ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.05.20 14:48
Перший крок у вічність, зиму, тишу...
Перший видих в сум і самоту.
Я сьогодні трішечки вже інший,
Менше світла, більше сірих дум.

З юності ступив у сиву старість,
А з клепсидри сиплеться пісок.
Над минулим пройденим печалюсь,

Олександр Сушко
2019.05.20 05:21
Та годі вже плиту ялозить!
Її годину тому тер.
Ходім кохатися у лози,
У ліжку щось воно не те.

Риплять замучені пружини,
Не пір'я - пил у подушках.
Удвох під кущиком калини

Володимир Бойко
2019.05.19 18:07
Молоти язиком отак не кожен втрапить,
Оскаженіло, аж до хрипоти.
«Безбашенний» совок, ядрьоний «русскій лапоть»,
Лише в Донбасі міг таким зрости.

В паРаші б виступав – в сортірі б замочили,
Якби патякав що наперекір.
А тут – гуляй, Васьок, валуй,

Адель Станіславська
2019.05.19 17:03
Вечір до ночі хилиться.
Дощ... Опівнічний час...
З ним опадають китиці
Цвіту, що тихо згас...

Ніч майова... Відквітнули
Буйні дзвінкі сади
Полудень ось залітує,

Ігор Деркач
2019.05.19 08:52
             І
Уже й не знаю, із якого краю
дарується оказія така –
явитися на Банковій гультяю
на інаугурацію Сушка.

Даруйте, але я не уявляю
подію дня без мого п’ятака,

Віктор Кучерук
2019.05.19 08:34
Вчепився дощ у сіру хмару
І поночіло на землі,
І грім протяжливо ударив,
Вслід сяйву блискавки в імлі.
Води нестримної краплини,
В одне єднаючи тіла, -
Мутили бачену картину
За тьмяним світлом шпарки скла...

Ванда Савранська
2019.05.19 08:21
Бузок, ви скажете, не диво,
Та поєднання – дивина:
Гранітні скелі,
Рось грайлива,
Бузок,
кохання
і весна…

Ванда Савранська
2019.05.19 08:14
В запашну весну занурююсь
поволі я,
В аромати трав, нарцисів
і бузку.
Ось і сакури розквітли,
і магнолія –
І містечко прийняло
красу таку!

Тетяна Левицька
2019.05.19 07:57
Життя складається з осколків вітражів.
Іду по них на пальцях обережно.
Якби ж то я змогла, і ти також зумів
перевернути світ мого безмежжя.

Іти вперед, не озираючись назад,
де залишилися румовищ вежі,
і дикий виноград, і безпритульний сад,

Микола Дудар
2019.05.18 19:56
Пекельний дощ вже кілька діб...
Хмаринний гнів - буденна святість
А на печі сторічний дід
Щасливий що у своїй хаті…
І не біда, на самоті
Плететься краще павутиння
Ще невідомо хто спотів
Чи він, чи сховане у скрині…

Надія Тарасюк
2019.05.18 19:51
Химерний автобус на віддалі зонтика.
Автобус…
Химерний…
У сонця на тлі.
Де тихим таким, ледь схвильованим дотиком
Сміялась тут я, і цілунок твій тлів…
Химерний автобус без кінця
І без простору,

Ярослав Чорногуз
2019.05.18 15:33
А небо знов таке сумне,
Укрите сірою габою.
І огортає враз мене
Вселенська туга – за тобою.

Вистрілює Амура лук,
Стріла у серці, у моєму.
Кривавлять рану сто розлук

Світлана Майя Залізняк
2019.05.18 14:43
Трохи правди в оман заміс
не завадить,
але ж не хоче...
Друг чи недруг мені приніс
опаперене проти ночі.

...вихваляли...
казали: ню...

Вероніка Новікова
2019.05.18 11:31
І хотіла би все сказати, але мовчу.
Ця весна, ти зважай, не кожному по плечу.
Де спадає з очей не морок, але ріка,
Там моя у твою впадає, як рід, рука.

Я сказала би: будь до мене, опісля теж.
Всі, хто мають піти — підуть. Але ти поклич.
Десь у мар

Олександр Сушко
2019.05.18 11:13
В душі любові сяє чистий промінь
Веселкою в квітучому саду.
Гармонія та лад живуть у домі,
Хоча писалось інше на роду.

Лихої долі вилито причастя,
За спиною ніхто вже не кляне.
Вгніздилася у серці пташка щастя

Любов Бенедишин
2019.05.18 09:28
Усміхаюсь, а серце плаче,
вечори – в самоті й журбі.
Я кохаю тебе.
Це значить –
я бажаю добра тобі.
Тож, відрадо моя травнева,
слів не треба і стріч не треба.
І даремні мої печалі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Їхова (1974) / Проза

 Собача любов
Чехи дуже люблять собак. Звісно, і котів, але собака для чеха - це святе. Незалежно, якої породи пес, бо в Чехії можна напіткати всі: від найменшої чівави до найбільшого вовкодава. В Чехії немає оселі, де б не мешкав хоча б один якийсь доместикований нащадок колись дикого вовка. Буває, що в такій оселі відразу живуть по двa, а то й три чи більше чотириногих не друзів, ба більше - справжніх членів сім´ї. Точніше сказати - привілейованих членів. Бо таки факт, що коли запитати будь-якого чеха, що для нього означає його пес, він не задумуючися автоматично випальне: "Мій собакa - це моє все!" Чех не шкодуватиме для свого улюбленця нічого: ні зарплати, аби придбати для нього найкращий корм, ні ліків, які краще пошкодує купити собі, ніж псові, ні затрат на "собачі салони краси", де волоханя обстрижуть та причепурять, ще й зроблять на лапах "кігті-кюр", ні часу, який постійно проводить зі своїм чотирилапим другом, ні енергії - скільки ж то дбайливості та терпіння необхідно, аби вичесати його кудлату шерсть та пізніш поприбирати її, викупати цю істоту, виталапану в болоті, після кожної прогулянки, що може відбутися й тричі на день - ні спека, ні дощ і ні сніг, і навіть природні катастрофи грізних машстабів не зупинять чеха, аби не пішов зі своїм волохатим "дитям" надвір. Чех може його навіть брати зі собою на роботу, аби вже зовсім не розлучалися. Чех бере свого обожнюваного цуцика й у відпустку за кордон, звісно, перед тим поінформувавшися про тамішні умови перебування зі своїм собакою та належним чином виклопотавши йому закордонний паспорт, ветогляд, прививки, страхівку та чип - одним словом, як кажуть самі чехи: "Щоб усе було цайк!". Ну, а коли такої можливості немає - звісно, не кожен ж за кордоном здатний зрозуміти таку пристрасть до собаки - то чех знайде для свого улюбленця тимчасового опікуна у вигляді тещі чи свекрухи на пенсії, сусіда, чи то якогось студента, котрий би не проти підзаробити під час вакацій. А коли й цей варіант не спрацьовує, то є ще один вихід з положення: чех замовить для свого невід´ємного "члена сім´ї" на час своєї відсутності "апартаменти" в собачому готелі. А загалом - чех і пес - нерозлучна двійця. На них наражаєшся завжди і повсюди: чи в транспорті, чи на вулиці, чи у домі, де живеш, на роботі тощо. І з їхніми "пахучими дарунками" по тротуарах теж, що ж, звісно має свої неприємні наслідки, коли необережно ступиш на якийсь із них. Так от, після такого докладного ознайомлення зі ситуацією собак у Чехії, я би хотіла зобразити декількома штрихами власні зіткнення з цим дивовижним гавкаючим світом. Оскільки я таки виняток з нього - і не тому, що я українка, а тому, що я - алергiк з виразною реакцією на всіх пухнастих, не можу придбати собі такої волохатої радості. Шкода, бо дуже хотілося б.

Якось влітку прогулюючися в парку побіля нашого дому, я раптом почула пронизливий голос, який напoлегливо мене кликав:
- Вікі! Вікі! Вікторіє!!!
Я обернулася, не розуміючи, кому це я так стала потрібна. Дивлюся - в метрів з п´ятдесят від мене якась жінка. Звідки вона мене знає і що їй від мене потрібно? Може, це сусідка? Я вже було рушила їй назустріч, вже усміхалася їй привітно, вже майже до жінки заговорила, та враз з-під кущів ліворуч від мене, прямо під моїми ногами випіруло щось біле. Придивляюся - а це цуценя пуделя, що з переляканими очиськами вискочило зі зарослів і дременуло, кумедно перебираючи лапками, до своєї хазяйки. Коли ж до мене дійшло, що тією Вікі-Вікторією була не я (адже чехи мене інкаше як Вікі й не називають), замалим не згоріла від сороу. З того часу тепер вважаю, чи варто обертатися на кожний поклик мого імені: а що, як це не мене?

З нашого семиповерхового будинку боюся інколи виходити. І входити у нього теж. Бо живе у нашому домі одна похилого віку пані і досить недавно придбала собі дуже рідкісне цуценя. За словами тієї жінки вона, аби купити це вимріяне чудо, мусила податися у подорож у якусь глухомань на Моравії, що є аж чотириста кілометрів від Праги. Коли ж одного вечора двері ліфта, яким я спустилася вниз, відчинилися, на мене скочило щось дуже велике й волохате. А так, як на мені був уперше вдягнений новий пуховик сріблястого кольору, то він вмить перетворився на обслинену гидоту. На мій превеликий подив, не минуло й пів року, як це рідкісне цуценя вимахало аж до рівня мого поясу. Тож коли скочило на мене, лапами впиралося в мої плечі, а мокрою мордою втикалося в обличчя. Оговтавшися від цього "чмокнуття" в ніс та від перелякy, я промовила до тієї пані:
- Чи не могли би ви, будь-ласка, свого собаку тримати на прив´язі? Адже ж так можна отримати й інфаркт!
- Тю! - сплеснула долонями сусідка. - Та чого ви так налякалися? Це ж маля іще, хіба не бачите? Дженні дуже любить людей - це вона так вас на самих радощах вітає. Доброго вечора вам зичу! - сяяли радісно її очі.
- І я вам теж. - промимрила я, обеззброєна щирою усмішкою старої жінки. Вона, нарешті, зі своєю цуцихою знакла у ліфті, а я стояла й розмірковувала, чи йти по своїх справах далі, чи треба повернутися додому - бо куди ж у такому вигляді вже можна йти?

Ну, а нині дополудня, коли я входила у свій будинок, з ліфта на мене знову вискочило оце "маля" й пробігло повз мене, ніби я там і не стояла, майже не зваливши мене з ніг і знову заслинивши мою пухову куртку (отож доведеться знову прати). А в додачу за "малям" ще один собака - правда, вже набагато менший - справді маленький, але його тілесні пропорції не завадили йому перебігтися по моїх ногах, залишивши на черевиках яскраві відбитки дрібних лапок. Отож доведеться ще й помити та знову напастувати до блиску своє взуття.

Якось взимку, коли випало багато снігу, на вулиці нашого мікрорайону виїхали прибиральні машини, аби розчистили сніг і посипали тротуари піском чи гравієм. Я йшла тоді чи то в магазин, чи поверталася з поліклініки - не пригадую точно, але пригадую, що тоді поперед мене йшла якась жiнoчка зі собакою на прив´язі. Цей собака аж ніяк не був малим, навпаки - своїм зростом викликав респект, був це добре вгодований шарпей, а жінка - видно було - ледве втримувала його на поводку. Та коли жінка з псом минали одну із тих прибиральних машин, спереду котрої був прикріплений величезний валок у вигляді щітки для розчищення снігу (подібні гігантичні щітки можна бачити в автомийці, коли пуцують ваш автомобіль), то собака, косячися на ту щітку, почав сіпатися, намагаючися вирватися з рук. Коли ж це не допомогло, весь наїжачився й почав гарчати, весь час тримаючися чим подалі від машини. Я росзміялася. Жінка, видно, почула мій сміх і обернулася до мене:
- Такий великий, а дивіться, як шерсть на спині дибом - боїться! Мабуть, думає, що та щітка - то якийсь звір, більший і сильніший за нього.

І наостанок ще одна сторі. Пізньою осінню, вже ввечері, коли споночіло, я, повертаючися з роботи та доходячи до перехрестя нашої вулиці з іншою, на розі котрої є невеличкий магазинчик, власнений в´єтнамцями і називаний нами "вечеркою" (бо працює зазвичай до пізніх вечірніх годин, на що спроможні лише в´єтнамці), зустріла друга, що якраз вигулював свого малого собачку породи йоркширського тер´єра. Тож ми зупинилися, аби полялякати трохи про те й про се. А назустріч нам з іншого боку вулиці наближався якийсь чоловік, котрий теж вигулював своїх двох малих собачок породи такси. І саме в нашому напрямку через дорогу переходила жінка зі своїм малим французьким бульдочком. А так, як вже надворі буває такої осінньої пори темно, то собакам зазвичай дають світловий нашийник - і миготять ті нашийники в темряві яскраво, і коли песик чкурне від свого господоря, то за світлом такого нашийника можна втікача відразу знайти. Так от, балакаючи з другом, у якого його йоркширчик мав нашийник з червоним світлом, якось так вийшло, що в собак чоловіка, котрий саме з ними підійшов під "вечерку", були нашийники зеленого та синього кольорів, а в бульдочка жінки - жовтий. І, як зазвичай це буває, песики давай знайомитися між собою - закрутилися-завертілися - і все це перемішалося між собою, лише видко, як блимає-миготить різнокольорове світло в пітьмі. Мій друг не витримав і мовив, киваючи на псів:
- От і стрілися всі тут-як-тут, як на параді китайських лампіонів.

:))





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-27 11:17:48
Переглядів сторінки твору 73
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
Автор востаннє на сайті 2019.01.27 11:58
Автор у цю хвилину відсутній