ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.06.15 23:43
Яка різниця – Медведчук, Мураєв,
Чи Рабінович, Вілкул, хтось іще?
Я в них потворність путінську вбачаю,
Мені огидно, це мене пече.

Їм край наш – територія обману,
Імперської політики Кремля,
Та певен я – пощезнуть геть погані,

Олексій Кацай
2019.06.15 22:08
Перешкоди гудуть в мікрофонах, як бджоли на пасіці…
Куриться Шлях Чумацький – по ньому біжать позивні…
Ми з тобою зустрілися на попелястому Місяці,
подолавши палюче тяжіння важкої Землі.

Хай ця зустріч вагою і жаром на гуки порепана
й ледь потріс

Тетяна Левицька
2019.06.15 20:45
По той бік ріки-розлуки
ти, шовковий, чий?
Б'ється чайкою розпука
в берег кам'яний.

Об кайдани тоскні душі
точать ланцюги,
вітер небу сльози сушить,

Олександр Сушко
2019.06.15 18:17
Діва Житіє мудрочолих дів та задумливих парубків, які носяться зі своїми творіннями як з писаною торбою, тяжке. Коли в голову на тотеж стрибає дума, що ти - людина не звичайна, а відмічена Божим перстом як ангельське створіння - характер митця починає мі

Іван Потьомкін
2019.06.15 10:18
Не хлібом єдиним і птахи живуть.
Нектар, насіння,плоди, комахи
та ще те, що люди вряди-годи підкинуть –
річ, звісно, першорядна.
І все ж, коли не розкриває дзьобики малеча,
так хочеться позмагатися поміж собою чи й з вітром:
розпростерши крила і

Ігор Деркач
2019.06.15 07:57
Усі ідуть уже у старші класи,
а я – у перший. Знаю два по два,
читаю поетичні вихиляси
і думаю, – поезія! Нова?

***
На мені помічають корону!
Я! Найліпша! Читайте, – свята...

Микола Соболь
2019.06.15 06:21
Ти, така маленька.
Дай зігрію тебе у долонях.
Перша зірка на небі
ще далеко до поцілунку.
Хочеш вітру свіжого?
Хочеш долю бери – чаклунку.
А потім буде – життя,
наша доня і сніг на скронях

Ярослав Чорногуз
2019.06.15 00:30
Аж на очі набігла сльоза –
Не уникнути твого полону.
Заховалась очей бірюза
Під повіками ніжними сонно.

Літній ранок уже зазорів.
Ллє проміння небесне горнило.
О чарівній ранковій порі

Серго Сокольник
2019.06.14 23:51
Похилились горіха гілки
Під вагою врожаю... І сонце,
Мов сусідка стара, залюбки
Загляда у домашнє віконце...
Та сусіди, що в хаті жили,
Мов горіхи осипані, впали
Згідно Притчі... Часи надійшли-
РозкидАли каміння... Збирали...

Нінель Новікова
2019.06.14 17:51
Твій білий дім і тихий сад залишу.
Життя пустельне хай стане миле.
Тебе, тебе в моїх прославлю віршах,
Як жінка славити не зуміла.
Ти подругу згадаєш гордовиту
В твоїм для неї створенім раю,
А я торгую цінностями світу –
Твоє кохання й ніжність п

Іван Потьомкін
2019.06.14 17:27
Гадав, що це суто українське прислів’я, хоч досі не вдавалося знайти його походження. І ось у підручнику «Английский язык для детей» Валентини Скульте натрапив на ціле оповідання з малюнками про пригоди бабусі з поросям. Оскільки автори й читачі «Поети

Віктор Кучерук
2019.06.14 14:33
Чим довше й пильніше на тебе дивлюсь,
Я менше себе розумію, –
Навіщо в кохання так глибоко вгруз,
Що вибратись втратив надію?
Ані повернути, ні далі іти,
Ні рухів ніяких по колу, –
Адже повсякденно й повсюди є ти,
Моя всюдисуща неволе…

Світлана Майя Залізняк
2019.06.14 13:56
Ще не бачу сенсу в переїзді за...
На мандрівку дальню - ні снаги, ні мані.
Уявляю пальми (квітне дереза),
зонтики, шезлонги, випари лиманні.

Віяло б купити й ножиці для брів,
наварити джему з полуниць, малини.
Плани важливіші в тих, хто недозрів.

Олександр Сушко
2019.06.14 10:50
Чому наш шлюб, як дикий мед гірчить?
Обняв жону, а от думками - в любки.
А ти дрімаєш на моїм плечі,
Знеможена тривогою розлуки.

А чи скажу уранці "Я не твій.
Неначе домовина рідна хата...".
Ти спиш, а сльози котяться з-під вій,

Лариса Братко
2019.06.14 09:38
Последний крик,
Последний вздох,
Расплата за желанье.
Лопастый снег,
Пустой проспект,
Немая тень, немая.
Один лишь взгляд,
Один обман,

Микола Соболь
2019.06.14 05:47
Мріє снами коло мами
Донечка мала.
Поки білими снігами
Заміта зима,
І лягають хуртовини,
І тяжіє ніч.
Сон у батьківській хатині
Доторкнувся віч.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тамара Швець (1953) / Проза

 Розповідь про Чака Фіні
Розповідь про Чака Фіні
Годинники за $ 15, польоти економ-класом, знімні квартири, поїздки на метро і $ 7,5 млрд пожертвуваних на благодійність. Чак Фіні, засновник мережі магазинів Duty Free, - живий парадокс - мільярдер без мільярдів. Марнотрат, який вважає кожен цент. Бізнесмен, який заробив на продажу алкоголю і сигарет стан, щоб витратити його на освіту і медицину для бідних. Чак Фіні довгі роки приховував свої пожертви, але коли йому довелося оприлюднити масштаб твориться для світу добра, він знову вступив парадоксально: почав активну пропаганду благодійності серед інших багатіїв, поки ще не розлучившись зі своїми мільярдами.
Біографія Чака Фіні (Charles F. Feeney) - це розповідь про те, як історія обходилася з людиною, а людина обходився з історією. Дитинство Чака, американця ірландського походження, припало на роки Великої депресії. В молодості він воював в лавах ВПС США в Кореї. За програмою підтримки військовослужбовців Чак здобув вищу освіту і, користуючись нагодою і армійським досвідом, почав продавати безмитні товари. Зароблені в мережі магазинів Duty Free мільярди він інвестував в мирне вирішення конфліктів в Північній Ірландії, освітні проекти в США та Ірландії, медичні програми по всьому світу. Він витратив своє життя і стан не на покупку предметів розкоші, а на те, щоб скромно творити добро і світову історію - при першій-ліпшій можливості уникаючи сплати податків.
Про сім'ю
Сім'я Фіні (батько Чака працював страховим агентом, а мама - доглядальницею) в 1930-і роки не з чуток знала про те, яке це - ледве зводити кінці з кінцями. Щоб заробити кілька доларів, Чак в дитинстві прибирав сніг, стриг газони, збирав м'ячики на полях для гольфу. Як він потім зізнавався в одному зі своїх рідкісних інтерв'ю (навіть ставши публічною людиною, Фіні спілкується зі ЗМІ неохоче), він особливо пишався тим, що не втратив жодного м'ячика для гольфу.
У 17 років Чак почав службу в в ВПС США, зустрівши на бойовому посту Корейську війну, а потім за рахунок невеликої стипендії, яка покладалася солдатам, які вирішили здобути освіту або відкрити свою справу, надійшов в Корнельському школу з підготовки персоналу для готелів.
«Я відчуваю глибоке задоволення, коли віддаю гроші і спостерігаю, як із землі виростають будівлі лікарень і університетів. Розумніше вкладати кошти в щось хороше, в те, що буде використовуватися, а не збирати їх в банку »
Ста доларів в місяць не вистачало, і заповзятливий Фіні почав продавати ланчі, заробивши крім коштів на існування ще й прізвисько від одногрупників - «людина-бутерброд». Потім Чак продовжив навчання у Франції (за програмою належало ще чотири місяці виплат), де вирішив поєднати осягнення азів політології з продажем безмитного алкоголю американським морякам. Хоча бізнес був високо конкурентним, армійський досвід допомагав Чаку Фані і його компаньйона Бобу Міллеру домовлятися з екіпажами кораблів. «Військовим подобався мій американський акцент. І якщо гроші моряків не діставалися повіям, їх отримували ми », - жартує Чак Фіні, який частіше відмовчується або віджартовується, ніж прямо відповідає на питання.
Партнери поповнили свій асортимент ювелірними прикрасами, парфумерією та автомобілями, попутно розширивши номенклатуру клієнтів за рахунок туристів. Після того як до Міллера і Фіні приєдналися податковий консультант Тоні Пілар і бухгалтер Аллан Паркер, бізнес вийшов на новий рівень: до 1964 року в компанії Duty Free Shoppers працювало понад 200 співробітників в 27 країнах.
У тому ж році відбулася Олімпіада в Токіо, і Японія, після Другої світової війни закрила кордони, щоб відновити економіку, перестала обмежувати виїзд своїх громадян за кордон. Чак, що був свого часу в Японії і Кореї і трохи розумів по-японськи, швидко зорієнтувався в новій ситуації.Він поставив за прилавки симпатичних японок, розширив асортимент (японські туристи обожнювали купувати шкіряні сумки і коньяк в подарунок друзям) і став доплачувати гідам, щоб ті заводили в Duty Free японців перед приїздом на місце готелю.
Виявивши, що при повторному відвідуванні через 5-6 днів японці витрачають більше (до цього часу вони встигали порівняти ціни і були готові розлучитися з грошима), Фіні спробував умовити гідів завозити туристів до нього в магазини ще раз. Гіди відмовилися влаштовувати екскурсії по другому колу, заявивши, що туристи і без того підозрюють недобре, коли їх водять на «екскурсії» по торговим центрам. Тоді Фіні відкрив нові магазини - виключно для повторних візитів.
А потім найняв аналітиків, щоб ті з'ясували, куди хлинуть потоки туристів з Японії. Отримавши звіти, він підготувався до зустрічі дорогих японських гостей в Анкориджі, Сан-Франциско, на островах Гуам і Сайпан. До слова, щоб відкрити на Сайпані Duty Free, Чаку довелося побудувати на острові аеропорт, витративши на це $ 5 млн.
Як і в дитинстві, Фіні не упускав жодного «м'яча». Всього за десять років прибуток його компанії зріс на кілька порядків: якщо в 1967 році він заробив $ 12 тис. доларів, то в 1977-му - вже $ 12 млн. Прибуток Фіні вкладав в нові магазини, готелі, виробництво одягу, а пізніше - в технологічні стартапи. В кінці 1980-х рахунок йшов вже на мільярди.
У 1988 році Forbes розповів про історію успіху Фіні, згадавши про «японські операції», 200-відсоткові накрутки на ціни - і про його особисті статки в $ 1,3 млрд. Але, поставивши мільярдера на 31-е місце в рейтингу найбагатших американців, журналісти з Forbes помилилися. Ще під час підготовки матеріалу співробітники Фіні натякали журналістам, що грошей у їх боса немає, але ті просто не повірили.
Хоча до моменту публікації рейтингу Чак заробив в кілька разів більше, ніж передбачала преса, левова частка цих коштів належала благодійному фонду The Atlantic Philanthropies. Його Фіні заснував в 1982 році, після того як роком раніше зробив пожертву в $ 700 тис. Корнельському університету, колись дав йому старт в нове життя. Після цього акту подяки мільярдера атакували спраглі отримати допомогу, і він вирішив підійти до питання серйозно.
Залишивши собі $ 5 млн. На поточні витрати, Фіні передав решту коштів заснованому ним фонду. З метою анонімності і оптимізації оподаткування Фіні зареєстрував The Atlantic Philanthropies на Бермудах. Одержувачі грантів часто навіть не здогадувалися про те, чиї це гроші. Якщо Фіні все-таки розповідав їм про себе, то забороняв розкривати цю інформацію, погрожуючи в іншому випадку припинити фінансування.
Доходило до курйозів: коли Фіні відвідував звані вечері в якості почесного гостя, він наполягав, щоб на заході працював тільки його особистий фотограф, який «знімав» фотоапаратом без плівки. Френку Родсу, колишньому президенту Корнельського університету, згодом очолившого Atlantic Philanthropies, довелося довго переконувати піклувальну рада, що ці мільярди - не брудні гроші мафії. Про те, що Фіні пожертвував на благодійність майже весь свій статок, не знали ні преса, ні партнери Чака по бізнесу.
Таємне стало явним лише в 1997 році, коли власники Duty Free Shoppers продали свої частки корпорації LVMH. Ініціатором угоди був Фіні: після війни в Перській затоці світовий туризм пішов на спад, прибутковість Duty Free Shoppers скоротилася, і Фіні вирішив, що у компанії немає великого і світлого майбутнього.
Йому довелося розповісти про фонд The Atlantic Philanthropies і своєї ролі в ньому. Після цього він почав відкрито проповідувати свою філософію- «віддавати, поки живеш» (giving while living). Білл Гейтс назвав Фіні зразком для наслідування, а Уоррен Баффетт - духовним лідером проекту Giving Pledge, в рамках якого вже більше 90 багатих сімей обіцяли пожертвувати половину своїх заощаджень на доброчинність.
Чак Фіні каже, що його свого часу вразило есе підприємця і філантропа Ендрю Карнегі «Євангеліє багатства».Карнегі вважав, що «людина, яка вмирає багатою , вмирає зганьбленою», тому що розподіляти гроші - не право багатого, а його відповідальність. Втім, справа була не тільки в Карнегі. Хоча батьки Чака Фіні були забезпеченими людьми, його мама нерідко допомагала сусідам, а батько перебував в католицькій організації, члени якої підтримували один одного у важкі часи.
«Я відчуваю глибоке задоволення, коли віддаю гроші і спостерігаю, як із землі виростають будівлі лікарень і університетів, - пояснює Фіні. - Розумніше вкладати кошти в щось хороше, в те, що буде використовуватися, а не збирати їх в банку ». Він вважає, що гроші потрібно витрачати при житті, розбираючись з проблемами наступних поколінь ще до того, як їх рішення не стало коштувати надто дорого.
«Для громадянина США логічно віддати якомога більше грошей, поки він живий, інакше уряд забере більшу частину цих грошей у вигляді податків, коли він помре», - міркує Фіні. А на зауваження журналістів, що податки можуть піти на ті ж самі благі цілі, відповідає: «Готовий посперечатися, уряд саме так і говорить». Зі свого боку Фіні зробив все, щоб піти від сплати податків не тільки після смерті, але і за життя.
Він зареєстрував бізнес в Ліхтенштейні, а холдинг оформив на Бермудах на ім'я своєї дружини-француженки (про що напевно пошкодував при розлученні). Втім, скидав податковий тягар Фіні не з особистої користі, а тому що так більше грошей діставалося тим, хто в них, на його думку, мав потребу насправді. Не варто вважати Фіні святим: як він сам зізнається, йому подобається конкурувати в бізнесі і спорті. Згідно філософії Фіні, кожен вкладений цент повинен приносити максимум користі незалежно від того, чи йде мова про бізнес або благодійність. Фонд The Atlantic Philanthropies не тільки сам вибирає, кому допомагати, але і вимагає від тих, хто хоче отримати гроші, уявити прозорий і докладний бізнес-план, а згодом чітко слідувати йому (інакше фінансування буде скорочено). Зазвичай мова йде про проекти, в рамках яких вирішуються конкретні проблеми. Наприклад, Фіні спонсорував навчання в'єтнамських дітей правилам безпечної поведінки на дорогах, операції дітям з «вовчою пащею», будівництво університетів в Ірландії, лікарень в США і т.д.
Нерідко Фіні обіцяв вкласти кошти лише за умови, що уряд або інші меценати виступлять в якості співінвесторів, виділивши яку можна порівняти або більшу суму. Так, до $ 226 млн., інвестованих Чаком в ірландську систему освіти, уряд країни додав $ 1,3 млрд. Всього ж він вклав в освітні проекти в Ірландії майже $ 1 млрд., А недавно інвестував $ 350 млн. в будівництво нового корпусу Корнельського університету. Фіні шкодує лише про те, що навряд чи встигне дожити до того моменту, коли цей масштабний проект загальною вартістю $ 2 млрд. буде завершено.
До освітніх програмам у Чака Фіні особистий інтерес: у своїй родині він був першим, хто закінчив університет. Точно такий же особистий інтерес у нього до Ірландії. Коли бойовики ІРА влаштували вибух, що забрав життя 11 людей в північноірландському Енніскіллені - місті, звідки родом бабуся і дідусь Чака, Фіні зробив все, щоб врегулювати конфлікт. Він багато разів їздив до Північної Ірландії, щоб ініціювати мирні переговори. Повіривши, що Джеррі Адамс, лідер «Шинн Фейн» - політичного крила ІРА, може відновити мир, Чак Фіні фінансував з особистих коштів оренду офісу «Шинн Фейн» у Вашингтоні.
Чак Фіні живе більш ніж скромно: у нього немає особистого автомобіля (метро і таксі, на його думку, зручніше) і яхти (він стверджує, що не виносить морської качки). Він літає економ-класом ( «політ в ньому триває стільки ж часу») і носить електронний годинник за $ 15. «Вони показують час точніше, ніж Rolex. Коли тобі 81 рік, вже не потрібні предмети розкоші », - пояснює Фіні. Залишивши $ 140 млн. від продажу компанії своїй колишній дружини і п'ятьом дітям, він разом з другою дружиною, яка колись працювала у нього секретаркою, живе в скромних квартирах, які The Atlantic Philanthropies орендує по всьому світу.
Хоча його чотири дочки і син зараз живуть в розкішних особняках, під час навчання вони підробляли офіціантами і касирами. А одна з дочок - Бейлі - досі згадує, як ніяково відчувала себе, коли батьку прийшов гігантський рахунок за її міжнародні телефонні переговори. Бейлі, тоді ще дівчинка-підліток, разом з подружкою дзвонила знайомим хлопчакам за кордон - просто поговорити. Отримавши рахунок з телефонної компанії, батько не тільки відключив домашній телефон, порекомендувавши дочці користуватися переговорними пунктами, а й відіслав рахунок батькові подруги.
Але Фіні не можна назвати скупим - він просто знає ціну грошам. Як згадує президент The Atlantic Philanthropies Кріс Ойчслі, під час поїздки до В'єтнаму вони разом з Чаком зупинилися в дуже дешевому готелі, але, щоб Кріс встиг повернутися на Різдво додому, Фіні не роздумуючи виклав кругленьку суму за політ на «Конкорді». На думку Фіні, гроші - це зобов'язання. «Я не хочу нікому вказувати, як розпоряджатися грошима, але рекомендую використовувати їх з розумом», - говорить Чак.
Коли у Фіні запитують, як згодом змінився його світогляд, він жартує: «Я більше не бігаю за дівчатами, змирився, що мені їх не підкорити. В іншому, думаю, нічого не змінилося ».
Автор: Софія Макєєва
Переклала на українську мову 7.04.19 17.35







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-05-18 09:00:00
Переглядів сторінки твору 15
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.995 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2019.06.15 11:02
Автор у цю хвилину відсутній