ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Михайлик
2019.01.21 21:42
В ієрархії його цінностей
їй – порцелянове місце,
почесна першість
у визначеній регламентованості,
дозовані літери, звуки, видива,
пошанівок і дистанція.

О так! Корона!

Олексій Кацай
2019.01.21 19:23
Дивочний берег без води й прибою,
без водоростей, мушель, суходолу,
біля якого хвилі хилитають
грузьку математичну порожнечу,
що прилипає до бортів і тіла
з імлою та фракталами галактик.
Там, серед них, – моя. З якої випав
броньований артилерійс

Петро Скоропис
2019.01.21 17:34
Троє пані з в’язанням під теревені
у кріслах холу за муки хресні;
пансіон «Аккадеміа» зі усім
білим світом пливе до Різдва розбухлим
в телевізіях; клерк зі своїм гросбухом
обертає колесо вкіл осі.

II

Вікторія Лимарівна
2019.01.21 17:02
Сніжний ранок, сніжна днина:
Всі дерева білі-білі.
До зимової вітрини
Долучилися намети
Та й змінили силуети.
У обіймах заметілі,
Наче зовсім заніміли
Кущики, паркани, хатки,

Маркіяна Рай
2019.01.21 14:20
А в січні вишні такі морозні
На груди білі, на плахту снігу...
Хрипить з простуди, або ж від бігу,
І просто все, як ніколи в році.

Ми - мерзлі ягоди придорожні,
Комусь - під ноги, комусь - в долоні.
Ніхто не знає, в якому лоні

Нінель Новікова
2019.01.21 13:37
Добре б пригадать було
Факти дуже давні –
Скільки гетьманів пройшло
В Україні славній!

Так хотілось надарма
Їсти їм і пити –
Дозволяли жартома

Іван Потьомкін
2019.01.21 09:34
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Віктор Кучерук
2019.01.21 07:57
Мені б лише не збитися з дороги,
Моя любове – вічно молода, –
І я вкраду із терема чужого
Тебе, мов яструб пташеня з гнізда.
Звільню ураз безклопітно з полону,
Мальованих в уяві почуттів, –
І шанувати буду, як ікону
Всі віруючі люди, у житті.

Олександр Сушко
2019.01.21 07:44
Знайшов його обабіч лісової галявини, там де закінчується молодий сосняк і злітають до неба двохсотлітні ялини. Істота лежала на животі, а з-під її лівої лопатки текла густа, аж чорна кров. Арбалетна стріла сильно застрягла в кістці, невідомо наскільки, м

Ярослав Чорногуз
2019.01.21 00:56
Ти думаєш, тебе я спокушав
Й отим хмільним поїв навмисне зіллям?
І що твоя прекрасная душа
Позбутись хоче цього божевілля?

Ти каєшся – не скоїла ледь гріх,
І у небес очищення прохаєш…
Я умлівав од пестощів твоїх

Ігор Деркач
2019.01.20 21:53
Буває соромно мені
за несодіяне на часі:
не бив лихої кацапні,
не дав у вухо костомасі,
не уберігся відкоша,
не анґажований у п’янці...
Не підійшла моя душа
аполітичній вишиванці.

Тетяна Левицька
2019.01.20 09:34
Мені ділити
З дощами небо
не до снаги.
За хмари лину
шукати де Бог,
цвіт райдуги.

Я Водохрещем

Олександр Сушко
2019.01.20 04:54
Любить наш народ владу як собака редьку. Ой любить! Чого тільки не наслухаєшся про наших звитяжних очільників. Особливою популярністю користується Президент. Любить про нього мій сусіда навпроти детально оповідати. Іду уранці на поле косити (є в мене в кі

Марґо Ґейко
2019.01.19 23:44
Згадуй про мене, лягаючи спати.
Знаю, це пізно, глибокої ночі.
Тіні вповзають до чрева кімнати,
Грають у трупі німі поторочі.

Пам'ять птахами випростує крила,
Спогади в гнізда збирають події.
Плоть перепитують, що натворила,

Володимир Бойко
2019.01.19 18:37
В славном царстві з колонами щось негаразд зі законами:
Владні блоковані функції – царство з'їдає корупція.
І, як нема на те ради, Цар закликає у Раду –
Обраних в липових виборах хруників різних каліборів.

Хруні мої, перекинчики, ось вам папери т

Ластівка Польова
2019.01.19 18:26
Нехай на світі немає щастя,
Нехай життя – то суцільна лажа,
Ти душу знову відчиниш навстіж,
У неї плюнуть – не зауважать.

І скільки можна отак у стіну
До крові, крику, до болю в пальцях?
Чекати зустрічі, бути тінню,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16

Гобіт Васильковий
2018.12.08

Євген Лінивий
2018.10.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Ярік (1982) / Проза

 Один день Петра Сергеевича
Всем известно, что народные песни передавались из поколения в поколение, так сказать, из уст в уста. Однако мало кто знает, что творчество это было коллективным не только в том смысле, что сочиненные неизвестным автором слова и мелодия неоднократно дополнялись или наоборот укорачивались в каждом селе, куда попадали. Процесс был коллективным в прямом смысле этого слова.

- Иван, здорово! Я тебя уже третий час дожидаюсь! Мне ж некогда.
- Здорово, Петро. А тебе Наталка разве не сказала, что я в город поехал? Сыны, люби мои Димка та Яков, швыденько розпрягайте та напувайте коней, та сядемо вечерять! Какое у тебя дело ко мне?
- Я ж тебе вчера говорил, что сверху, с самого природознавчого музею, поступила разнарядка на наше село народну пісню предоставить.
- А я-то тут причем?
- Как причем. Твоя хата с самого краю стоит, значит, с тебя первый куплет. Хотя бы пара строчек.
- Тю! А чего я? У меня и слуха-то нема.
- Я с тебя, шо, ноты спрашиваю? Ты мне текст давай.
- Да якой с меня кобзар? Чего ты ко мне прычепывся? Я, б…, кому казав! Хлопцы, б…, розпрягайте коней, а то щас дам по лопате та будете крыныцю до ранку копать!!! Черенками! Петро, я тэбэ прошу. Я приехал с базару працею зморєний, хочу спокойно поисты, чарку выпыть, а ты ко мне прычепывся. Нема у мэнэ виршив. Творческий кризис, понятно. Так, трудова интеллигенция, до коней можете уже нэ йты, взяли по лопате и в сад! Я вам, б…, не Гоголь-моголь! Наталка, быстро накрывай на стол та пуллю до коней. Як вы мне все дороги. Завтра прыходь, Петро. Сам бачиш, семейный кризис. Давай, бувай, выход в тэбэ за жопой.

- Грубый человек, Иван, – бормотал Петро, выйдя за ворота. – Даже поужинать не позвав. Спасибо Наталке, накормила. А ему лишь бы хлопцы, кони, крыныци. Четыре крыныци уже в саду – усьо мало. Придется знову самому первый куплет придумывать. Я ж вам не поэт, а организатор. Хотя талантом бог не обдилыв, конечно. А якщо так? – Петро внезапно поет могучим тенором:
Розпрягайте, хлопці, коней, та й лягайте спочивать.
А я піду в сад зелений, в сад криниченьку копать!
- Яка там гнида з бисовых волос выскочила! – закричала с противоположного двора визгливым голосом глухая бабка Прасковья, про которую все думали, что она ведьма. Петро быстро зашагал от хаты Ивана. «Цепляет! – радостно думал он. – Публика дура, но настоящее мыстецтво учуе всегда. Даже ведьма оценила! Есть задел!».

Внезапно, внимание Петра привлекла привычная для села картина. У забора стоял дюжий парубок, которого Петро по заднице определил как Грыцька. Он все время негромко повторял одно и то же:«Маруся, кинь калини, кинь калини, кинь калини. Маруся, досить працювати. Маруся, кинь калини, кинь калини, кинь калини. Маруся, досить працювати!», на что из-за забора неизменно отзывался тихий девичий смех. Понаблюдав эту картину минут двадцать, Петро зашагал дальше, но вскоре остановился.
- Я одного не понимаю, чего она все время регочет. Что у Григория нема фантазии, мы все давно знаем. Тридцатилетний подпасок – посада физическая. Маруся такая гарная дивчина, что будь я лет на сорок младше – вполне мог бы быть ей сыном. И поет, и разумница. Есть, наверное, в этом Григории что-то такое мужское. А Маруся – хороша! И имя такое народное – в припеве звучало бы. А якщо так? – Петро внезапно снова запел чистеньким басом.

Прозвучал выстрел. Петро неторопливо зашагал по селу дальше, но через пару секунд мимо него промелькнула тень Грыцька, летящего со скоростью и грацией молнии. Петро огорченно вздохнул, но тут же прозвучал другой выстрел, от которого организатор народной песни сразу повеселел. «Значит, не только в Грыцька стреляли, – возликовал Петро, – значит, и припев людей за душу берет! Три четверти песни, считай, готовы! Зараз у Мыколы Тарасовича еще пару куплетов набросаем, а там уже можно и к кобзарю, чтоб мелодию сделал. Ай да, Петро Сергеевич, ай да сукин сын!».

В гостях у Мыколы Тарасовича, известного на всю округу литературного критика, Петро пробыл всего шесть минут, зато вышел оттуда уже с готовой песней. Появились такие берущие за душу куплеты, как:

Копав, копав криниченьку у вишневому саду.
Чи не вийде дівчинонька рано-вранці по воду.

Вийшла, вийшла дівчинонька в сад вишневий воду брать.
А за нею козаченько веде коня напувать.

Просив, просив відеречко,- вона йому не дала.
Дарив, дарив з руки персня,- вона його не взяла.

Знаю, знаю, дівчинонько, чим я тебе розгнівив.
Що я вчора, ізвечора із другою говорив.

Вона ростом невеличка, ще й літами молода.
Руса коса до пояса, в косі стрічка голуба.

- Ти не подумай, Петре, що я собі якихось привілеїв хочу, але хіба це народна творчість? Я всі слова написав, Дмитро Степанович зараз музику напише. Привіт йому, до речі. Я розумію, ти з цього теж нічого не маєш, пісня далеко не шлягер, мені під таким текстом соромно було б своє імя ставити, але кому вона така брехня потрібна?
- Как же вы не понимаете, Мыкола Тарасович? – запальчиво воскликнул Петро. – Песня будет передана в природознавчий музей, там отметят, что она составлена жителями именно нашого села. Наши потомки будут еще столетиями гордиться, какие у них были талантливые предки! Причем не один завалящий гений, а усьо село! А так будут гадать: то ли у нас придумали, то ли на Прикарпатье. И правды не добьешься. К тому же, первый куплет и основу припева придумал я, а идеи мне подсказывали наши односельчане: Иван, Маруся, Грыцько, Наталка, бабка Прасковья. Хиба ж цэ не коллективное творчество!
- Це який же ти приспів придумав? Цей:
Маруся, кинь калини, кинь калини, кинь калини,
Маруся, досить працювать!
Маруся, кинь калини, кинь калини, кинь калини,
Маруся, досить працювать!
Бідний Грицько! Напевне, ти як заспівав, батько Марусі подумав, що то він, то й почав стріляти. Га-га-га! Здорово. Це я в свій гумористичний зошит запишу. Всьо? Я свій внесок вніс? Не треба подяки, це мій обов’язок, як громадянина. Бувай здоровий. Мені ще треба кореспонденцію до Львова та Оренбурга написати.

Петро вышел от Мыколы Тарасовича с двояким чувством. С одной стороны, он был доволен, что стихи готовы. С другой – Петра раздражал покровительственный тон Мыколы Тарасовича, его нежелание вести себя по-приятельски.
- Тоже мне критик – сифилитик. Еще и насмехается. Написал пять строчек и заносится. Знаю таких: целый день работаешь, почти закончил, а он придет, скажет «что ты возишься, дай-ка я». Потом всем рассказывает, как он в пять минут работу сделал, над которой ты день пахал. Сам бы написал, но времени нет со всем возиться, да и не мои это обязанности, – обиженно бурчал Петро, направляясь к хате известного кобзаря Дмитра Степановича. – Дмитро Степанович уж поизвестнее тебя будет, а людына свойська. И чарку нальет, и дело сделает. А вот и его хата.

Друзья уже пару часов сидели в горячо натопленной, богато обставленной комнате и работали. Перед ними стоял щедро накрытый стол, но Петро и Дмитро Степанович уже не особо обращали внимание на еду. Кобзарь, инструментом которого была колесная лира, подбирал мелодию к народным стихам. Все его вариации звучали прекрасно, но были какими-то тягучими. Петро просил что-то более заводное. При этом сам заказчик всячески мешал кобзарю работать, постоянно задавая дурацкие вопросы.
- Согласись, Дмитро Степанович, шо Мыкола Тарасович чересчур уж задается?
- Мудак той Микола Тарасович, та й усе. Тільки й уміє, що таланти обсирати. Пять карбованців, до речі, мені уже півроку должен.
- Ого! Пять! Это ж мое трехмесячное жалованье! Ну, ты, конечно, хорошо зарабатываешь, знаменитость.
-Отож. От ти, напрімер, нормальний мужик, і я за те, що ти мені винен, ніколи і не згадаю. Тьху на ті десять карбованців.
- Клянусь, Дмитро Степанович, перевод от тетки не в этом месяце, так в следующем году должен прийти.
- Залиш, я тобі кажу! Не люблю я оті разговори за гроші. Які рахунки можуть бути між товаришами! Оддаси як зможеш. Десять, кажеш? Я уже, честно кажучи, і забув скільки. А до того мудака Миколи Тарасовича, їй-Богу, завтра ж піду! По Європам письма та посилки розсилати, так у нього хватає! Сука!.. А як тобі такий варіант?
- Блестяще, Дмитро Степанович, но, мне кажется, немного не хватает динамики.
- Ну ти вже потроху починаєш зайо…пчхі!!! У мене даже паралізована нога дригатись почала, коли я заграв. Ладно, будем счітать це визовом для композітора. Тільки помовч хоч хвилинку, дай сосрєдоточіться.

- Конечно, конечно. А скажи, Дмитро Степанович, а почему ты играешь не на кобзе и даже не на бандуре, а на какой-то средиземноморской лире?
- На чому навчили, на тому граю, – степенно отвечал музыкант. – Не заважай, Петю.
- Конечно, конечно, но все-таки интересно. Вот все бандуристы, шо в нашем селе гастролировали, они слепые, а ты нет.
- У нашій с Бетховеном професії, Петя, незрячість не главноє. Я одного не пойму. Ось ти у мене разів сто, напевне, побував. Це тільки на гулянках. Чого ти у мене одно і теж постоянно спрашуеш?
- Для поддержания разговору, так сказать. Вы ж никогда ничего не рассказываете. Вас же в концерты к панам и господам возят. Даже у самого императора раз выступали в сборном концерте. Шутка ли! А говорите всегда однотипно: кормили нормально, с гонораром не обидели. Хочется чогось такого, знаете, французского, пикантного. Почему не хотите повеселить общество интересными рассказами?
- Тому що патякала в наступний раз к серьозним людям не позвуть. Так, Петя, заткнись и слухай. (Звучит мелодия, известная сегодня каждому). Як тобі?
- Хорошо, только опять чего-то еще не хватает.
- Так, Петя! Я знаю, ти людина добра, але йди вже собі додому. Мєня на концерті у царя так не задрачували, как ти. Не нравітся, хай твій народ передєлуєт. Дуже хочу спать, вибач.
- Конечно, конечно. Вот последний вариант просто отличный. Просьба, еще ноты записать.
-Тримай, організатор. І хто тепер скаже, що у нас в селі народ не талановитий?
- Огромное спасибо! Самый талантливый, что я всем годами и пытаюсь доказать. Теперь, осталось только разучить всем селом, чтобы перед комиссией из природознавчого музея не оплошать. Это, конечно, задачка потруднее будет, но я думаю, за пару недель управимся. Еще раз спасибо, Дмитро Степанович. Не знаю, как бы мы без вас, вообще, хоть одну песню придумали.

Выйдя со двора кобзаря, Петро Сергеевич немного постоял, прикидывая план мероприятий на завтра, потом вздохнул и направился к своей хате, в которой его, к сожалению, никто не ждал. Пока?





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-09 19:46:28
Переглядів сторінки твору 27
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
Автор востаннє на сайті 2019.01.20 14:04
Автор у цю хвилину відсутній