ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Цимбалюк Калиновий (1954) /
Проза
Казка про Нитку
Казка про Нитку
Різнокольорові нитки жили в звичайній скриньці. Коли у неї було особливий настрій, вона діставала їх, вишивала з цього різнобарв'я тільки їй відомі образи. Картини на полотні були різних тонів: сонячні і теплі, як літній день, кольору неба чи моря. Бувало, хвилювалася, поспішала, колола голкою пальці, завмирала від болю, колір не вибирала, не картини виходили, скоріше, символи. Іншим разом, сплітаючи їх воєдино, творила казкові сюжети.Одна з безлічі ниток була для її рідною, дорогою її серцю. Торкалася її, перевіряючи, чи тут, чи є вона? Заповітною Нитка була, лежала в скриньці довгі роки. Особливе призначення мала: дві долі пов'язувала ... Вона дивилася на неї, посміхаючись, згадуючи щось радісне. Іноді руки пробували нитку на міцність, чи не зотліла від часу ... заспокоювалась: нічого не змінювалося. Йшов час. Стала Нитка розуміти: одухотворена вона душею жіночою. Простягалася до серця її обранця, й тією що з'єднує стала. Рівною була в хвилини блаженства, впевненою в собі ... Потім раптом натягувалася до межі, до неможливості щоб витримати напругу між ними, але ... не обривалася. Не могла покинути цих двох в помилках, ревнощів, дурості, ... або тузі одне за одним. Тоді ставала Нитка проводом їх зустрічної енергії. Коли обидва втрачали самовладання, нитка не втрачала розум. Руки чи то жіночі, чи то чоловічі намагалися розірвати її в пориві гніву, тоді заплутувалася Нитка в клубок нерозуміння, але все ж ... витримувала. Наступали хвилини затишшя, вона слабшала. Здавалося: пропала в ній потреба ... Просто лежала в куточку, усіма неначе забута. Даремно. Про неї пам'ятали. Сьогодні руки були сумними, втомленими. Дбайливо зняли кришку:
- Ти Нитка моєї пам'яті, - почула тихий жіночий голос, - чому ти не рвешся?
- Не можна мені рватися ... пропадете обидва, в забутті втратите один одного ... без мене. Та й як в лабіринті помилок вас обох кинути? Тим часом, ви не просите мене рватися ... Знаєте: я у вас є. А сама рішень не приймаю.
- Нитка, тобі боляче буває? - голос її став ще тихіше.
- Буває, - зітхнувши, зізналася, - коли тріщини ваші зашиваю або клапті ... Ви ж невгамовні, душу іноді рвете один одному ... Ваш біль відчуваю. Ви ж люди живі, вам болючіше, а я що? Нитка всього лише. Моє призначення - з'єднувати ... Як бачиш, служу вам вірою і правдою. Кінця не бачу службі своєї ...
Її теплі руки погладили втомлену Нитку, уста прошепотіли:
- Чи не рвись, життя немає без нього, ти ж знаєш ...
- Знаю, терпляча я. Він теж з того кінця це твердить, немає життя і йому без тебе. Один одному би сказати, так ні ж, нитці скаржаться, - вона знову зітхнула. - Чи не обірву, але зникнути можу, коли віддасте мене забуттю. Звикла я до вас за ці роки ...
Нічого не відповіла вона Нитці, але шкатулку переставила на столик блмжче до себе. Просту істину зрозуміла в сповіді цієї короткій: не рветься єднальна Нитка між людьми, милосердна ... Зникає мовчки, непомітно, коли стає їм не потрібною.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про Нитку
Казка про Нитку
Різнокольорові нитки жили в звичайній скриньці. Коли у неї було особливий настрій, вона діставала їх, вишивала з цього різнобарв'я тільки їй відомі образи. Картини на полотні були різних тонів: сонячні і теплі, як літній день, кольору неба чи моря. Бувало, хвилювалася, поспішала, колола голкою пальці, завмирала від болю, колір не вибирала, не картини виходили, скоріше, символи. Іншим разом, сплітаючи їх воєдино, творила казкові сюжети.Одна з безлічі ниток була для її рідною, дорогою її серцю. Торкалася її, перевіряючи, чи тут, чи є вона? Заповітною Нитка була, лежала в скриньці довгі роки. Особливе призначення мала: дві долі пов'язувала ... Вона дивилася на неї, посміхаючись, згадуючи щось радісне. Іноді руки пробували нитку на міцність, чи не зотліла від часу ... заспокоювалась: нічого не змінювалося. Йшов час. Стала Нитка розуміти: одухотворена вона душею жіночою. Простягалася до серця її обранця, й тією що з'єднує стала. Рівною була в хвилини блаженства, впевненою в собі ... Потім раптом натягувалася до межі, до неможливості щоб витримати напругу між ними, але ... не обривалася. Не могла покинути цих двох в помилках, ревнощів, дурості, ... або тузі одне за одним. Тоді ставала Нитка проводом їх зустрічної енергії. Коли обидва втрачали самовладання, нитка не втрачала розум. Руки чи то жіночі, чи то чоловічі намагалися розірвати її в пориві гніву, тоді заплутувалася Нитка в клубок нерозуміння, але все ж ... витримувала. Наступали хвилини затишшя, вона слабшала. Здавалося: пропала в ній потреба ... Просто лежала в куточку, усіма неначе забута. Даремно. Про неї пам'ятали. Сьогодні руки були сумними, втомленими. Дбайливо зняли кришку:
- Ти Нитка моєї пам'яті, - почула тихий жіночий голос, - чому ти не рвешся?
- Не можна мені рватися ... пропадете обидва, в забутті втратите один одного ... без мене. Та й як в лабіринті помилок вас обох кинути? Тим часом, ви не просите мене рватися ... Знаєте: я у вас є. А сама рішень не приймаю.
- Нитка, тобі боляче буває? - голос її став ще тихіше.
- Буває, - зітхнувши, зізналася, - коли тріщини ваші зашиваю або клапті ... Ви ж невгамовні, душу іноді рвете один одному ... Ваш біль відчуваю. Ви ж люди живі, вам болючіше, а я що? Нитка всього лише. Моє призначення - з'єднувати ... Як бачиш, служу вам вірою і правдою. Кінця не бачу службі своєї ...
Її теплі руки погладили втомлену Нитку, уста прошепотіли:
- Чи не рвись, життя немає без нього, ти ж знаєш ...
- Знаю, терпляча я. Він теж з того кінця це твердить, немає життя і йому без тебе. Один одному би сказати, так ні ж, нитці скаржаться, - вона знову зітхнула. - Чи не обірву, але зникнути можу, коли віддасте мене забуттю. Звикла я до вас за ці роки ...
Нічого не відповіла вона Нитці, але шкатулку переставила на столик блмжче до себе. Просту істину зрозуміла в сповіді цієї короткій: не рветься єднальна Нитка між людьми, милосердна ... Зникає мовчки, непомітно, коли стає їм не потрібною.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію