
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2019.12.13
06:41
Погостюю у грудня, почаюю з зимою,
Подивлюся на білі, пухнасті сніги
На дерева укриті легкою габою,
На Дніпра посивілі за ніч береги.
І Стожарів палає незгасаюча ватра,
І здається ніколи не бути біді.
Не відвернеш від себе ні сьогодні, ні завтра
Ко
Подивлюся на білі, пухнасті сніги
На дерева укриті легкою габою,
На Дніпра посивілі за ніч береги.
І Стожарів палає незгасаюча ватра,
І здається ніколи не бути біді.
Не відвернеш від себе ні сьогодні, ні завтра
Ко
2019.12.13
00:21
Пастуше, всі твої баранчики
розбіглись небом - хто куди...
Палає місто помаранчево,
фата-морганить без води:
чорти в розетки пхають пальчики...
Стрибає пульс. Танцюють зайчики.
Пливуть трамваї крізь меди...
розбіглись небом - хто куди...
Палає місто помаранчево,
фата-морганить без води:
чорти в розетки пхають пальчики...
Стрибає пульс. Танцюють зайчики.
Пливуть трамваї крізь меди...
2019.12.12
21:24
Що «літо північне – карикатура південних зим ».
Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
Аж до кісток прониже вітрюгами невмолимо злими.
Та гідне подиву тобі, напевне, буде,
Негоду цю благословенням Божим
Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
Аж до кісток прониже вітрюгами невмолимо злими.
Та гідне подиву тобі, напевне, буде,
Негоду цю благословенням Божим
2019.12.12
20:56
Багатострунна сніжна вертикаль.
Небесних арф лунають дивні гами.
В зимовім храмі схований Грааль
Дивує таємницею віками.
Снігами снить безмірна далина.
Малює знак рукою абсолюту.
До двох сердець торкнулася зима.
Небесних арф лунають дивні гами.
В зимовім храмі схований Грааль
Дивує таємницею віками.
Снігами снить безмірна далина.
Малює знак рукою абсолюту.
До двох сердець торкнулася зима.
2019.12.12
13:59
Бачиш, брате, як повниться світлом душа,
Сокровенне вплітаючи в вірш,
В небо думка злітає несмілим пташам,
І щемить в глибині все частіш?..
Онде місяць над стріхою спішно зійшов,
Сяє ясно зірок водограй...
Не зміряй своїм розумом Божу любов —
Сокровенне вплітаючи в вірш,
В небо думка злітає несмілим пташам,
І щемить в глибині все частіш?..
Онде місяць над стріхою спішно зійшов,
Сяє ясно зірок водограй...
Не зміряй своїм розумом Божу любов —
2019.12.12
13:30
Нащо мені твої слова?
Зараз німіє все.
Вуста я закрию тобі поцілунком.
Мовчи…
Чужіє, чужіє усе своє.
А ти от моя, нова…
В очах твоїх я нічого не бачу.
Зараз німіє все.
Вуста я закрию тобі поцілунком.
Мовчи…
Чужіє, чужіє усе своє.
А ти от моя, нова…
В очах твоїх я нічого не бачу.
2019.12.12
12:51
Та адамашка, підбита вітром,
Що землю й небо твої з'єднала,
На шрамах серця сльозину витре,
Сповиє світлом, де болі - жалом.
Проб'ється зіллям і спозаранку
Росою вкриє забуті мислі.
Запахне щастям бузок на ганку,
Дощем проллються бажання стислі
Що землю й небо твої з'єднала,
На шрамах серця сльозину витре,
Сповиє світлом, де болі - жалом.
Проб'ється зіллям і спозаранку
Росою вкриє забуті мислі.
Запахне щастям бузок на ганку,
Дощем проллються бажання стислі
2019.12.12
11:05
Я крайнощі краю, як ріжуть хліб,
Що лежить на дерев’яному столі буття
І кажу волохатим хвостатим людям:
Не сідайте на гілку, яка росте
З гнилого дерева вашої «реальності»,
Тоді не треба буде її пиляти
Залізними зубами вічності.
Я слухаю хмари – слу
Що лежить на дерев’яному столі буття
І кажу волохатим хвостатим людям:
Не сідайте на гілку, яка росте
З гнилого дерева вашої «реальності»,
Тоді не треба буде її пиляти
Залізними зубами вічності.
Я слухаю хмари – слу
2019.12.12
09:46
ІЩось і було, а нація не знає, –
що то воно у Франції було?
У злодія на голові палає,
а виглядає, наче еНеЛО.
І наче упилася наркотою
Московія великого Пуйла.
Ні спокою немає, ні покою.
що то воно у Франції було?
У злодія на голові палає,
а виглядає, наче еНеЛО.
І наче упилася наркотою
Московія великого Пуйла.
Ні спокою немає, ні покою.
2019.12.12
09:42
Виправдань крайнощі.
Розпуки обнулення.
Течії радості.
У спогад занурення…
2.
Хвилі зневіри.
Тривоги маневри.
Розпуки обнулення.
Течії радості.
У спогад занурення…
2.
Хвилі зневіри.
Тривоги маневри.
2019.12.12
08:21
Містом блукають трамваї - залізні ведмеді,
сонце підсолений сипле до ніг арахіс.
День прилипає асфальтом - розтопленим медом,
запахом кави - із присмаком стріляних гільз.
Місто пульсує-плюсує-фасує новини:
спека, гарячі путівки, прем'єра, футбол.
сонце підсолений сипле до ніг арахіс.
День прилипає асфальтом - розтопленим медом,
запахом кави - із присмаком стріляних гільз.
Місто пульсує-плюсує-фасує новини:
спека, гарячі путівки, прем'єра, футбол.
2019.12.12
07:33
Позиція влади – зректись України,
Зломити огидний народний хребет.
Ну, що? Попоїли: стабільності, зміни…
Потрапив хохол до московських тенет.
Не шкода йому побратимів убитих –
Самі винуваті. За волю пішли.
Могли б одірвати частину корита
Зломити огидний народний хребет.
Ну, що? Попоїли: стабільності, зміни…
Потрапив хохол до московських тенет.
Не шкода йому побратимів убитих –
Самі винуваті. За волю пішли.
Могли б одірвати частину корита
2019.12.11
22:20
Сніг перебілює барви осінні.
Паморозь сріблить зело.
Бризне на трави коштовним камінням...
Ніби тепла й не було...
Ні йти, ні - бігти, увімкнено гальма.
Мертвий сезон – на поріг.
Пустка відлунює дзвоном печальним
Паморозь сріблить зело.
Бризне на трави коштовним камінням...
Ніби тепла й не було...
Ні йти, ні - бігти, увімкнено гальма.
Мертвий сезон – на поріг.
Пустка відлунює дзвоном печальним
2019.12.11
21:18
У осердях негоди і хуг,
На розхрестях туги і завії
Щемом нив не засію під плуг.
Хай приймається зерня надії.
Що живе, те лишає ясу.
Я її не ховаю між ребер:
Звикла дневі віддати красу,
На розхрестях туги і завії
Щемом нив не засію під плуг.
Хай приймається зерня надії.
Що живе, те лишає ясу.
Я її не ховаю між ребер:
Звикла дневі віддати красу,
2019.12.11
20:36
За позування сплачена ціна
В той самий день - три наших пацана
Убиті!
Не останні….
Високий Cаміт у Нормандії
На хліб мастив поразку всій команді…
Сюжети…
Незнані….
В той самий день - три наших пацана
Убиті!
Не останні….
Високий Cаміт у Нормандії
На хліб мастив поразку всій команді…
Сюжети…
Незнані….
2019.12.11
20:15
Балакали і волали,
Не переконали.
Образою годували,
Губи надували,
У істериці кипіли,
Ноги тупотіли,
А питаю: « Що ділили?» -
Двоє оніміли...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не переконали.
Образою годували,
Губи надували,
У істериці кипіли,
Ноги тупотіли,
А питаю: « Що ділили?» -
Двоє оніміли...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2019.11.28
2019.10.31
2019.10.03
2019.08.06
2019.06.29
2019.06.14
2019.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Білі світлофори
Перехожий
Я би відчинив сіру вулицю,
Як відчиняють ковані двері
Господині притрушені борошном –
Білим, наче друїд на Белтайн:
Відчинив би для перехожих
Не зайд, не пророків і не жебраків,
А саме для перехожих у капелюхах,
Перехожих - бідних як я.
Я перетворив би бруківку в дзеркало,
Щоб у ньому сама журба себе бачила,
Щоб сумні перехожі зрозуміли,
Що кожен із них не самотній,
А шкутильгає Містом Невчасним
На пару з журбою – незримою мишою,
Наче наше життя сірою.
Я писав би на хмарах слова Істини,
Щоб перехожі (сумні особливо)
Інколи споглядали Небо
І ворушили устами мовчки
Слова оті подумки читаючи.
Я би виглядав щоранку кріз шибу
Шукаючи поглядом перехожого –
Сумного, як стара казка про шибеника
(Про три шиби й одну шибеницю),
Аби якось його розрадити,
Чи то намовити сірий плащ
Снів зими сльотавої
Не вдягати,
Під чорний капелюх
Ночей наших енотерових, горобиних
Не ховатися.
Я би розрадив його сонячними зайчиками
До пори в скриню мою схованими,
Якби в місті цьому
Не було так порожньо….
І жодного перехожого…
Жодного…
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перехожий
«… Ти сумний Перехожий
Перехожий, що бідний так само як я…»
(Гійом Аполлінер)

Як відчиняють ковані двері
Господині притрушені борошном –
Білим, наче друїд на Белтайн:
Відчинив би для перехожих
Не зайд, не пророків і не жебраків,
А саме для перехожих у капелюхах,
Перехожих - бідних як я.
Я перетворив би бруківку в дзеркало,
Щоб у ньому сама журба себе бачила,
Щоб сумні перехожі зрозуміли,
Що кожен із них не самотній,
А шкутильгає Містом Невчасним
На пару з журбою – незримою мишою,
Наче наше життя сірою.
Я писав би на хмарах слова Істини,
Щоб перехожі (сумні особливо)
Інколи споглядали Небо
І ворушили устами мовчки
Слова оті подумки читаючи.
Я би виглядав щоранку кріз шибу
Шукаючи поглядом перехожого –
Сумного, як стара казка про шибеника
(Про три шиби й одну шибеницю),
Аби якось його розрадити,
Чи то намовити сірий плащ
Снів зими сльотавої
Не вдягати,
Під чорний капелюх
Ночей наших енотерових, горобиних
Не ховатися.
Я би розрадив його сонячними зайчиками
До пори в скриню мою схованими,
Якби в місті цьому
Не було так порожньо….
І жодного перехожого…
Жодного…
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію