ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.12.10 18:56
Рече колега: - Ти - мій кат! - і що?
Жувати все підряд, неначе паця,-
У позолоту вгорнуте ніщо,
Ліричного фразерства прілий пляцик?

Пегасе, з цього раю завертай,
У тебе і у мене інші друзі:
Глибінь, поліфонічна широта

Редакція Майстерень
2019.12.10 15:01
УК_РА_Ї_НА" за символьною своєю частиною безпосередньо тягнеться аж до "РА" - що найдавніше із відомих символьних походжень. "УК_РА_Ї_НА" - символьно це значить "Будову (або ж " ВІД") _ РА _ І _ Отримай (На)" - тобто, найвищий дарунок від Ра.

Сергій Губерначук
2019.12.10 13:25
Якби мені зір коршака,
зіниці – гострі шпиці –
я б землю не навідував,
я б землю озирав!
Я б з викопного горщика
з трипільської землиці
зростав із зерня в ідола –
і смерть на смерть скарав!

Н Кап
2019.12.10 12:42
Дозвольте на вухо...
Лиш вам... По секрету...
Ви тільки нікому про це не кажіть!
нехай пропонують корону... карету...
хоч пів-королівства - будь-ласка,мовчіть!

І навіть якщо вам
підсунуть принцесу

Олександр Сушко
2019.12.10 11:30
Ступаючи поміж кривавих цят
Вплітаю світло в музику мінорну.
А річка - без початку і кінця,
По кризі - блюдця чорних ополонок.

Штовхає боривітер у плече,
Аби у вир шубовснув з головою..
У ближній каламуті - втрати щем,

Ігор Деркач
2019.12.10 09:47
Як хочеться вернутись у світи
дитячої мети на перепутті
тай іншою дорогою іти
у паралельно обране майбутнє.

І як не набираю висоти,
а тягарі усе ще не забуті
і нічого заради суєти

Галина Михайлик
2019.12.10 09:37
Все як завжди: початок&кінець.
Інтрига тільки «як?», «коли?», «навіщо?».
…В єдину мить дерева стали нижчі,
а стежка розчинилась навпростець…

Чи, хепіенд? Розв’язка і фінал -
фортіссімо акорд на ноті щастя!
…Сюжетний вузол саморозрубався

Віктор Кучерук
2019.12.10 08:12
Г. С...
Стосунків наших пізню зав’язь
Руйнує ранній холод чвар,
Хоч ми обоє намагались
Незгоди стримати удар.
Стражденним душам на догоду,
Не оберталися назад, –
Раділи будь-якій погоді

Микола Соболь
2019.12.10 05:23
Вона любить зорі ясні,
Дерева од інею срібні,
Сніги до перини подібні,
Короткі, насуплені дні.
Милується нині зима
На те, як веселі синички
Під вікна летять з годівнички,
Бо стужа до серця пройма.

Олександр Сушко
2019.12.10 03:56
Правду говоритиму навмисно,
Істина сьогодні на кону:
Лапу шобтиздохові потисну,
А тобі руки не простягну.

Бо собака ліпша за людину,
Віддана як жінка, їсть усе.
Ти ж мене кладеш під гільйотину

Ярослав Чорногуз
2019.12.10 00:25
Учу усіх я жити безоглядно,
Люблю, щоб ззаду сунула людва.
В трусах порвалась нитка Аріадни,
І обірвався на Голготу шлях.

Хвилююся у розпачі німому –
Рятуй же, любко, ну хіба це жисть?
Хтось викликав мені швидку з дурдому,

Тамара Шкіндер
2019.12.09 21:50
Не поранюсь об сни,
По їх лезу вернусь у минуле.
Мить і вічність злітають у небо
По сходинках хмар.
Відштовхнусь від стіни,
Де туманами днів потонулих
Оповиті серця.
І до сонця майну, як Ікар.

Ярослав Чорногуз
2019.12.09 18:07
Тихо алеєю йду,
Змовкла пташина розмова…
Нічка принишкла в саду,
Затишна нічка зимова.

Так, ніби зірку ясну
Місяць торкає за плечі…
Ніченьку враз пригорнув

Ігор Деркач
2019.12.09 17:40
Минає все – жага, жура, очарування,
любов, що першою була, і є остання.
Уже ніяку не найду,
і поки фею заведу,
іду у баню.

У неї заночую і... захочу чаю.
Ні, я не п’ю, але і їй не наливаю.

Олександр Сушко
2019.12.09 16:26
Проти кого тепер заряджати пістолі?
Хто мій друг незрадливий? Хто вчаєний тать?
Москвомовне хохлятко дрімає у льолі,
Брат із жінкою сваряться..."бля", "перемать"...

Чорну вервицю слів, запозичену в чорта,
Звикнув чути щоденно племіш-гаволов.

Н Кап
2019.12.09 13:39
Чи не тому, що я тобі - ріка?
(Дорога? Перепона? Бездоріжжя?)
не знаєш сам до часу. Але ніжність
росте крізь ніч, що мов земля, глевка.
Що мов вода, якій немає дна.
Пребілий день пресинім снігом
повен.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Ковальчук (1967) / Проза

 Апуко
Брукована доріжка стелилася аж до кінця вулиці, до краю міста. Маленька Діаночка їхала на візочку й розглядала нові для неї краєвиди: незнайомі будинки, кущі, дерева. А ось і великий обшир: перехрестя за містом, а довкола – поле з високим і низьким різнотрав’ям. Дорогами із шумом і посвистом пролітали автомобілі, але ось тут, побіля крайніх осель, сонячний затишок, таке собі осоння.
Свіжий літній ранок, після дощу. Сонце, звичайно, уже давно зійшло, але не встигло ще висушити рясної роси. Вона виблискує на широких листках, та особливо помітна й красива на павутинні, що його старанно розвісили павуки то поміж ялинових гілочок, то де-не-де на кущах.
Тут, на цьому веселому осонні, бабуся зупиняє візок і Діанка, з якої вже вивітрились залишки сну, здіймає рученята догори, аби їй дали побігати по доріжці. Дівчинка дуже любить бігати, стрибати, гойдатися, видряпуватися на якісь підвищення, устигай-но лише її пильнувати й ловити, аби не набила собі гуль. Бабуся ставить дитину на ноги, але тримає за ручку, бо ж поруч, по дорозі, час від часу прошмигують машини.
Мала непосида вже знайшла собі два камені біля брами, раз – і вже вершина одного здолана, і зістрибує, раз – і другу вершину переможено, і стрибок донизу. З брами виходить господар, пильно розглядає гостей-перехожих, усміхається. Дорослі вітаються, взаємно бажаючи один одному доброго дня і доброго здоров’я. Чоловік прямує собі в сторону міста. Діанка ж, вкотре зістрибнувши з підвищення, зауважує на бордюрі якусь білу кульку. Тягне бабусю до неї.
– Абуко! – стверджує, попередньо пильно розглянувши.
Маленька біла кулька, менша за вишеньку, має якісь чудернацькі ріжки і дуже повільно, майже непомітно, кудись повзе.
Бабуся розуміє, чому такий висновок робить дитина, якій ще немає двох рочків і в лексичному запасі якої поки що до вибору саме це слово. Жінка вкотре зворушена розвитком дитини, отим процесом мислення, аналізу й синтезу, що проходить у малій голівоньці, зіставленням круглої форми яблука з будинком равлика, геніальним висновком, який своєю простотою та оригінальністю завжди дивує батьків.
– Це не яблуко, – повчає доросла людина. – Це равлик. Ось у нього є ріжки. Він ними нюхає, слухає, розглядає, куди повзти. Бачиш, як ворушить ріжками, повертає їх в різні сторони.
Малятко вбирає в себе кожне слово, звук і почуття, з яким воно промовлене.
Увага, дорослий! Іде процес осмислення, перетравлення цього великого світу дитиною. Умій витримати паузу та підібрати доречні слова.
Неподалік Діана зауважує ще одного равлика, поруч – ще одного. «Лавл», – тягне бабусю за руку. А за хвилю вони знаходять цілу колонію цих маленьких істот, що вигріваються на сонечку тут же ж, на оберемку висохлого зілля, кинутого в канаву біля паркану. Справді, вони схожі на білі яблучка, що їх натрушено з дерева. Де-не-де поміж них – більші сірі кульки, напевне, батьки. «І як ми такого дива одразу не зауважили?»
Діанка простягає пальчики до найближчого створіннячка. Але що це? Розчавлений кимось равлик. Власне, це лише уламки його хатинки в мокрому місиві.
– Лавл! Буба! – дитина тримає на долоньці кусок панцира й запитально дивиться на бабусю.
Що скажеш, дорослий? Як ти поясниш дитині жорстокість світу?
Довкола – ой леле! – як багато ще таких мокрих плям на тротуарі. Це неуважні перехожі роздавили равликів, що виповзли на середину доріжки.
Жінка не розказує дитині, що це. Іншого разу, коли та трішки підросте. Зате (вкотре!) раптова думка, викликана якимось вчинком чи словом дитини, обпікає душу. В одній легенді розповідається про єдинорога. Кажуть, він умів ходити так, що не наступав на жодну, навіть найдрібнішу істоту на землі. Чому ми, люди, такі неуважні, байдужі, жорстокі не тільки до братів своїх менших, а й один до одного? Давимо, чавимо, обпікаємо душі ближніх у своєму поспіху до ефемерного щастя, у своїй гордині, прагненні вивищитися одне над одним.
Бабуся забирає уламок з долоньки внучки.
– Так, моє сонечко. Равлик має бубу. Йому болить. Давай покладемо його під листочок. Він там буде спати.
Так і зробили. Далі йшли обережно, щоб не роздавити дрібних істот. Ласкаве сонечко та ніжний вітерець обіцяли лагідний день.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-08-04 15:43:14
Переглядів сторінки твору 109
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.990 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.947 / 5.52)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2019.11.09 19:00
Автор у цю хвилину відсутній