ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
КАСТИНГ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КАСТИНГ
Я спізнювалася. На годину… Воно ніби-то і не набагато, але таки так.
Збиралася прийти вчасно, але як завжди, в останню мить щось збивало. То виснажена готуванням смаколиків для свого коханого, бо він полюбляє різноманіття, а це все сили і час. То апатією, яку на мене навіювали переживання на роботі. Переживання накопичувалися… і критична маса досягла апогею… Я почала вицвітати тут, хоча вкладала частинку себе у кожний день, працюючи на благо компанії.
Щодня я думала про те, що у моєму житті щось не так. Не вистачає драйву. Періодично створювала драйв, заводячи розмову з випадковими людьми. Ось у магазині АТБ мене уже знає весь персонал, бо я можу підказати, як смачно приготувати булгур, який смачний геролакт чи авокадо. Шаблон розривався, але не до кінця, і дещо у цьому шаблоні було константами, як хамство деяких співробітників, показні лестощі, рівень заробітної плати, дурні рішення керівництва. Мене тут давно «злила», у плані зливати, а не злити, моя колишня подруга. Це була зрада, яку я не могла довго пробачити.
Я розривала сірість буднів поетичними рядками, навіть написала іронічно-сатиричний, але й психологічний роман. Я горнулася до людей цікавих, живих душею.
Виступи на сцені ставали справжнім святом для мене. Але коли інформацію про кастинг було отримано, переступила невеликі вагання і пішла.
Ми стрілися у коридорі. Він, чоловік, не обділений харизмою, стояв боком до мене і обличчям до співрозмовниці. Вперше я побачила його не пам’ятаю де, але мені здалося, ніби він мені знайомий з минулих життів. Я пройшла повз співрозмовників, і якась тягуча пелена, заряджена енергетикою цієї людини окутала мене. Двері було замкнено. Йшов відкритий іспит. Це коли повна зала глядачів, крім журі, і конкурсант має виступити перед усією аудиторією.
Переді мною стояла жіночка у чорній кофтині і джинсах років сорока.
- Ви теж на кастинг? – спитала я.
- Так, - промовила жіночка.
- А минулої неділі ви були? Цікаво, що тут і як.
- Так, була, але не виступила, охочих претендентів у залі багато. А ви теж пробувати себе?
Я не впевнена була у тому, що я готова. Тому відповіла, що прийшла на розвідку.
Хід до зали відчинився. Дівчина на дверях спитала, чи я виступити, чи глядачем побути.
Я сплатила гроші за вхід і пішла шукати вільне місце.
Мені поталанило таки влаштуватися скраю, сусідка по кріслу прибрала свою куртку, а загалом у залі місць вільних майже не було.
На сцені стояв черговий учасник відбору.
Я сиділа і розуміла, що мені не цікаво. Добре, подивимося, що тут і як, заспокоювала себе. Але внутрішній діалог говорив – «ти зможеш краще. Іди, а то заснеш отут».
Я підійшла до дівчини на дверях і спитала, чи можу записатися і стати учасником відбору. Виявилося, записуватися нема потреби, режисер сам у перервах за руками, які піднімають претенденти, обирає учасників.
Поторгуватися було за що. Я звільнилася з роботи, яка стала мене перетворювати на універсального солдата і тому гроші для мене тепер мали цінність більшу, адже період зміни треба вистояти достойно. І хоча сума, яку я сплатила на вході, була невелика, але моє внутрішнє «я» горлало – «Ти можеш краще! Іди!»
Я почала думати над репертуаром. Треба було показати себе у різноманітних амплуа – розповісти вірш, анекдот (з цим у мене не завжди добре складалося, бо зазвичай найсмішніші я забувала на наступний день), проспівати пісню, розповісти історію і станцювати.
Я сиділа і згадувала рядки улюбленого вірша, вірша, з якого у мене розпочалися власні вірші, потім проза. Я думала про анекдот. З матюками не хотілося, хоча і не заборонялося. Я налаштовувалася, потираючи шию, руки, коліна, знизуючи плечима, дихаючи… я налаштовувалася і розуміла, що головне – побороти зрадницький тремор, звести його нанівець.
Про наміри мої вийти на сцену почула справа дівчина з чорним довгим волоссям. Вона підбадьорюючи кивнула, посміхнулася. Порадила подихати, затримуючи вдих. Учасники виходили один за одним, я втомилася чекати, тому вибігла на сцену у момент, коли виступ попередника закінчився.
Я поглянула на залу згори. Повна зала. І я на сцені. Без підготовки. Просто пішла, бо сидіти там, просто сидіти і не зробити цього не могла.
Я глянула йому у душу. Я глянула на нього згори. Чи мала право я була дивитися на нього так?
Але це було не про те, що погляд згори, то є зверхність… тут було про сміливість і рішучість.
Я назвала своє ім’я і прізвище, вік. Зала принишкла. З цікавістю дивилися на мене сотні пар очей, бо я не виглядала як типовий учасник цього дійства.
Я вголос назвала авторку в назву вірша, мого улюбленого і доленосного тексту, і почала читати, дивлячись режисерові у вічі:
«Коли буду я навіть сивою,
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось – може й ніякою»
Він вслухався у кожну ноту мого голосу.
Він дивися і розумів, я прийшла сюди, аби озвучити йому, що я є, що я тут, і мені байдуже, скільки мені за паспортом. Я – Є.
Він диригував рукою, підказуючи мені темпоритм, але я знала, що не схиблю.
- Добре, анекдот!
Я швидко змінила ліричну героїню на кумедних анекдотичних дівчат. Зіграла. Зала засміялася. Оплески мене підбадьорили.
Попереду була історія. Я розпочала. Один з членів журі, в вочевидь, звернув увагу, що я набираю обертів. Тому спинив мене питанням: «Ця історія про душу?»
Я схибила, бо пропустила ввідний інструктаж, і не знала тематики.
- Коли в останнє плакали? - рятуючи мене від лап суворого колеги спитав режисер.
- Коли дізналася, що мою розповідь про найдорожчу мені людину, першу мою подругу, мою бабусю, буде опубліковано у книзі, яка незабаром з’явиться на полицях книгарень.
- Ви – письменник? – режисер дивився так само відкрито і зацікавлено, і я стояла перед ним ніби гола, але не соромилася ні на йоту.
- Я намагаюся ним бути – скромно відповіла я. – Я бухгалтер, це мій основний заробіток.
- Співайте, – дозволив він, і схвально кивнув.
Яка пісня розкриє голос і душу? Звісно, народна пісня, у якій поєдналися традиції поколінь, сила роду, пісня мого дитинства, яка мене розчулює і наснажує. І я завела щедрівку.
З голосом усе було зрозуміло. Я виводила перший куплет, як режисер вирішив влаштувати мені ще один незвичайний тест – пісня, під яку я танцювала була еротична і драйвова водночас, мені заважала довжина спідниці, але я не соромилася, тут було одне – або імпровізую і виграю, або – приходьте ще.
Спинився трек. Я стояла на сцені. Його обличчя сяяло добротою і світлом:
«Цікава і розкішна ти баба. Знаєш, що хочеш, ідеш і робиш. Без комплексів. Не соромишся свого віку. До зустрічі 26-го!»
Я зробила кніксен і легкою ходою пробіглася зі сцени. Коли проходила повз, дивилася в очі, а режисер тихо, ніби ми були наодинці, спитав: «Ти отримала задоволення від виступу?»
Я усміхнулася і кивнула, що означало «так», хоча розуміла, що це далеко не все те, що я можу транслювати і показати. Сюрпризи ще попереду. Він мене вибрав недарма.
Збиралася прийти вчасно, але як завжди, в останню мить щось збивало. То виснажена готуванням смаколиків для свого коханого, бо він полюбляє різноманіття, а це все сили і час. То апатією, яку на мене навіювали переживання на роботі. Переживання накопичувалися… і критична маса досягла апогею… Я почала вицвітати тут, хоча вкладала частинку себе у кожний день, працюючи на благо компанії.
Щодня я думала про те, що у моєму житті щось не так. Не вистачає драйву. Періодично створювала драйв, заводячи розмову з випадковими людьми. Ось у магазині АТБ мене уже знає весь персонал, бо я можу підказати, як смачно приготувати булгур, який смачний геролакт чи авокадо. Шаблон розривався, але не до кінця, і дещо у цьому шаблоні було константами, як хамство деяких співробітників, показні лестощі, рівень заробітної плати, дурні рішення керівництва. Мене тут давно «злила», у плані зливати, а не злити, моя колишня подруга. Це була зрада, яку я не могла довго пробачити.
Я розривала сірість буднів поетичними рядками, навіть написала іронічно-сатиричний, але й психологічний роман. Я горнулася до людей цікавих, живих душею.
Виступи на сцені ставали справжнім святом для мене. Але коли інформацію про кастинг було отримано, переступила невеликі вагання і пішла.
Ми стрілися у коридорі. Він, чоловік, не обділений харизмою, стояв боком до мене і обличчям до співрозмовниці. Вперше я побачила його не пам’ятаю де, але мені здалося, ніби він мені знайомий з минулих життів. Я пройшла повз співрозмовників, і якась тягуча пелена, заряджена енергетикою цієї людини окутала мене. Двері було замкнено. Йшов відкритий іспит. Це коли повна зала глядачів, крім журі, і конкурсант має виступити перед усією аудиторією.
Переді мною стояла жіночка у чорній кофтині і джинсах років сорока.
- Ви теж на кастинг? – спитала я.
- Так, - промовила жіночка.
- А минулої неділі ви були? Цікаво, що тут і як.
- Так, була, але не виступила, охочих претендентів у залі багато. А ви теж пробувати себе?
Я не впевнена була у тому, що я готова. Тому відповіла, що прийшла на розвідку.
Хід до зали відчинився. Дівчина на дверях спитала, чи я виступити, чи глядачем побути.
Я сплатила гроші за вхід і пішла шукати вільне місце.
Мені поталанило таки влаштуватися скраю, сусідка по кріслу прибрала свою куртку, а загалом у залі місць вільних майже не було.
На сцені стояв черговий учасник відбору.
Я сиділа і розуміла, що мені не цікаво. Добре, подивимося, що тут і як, заспокоювала себе. Але внутрішній діалог говорив – «ти зможеш краще. Іди, а то заснеш отут».
Я підійшла до дівчини на дверях і спитала, чи можу записатися і стати учасником відбору. Виявилося, записуватися нема потреби, режисер сам у перервах за руками, які піднімають претенденти, обирає учасників.
Поторгуватися було за що. Я звільнилася з роботи, яка стала мене перетворювати на універсального солдата і тому гроші для мене тепер мали цінність більшу, адже період зміни треба вистояти достойно. І хоча сума, яку я сплатила на вході, була невелика, але моє внутрішнє «я» горлало – «Ти можеш краще! Іди!»
Я почала думати над репертуаром. Треба було показати себе у різноманітних амплуа – розповісти вірш, анекдот (з цим у мене не завжди добре складалося, бо зазвичай найсмішніші я забувала на наступний день), проспівати пісню, розповісти історію і станцювати.
Я сиділа і згадувала рядки улюбленого вірша, вірша, з якого у мене розпочалися власні вірші, потім проза. Я думала про анекдот. З матюками не хотілося, хоча і не заборонялося. Я налаштовувалася, потираючи шию, руки, коліна, знизуючи плечима, дихаючи… я налаштовувалася і розуміла, що головне – побороти зрадницький тремор, звести його нанівець.
Про наміри мої вийти на сцену почула справа дівчина з чорним довгим волоссям. Вона підбадьорюючи кивнула, посміхнулася. Порадила подихати, затримуючи вдих. Учасники виходили один за одним, я втомилася чекати, тому вибігла на сцену у момент, коли виступ попередника закінчився.
Я поглянула на залу згори. Повна зала. І я на сцені. Без підготовки. Просто пішла, бо сидіти там, просто сидіти і не зробити цього не могла.
Я глянула йому у душу. Я глянула на нього згори. Чи мала право я була дивитися на нього так?
Але це було не про те, що погляд згори, то є зверхність… тут було про сміливість і рішучість.
Я назвала своє ім’я і прізвище, вік. Зала принишкла. З цікавістю дивилися на мене сотні пар очей, бо я не виглядала як типовий учасник цього дійства.
Я вголос назвала авторку в назву вірша, мого улюбленого і доленосного тексту, і почала читати, дивлячись режисерові у вічі:
«Коли буду я навіть сивою,
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось – може й ніякою»
Він вслухався у кожну ноту мого голосу.
Він дивися і розумів, я прийшла сюди, аби озвучити йому, що я є, що я тут, і мені байдуже, скільки мені за паспортом. Я – Є.
Він диригував рукою, підказуючи мені темпоритм, але я знала, що не схиблю.
- Добре, анекдот!
Я швидко змінила ліричну героїню на кумедних анекдотичних дівчат. Зіграла. Зала засміялася. Оплески мене підбадьорили.
Попереду була історія. Я розпочала. Один з членів журі, в вочевидь, звернув увагу, що я набираю обертів. Тому спинив мене питанням: «Ця історія про душу?»
Я схибила, бо пропустила ввідний інструктаж, і не знала тематики.
- Коли в останнє плакали? - рятуючи мене від лап суворого колеги спитав режисер.
- Коли дізналася, що мою розповідь про найдорожчу мені людину, першу мою подругу, мою бабусю, буде опубліковано у книзі, яка незабаром з’явиться на полицях книгарень.
- Ви – письменник? – режисер дивився так само відкрито і зацікавлено, і я стояла перед ним ніби гола, але не соромилася ні на йоту.
- Я намагаюся ним бути – скромно відповіла я. – Я бухгалтер, це мій основний заробіток.
- Співайте, – дозволив він, і схвально кивнув.
Яка пісня розкриє голос і душу? Звісно, народна пісня, у якій поєдналися традиції поколінь, сила роду, пісня мого дитинства, яка мене розчулює і наснажує. І я завела щедрівку.
З голосом усе було зрозуміло. Я виводила перший куплет, як режисер вирішив влаштувати мені ще один незвичайний тест – пісня, під яку я танцювала була еротична і драйвова водночас, мені заважала довжина спідниці, але я не соромилася, тут було одне – або імпровізую і виграю, або – приходьте ще.
Спинився трек. Я стояла на сцені. Його обличчя сяяло добротою і світлом:
«Цікава і розкішна ти баба. Знаєш, що хочеш, ідеш і робиш. Без комплексів. Не соромишся свого віку. До зустрічі 26-го!»
Я зробила кніксен і легкою ходою пробіглася зі сцени. Коли проходила повз, дивилася в очі, а режисер тихо, ніби ми були наодинці, спитав: «Ти отримала задоволення від виступу?»
Я усміхнулася і кивнула, що означало «так», хоча розуміла, що це далеко не все те, що я можу транслювати і показати. Сюрпризи ще попереду. Він мене вибрав недарма.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію