ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.02.26 10:51
Я уявляю струм від доторкання губ,
мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
О скільки, скільки, тих Наяд, медових згуб,
що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

Яке сильце плете метелику павук
мені не скаже правди  польова ромашка.
Упала р

Олександр Сушко
2020.02.26 10:11
Плаче нед листком Наташка,
Ниють зуби кутні.
І муру писати важко,
А не тільки путнє.

Ярослави і Тетяни,
Гапки та Жоржети
Чавлять слізок океани

Микола Соболь
2020.02.26 06:40
Яке це диво – горнеться зоря
До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.

Борис Костиря
2020.02.25 22:49
І ці слова, причеплені на спінінг,
І вітер запальний і молодий
Диктують письмена неопалимі,
Що виведуть із плетива завій.

Впіймати рибу, що своїм мовчанням
Дасть відповіді на безодні слів.
І прийде шепіт вічності в смеркання,

Євген Федчук
2020.02.25 21:08
Колись давно, а, може, і недавно
Жив чоловік на білім світі цім.
Веселий в міру і у міру вправний,
Мав і сімю, і затишненький дім.
Та мав недолік: забував все миттю,
Але, оскільки він про нього знав,
То живучи на білому на світі,
Весь час собі одне

Мессір Лукас
2020.02.25 19:16
Як ще я не перепросився
Перед альковом, вашим сном.
Цей сон мені колись насниться.
І я не знатиму за що.

Я бачив на плечі у вас
Колібрі, птшки, татуаж.
Про спів колібрі наостанок

Лілія Ніколаєнко
2020.02.25 19:09
Як жаль, що мрії – тільки срібний вітер:
Оманою по серцю різонув.
Вбирає тиша сльозопад із літер,
Що вирватися хочуть у весну.

Віддам печальні сповіді паперу,
Схилила б небеса… – нема кому…
Душа розтане в потойбічних сферах.

Олександр Панін
2020.02.25 16:27
У тирі мисливці
Стріляють з рушниці,
Для них полювання не жарт.
Припхалися з лісу
Мисливці - гульвіси,
В мисливцях буяє азарт.

Всі іграшки-звірі

Галина Кучеренко
2020.02.25 11:06
На масному тижні Всесвіт
Вареники ліпить із сиром....
По кризі йдемо до миру,
Яка вже за тиждень скресне.

Весна наступає дощами,
Зима опирається снігом,
Вода розриває кригу -

Олександр Бобошко Заколотний
2020.02.25 11:05
Лікуймось лютим від надмірного тепла!
Снігами білими – від надто сірих спогадів.
Зима зміцніла – та іще не допекла.
Любов до неї констатую не без подиву.

Лікуймось лютим! Водолієві пора
іще триватиме. Недовго. Тижнів зо два.
І щось нове, напевно,

Сергій Губерначук
2020.02.25 10:54
Пляшковий спосіб знайомства.

Досить виставлення півлітри самограю,
одного в’яленого нанайського в’юна
і односельця – діда Миколая,
заслуженого українського шерстяника.

Гопля! Гопля! Язиком Золя.

Олександр Сушко
2020.02.25 09:55
Незакінчена епістола...
Грім ударив, наче істина,
Час ударив - я не вистояв,
Впав на зорану ріллю.

Поруч побратими-воїни,
Лики вичорнено зорями,
Перешіптуються з мойрами

Тетяна Левицька
2020.02.25 08:32
Пастельні губи і мазок рум'янцю,
під макіяжем недосип щоденний.
Так пильно не дивися незнайомцю...
в метро на пересічну щемно...темно.

Оскаженілий протяг на зупинках
закутує у шарф людські обличчя.
То не прекрасна леді, просто жінка,

Ярослав Чорногуз
2020.02.24 23:41
Так сталося у житті двох поетів у 2011 році, що вони стали королем і королевою рими на одному із дійств поетичного фестивалю «Уманьфест», започаткованого знаною поетесою, уродженкою славного гайдамацького міста Софією Кримовською. Поетичні читання відбува

Володимир Бойко
2020.02.24 20:27
Ти збудила в мені те, що довго у серці дрімало,
Розпалила вогонь, що під попелом тихо жеврів.
Ти була весняна, як грайливі очиці конвалій,
Все було без умов, без вагань, без стрічань і без слів.

Та минула весна, літо й осінь, мов в казці, злетіли,

Галина Сливка
2020.02.24 20:08
Зимі давно весінні сняться сни,
А в них маляток в'яже волосінню
Пташина, що із променя-струни
Сяйливі бризки сипле ластовинням.
Мережить сонця променем душа
Розвою і любові серенади
І ллється із небесного ковша
Нове вино з отого винограду,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Олександр Панін
2020.01.12

Сергій Зубець
2020.01.01

Юра Ясінський
2019.11.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Ковальчук (1967) / Проза

 Апуко
Брукована доріжка стелилася аж до кінця вулиці, до краю міста. Маленька Діаночка їхала на візочку й розглядала нові для неї краєвиди: незнайомі будинки, кущі, дерева. А ось і великий обшир: перехрестя за містом, а довкола – поле з високим і низьким різнотрав’ям. Дорогами із шумом і посвистом пролітали автомобілі, але ось тут, побіля крайніх осель, сонячний затишок, таке собі осоння.
Свіжий літній ранок, після дощу. Сонце, звичайно, уже давно зійшло, але не встигло ще висушити рясної роси. Вона виблискує на широких листках, та особливо помітна й красива на павутинні, що його старанно розвісили павуки то поміж ялинових гілочок, то де-не-де на кущах.
Тут, на цьому веселому осонні, бабуся зупиняє візок і Діанка, з якої вже вивітрились залишки сну, здіймає рученята догори, аби їй дали побігати по доріжці. Дівчинка дуже любить бігати, стрибати, гойдатися, видряпуватися на якісь підвищення, устигай-но лише її пильнувати й ловити, аби не набила собі гуль. Бабуся ставить дитину на ноги, але тримає за ручку, бо ж поруч, по дорозі, час від часу прошмигують машини.
Мала непосида вже знайшла собі два камені біля брами, раз – і вже вершина одного здолана, і зістрибує, раз – і другу вершину переможено, і стрибок донизу. З брами виходить господар, пильно розглядає гостей-перехожих, усміхається. Дорослі вітаються, взаємно бажаючи один одному доброго дня і доброго здоров’я. Чоловік прямує собі в сторону міста. Діанка ж, вкотре зістрибнувши з підвищення, зауважує на бордюрі якусь білу кульку. Тягне бабусю до неї.
– Абуко! – стверджує, попередньо пильно розглянувши.
Маленька біла кулька, менша за вишеньку, має якісь чудернацькі ріжки і дуже повільно, майже непомітно, кудись повзе.
Бабуся розуміє, чому такий висновок робить дитина, якій ще немає двох рочків і в лексичному запасі якої поки що до вибору саме це слово. Жінка вкотре зворушена розвитком дитини, отим процесом мислення, аналізу й синтезу, що проходить у малій голівоньці, зіставленням круглої форми яблука з будинком равлика, геніальним висновком, який своєю простотою та оригінальністю завжди дивує батьків.
– Це не яблуко, – повчає доросла людина. – Це равлик. Ось у нього є ріжки. Він ними нюхає, слухає, розглядає, куди повзти. Бачиш, як ворушить ріжками, повертає їх в різні сторони.
Малятко вбирає в себе кожне слово, звук і почуття, з яким воно промовлене.
Увага, дорослий! Іде процес осмислення, перетравлення цього великого світу дитиною. Умій витримати паузу та підібрати доречні слова.
Неподалік Діана зауважує ще одного равлика, поруч – ще одного. «Лавл», – тягне бабусю за руку. А за хвилю вони знаходять цілу колонію цих маленьких істот, що вигріваються на сонечку тут же ж, на оберемку висохлого зілля, кинутого в канаву біля паркану. Справді, вони схожі на білі яблучка, що їх натрушено з дерева. Де-не-де поміж них – більші сірі кульки, напевне, батьки. «І як ми такого дива одразу не зауважили?»
Діанка простягає пальчики до найближчого створіннячка. Але що це? Розчавлений кимось равлик. Власне, це лише уламки його хатинки в мокрому місиві.
– Лавл! Буба! – дитина тримає на долоньці кусок панцира й запитально дивиться на бабусю.
Що скажеш, дорослий? Як ти поясниш дитині жорстокість світу?
Довкола – ой леле! – як багато ще таких мокрих плям на тротуарі. Це неуважні перехожі роздавили равликів, що виповзли на середину доріжки.
Жінка не розказує дитині, що це. Іншого разу, коли та трішки підросте. Зате (вкотре!) раптова думка, викликана якимось вчинком чи словом дитини, обпікає душу. В одній легенді розповідається про єдинорога. Кажуть, він умів ходити так, що не наступав на жодну, навіть найдрібнішу істоту на землі. Чому ми, люди, такі неуважні, байдужі, жорстокі не тільки до братів своїх менших, а й один до одного? Давимо, чавимо, обпікаємо душі ближніх у своєму поспіху до ефемерного щастя, у своїй гордині, прагненні вивищитися одне над одним.
Бабуся забирає уламок з долоньки внучки.
– Так, моє сонечко. Равлик має бубу. Йому болить. Давай покладемо його під листочок. Він там буде спати.
Так і зробили. Далі йшли обережно, щоб не роздавити дрібних істот. Ласкаве сонечко та ніжний вітерець обіцяли лагідний день.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-08-04 15:43:14
Переглядів сторінки твору 148
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.990 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.947 / 5.52)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2020.01.11 12:57
Автор у цю хвилину відсутній