ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.03.21 08:33
От не люблять у наш чоловіки жінок і все. І не сказав би, що геть дурні, але трохи недоумкуваті – це факт. Як можна кричати на істоту, яка тобі народила дітей? Де у світі окрім людської спільноти прийнято гнути матюччя в сторону прекрасної статі? Поспос

Віктор Кучерук
2019.03.21 07:46
Подаленіла снів навала,
Як у світах дітей тепло, –
І час із пам’яті помалу
Усе стирає, що було.
А як же хочеться згадати,
В зажурі болісних утрат, –
Себе, спокусливо кучматим,
Межи піддатливих дівчат.

Ярослав Чорногуз
2019.03.21 00:48
Весняний сад здолала дрімота,
Гойдаються гілки, немов куняють.
Неонова доріжка золота
Впадає в тишу змореного гаю.

Вечірня дотліває вже зоря,
Ховає руки вітер дивно-сині.
А попіл із неону – не згоря,

Серго Сокольник
2019.03.21 00:07
не адаптована під смаки. сюр. філософія***

...порозкидано на столі
Обгорілі, мов крила, твори,
І солоний від крові хліб,
Ніби підпис на договорі,
Що, порушивши раз один,
Ти, як Майстер, навік убитий.

Сергій П'ятаченко
2019.03.21 00:00
налетить розкуйовдить козацькі чуби очерету
і шукай цього вітра мов вітра у полі лови
як же бути на зламі епох і сезонів поету?
як не втратити тут як не втратити тут голови?

у міжчассі сезонів очікуєм гостро на зміни
пливемо крізь розлом у плиткій

Володимир Бойко
2019.03.20 23:58
Вона чаїтися уміє –
Не сподіваєшся її,
Та нишком зло довкола сіє
Людисько, схоже до змії.

І хоч там як вона маскує
Підступні наміри свої,
Але недобре провіщують

Борис Костиря
2019.03.20 21:23
Замерзлість душ і скрижанілість вулиць.
І сніг мете сріблистою нудьгою.
Промерзлість розповзається. І чулість
Зіллється із безликою юрбою.

Все втратить контури і стане білим снігом,
І серце ніжності застигне раптом.
І час за містом не летітиме вже

Борис Костиря
2019.03.20 21:23
Сніг веде у царство сну,
У застиглість, задзеркалля.
Не побачимо весну
У нестримності благання.

Сніг влаштує маскарад,
Де розчиняться всі маски.
І зими нічний парад

Ігор Деркач
2019.03.20 20:55
А я цупкий та ще й колючий,
А іноді ще й, кажуть, – злючий.
Але подякуйте мені,
що я з лихими у війні,
такий цупкий
та ще й
колючий.

Олександр Сушко
2019.03.20 19:53
Парнас належить геніям? О ні!
Не там живуть живі й покійні скальди.
Для них - табу пейзажі із брехні,
Оселі - з непривабливої правди.

Закрив біду іскристий водограй,
Зашпаклювалась мерва буйнотрав'ям.
І яв страшна не яв - словесна гра,

Тетяна Левицька
2019.03.20 12:29
З тобою, лагідний, незвіданий, я поруч,
воркуєм голубами, тішимось, а згодом -
зникаю в небесах, залишивши покору,
повітряними кульками. Ти, сонце, згоден
так нескінченно на завершеній сонаті
шукати в погляді моїм рахманні звуки,
відлуння безнадійн

Іван Потьомкін
2019.03.20 10:04
Читаю Тичину
Серцем. Не очима.
Крізь серце свищуть вітри його доби.
А він на вітрах тих прапором має
Таким же пшенишним та ще й голубим.
То як же червоним все те залилося?
Як замість зозуль трактори загули?
Як голод і мор проросли колоссям?

Ніна Виноградська
2019.03.20 07:52
Ми є раби чужинської моралі,
Від цього вже не відхреститись нам.
Бо землю і моря у нас забрали,
Чужі попи свій збудували храм.

Вбивають мову, звичаї і пісню,
З Донбасу до країни йдуть гроби.
Від нашого мовчання світ не тріснув,

Ярослав Чорногуз
2019.03.20 07:40
Така шляхетність у твоїх очах –
Емоції, весь розум, полонила.
Там бачу вись, куди возносять крила,
Яка вгорі тремкоче на вітрах.

Небесна світлосте, указуй шлях
І еталоном із чеснот будь, мила!
Лиш ти мені великий світ одкрила,

Олександр Сушко
2019.03.20 06:16
Ох і "набожний" люд!
Хрестоперстна молитва отари,
Показушна любов,
Істеричний товпи отченаш...

Найубивча з отрут -
Сліпа віра. Розчахуті ґаври
На пророка плюють,

Віктор Кучерук
2019.03.20 00:04
Ніч така, незміряно глибока,
Що в пітьмі втопилося усе, –
Тільки залишився жданий спокій
Навкруги причаєних осель.
Час завмер у тиші прохолодній
І дрімає місяць десь чомусь, –
Лиш не спить закоханий сьогодні
В магію поезії дідусь.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Ярік (1982) / Проза

 Один день Петра Сергеевича
Всем известно, что народные песни передавались из поколения в поколение, так сказать, из уст в уста. Однако мало кто знает, что творчество это было коллективным не только в том смысле, что сочиненные неизвестным автором слова и мелодия неоднократно дополнялись или наоборот укорачивались в каждом селе, куда попадали. Процесс был коллективным в прямом смысле этого слова.

- Иван, здорово! Я тебя уже третий час дожидаюсь! Мне ж некогда.
- Здорово, Петро. А тебе Наталка разве не сказала, что я в город поехал? Сыны, люби мои Димка та Яков, швыденько розпрягайте та напувайте коней, та сядемо вечерять! Какое у тебя дело ко мне?
- Я ж тебе вчера говорил, что сверху, с самого природознавчого музею, поступила разнарядка на наше село народну пісню предоставить.
- А я-то тут причем?
- Как причем. Твоя хата с самого краю стоит, значит, с тебя первый куплет. Хотя бы пара строчек.
- Тю! А чего я? У меня и слуха-то нема.
- Я с тебя, шо, ноты спрашиваю? Ты мне текст давай.
- Да якой с меня кобзар? Чего ты ко мне прычепывся? Я, б…, кому казав! Хлопцы, б…, розпрягайте коней, а то щас дам по лопате та будете крыныцю до ранку копать!!! Черенками! Петро, я тэбэ прошу. Я приехал с базару працею зморєний, хочу спокойно поисты, чарку выпыть, а ты ко мне прычепывся. Нема у мэнэ виршив. Творческий кризис, понятно. Так, трудова интеллигенция, до коней можете уже нэ йты, взяли по лопате и в сад! Я вам, б…, не Гоголь-моголь! Наталка, быстро накрывай на стол та пуллю до коней. Як вы мне все дороги. Завтра прыходь, Петро. Сам бачиш, семейный кризис. Давай, бувай, выход в тэбэ за жопой.

- Грубый человек, Иван, – бормотал Петро, выйдя за ворота. – Даже поужинать не позвав. Спасибо Наталке, накормила. А ему лишь бы хлопцы, кони, крыныци. Четыре крыныци уже в саду – усьо мало. Придется знову самому первый куплет придумывать. Я ж вам не поэт, а организатор. Хотя талантом бог не обдилыв, конечно. А якщо так? – Петро внезапно поет могучим тенором:
Розпрягайте, хлопці, коней, та й лягайте спочивать.
А я піду в сад зелений, в сад криниченьку копать!
- Яка там гнида з бисовых волос выскочила! – закричала с противоположного двора визгливым голосом глухая бабка Прасковья, про которую все думали, что она ведьма. Петро быстро зашагал от хаты Ивана. «Цепляет! – радостно думал он. – Публика дура, но настоящее мыстецтво учуе всегда. Даже ведьма оценила! Есть задел!».

Внезапно, внимание Петра привлекла привычная для села картина. У забора стоял дюжий парубок, которого Петро по заднице определил как Грыцька. Он все время негромко повторял одно и то же:«Маруся, кинь калини, кинь калини, кинь калини. Маруся, досить працювати. Маруся, кинь калини, кинь калини, кинь калини. Маруся, досить працювати!», на что из-за забора неизменно отзывался тихий девичий смех. Понаблюдав эту картину минут двадцать, Петро зашагал дальше, но вскоре остановился.
- Я одного не понимаю, чего она все время регочет. Что у Григория нема фантазии, мы все давно знаем. Тридцатилетний подпасок – посада физическая. Маруся такая гарная дивчина, что будь я лет на сорок младше – вполне мог бы быть ей сыном. И поет, и разумница. Есть, наверное, в этом Григории что-то такое мужское. А Маруся – хороша! И имя такое народное – в припеве звучало бы. А якщо так? – Петро внезапно снова запел чистеньким басом.

Прозвучал выстрел. Петро неторопливо зашагал по селу дальше, но через пару секунд мимо него промелькнула тень Грыцька, летящего со скоростью и грацией молнии. Петро огорченно вздохнул, но тут же прозвучал другой выстрел, от которого организатор народной песни сразу повеселел. «Значит, не только в Грыцька стреляли, – возликовал Петро, – значит, и припев людей за душу берет! Три четверти песни, считай, готовы! Зараз у Мыколы Тарасовича еще пару куплетов набросаем, а там уже можно и к кобзарю, чтоб мелодию сделал. Ай да, Петро Сергеевич, ай да сукин сын!».

В гостях у Мыколы Тарасовича, известного на всю округу литературного критика, Петро пробыл всего шесть минут, зато вышел оттуда уже с готовой песней. Появились такие берущие за душу куплеты, как:

Копав, копав криниченьку у вишневому саду.
Чи не вийде дівчинонька рано-вранці по воду.

Вийшла, вийшла дівчинонька в сад вишневий воду брать.
А за нею козаченько веде коня напувать.

Просив, просив відеречко,- вона йому не дала.
Дарив, дарив з руки персня,- вона його не взяла.

Знаю, знаю, дівчинонько, чим я тебе розгнівив.
Що я вчора, ізвечора із другою говорив.

Вона ростом невеличка, ще й літами молода.
Руса коса до пояса, в косі стрічка голуба.

- Ти не подумай, Петре, що я собі якихось привілеїв хочу, але хіба це народна творчість? Я всі слова написав, Дмитро Степанович зараз музику напише. Привіт йому, до речі. Я розумію, ти з цього теж нічого не маєш, пісня далеко не шлягер, мені під таким текстом соромно було б своє імя ставити, але кому вона така брехня потрібна?
- Как же вы не понимаете, Мыкола Тарасович? – запальчиво воскликнул Петро. – Песня будет передана в природознавчий музей, там отметят, что она составлена жителями именно нашого села. Наши потомки будут еще столетиями гордиться, какие у них были талантливые предки! Причем не один завалящий гений, а усьо село! А так будут гадать: то ли у нас придумали, то ли на Прикарпатье. И правды не добьешься. К тому же, первый куплет и основу припева придумал я, а идеи мне подсказывали наши односельчане: Иван, Маруся, Грыцько, Наталка, бабка Прасковья. Хиба ж цэ не коллективное творчество!
- Це який же ти приспів придумав? Цей:
Маруся, кинь калини, кинь калини, кинь калини,
Маруся, досить працювать!
Маруся, кинь калини, кинь калини, кинь калини,
Маруся, досить працювать!
Бідний Грицько! Напевне, ти як заспівав, батько Марусі подумав, що то він, то й почав стріляти. Га-га-га! Здорово. Це я в свій гумористичний зошит запишу. Всьо? Я свій внесок вніс? Не треба подяки, це мій обов’язок, як громадянина. Бувай здоровий. Мені ще треба кореспонденцію до Львова та Оренбурга написати.

Петро вышел от Мыколы Тарасовича с двояким чувством. С одной стороны, он был доволен, что стихи готовы. С другой – Петра раздражал покровительственный тон Мыколы Тарасовича, его нежелание вести себя по-приятельски.
- Тоже мне критик – сифилитик. Еще и насмехается. Написал пять строчек и заносится. Знаю таких: целый день работаешь, почти закончил, а он придет, скажет «что ты возишься, дай-ка я». Потом всем рассказывает, как он в пять минут работу сделал, над которой ты день пахал. Сам бы написал, но времени нет со всем возиться, да и не мои это обязанности, – обиженно бурчал Петро, направляясь к хате известного кобзаря Дмитра Степановича. – Дмитро Степанович уж поизвестнее тебя будет, а людына свойська. И чарку нальет, и дело сделает. А вот и его хата.

Друзья уже пару часов сидели в горячо натопленной, богато обставленной комнате и работали. Перед ними стоял щедро накрытый стол, но Петро и Дмитро Степанович уже не особо обращали внимание на еду. Кобзарь, инструментом которого была колесная лира, подбирал мелодию к народным стихам. Все его вариации звучали прекрасно, но были какими-то тягучими. Петро просил что-то более заводное. При этом сам заказчик всячески мешал кобзарю работать, постоянно задавая дурацкие вопросы.
- Согласись, Дмитро Степанович, шо Мыкола Тарасович чересчур уж задается?
- Мудак той Микола Тарасович, та й усе. Тільки й уміє, що таланти обсирати. Пять карбованців, до речі, мені уже півроку должен.
- Ого! Пять! Это ж мое трехмесячное жалованье! Ну, ты, конечно, хорошо зарабатываешь, знаменитость.
-Отож. От ти, напрімер, нормальний мужик, і я за те, що ти мені винен, ніколи і не згадаю. Тьху на ті десять карбованців.
- Клянусь, Дмитро Степанович, перевод от тетки не в этом месяце, так в следующем году должен прийти.
- Залиш, я тобі кажу! Не люблю я оті разговори за гроші. Які рахунки можуть бути між товаришами! Оддаси як зможеш. Десять, кажеш? Я уже, честно кажучи, і забув скільки. А до того мудака Миколи Тарасовича, їй-Богу, завтра ж піду! По Європам письма та посилки розсилати, так у нього хватає! Сука!.. А як тобі такий варіант?
- Блестяще, Дмитро Степанович, но, мне кажется, немного не хватает динамики.
- Ну ти вже потроху починаєш зайо…пчхі!!! У мене даже паралізована нога дригатись почала, коли я заграв. Ладно, будем счітать це визовом для композітора. Тільки помовч хоч хвилинку, дай сосрєдоточіться.

- Конечно, конечно. А скажи, Дмитро Степанович, а почему ты играешь не на кобзе и даже не на бандуре, а на какой-то средиземноморской лире?
- На чому навчили, на тому граю, – степенно отвечал музыкант. – Не заважай, Петю.
- Конечно, конечно, но все-таки интересно. Вот все бандуристы, шо в нашем селе гастролировали, они слепые, а ты нет.
- У нашій с Бетховеном професії, Петя, незрячість не главноє. Я одного не пойму. Ось ти у мене разів сто, напевне, побував. Це тільки на гулянках. Чого ти у мене одно і теж постоянно спрашуеш?
- Для поддержания разговору, так сказать. Вы ж никогда ничего не рассказываете. Вас же в концерты к панам и господам возят. Даже у самого императора раз выступали в сборном концерте. Шутка ли! А говорите всегда однотипно: кормили нормально, с гонораром не обидели. Хочется чогось такого, знаете, французского, пикантного. Почему не хотите повеселить общество интересными рассказами?
- Тому що патякала в наступний раз к серьозним людям не позвуть. Так, Петя, заткнись и слухай. (Звучит мелодия, известная сегодня каждому). Як тобі?
- Хорошо, только опять чего-то еще не хватает.
- Так, Петя! Я знаю, ти людина добра, але йди вже собі додому. Мєня на концерті у царя так не задрачували, как ти. Не нравітся, хай твій народ передєлуєт. Дуже хочу спать, вибач.
- Конечно, конечно. Вот последний вариант просто отличный. Просьба, еще ноты записать.
-Тримай, організатор. І хто тепер скаже, що у нас в селі народ не талановитий?
- Огромное спасибо! Самый талантливый, что я всем годами и пытаюсь доказать. Теперь, осталось только разучить всем селом, чтобы перед комиссией из природознавчого музея не оплошать. Это, конечно, задачка потруднее будет, но я думаю, за пару недель управимся. Еще раз спасибо, Дмитро Степанович. Не знаю, как бы мы без вас, вообще, хоть одну песню придумали.

Выйдя со двора кобзаря, Петро Сергеевич немного постоял, прикидывая план мероприятий на завтра, потом вздохнул и направился к своей хате, в которой его, к сожалению, никто не ждал. Пока?





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-09 19:46:28
Переглядів сторінки твору 64
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
Автор востаннє на сайті 2019.03.18 10:10
Автор у цю хвилину відсутній