ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Окремі вірші зарубіжних поетів
Із Джона Мейсфілда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Мейсфілда
ШЛЯХИ
Один шлях йде на Лондон,
Інший в Уельс веде;
А мій шлях проліг до моря,
Де біле вітрило жде.
Один шлях йде до річки,
Що тихо несе свій чар;
А мій шлях веде у гавань,
Де бронзовий юнг загар.
Веди, мани, зови мене
Туди, де бризки солоні, --
Без куряви я вибрав шлях
Й навік вже в його полоні.
Шлях мокрий мій, весь у зблисках,
Де чайок не мовкне крик
Й цілунком солоним вітер
Торкнеться пристрасно щік.
Манять на північ і південь,
На захід і схід їх біг;
Веде більшість з них додому,
А мій шлях вперед проліг, --
Щоб ще кілька миль додати
До тих, що уже здолав
В шуканнях краси тієї,
Знайти яку Бог послав.
МОРСЬКА ЛИХОМАНКА
Манить мене море знов, і небо над ним без дна;
І все, що прошу, – стрункий корабель і зоря провідна,
Й руля пульс, і парус, щоб вітру сповнювать забаганку,
І сірий туман на хвилях в сірім такім же світанку.
Манить мене море знов, приплив і відплив зве мене,
Це владний зов, магічний зов, й ніколи він не мине;
І все, що прошу, – вітряний день і хмар білосніжні лики,
І в бризках піни кипіння, і чайок над морем крики.
Манить мене море знов, циганське бродяче життя,
Де чайки лет і шлях кита, рев шторму й вітру виття;
І все, що прошу, – друга-попутника жарти веселі,
А після вахти – втіха сну й видіння солодкі в постелі.
ШУКАЧІ
Ні дружби нам, ні любові, притулку нема ніде,
Лиш надія на Боже Місто, що нас в кінці шляху жде.
Не для нас відрада й спокій, спочинок від суєти,
Бо зве і манить нас Місто, яке повік не знайти.
Таким, як ми, нема вже пейзажу краси, гір і рік, –
Хто сховане Місто шукає, яке не зріти повік.
Лиш сонце й вітер, світанок, дорога й дощу каламуть,
Й бівачне багаття під зорями, й сон, і знов у путь.
Шукаємо Боже Місто, оселю краси, а взамін
Знаходимо гомін базарний або ж похоронний дзвін;
Не Сонячне Місто, де люди щасливі не знають турбот,
А нетрі, де всі понурі, згорблені від гніту скорбот.
Бредемо в пилюці шляхом, поки день не щезне в імлі
Й сонце останній свій промінь сховає за край землі.
Йдемо від світання до смерку, поки день не згасне весь,
Шукаючи Боже Місто, що там десь, за краєм небес.
Ні дружби нам, ні любові, притулку нема ніде,
Лиш надія на Боже місто, що нас в кінці шляху жде.
ВАНТАЖІ
Галера Ніневії з Офіру далей в спеки млості
Вертається на веслах до рідних палестин
Із вантажем слонової кості,
Й мавпочок, і павичів,
Й сандала, й кедра, й солодких білих вин.
Іспанський галеон від Перешийка, що в пальм намисті,
Йде під вітрилами крізь тропіки неозорі,
Й вантаж у трюмі: аметисти,
Й смарагди, й діаманти,
Й топази, й кориця, й золоті моїдори.
Брудний англійський каботажник, вкритий кіптяви сіллю,
Шкутильгає Каналом в пору бур березневих
З вантажем рейок і вугілля,
І свинцевих чушок,
Й залізяччя, й дров, й жерстяних виробів дешевих.
Один шлях йде на Лондон,
Інший в Уельс веде;
А мій шлях проліг до моря,
Де біле вітрило жде.
Один шлях йде до річки,
Що тихо несе свій чар;
А мій шлях веде у гавань,
Де бронзовий юнг загар.
Веди, мани, зови мене
Туди, де бризки солоні, --
Без куряви я вибрав шлях
Й навік вже в його полоні.
Шлях мокрий мій, весь у зблисках,
Де чайок не мовкне крик
Й цілунком солоним вітер
Торкнеться пристрасно щік.
Манять на північ і південь,
На захід і схід їх біг;
Веде більшість з них додому,
А мій шлях вперед проліг, --
Щоб ще кілька миль додати
До тих, що уже здолав
В шуканнях краси тієї,
Знайти яку Бог послав.
МОРСЬКА ЛИХОМАНКА
Манить мене море знов, і небо над ним без дна;
І все, що прошу, – стрункий корабель і зоря провідна,
Й руля пульс, і парус, щоб вітру сповнювать забаганку,
І сірий туман на хвилях в сірім такім же світанку.
Манить мене море знов, приплив і відплив зве мене,
Це владний зов, магічний зов, й ніколи він не мине;
І все, що прошу, – вітряний день і хмар білосніжні лики,
І в бризках піни кипіння, і чайок над морем крики.
Манить мене море знов, циганське бродяче життя,
Де чайки лет і шлях кита, рев шторму й вітру виття;
І все, що прошу, – друга-попутника жарти веселі,
А після вахти – втіха сну й видіння солодкі в постелі.
ШУКАЧІ
Ні дружби нам, ні любові, притулку нема ніде,
Лиш надія на Боже Місто, що нас в кінці шляху жде.
Не для нас відрада й спокій, спочинок від суєти,
Бо зве і манить нас Місто, яке повік не знайти.
Таким, як ми, нема вже пейзажу краси, гір і рік, –
Хто сховане Місто шукає, яке не зріти повік.
Лиш сонце й вітер, світанок, дорога й дощу каламуть,
Й бівачне багаття під зорями, й сон, і знов у путь.
Шукаємо Боже Місто, оселю краси, а взамін
Знаходимо гомін базарний або ж похоронний дзвін;
Не Сонячне Місто, де люди щасливі не знають турбот,
А нетрі, де всі понурі, згорблені від гніту скорбот.
Бредемо в пилюці шляхом, поки день не щезне в імлі
Й сонце останній свій промінь сховає за край землі.
Йдемо від світання до смерку, поки день не згасне весь,
Шукаючи Боже Місто, що там десь, за краєм небес.
Ні дружби нам, ні любові, притулку нема ніде,
Лиш надія на Боже місто, що нас в кінці шляху жде.
ВАНТАЖІ
Галера Ніневії з Офіру далей в спеки млості
Вертається на веслах до рідних палестин
Із вантажем слонової кості,
Й мавпочок, і павичів,
Й сандала, й кедра, й солодких білих вин.
Іспанський галеон від Перешийка, що в пальм намисті,
Йде під вітрилами крізь тропіки неозорі,
Й вантаж у трюмі: аметисти,
Й смарагди, й діаманти,
Й топази, й кориця, й золоті моїдори.
Брудний англійський каботажник, вкритий кіптяви сіллю,
Шкутильгає Каналом в пору бур березневих
З вантажем рейок і вугілля,
І свинцевих чушок,
Й залізяччя, й дров, й жерстяних виробів дешевих.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію