ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.05.21 19:44
Каже внук: - Прийшов кінець роздраю,
Керівник держави - вищий клас!
Гетьман цей країну об'єднає,
Ощасливить кожного із нас...

Кличе дід онука до порога
І у лоба гепає перстом:
- Будеш ти гигикати недовго,

Світлана Майя Залізняк
2019.05.21 14:59
Як же ми?.." - нашіптує художник.
Приблукав укотре, обійма.
Музонька ошлюблена, тривожна.
Близнюки лепечуть: "...моні... ма..."...

Повагався, розстелив єдваби,
кликав за тополі, став, дуби.
Знову стан русальний зрадця вабив.

Іван Потьомкін
2019.05.21 14:19
Якби Ісус не зупинив Павла
Винищувать усіх його ревнителів у Сірії,
Не знать, чи церква загалом була,
Чи варвари в Христа повірили б.

Марія Дем'янюк
2019.05.21 13:03
Люблю тебе усіма барвами багряних кольорів:
палітрою ніжно-рожевою,
пурпуровими хвилями червоних морів,
відтінками клена порою листопадневою.

Люблю тебе глибокою синявою:
пірнаю у небо, біжу волошковими долинами,
в обіймах твоїх розтікаюся блакит

Олександр Сушко
2019.05.21 12:13
Знаю, гарно у тебе між цицями,
Бо вродливиця ще молода.
Та не кліпай на мене очицями,
На книженцію грошей не дам.

Взяв за жінку освічену бестію,
Норовисту,- не тиху вівцю.
- Хочеш видати мудру поезію?

Любов Бенедишин
2019.05.21 12:09
Знов зустрілись на межі доречності.
(Час портали спрощує і звужує).
Примха долі. Чудеса у решеті…
Ти – мій сон. А я – твоя ілюзія.

21.05.2019

Ніна Виноградська
2019.05.21 08:09
Бузковий час, травнева заметіль,
Серед смарагду – золоті кульбаби.
Гуде святково від нектару джміль,
А від весни повсюди зваби, зваби.

Уже не спить пухнаста сон-трава,
Конвалія видзвонює в дзвіночки.
Під сонценебом отакі дива,

Ігор Деркач
2019.05.21 07:24
Уперте серце не зворушу,
а доля милує мене...
У неї небо ще ясне,
а я уже чекаю стужу.

Якщо недоля омине,
то завоюю юну душу,
зігрію кам'яне.

Серго Сокольник
2019.05.21 01:10
Як у серце вповзає печаль,
І сльоза застигає в очах-
Повернутися хоч би на час
У реальність минулого чар!..
Переглянеш ти фотоальбом,
Від якого так віє теплом,
Ніби мама цілує чоло,
І повернеться, що відійшло...

Віктор Кучерук
2019.05.21 00:02
Може щастя побачу,
Може стріну біду,
Як не буду ледачим
І до тебе піду.
Ти така балакуча
Й так співаєш увись,
Що і я неминуче
Заспіваю колись

Віктор Кучерук
2019.05.20 23:50
Ясніє сонце між повік хмарин
Чи жевріє, як жар у теплому горнилі, –
Залежить і від нагромадження годин,
І від чуттів невсипних у душі та тілі.
Напрочуд ясно нині в небесах,
І світла радість переповнює людину, –
Кохання ніжність і жіночності краса

Олексій Кацай
2019.05.20 18:24
зіграємо у зоряний бейсбол?
хай я сьогодні буду на подачі
на орбітальній base тримаю ball
для беттера який у цьому матчі
стискає замість битки зореліт
і гатить так по цій малій планеті
що та черкається в мільярди біт
всіма комп’ютерами а поети

Любов Бенедишин
2019.05.20 16:36
Є, здоровий. Не мрієш про іншу.
От і добре. Все решта стерплю…
Не сумуєш? І я серце втішу.
Розлюбив? Так і я не люблю.

Просто, щоб не боятися злету
В цьому світі безодень і меж,
Маю вірити – дихаєш десь ти.

Іван Потьомкін
2019.05.20 16:32
Літа не перефарбуєш, як волосся.
Мов шило у мішку, то тут, то там
Защемить серце, перехопить подих,
Дедалі важче перейти на біг,
Раз по раз спиняєшся,
Як підіймаєшся на поверх...
То що ж? Лиш нарікати на літа,
Що не підвладні жодній фарбі?

Олександр Сушко
2019.05.20 14:48
Перший крок у вічність, зиму, тишу...
Перший видих в сум і самоту.
Я сьогодні трішечки вже інший,
Менше світла, більше сірих дум.

З юності ступив у сиву старість,
Коси, наче біле молоко...
Над минулим пройденим печалюсь,

Володимир Бойко
2019.05.19 18:07
Молоти язиком отак не кожен втрапить,
Оскаженіло, аж до хрипоти.
«Безбашенний» совок, ядрьоний «русскій лапоть»,
Лише в Донбасі міг таким зрости.

В паРаші б виступав – в сортірі б замочили,
Якби патякав що наперекір.
А тут – гуляй, Васьок, валуй,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 КАСТИНГ
Я спізнювалася. На годину… Воно ніби-то і не набагато, але таки так.
Збиралася прийти вчасно, але як завжди, в останню мить щось збивало. То виснажена готуванням смаколиків для свого коханого, бо він полюбляє різноманіття, а це все сили і час. То апатією, яку на мене навіювали переживання на роботі. Переживання накопичувалися… і критична маса досягла апогею… Я почала вицвітати тут, хоча вкладала частинку себе у кожний день, працюючи на благо компанії.
Щодня я думала про те, що у моєму житті щось не так. Не вистачає драйву. Періодично створювала драйв, заводячи розмову з випадковими людьми. Ось у магазині АТБ мене уже знає весь персонал, бо я можу підказати, як смачно приготувати булгур, який смачний геролакт чи авокадо. Шаблон розривався, але не до кінця, і дещо у цьому шаблоні було константами, як хамство деяких співробітників, показні лестощі, рівень заробітної плати, дурні рішення керівництва. Мене тут давно «злила», у плані зливати, а не злити, моя колишня подруга. Це була зрада, яку я не могла довго пробачити.
Я розривала сірість буднів поетичними рядками, навіть написала іронічно-сатиричний, але й психологічний роман. Я горнулася до людей цікавих, живих душею.
Виступи на сцені ставали справжнім святом для мене. Але коли інформацію про кастинг було отримано, переступила невеликі вагання і пішла.
Ми стрілися у коридорі. Він, чоловік, не обділений харизмою, стояв боком до мене і обличчям до співрозмовниці. Вперше я побачила його не пам’ятаю де, але мені здалося, ніби він мені знайомий з минулих життів. Я пройшла повз співрозмовників, і якась тягуча пелена, заряджена енергетикою цієї людини окутала мене. Двері було замкнено. Йшов відкритий іспит. Це коли повна зала глядачів, крім журі, і конкурсант має виступити перед усією аудиторією.
Переді мною стояла жіночка у чорній кофтині і джинсах років сорока.
- Ви теж на кастинг? – спитала я.
- Так, - промовила жіночка.
- А минулої неділі ви були? Цікаво, що тут і як.
- Так, була, але не виступила, охочих претендентів у залі багато. А ви теж пробувати себе?
Я не впевнена була у тому, що я готова. Тому відповіла, що прийшла на розвідку.
Хід до зали відчинився. Дівчина на дверях спитала, чи я виступити, чи глядачем побути.
Я сплатила гроші за вхід і пішла шукати вільне місце.
Мені поталанило таки влаштуватися скраю, сусідка по кріслу прибрала свою куртку, а загалом у залі місць вільних майже не було.
На сцені стояв черговий учасник відбору.
Я сиділа і розуміла, що мені не цікаво. Добре, подивимося, що тут і як, заспокоювала себе. Але внутрішній діалог говорив – «ти зможеш краще. Іди, а то заснеш отут».
Я підійшла до дівчини на дверях і спитала, чи можу записатися і стати учасником відбору. Виявилося, записуватися нема потреби, режисер сам у перервах за руками, які піднімають претенденти, обирає учасників.
Поторгуватися було за що. Я звільнилася з роботи, яка стала мене перетворювати на універсального солдата і тому гроші для мене тепер мали цінність більшу, адже період зміни треба вистояти достойно. І хоча сума, яку я сплатила на вході, була невелика, але моє внутрішнє «я» горлало – «Ти можеш краще! Іди!»
Я почала думати над репертуаром. Треба було показати себе у різноманітних амплуа – розповісти вірш, анекдот (з цим у мене не завжди добре складалося, бо зазвичай найсмішніші я забувала на наступний день), проспівати пісню, розповісти історію і станцювати.
Я сиділа і згадувала рядки улюбленого вірша, вірша, з якого у мене розпочалися власні вірші, потім проза. Я думала про анекдот. З матюками не хотілося, хоча і не заборонялося. Я налаштовувалася, потираючи шию, руки, коліна, знизуючи плечима, дихаючи… я налаштовувалася і розуміла, що головне – побороти зрадницький тремор, звести його нанівець.
Про наміри мої вийти на сцену почула справа дівчина з чорним довгим волоссям. Вона підбадьорюючи кивнула, посміхнулася. Порадила подихати, затримуючи вдих. Учасники виходили один за одним, я втомилася чекати, тому вибігла на сцену у момент, коли виступ попередника закінчився.
Я поглянула на залу згори. Повна зала. І я на сцені. Без підготовки. Просто пішла, бо сидіти там, просто сидіти і не зробити цього не могла.
Я глянула йому у душу. Я глянула на нього згори. Чи мала право я була дивитися на нього так?
Але це було не про те, що погляд згори, то є зверхність… тут було про сміливість і рішучість.
Я назвала своє ім’я і прізвище, вік. Зала принишкла. З цікавістю дивилися на мене сотні пар очей, бо я не виглядала як типовий учасник цього дійства.
Я вголос назвала авторку в назву вірша, мого улюбленого і доленосного тексту, і почала читати, дивлячись режисерові у вічі:
«Коли буду я навіть сивою,
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось – може й ніякою»
Він вслухався у кожну ноту мого голосу.
Він дивися і розумів, я прийшла сюди, аби озвучити йому, що я є, що я тут, і мені байдуже, скільки мені за паспортом. Я – Є.
Він диригував рукою, підказуючи мені темпоритм, але я знала, що не схиблю.
- Добре, анекдот!
Я швидко змінила ліричну героїню на кумедних анекдотичних дівчат. Зіграла. Зала засміялася. Оплески мене підбадьорили.
Попереду була історія. Я розпочала. Один з членів журі, в вочевидь, звернув увагу, що я набираю обертів. Тому спинив мене питанням: «Ця історія про душу?»
Я схибила, бо пропустила ввідний інструктаж, і не знала тематики.
- Коли в останнє плакали? - рятуючи мене від лап суворого колеги спитав режисер.
- Коли дізналася, що мою розповідь про найдорожчу мені людину, першу мою подругу, мою бабусю, буде опубліковано у книзі, яка незабаром з’явиться на полицях книгарень.
- Ви – письменник? – режисер дивився так само відкрито і зацікавлено, і я стояла перед ним ніби гола, але не соромилася ні на йоту.
- Я намагаюся ним бути – скромно відповіла я. – Я бухгалтер, це мій основний заробіток.
- Співайте, – дозволив він, і схвально кивнув.
Яка пісня розкриє голос і душу? Звісно, народна пісня, у якій поєдналися традиції поколінь, сила роду, пісня мого дитинства, яка мене розчулює і наснажує. І я завела щедрівку.
З голосом усе було зрозуміло. Я виводила перший куплет, як режисер вирішив влаштувати мені ще один незвичайний тест – пісня, під яку я танцювала була еротична і драйвова водночас, мені заважала довжина спідниці, але я не соромилася, тут було одне – або імпровізую і виграю, або – приходьте ще.
Спинився трек. Я стояла на сцені. Його обличчя сяяло добротою і світлом:
«Цікава і розкішна ти баба. Знаєш, що хочеш, ідеш і робиш. Без комплексів. Не соромишся свого віку. До зустрічі 26-го!»
Я зробила кніксен і легкою ходою пробіглася зі сцени. Коли проходила повз, дивилася в очі, а режисер тихо, ніби ми були наодинці, спитав: «Ти отримала задоволення від виступу?»
Я усміхнулася і кивнула, що означало «так», хоча розуміла, що це далеко не все те, що я можу транслювати і показати. Сюрпризи ще попереду. Він мене вибрав недарма.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-02-19 21:56:11
Переглядів сторінки твору 198
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.906 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.730 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.831
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.04.09 23:16
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2019-02-19 22:53:59 ]
Успіху героїні ;)
жваво читається!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-02-20 07:49:20 ]
Динамічно так, бадьоро.
Перечепився об "ніби-то", десь далі довелося двічі перечитати речення, бо через брак коми субпідряне речення втрачало цю властивість (між "солдата" з "і"). Потім якесь "вправі" (я почав з'ясовувати, що це за вправа. Виявилося, що калька з російської мови).
Далі було "співайте" (там зайва кома, і краще було би використати дієприслівниковий зворот - у такому випадку вона не була би зайвою). Зайва кома після "народна"...
Втомилася ти, певно". І читач - теж.
Динамічність сюжету. Адреналінове таке його відчуття. Втомило дещо інше. А динамічність захопила.

Минулого разу я тобі радив використовувати звичайний редактор текстів. Він може бути сирим як програмний продукт, але все одно він не зайвий.
Або спочатку видай книжку. Коректор виправить. Подаруєш одну мені. Я з вдячністю прийму цей дар.
І отримаю справжню читацьку насолоду. Поки що це був процес :)
Дочитаю потім.
Дякую,
Ю. С.

P. S. Дочитав. Залишалося трішки.
Фрося Бурлакова пригадалася.
Після "наодинці" повинна бути кома.
Якщо "не дарма" написано окремо, то це приводить до певних умовиводів.
Фрося Бурлакова пригадалася - і забулася.
Цікавий твір.
Вмієш.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-20 23:50:20 ]
твій коментар - найвища похвала, правки внесла, видам книжку - один примірник точно твій!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-02-21 20:43:30 ]
Можна було би і раніше.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-20 23:50:43 ]
вдячна за оцінку!)