ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.06.20 05:28
Кривавий сніг обарвлює пастелі,
Пропахла димом--порохом трава.
Зі злом зійшовся ангел на дуелі,
Хоча ні разу ще не вигравав.

Гармати день і ніч плюються гнівом,
Командую: - По кацапурам - плі!
Невдаха цей - то я, крилате диво,

Матвій Смірнов
2019.06.20 00:35
Вона виносить сміття уночі
Вдягнувши високі підбори
У брамі темно. Запах сечі,
Коти та нічні потвори.
Півпершоі. Завмирає життя
У кожній вітальні й кухні
Вона іде викидати сміття
У своїй вечірній сукні

Вячеслав Семенко
2019.06.19 20:33
Він прийшов серед ночі
дощем, наче шепотом,
легкий подих зітхання майнув попід віями.
І від нього, такого незнаного, теплого,
незборимим жаданням кохання повіяло.

Потягнулась до нього
крізь сон кожна гілочка.

Ігор Федів
2019.06.19 19:42
Складають рученята оригамі,
Об’єми замінили площину.
Я викликаю пам’ять на татамі,
І нині розкриваю таїну.
Це невідоме чи давно забуте,
Аморфні лінії минулих днів,
Що не бажає серце оминути,
Навіть якщо би дуже захотів.

Марія Дем'янюк
2019.06.19 15:51
Мабуть хмари, то сліди дивної істоти...
Захотілось їй іти радо, без турботи.
І довгесенько вона небом мандрувала,
А хмариноньки-сліди сонце затуляли.
Притомилася, ой як!, хоче відпочинку,
І спустилась до землі - моститься в затінку...

Сонце сяє, а

Тетяна Левицька
2019.06.19 15:40
Він мене рятував від пустелі,  наруги,
і жури безнадії, набридливих злив.
Простягав дружню руку над прірвою туги
і сльозу відчайдушну цілунками змив.

Дарував  зорепад, зачаровані вірші,
осипав первоцвітом зворушливих слів,
серенади співав соловейк

Ігор Деркач
2019.06.19 09:59
Що не царі, то у твоїй короні.
За очі карі і за голубі
лукава доля вибілила скроні.
І як не потонути у журбі?

Он повновидий сяє з оболоні
як вишитий цілунок на габі.
І лоскотно, і солодко тобі,

Микола Соболь
2019.06.19 08:12
Душа болить. І серце крає щем.
Любити так нелегко Україну.
Де я такого дурня ще зустріну?
Щоби пройти у двох над вирвищем.

Кумпаняться зросійщені брати.
Не та їм віра, влада, ненька, мова…
Мене зовуть, не ладиться розмова.

Олександр Сушко
2019.06.19 07:13
Від сумних думок солоні нюні
Ллються у долоні шкарубкі.
От чому жінки - усі розумні,
А мужі - тупезні глупаки?

Все що зароблю - несу до кралі,
Сам ходжу в полатаних штанах.
Благовірна днину тралі-валі,

Наталія Дяк
2019.06.19 00:03
Мапуй мене, та до екватору,
Забудь південні експедиції.
Маршрути: доля гладіатора
Або посвята Дона в лицарі.

Даремно стрілки каруселили,
Лякали вироком дозиметри.
Манили лунами веселими...

Володимир Ляшкевич
2019.06.18 21:58
• •
А поїзди летять у невідомість
до різних станцій круговерті волі
і безупинно ти пересідаєш,
а там і на ходу - з одного в інший,
з одної долі в іншу, знову й знову.
аж раптом, як в дитинство, відлітаєш
на павутинці сонної вітрилі

Іван Потьомкін
2019.06.18 21:24
Пес чоловіка так покусав,
Що рани ніяк не заживали.
Всілякі трави давали знахарі,
Але ніщо чомусь не помагало.
І ось, накульгуючи, потерпілець йде,
Навстріч - хтось, видно, не тутешній:
«Де лихо ти набув оце?»
«Довго розказувать»,- скривився чолові

Ігор Федів
2019.06.18 20:07
Ось моя радість… Дві радості – гордості,
Закутані ковдрою, линуть у сні.
Ніч романтично співає акордами,
Зірками записує небо пісні.
У кого є щастя? А я маю двічі!
Милуюся ними, жадаю життя.
І світові можу казати у вічі,
Що істину знаю у колі бут

Світлана Ковальчук
2019.06.18 18:05
А десь громи стинають спеку дня.
Їх чути за надривами гучними.
Здіймаюся у прислуханні я.
Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
аж лячно.
В небі крешуть блискавки,
неначе змії.
Можуть укусити.

Микола Дудар
2019.06.18 15:45
…уповноважений Христа?
Ось відновлюсь і запитаю
Невпинний ріст мого хвоста -
Чи впустять з ним мене до Раю?
Чи впустять з прикусом божка?..
Не від народження - присадка!!!
Вона, по правді, не важка
Всього лиш навсього як крапка…

Олександр Сушко
2019.06.18 14:14
У країні, де правлять пейса -
Звично сваряться хохлаки.
Цуплять гріш тямковиті бевзі
У глупеньких розумаків.

Гостра шпичка сідницю муля,
Потішаються Цур і Пек:
Вийшла з томосу пишна дуля -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Андрій Будкевич (1962) / Проза

 МАЛЯРСЬКА СПОВІДЬ ВАСИЛЯ ВОВЧКА*
Образ твору (Про окремі риси і смисли письма митця, який відчуває запах рідної землі).

11 - го квітня відкрилася персональна виставка картин Василя Вовчка в Закарпатському обласному художньому музеї імені Й. Бокшая. На оглядини для шанувальників образотворчого мистецтва, арт – критиків і звичайних поціновувачів усього прекрасного представлено 80 робіт професійного художника. А 29 –го квітня Василеві виповнилося 60! Відтак, ця виставка є особливою для нього, бо це своєрідний звіт живописця перед самим собою, а що ж сотворив за роки?... Також це відповідальний звіт перед мистецькою громадою Ужгорода, Закарпаття і України. Цю виставку можна означити і як малярську сповідь за усе попереднє свідоме життя…
Василь Вовчок знана особа в обласному центрі Закарпаття. Педагог, громадський діяч, чудовий сім’янин, батько і дід, але, передусім – Художник.

Уродженець села Нижній Бистрий Хустського району, хлопець з юнацьких років знав, що таке сільська праця. Він і зараз, коли відвідує рідну домівку, із задоволенням і завзяттям допомагає матері – косить траву, лагодить дах хати, порається в саду і на городі. Пишучи про народ, той же О. Шпенглер, писав про Хлібороба, як про «єдину природну людину».

Що доносять до нас, та про що промовляють роботи художника? Він своєрідно продовжує розвивати традиції Закарпатської школи живопису, у його картинах домінують – простота, душевність, поетичний ліризм і казкова фантазійність.

Живопис творця не є в класичному розумінні чисто реалістичним. Колись свого часу Г. Ф. Лавкрафт виповів спокійно, але переконливо, що: «Реалізм не може бути прекрасним». Він позбавляє людей ілюзій… Ближчим буде визначення – магічний реалізм. Ймовірно, що авторство терміну «магічний реалізм» належить Ф. Роху, німецькому арт – критику, але не в сучасному трактуванні цього слова. Магічний, це той реалізм, завдяки якому живуть і сусідять на полотнах: реальне і містичне, дійсне і уявне, втаємничене і фантазійне.

Хибною є думка, що піонерами магічного реалізму в красному письменстві є автори з Південної Америки. Їхнім попередником, ще з віку ХІХ – го був Г. Квітка – Основ’яненко, з його «Марусею».**Письменникові вдалося також передати у творі важкоту, але і радість повернення до самого себе, а це віднайдення власної ідентичності, ніщо інше. Подібне вдавалося Григорові Тютюннику в його неповторних оповіданнях і Василеві у живописі. Ознаки магічного реалізму можна помітити у взірцях українського химерного жанру літератури (В. Шевчук, В. Дрозд, О. Клименко…). Там реальність і фантазія переплітаються таким трибом, що видаються настільки реальними, як сама реальність.

Краєвиди художника тонкими «нитками» поєднані з окремими взірцями малої прози Г. Тютюнника, такими до щему душевного проникливими, з особливим баченням приваб довкілля: «Над луками, залитими квітневою повінню, холонув оранжевий вечір, зануривши в мілкі прибережки далеке полум’я хмар. І чим глибше за пагорби поринало сонце, тим нижчою ставала заграва, вужчою – вогниста смуга у воді понад лозами, наче хвилі ткали її кудись під берег…», - уривок з «Холодної м’яти». Зупиниш погляд на картинах, де зображені галявини уквітчані килимами квітів, заплющиш очі, чути запах дикої м’яти…

Науковець – географ В’ячеслав Кулаков переконаний, що: «Перебуваючи за кордоном, далеко від рідної домівки, людина перестає, з часом, відчувати запах рідної землі…».

При вивченні творчості митця напрошується згадка про «Хутірну поезію» П. Куліша, - то український екзистенціялізм, саме так, і предтеча певних ідей Гайдеггера. Куліш не протиставляв хутір місту, а протестував проти спотворених форм, котрі породжені містами…

Доктор мистецтвознавства І. Юдкін (Ріпун) наголошував: «… здається доречним висловити припущення, що П. Куліш цілком зумисно обрав слово хутір, що виводиться з давньонімецького huntari «повіт», для позначення вимріяної ідеальної громади. Мабуть, у цьому слові відчувалася також суголосність із латинським hortus «сад»…».

Образ хутора, села, як самодостатнього мікрокосмосу…

Людина, в єстві котрої немає зла, проста. Простота і доброта, одні з визначальних рис генія Тараса Шевченка. Чи спроможеться хтось назвати в європейській поезії подібного віршотворця?!! А український художник таки мусить мати в собі бодай частку Шевченківства. Бо ж був він, є і буде батьком нашого народу.

Простота, як складова зображальності малярської, а в ній присутні – і поетична краса, і сила традицій рідного краю. До простоти як ідеалу звертався у віршованих рядках Максим Рильський, як на зорі поетично – життєвого шляху, так і з плином років. Ще в молоді роки він радив:

«Учися чистоти і простоти
І стоптуючи килим золотий,
Забудь про вежі темної гордині…».

І у поважному віці твердив :

«Лише дійшовши схилу віку,
Поезію я зрозумів
Як простоту…».

Опісля з’яви поняття «поетичне мистецтво», вестиметься мова про «нову простоту», про мінімалізм і неосимпліцизм, на яких постала культура постмодерну.

Вдивляючись в картини представлені на виставці відпочиваєш серцем, молодієш душею, чи не тому, що в процесі їх створення автор з головою віддавався праці…

К. Г. Юнг розкривав сутність «самості», як життєвої мети індивіда. Шлях Майстра, на нього стає особистість за допомогою власної програми служіння Добру. Передати полотнам сповідь власної душі, таке дано не кожному. Хто побачив цю мистецьку Сповідь, пам’ять того закарбує її у потаємних закутках єства і серця, серце теж має пам'ять…

І незвичайна та глибока думка від Валерія Іллі: «Золотий вік» існував тоді, коли не було відчуження мистецтва від життя, коли мистецтво великого стилю і великий стиль життя становили одне ціле…».

Андрій Будкевич, історик мистецтва, брендолог.

*Цей текст (дещо змінений) опублікований на шпальтах Всеукраїнського культурологічного тижневика «СЛОВО ПРОСВІТИ» №19(1019), 9 – 15 травня 2019 року.

**Першим озвучив цю слушну гіпотезу В’ячеслав Медвідь.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-06-10 13:33:53
Переглядів сторінки твору 15
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.06.16 14:05
Автор у цю хвилину відсутній