ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
старий Стрілець (2001) /
Проза
Перший сніг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перший сніг
Пізній листопад.Все листя вже давним-давно лежить на землі.Природа готується до сну.Як гарно!Голі дерева виглядають так ніби їм соромно за свій вигляд.Хі-хі.Хоча осінь все ще панує навколо, але вже потроху починає втрачати свої права.Ось і перший сніг.Сьогодні чудовий день для полювання.
Я сідаю на своє улюблене місце в парку, найвіддаленішу лавку в сквері.Тут тихо,гарно,і що найголовніше, тут завжди мало людей.Прекрасне місце для засітки.Я вичікую на свою жертву і насолоджуюся навколишнім пейзажем.Сонце, що сідає за небосхил,обдаровує своїми променями все навколо, але будучи втомленими за літо,промені вже не дають тепла, вони просто підкреслюють навколишній холод.Як гарно! Після сонця, з'явився він-туман,вічний друг осені.Скільки я себе пам'ятаю вони завжди приходили разом.Так мило.Та зима близько,тож йому не довго залишилося ходити по землі.Він гуляє як в останнє,зп’янівши від променів сонця.Мені його шкода, адже він подобається мені.Він завжди може підтримати й з ним мені завжди так легко.Гуляй мій друже!До наступної зустрічі!
Та якби мені не було добре з природою все таки я на полюванні,і сьогодні я прийду додому з трофеєм і ось вона.Вона вийшла з туману,як справжня лісова царівна,так вчасно.Її руде волосся, воно як у моєї першої дівчини.Як гарно!Від неї пахне м'ятою і вином.Вона кудись сильно поспішає тож навіть не помічає мене,мені це на руку.
Я тихо починаю за нею йти.Сніг прикриває мої сліди.Як гарно! Вона почула мене,тепер починається найцікавіше.Вона починає йти швидше.Я теж.Вона біжить.Я теж.Я відчуваю її страх і це мене заводить.Я наздоганяю її.На її обличчя видно страх.Як гарно!Ми падаємо на землю.Я тримаю її за руки,а по її щокам течуть сльози.Вона просить мене про пощаду, але сьогодні я не буду гратися в святого.В її обличчі я бачу матір.Я дістаю ніж,і легким замахом руки лишаю її життя.Як гарно!
“Можна я тебе роздягну?”Мовчанка знак згоди.Вона прекрасна.Її ніжна шкіра спокушає мене.Я беру її.Сьогодні вона моя річ.Ще тепле її тіло покривається свіжою кров'ю.Вона ніби в вечірньому платті.Схоже вона хоче потанцювати.
“Можна тебе запросити?”Мовчанка знак згоди.Я беру її за стан.Ми пускаємось в танок.Її молоде скривавлене тіло красиве як ніколи.Вона подобається мені ще більше.Як гарно!У нас виходить прекрасний вальс,так я давно не танцював.Але в нас не виходить танцювати довго,вона хоче відпочити.Я кладу її на землю.Її руки холодні як лід.Кажуть, що ті в кого холодні руки,мають дуже гаряче серце, ось і перевіримо.Ні брехня,її серце так само холодне,чи може це мої руки просто змерзли? Та проте це уже не важливо, адже нам так добре разом.Та як не крути схоже пора відпускати її.Я беру її з собою і ми йдемо на кладовище.Я лагідно кладу в її могилу,вона така вже дев'ята.Я закопав їх всіх разом,я впевнений вони подружаться .
Я повертаюся додому,місячне сяйво освічує мені дорогу.В мене в руках її риже,як вогонь волосся, сьогодні це-мій трофей.Я задоволений.
А завтра буде новий день і нове полювання ...
____________________________________
Я сідаю на своє улюблене місце в парку, найвіддаленішу лавку в сквері.Тут тихо,гарно,і що найголовніше, тут завжди мало людей.Прекрасне місце для засітки.Я вичікую на свою жертву і насолоджуюся навколишнім пейзажем.Сонце, що сідає за небосхил,обдаровує своїми променями все навколо, але будучи втомленими за літо,промені вже не дають тепла, вони просто підкреслюють навколишній холод.Як гарно! Після сонця, з'явився він-туман,вічний друг осені.Скільки я себе пам'ятаю вони завжди приходили разом.Так мило.Та зима близько,тож йому не довго залишилося ходити по землі.Він гуляє як в останнє,зп’янівши від променів сонця.Мені його шкода, адже він подобається мені.Він завжди може підтримати й з ним мені завжди так легко.Гуляй мій друже!До наступної зустрічі!
Та якби мені не було добре з природою все таки я на полюванні,і сьогодні я прийду додому з трофеєм і ось вона.Вона вийшла з туману,як справжня лісова царівна,так вчасно.Її руде волосся, воно як у моєї першої дівчини.Як гарно!Від неї пахне м'ятою і вином.Вона кудись сильно поспішає тож навіть не помічає мене,мені це на руку.
Я тихо починаю за нею йти.Сніг прикриває мої сліди.Як гарно! Вона почула мене,тепер починається найцікавіше.Вона починає йти швидше.Я теж.Вона біжить.Я теж.Я відчуваю її страх і це мене заводить.Я наздоганяю її.На її обличчя видно страх.Як гарно!Ми падаємо на землю.Я тримаю її за руки,а по її щокам течуть сльози.Вона просить мене про пощаду, але сьогодні я не буду гратися в святого.В її обличчі я бачу матір.Я дістаю ніж,і легким замахом руки лишаю її життя.Як гарно!
“Можна я тебе роздягну?”Мовчанка знак згоди.Вона прекрасна.Її ніжна шкіра спокушає мене.Я беру її.Сьогодні вона моя річ.Ще тепле її тіло покривається свіжою кров'ю.Вона ніби в вечірньому платті.Схоже вона хоче потанцювати.
“Можна тебе запросити?”Мовчанка знак згоди.Я беру її за стан.Ми пускаємось в танок.Її молоде скривавлене тіло красиве як ніколи.Вона подобається мені ще більше.Як гарно!У нас виходить прекрасний вальс,так я давно не танцював.Але в нас не виходить танцювати довго,вона хоче відпочити.Я кладу її на землю.Її руки холодні як лід.Кажуть, що ті в кого холодні руки,мають дуже гаряче серце, ось і перевіримо.Ні брехня,її серце так само холодне,чи може це мої руки просто змерзли? Та проте це уже не важливо, адже нам так добре разом.Та як не крути схоже пора відпускати її.Я беру її з собою і ми йдемо на кладовище.Я лагідно кладу в її могилу,вона така вже дев'ята.Я закопав їх всіх разом,я впевнений вони подружаться .
Я повертаюся додому,місячне сяйво освічує мені дорогу.В мене в руках її риже,як вогонь волосся, сьогодні це-мій трофей.Я задоволений.
А завтра буде новий день і нове полювання ...
____________________________________
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію