ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:42
Квилить небо клином журавлиним,
хмарами укрилось де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
хмарами укрилось де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Апуко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Апуко
Брукована доріжка стелилася аж до кінця вулиці, до краю міста. Маленька Діаночка їхала на візочку й розглядала нові для неї краєвиди: незнайомі будинки, кущі, дерева. А ось і великий обшир: перехрестя за містом, а довкола – поле з високим і низьким різнотрав’ям. Дорогами із шумом і посвистом пролітали автомобілі, але ось тут, побіля крайніх осель, сонячний затишок, таке собі осоння.
Свіжий літній ранок, після дощу. Сонце, звичайно, уже давно зійшло, але не встигло ще висушити рясної роси. Вона виблискує на широких листках, та особливо помітна й красива на павутинні, що його старанно розвісили павуки то поміж ялинових гілочок, то де-не-де на кущах.
Тут, на цьому веселому осонні, бабуся зупиняє візок і Діанка, з якої вже вивітрились залишки сну, здіймає рученята догори, аби їй дали побігати по доріжці. Дівчинка дуже любить бігати, стрибати, гойдатися, видряпуватися на якісь підвищення, устигай-но лише її пильнувати й ловити, аби не набила собі гуль. Бабуся ставить дитину на ноги, але тримає за ручку, бо ж поруч, по дорозі, час від часу прошмигують машини.
Мала непосида вже знайшла собі два камені біля брами, раз – і вже вершина одного здолана, і зістрибує, раз – і другу вершину переможено, і стрибок донизу. З брами виходить господар, пильно розглядає гостей-перехожих, усміхається. Дорослі вітаються, взаємно бажаючи один одному доброго дня і доброго здоров’я. Чоловік прямує собі в сторону міста. Діанка ж, вкотре зістрибнувши з підвищення, зауважує на бордюрі якусь білу кульку. Тягне бабусю до неї.
– Абуко! – стверджує, попередньо пильно розглянувши.
Маленька біла кулька, менша за вишеньку, має якісь чудернацькі ріжки і дуже повільно, майже непомітно, кудись повзе.
Бабуся розуміє, чому такий висновок робить дитина, якій ще немає двох рочків і в лексичному запасі якої поки що до вибору саме це слово. Жінка вкотре зворушена розвитком дитини, отим процесом мислення, аналізу й синтезу, що проходить у малій голівоньці, зіставленням круглої форми яблука з будинком равлика, геніальним висновком, який своєю простотою та оригінальністю завжди дивує батьків.
– Це не яблуко, – повчає доросла людина. – Це равлик. Ось у нього є ріжки. Він ними нюхає, слухає, розглядає, куди повзти. Бачиш, як ворушить ріжками, повертає їх в різні сторони.
Малятко вбирає в себе кожне слово, звук і почуття, з яким воно промовлене.
Увага, дорослий! Іде процес осмислення, перетравлення цього великого світу дитиною. Умій витримати паузу та підібрати доречні слова.
Неподалік Діана зауважує ще одного равлика, поруч – ще одного. «Лавл», – тягне бабусю за руку. А за хвилю вони знаходять цілу колонію цих маленьких істот, що вигріваються на сонечку тут же ж, на оберемку висохлого зілля, кинутого в канаву біля паркану. Справді, вони схожі на білі яблучка, що їх натрушено з дерева. Де-не-де поміж них – більші сірі кульки, напевне, батьки. «І як ми такого дива одразу не зауважили?»
Діанка простягає пальчики до найближчого створіннячка. Але що це? Розчавлений кимось равлик. Власне, це лише уламки його хатинки в мокрому місиві.
– Лавл! Буба! – дитина тримає на долоньці кусок панцира й запитально дивиться на бабусю.
Що скажеш, дорослий? Як ти поясниш дитині жорстокість світу?
Довкола – ой леле! – як багато ще таких мокрих плям на тротуарі. Це неуважні перехожі роздавили равликів, що виповзли на середину доріжки.
Жінка не розказує дитині, що це. Іншого разу, коли та трішки підросте. Зате (вкотре!) раптова думка, викликана якимось вчинком чи словом дитини, обпікає душу. В одній легенді розповідається про єдинорога. Кажуть, він умів ходити так, що не наступав на жодну, навіть найдрібнішу істоту на землі. Чому ми, люди, такі неуважні, байдужі, жорстокі не тільки до братів своїх менших, а й один до одного? Давимо, чавимо, обпікаємо душі ближніх у своєму поспіху до ефемерного щастя, у своїй гордині, прагненні вивищитися одне над одним.
Бабуся забирає уламок з долоньки внучки.
– Так, моє сонечко. Равлик має бубу. Йому болить. Давай покладемо його під листочок. Він там буде спати.
Так і зробили. Далі йшли обережно, щоб не роздавити дрібних істот. Ласкаве сонечко та ніжний вітерець обіцяли лагідний день.
Свіжий літній ранок, після дощу. Сонце, звичайно, уже давно зійшло, але не встигло ще висушити рясної роси. Вона виблискує на широких листках, та особливо помітна й красива на павутинні, що його старанно розвісили павуки то поміж ялинових гілочок, то де-не-де на кущах.
Тут, на цьому веселому осонні, бабуся зупиняє візок і Діанка, з якої вже вивітрились залишки сну, здіймає рученята догори, аби їй дали побігати по доріжці. Дівчинка дуже любить бігати, стрибати, гойдатися, видряпуватися на якісь підвищення, устигай-но лише її пильнувати й ловити, аби не набила собі гуль. Бабуся ставить дитину на ноги, але тримає за ручку, бо ж поруч, по дорозі, час від часу прошмигують машини.
Мала непосида вже знайшла собі два камені біля брами, раз – і вже вершина одного здолана, і зістрибує, раз – і другу вершину переможено, і стрибок донизу. З брами виходить господар, пильно розглядає гостей-перехожих, усміхається. Дорослі вітаються, взаємно бажаючи один одному доброго дня і доброго здоров’я. Чоловік прямує собі в сторону міста. Діанка ж, вкотре зістрибнувши з підвищення, зауважує на бордюрі якусь білу кульку. Тягне бабусю до неї.
– Абуко! – стверджує, попередньо пильно розглянувши.
Маленька біла кулька, менша за вишеньку, має якісь чудернацькі ріжки і дуже повільно, майже непомітно, кудись повзе.
Бабуся розуміє, чому такий висновок робить дитина, якій ще немає двох рочків і в лексичному запасі якої поки що до вибору саме це слово. Жінка вкотре зворушена розвитком дитини, отим процесом мислення, аналізу й синтезу, що проходить у малій голівоньці, зіставленням круглої форми яблука з будинком равлика, геніальним висновком, який своєю простотою та оригінальністю завжди дивує батьків.
– Це не яблуко, – повчає доросла людина. – Це равлик. Ось у нього є ріжки. Він ними нюхає, слухає, розглядає, куди повзти. Бачиш, як ворушить ріжками, повертає їх в різні сторони.
Малятко вбирає в себе кожне слово, звук і почуття, з яким воно промовлене.
Увага, дорослий! Іде процес осмислення, перетравлення цього великого світу дитиною. Умій витримати паузу та підібрати доречні слова.
Неподалік Діана зауважує ще одного равлика, поруч – ще одного. «Лавл», – тягне бабусю за руку. А за хвилю вони знаходять цілу колонію цих маленьких істот, що вигріваються на сонечку тут же ж, на оберемку висохлого зілля, кинутого в канаву біля паркану. Справді, вони схожі на білі яблучка, що їх натрушено з дерева. Де-не-де поміж них – більші сірі кульки, напевне, батьки. «І як ми такого дива одразу не зауважили?»
Діанка простягає пальчики до найближчого створіннячка. Але що це? Розчавлений кимось равлик. Власне, це лише уламки його хатинки в мокрому місиві.
– Лавл! Буба! – дитина тримає на долоньці кусок панцира й запитально дивиться на бабусю.
Що скажеш, дорослий? Як ти поясниш дитині жорстокість світу?
Довкола – ой леле! – як багато ще таких мокрих плям на тротуарі. Це неуважні перехожі роздавили равликів, що виповзли на середину доріжки.
Жінка не розказує дитині, що це. Іншого разу, коли та трішки підросте. Зате (вкотре!) раптова думка, викликана якимось вчинком чи словом дитини, обпікає душу. В одній легенді розповідається про єдинорога. Кажуть, він умів ходити так, що не наступав на жодну, навіть найдрібнішу істоту на землі. Чому ми, люди, такі неуважні, байдужі, жорстокі не тільки до братів своїх менших, а й один до одного? Давимо, чавимо, обпікаємо душі ближніх у своєму поспіху до ефемерного щастя, у своїй гордині, прагненні вивищитися одне над одним.
Бабуся забирає уламок з долоньки внучки.
– Так, моє сонечко. Равлик має бубу. Йому болить. Давай покладемо його під листочок. Він там буде спати.
Так і зробили. Далі йшли обережно, щоб не роздавити дрібних істот. Ласкаве сонечко та ніжний вітерець обіцяли лагідний день.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію