ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про милосердя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про милосердя
Приснилось якось одному чоловікові, що він ревно просить Бога про щось дуже важливе для себе. А Господь йому відповідає:
– Хто Мені дарує милосердно, той і від Мене отримує.
Прокинувся збентеженим й одразу ж пішов у монастир до ченця, щоб запитати, як треба дарувати Богові.
– Я стану на вулиці просити милостиню, а ти пильно дивися, хто як подаватиме, – мовив чернець.
Перший чоловік зупинив свого «Мерседеса» біля прохача і дав йому, як сам сказав, «трохи баксів за добре здійснення справи». Монах подякував.
– Працювати треба, а не просити, – хмикнув другий, що покосився на простягнену руку старця. Чернець лише вклонився.
Чоловік, котрий виглядав, як людина середнього достатку, кинув ченцеві кілька дрібних монет. Той подякував.
Четвертим проходив хлопчик із матір’ю, щось запитав у неї, і та згодилася. Тоді малий підійшов до прохача і поклав у його долоню яблуко. Монах усміхнувся, кивком голови подякував і сказав:
– Хай тобі Бог помагає, сину.
П’ятий, котрий вибіг з іномарки за сигаретами, завернув до ченця, вийняв із кишені чималу купюру та поклав її у простягнену руку. Не чекав подяки, поспішив далі.
Шостою наблизилася згорьована заплакана жінка і кинула у простягнену долоню кілька монет, що своєю вартістю мали дорівнювати купюрі. Монах подякував, а коли жінка вже трохи відійшла, попросив її повернутися і віддав їй усе, що до цього отримав од попередніх людей. Жінка зі здивуванням і вдячністю взяла, ще раз заплакала, попрощалась і пішла.
Потім ще підійшла бабуся. Поскаржилася, що багато грошей у неї нема, але якщо є така потреба, то вона буде рада і помешканням, і шматком хліба поділитися з тим, хто живе для Бога. Монах сердечно подякував, але сказав, що необхідним забезпечений, а їй хай завжди допомагає Господь. Бабуся всміхнулася й відійшла.
Чернець прикликав чоловіка і запитав:
– То хто з цих людей милосердно дарував Богові?
А що чоловік одразу не міг відповісти, то старець пояснив, що дивитися треба на те, з яким серцем подавали. А за їхніми серцями можна сказати, що:
– Перший – купував. Буде Бог рахувати його добрі наміри і прогрішення. Другий – працює лише на земні статки і не знає, що й у Творця проситиме. Третій, що кинув дрібні монети, – давав за земною справедливістю. За справедливістю і отримуватиме. Хлопчик – зі своєї доброти. Так йому і Бог віддасть. П’ятий, який вибіг з іномарки, подарував за потребою іншої людини, за потребою і йому Господь даруватиме. Шоста жінка подала через чиюсь необхідність. За своєю ж й отримала. Бабуся – проявила любов. За любов’ю і їй даватиметься.
То як би ти хотів отримати від Всевишнього? Як бажаєш одержати, так і віддавай.
30. 01. 2012р.
– Хто Мені дарує милосердно, той і від Мене отримує.
Прокинувся збентеженим й одразу ж пішов у монастир до ченця, щоб запитати, як треба дарувати Богові.
– Я стану на вулиці просити милостиню, а ти пильно дивися, хто як подаватиме, – мовив чернець.
Перший чоловік зупинив свого «Мерседеса» біля прохача і дав йому, як сам сказав, «трохи баксів за добре здійснення справи». Монах подякував.
– Працювати треба, а не просити, – хмикнув другий, що покосився на простягнену руку старця. Чернець лише вклонився.
Чоловік, котрий виглядав, як людина середнього достатку, кинув ченцеві кілька дрібних монет. Той подякував.
Четвертим проходив хлопчик із матір’ю, щось запитав у неї, і та згодилася. Тоді малий підійшов до прохача і поклав у його долоню яблуко. Монах усміхнувся, кивком голови подякував і сказав:
– Хай тобі Бог помагає, сину.
П’ятий, котрий вибіг з іномарки за сигаретами, завернув до ченця, вийняв із кишені чималу купюру та поклав її у простягнену руку. Не чекав подяки, поспішив далі.
Шостою наблизилася згорьована заплакана жінка і кинула у простягнену долоню кілька монет, що своєю вартістю мали дорівнювати купюрі. Монах подякував, а коли жінка вже трохи відійшла, попросив її повернутися і віддав їй усе, що до цього отримав од попередніх людей. Жінка зі здивуванням і вдячністю взяла, ще раз заплакала, попрощалась і пішла.
Потім ще підійшла бабуся. Поскаржилася, що багато грошей у неї нема, але якщо є така потреба, то вона буде рада і помешканням, і шматком хліба поділитися з тим, хто живе для Бога. Монах сердечно подякував, але сказав, що необхідним забезпечений, а їй хай завжди допомагає Господь. Бабуся всміхнулася й відійшла.
Чернець прикликав чоловіка і запитав:
– То хто з цих людей милосердно дарував Богові?
А що чоловік одразу не міг відповісти, то старець пояснив, що дивитися треба на те, з яким серцем подавали. А за їхніми серцями можна сказати, що:
– Перший – купував. Буде Бог рахувати його добрі наміри і прогрішення. Другий – працює лише на земні статки і не знає, що й у Творця проситиме. Третій, що кинув дрібні монети, – давав за земною справедливістю. За справедливістю і отримуватиме. Хлопчик – зі своєї доброти. Так йому і Бог віддасть. П’ятий, який вибіг з іномарки, подарував за потребою іншої людини, за потребою і йому Господь даруватиме. Шоста жінка подала через чиюсь необхідність. За своєю ж й отримала. Бабуся – проявила любов. За любов’ю і їй даватиметься.
То як би ти хотів отримати від Всевишнього? Як бажаєш одержати, так і віддавай.
30. 01. 2012р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію