сій хаті.
Я на смерть усіх скараю,
Як дитя те не впіймаю…
І КНЯЗЬ: Ой, дитино, Божий Сину,
Ти вродивсь в лиху годину.
ІІ КНЯЗЬ: Бо цар Ірод розізлився,
Що Син Божий народився,
І боїться він малого,
Щоб не зняв корони з нього.
ІІІ КНЯЗЬ: Ірод воїв посилає,
По дорогах виряджає,
Щоб усіх в неволю брати,
Малих діток убивати.
ВСЯ ГРОМАДА: А ми зброю підіймемо –
Проти Ірода підемо,
Захистим Дитятко Боже,
Нам в біді воно поможе!
СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬ: Я український Стрілець Січовий,
Я невловимий орел степовий,
Гуляю, літаю – правдоньку шукаю,
А за неправду голови стинаю.
СМЕРТЬ: Є на тебе, людожере,
В нас шабля-розплата,
Оце тобі, ненажеро,
Темненькая хата…
(СМЕРТЬ вбиває ІРОДА).
АНГЕЛ: Тут я сповню ласку Божу
І всім скривдженим поможу!
ДЗВОНАР: На Вкраїні дзвонять дзвони,
Линуть степом срібні тони.
Дрижать правди супостати,
Бо прийшов вже час розплати.
І між пастирів убогих
Розкуються руки й ноги.
Нарід кинеться завзято –
Встане Правда сторозп’ята.
АНГЕЛ: Гей, вставайте всі родини –
Слава, слава для Вкраїни.
Зглянься, Христе, Божий Сину,
В день Різдва на Україну.
Зійшли зіроньку яскраву,
Щоб звістила тую славу!
І ПАСТУХ: Ой Дитино, Божий Сину,
Дай для нас щасливу днину.
ІІ і ІІІ ПАСТУХ (разом): Пошли віру і свободу
Українському народу.
ГАЛИЧАНИН: Дай, Ісусе, людям волю!
ГАЛИЧАНКА: Україні добру долю!
ВСЯ ВЕРТЕПНА ГРОМАДА: Ми тя будем величати,
Ім’я Боже вихваляти.
КОЛЯДА: «Вселенная, веселися
Бог від Діви днесь родився
Во вертепі со бидляти,
Которому ся вкланяти
Царіє, царіє приходять…
Пастиріє прибігають,
Сопілками вигравають –
Пізнавши Бога рожденна,
Від Марії воплощенна –
Чистої, Чистої дівиці…
Пастирям уподобімся,
Рожденному поклонімся,
Щоби зволив мир нам дати,
Скорби в радість преміняти –
Віруєм, віруєм во Него».
Діючий вертеп із села Мальчиці Яворівського району Львівської області.
Рік запису 1989, для Великої Коляди ТЕАТРУ "МЕТА" (Молодіжного Експериментального Театру Аматорів) у місті Львові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)