ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сашко Лютий /
Проза
Дід
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дід
Дід Василь помирав довго. Вже минула зима, березень нагадав про себе новими дірками у стрісі, а дід все лишався на цьому світі.
Телевізор. Єдина річ, яка його тут тримала. Василь звик до новин, не пропускав жодної події у світі, цікавився спортивними змаганнями і курсом валют. Телевізор став його розрадою, вікном назовні і найкращим другом.
Катерина померла у 2010-му. Василь рік доглядав її, готував нехитру їжу, привозив з району лікарів, читав уголос старі книжки. Лікарі виписували знеболююче, забирали за послуги пляшку і їхали назад. В якийсь момент знеболююче перестало допомагати.
Коли дід сам захворів - то просив у Бога одного: швидкої смерті. Смерть гралася з ним сім місяців.
У хаті два дивани: один у сінях, інший у кімнаті. Перший стоїть біля печі: тут Василь лежить усю зиму.
В ногах стоїть мішок із вугіллям, дрова рівненько складені під стіною, невеликий стіл поряд - до всього можна дотягнутися, не витрачаючи багато сил. Погано тільки, що у сінях слабша лампочка, тому читати можна лише вдень, і те в погожий.
Перевдягати діда нікому, добре, хоч їсти приносять. Василь відчуває вдячність, але ніколи не дякує, тільки мовчить і злиться, коли довго не приходять. Приходить лише племінниця, братова донька.
Виносить з-під ліжка дідове відро, щоразу кричить:
- коли ви вже, діду, вмрете, шоб я оцього всього не бачила?!
Дід відвертається до стіни.
Коли сніг починає танути - у хаті стає чути крапання: десь у кутку протікає дах. Хата вже давно почала просідати, коли виноситимуть труну, думає дід, будуть згинатися і битися головою об одвірок. Ця думка веселить діда.
Якось Василь знайшов у городі монету. Витерту і нерівну, але можна було розгледіти зображення вершника. Став тримати її під подушкою, щоб не загубилася. Та й, може, на добрий сон буде. Коли винесуть - хтось обов'язково собі забере. Хай йому принесе вдачу.
Дідові все менше хочеться прокидатися, повертатися у темну хату, але треба дізнатися останні новини, тому Василь розплющує очі і тягнеться до телевізора. Під монотонний голос ведучого і крапання води вчергове засинає.
А сни все довші і дивніші, все більше в них кольорів і людей, так багато людей, що дід перестає їх упізнавати.
Ось Дмитро - брат, на якого завжди рівнявся, ось дружина його - Олена, а за ними якісь сиві чоловіки, жінки у чорних хустках, маленькі діти у сорочках до п'ят. Багато дітей.
Дідові здається, що він їх усіх десь бачив, але не може згадати де. Всі вони мовчки дивляться на нього, і дідові від їхньої присутності стає затишно і спокійно.
- Катерино, каже дід Василь, і ти тут. Наче й молодша, і гарніша, чим була. Дід сміється і обіймає дружину.
Коли його виносять - племінник ударяється головою об одвірок, матюкається і квапить інших.
Нашвидкоруч лаштують стіл, приносять горілку і закуску, не роздягаючись випивають за упокій і розходяться, навіть не прибравши за собою.
А хата вже два роки стоїть. Ще більш вгрузла у землю, похилилася і обсипалася. У кімнаті стоять столи із пляшками і згаслою свічкою, висить дідова сорочка, у сінях на дивані - відбиток дідового тіла, дзеркало завішене, мішок із вугіллям наполовину повний, а під подушкою - дідова монета
Телевізор. Єдина річ, яка його тут тримала. Василь звик до новин, не пропускав жодної події у світі, цікавився спортивними змаганнями і курсом валют. Телевізор став його розрадою, вікном назовні і найкращим другом.
Катерина померла у 2010-му. Василь рік доглядав її, готував нехитру їжу, привозив з району лікарів, читав уголос старі книжки. Лікарі виписували знеболююче, забирали за послуги пляшку і їхали назад. В якийсь момент знеболююче перестало допомагати.
Коли дід сам захворів - то просив у Бога одного: швидкої смерті. Смерть гралася з ним сім місяців.
У хаті два дивани: один у сінях, інший у кімнаті. Перший стоїть біля печі: тут Василь лежить усю зиму.
В ногах стоїть мішок із вугіллям, дрова рівненько складені під стіною, невеликий стіл поряд - до всього можна дотягнутися, не витрачаючи багато сил. Погано тільки, що у сінях слабша лампочка, тому читати можна лише вдень, і те в погожий.
Перевдягати діда нікому, добре, хоч їсти приносять. Василь відчуває вдячність, але ніколи не дякує, тільки мовчить і злиться, коли довго не приходять. Приходить лише племінниця, братова донька.
Виносить з-під ліжка дідове відро, щоразу кричить:
- коли ви вже, діду, вмрете, шоб я оцього всього не бачила?!
Дід відвертається до стіни.
Коли сніг починає танути - у хаті стає чути крапання: десь у кутку протікає дах. Хата вже давно почала просідати, коли виноситимуть труну, думає дід, будуть згинатися і битися головою об одвірок. Ця думка веселить діда.
Якось Василь знайшов у городі монету. Витерту і нерівну, але можна було розгледіти зображення вершника. Став тримати її під подушкою, щоб не загубилася. Та й, може, на добрий сон буде. Коли винесуть - хтось обов'язково собі забере. Хай йому принесе вдачу.
Дідові все менше хочеться прокидатися, повертатися у темну хату, але треба дізнатися останні новини, тому Василь розплющує очі і тягнеться до телевізора. Під монотонний голос ведучого і крапання води вчергове засинає.
А сни все довші і дивніші, все більше в них кольорів і людей, так багато людей, що дід перестає їх упізнавати.
Ось Дмитро - брат, на якого завжди рівнявся, ось дружина його - Олена, а за ними якісь сиві чоловіки, жінки у чорних хустках, маленькі діти у сорочках до п'ят. Багато дітей.
Дідові здається, що він їх усіх десь бачив, але не може згадати де. Всі вони мовчки дивляться на нього, і дідові від їхньої присутності стає затишно і спокійно.
- Катерино, каже дід Василь, і ти тут. Наче й молодша, і гарніша, чим була. Дід сміється і обіймає дружину.
Коли його виносять - племінник ударяється головою об одвірок, матюкається і квапить інших.
Нашвидкоруч лаштують стіл, приносять горілку і закуску, не роздягаючись випивають за упокій і розходяться, навіть не прибравши за собою.
А хата вже два роки стоїть. Ще більш вгрузла у землю, похилилася і обсипалася. У кімнаті стоять столи із пляшками і згаслою свічкою, висить дідова сорочка, у сінях на дивані - відбиток дідового тіла, дзеркало завішене, мішок із вугіллям наполовину повний, а під подушкою - дідова монета
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію