ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Поеми
Криничний журавель
Пролунав останній дзвоник
і настало літо –
До бабусі завтра й діда
я в село поїду.
Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,
соняхи цибаті.
Тепле молоко у глеку
й пиріжки із печі.
Річка допоможе спеку
подолать малечі.
В ній клює плотва, тараня,
«карасі в сметані».
У дворі є калабаня
й хитрий кіт в чулані.
Ще під лісом там криниця
з журавлем дзьобатим.
Доженуть мене сестриця
з мамою і татом.
Велосипед
Руль, два колеса, педалі,
рама з пластику, сідло…
Зранку взую я сандалі
і поїду у село!
Сонце виграє на спицях,
чутно навіть шурхіт шин,
а назустріч – сонні лиця
з проїжджаючих машин.
Мчить надійний кінь щодуху,
мов стріла летить вперед –
наздогнав четверту муху
мій прудкий велосипед!
Розчинились хати в кленах,
видно пам’ятник комусь –
зачекались там на мене
із бабусею дідусь!
Бабуся
Друга в мене є матуся,
а ім’я її – бабуся.
Бабця казочку розкаже,
каченят малих покаже.
Пиріжками почастує,
запіканку приготує.
Зв’яже теплі рукавички,
і для мене, й для сестрички.
З нами грає у квача,
не цурається м’яча –
цілий день вона у русі.
Я люблю свою бабусю!
Дідусь
Скільки б не було бабусь,
та найкращий – мій дідусь!
На нозі він погойдає
і на возі покатає –
запряже Гнідка у бричку,
повезе усіх на річку.
Там наловить риби й раків,
юшку зварить у байраку.
Шаблю з ясена змайструє,
ягідками почастує,
назбирає ще й грибочків
під кущами, вздовж струмочку.
Він мені за батька й друга,
дід мій – справжній козарлюга!
Літо
Ходить сонечко в зеніті,
в розпалі гаряче літо.
Жаркувато, та нехай
достигає урожай.
Вже комбайни, як фрегати,
в поле йдуть пшеницю жати.
Попереду вітряки –
жатки то у них такі.
Із дозрілої пшениці
будуть гарні паляниці,
засмагатимуть в печі
круглобокі калачі.
Люблять всі: дорослі, діти
пору дивну – тепле літо!
Тепла зустріч
Бабка з дідом дуже раді,
одялись, мов на параді.
Тут же поряд пес Бровко,
глек вартує з молоком.
Усміхнувся дід Микола
і запрошує до столу –
у бабусі чималі
пироги вже на столі!
В кухлі молоко із глека
дід розлив доволі легко
й зауважив, – Попереду
будуть ласощі із меду!
На пасіку
Тож на пасіку із дідом
їдемо після обіду.
Під посадкою, за полем,
зачекалися нас бджоли.
Це із крилами мурашки,
що одягнені в тільняшки,
дім для них – великий вулик.
Про комах таких ви чули?
В них роботи повно влітку –
облітають кожну квітку,
позбирають з них пилок,
бо у тому знають толк.
А у вулику зі взятку
в стільники, як у горнятка,
вже пахучий мед кладуть
і всю зиму ним живуть.
Тож дорогою, з криниці,
начерпаємо водиці,
та не тільки щоб умитись –
бджілкам ще дамо напитись!
Журавель криничний дзьобом
допоможе радо в цьому –
кадібець з водою нам
дістає із джерела.
Ранковий кураж
Лиш прокинусь вранці-рано,
я спішу мерщій до крану,
щоб почати з куражу –
умиватися біжу!
Добре зубки я почищу,
вмию вічки, мию щічки,
сполосну ще добре ротик –
не болітиме животик!
Для фізичної культури
варті водні процедури –
тож пірну на мить під душ,
аж лунає в вухах туш!
У рушник я загорнуся,
потім шпарко розітруся
Кожен ранок цей обряд –
сили й жвавості заряд!
Курчата
Прямо зранку по двору
водить мати дітвору –
котяться клубочки
жовті біля квочки
і лунає дружно спів:
«Ців-ців-ців» та «Ців-ців-ців».
Обізвався татко, –
Я знайшов зернятко!
Тож мерщій до мене,
жду усіх під кленом.
Ко-ко-ко, ко-ко-ко, –
сокорить когут Тимко.
Оточили квочку
всі сини і дочки,
золота малеча
залюбки щебече.
«Ців-ців-ців, ців-ців-ців», –
то курчаток лине спів.
На пляжі
В калабані, біля клуні,
вуті плавають манюні,
миють лапки у воді
жовто-білі і руді.
Поряд з ними – гусенята,
привела також їх мати,
бо кортить пірнати дуже,
та й на всіх одна калюжа.
Всюди гамір, метушня –
веселиться дітлашня!
Навкруги шаленство, раж –
ось такий пташиний пляж!
Поросята
Під навісом, біля хати,
спочивають поросята.
Цілий день вони трудились,
п’ятачками в мисці рились –
їли моркву, бурячок
ще й зелений кабачок.
Після того в калабані
влаштували справжню баню –
розляглися біля миски,
із води стирчать лиш писки.
Спека скрізь, а їм комфорт,
свинкам у багні – курорт!
Соняшник
Між пузатих гарбузів,
на одній лише нозі,
стоїть вуйко на городі –
заздрять дині його вроді.
Він не кум їм і не сват,
а молодший сонця брат.
Зранку схід його стрічає
і на захід проводжає.
Має він лапате листя,
та шорстке, не шовковисте,
а жовтавого бриля –
добре видно й звідціля.
У землі міцне коріння,
в голові – смачне насіння.
Восени насмажить мати –
буде дітям що лузати!
Страхопуд
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.
Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –
вітер розвіває.
На плечах у охоронця –
грубий шмат рогожі,
добре вигорів на сонці,
мало на що гожий.
Та послужить для загалу,
як говорять нині –
щоб ворони не клювали
кавуни і дині!
Часник
Із віночка вигляда –
лише зуби й борода,
бо чуприною-листами
сплівся міцно із братами.
Він плюсам – не має ліку,
заміняє навіть ліки.
Проганяє геть простуду,
добрий лікар всьому люду!
Хоч гіркий, та я вже звик
їсти із борщем часник.
З другом цим не будуть діти
взимку й навесні хворіти!
Каченята
Йдуть до річки каченята,
попереду качка-мати,
батько-селезень услід,
замикаючи приплід.
Розтяглись на всю доріжку,
дріботять маленькі ніжки.
Мружать темні оченята
жовтогруді каченята.
Вуті-вуті, – каже мама, –
чи усі вдягли панами?
Влітку сонце припікає,
парасоль не вистачає!
Козенята
На травичці біля річки
скачуть козенята –
після паші до водички
привела їх мати.
В лепесі, поміж рогозом
бавиться малеча,
за понтонним перевозом
показався вечір.
Сонце котиться за гору,
йде відпочивати.
Козенятам у цю пору
також варто спати.
Коник
Голосистий, ніби дзвоник –
він не кінь, а просто коник!
Справді, коник-стрибунець,
зелененький пустунець.
Може грати він на скрипці
серенади навіть рибці,
а як візьме в лапки бубон –
зовсім весело всім буде!
Він у полі і діброві,
в нього сонячні підкови.
У траві весь день сюркоче,
та робити – геть не хоче!
На баштані
На баштані кавуни
виросли нівроку –
тут і там лежать вони,
не ступити й кроку!
Полосаті і рябі,
з жовтими боками.
Я один візьму собі –
пригостити маму.
Але сторож в курені,
може насварити –
попрохати слід, мені
треба це зробити!
Раптом вийшов з-за сосни
дідо не старенький
і вручив два кавуни –
татку і для неньки.
Фазан
Житнім полем, ніби пан,
понад самим краєм,
на прогулянку фазан
важно виступає.
Крила в боки він упер,
хвіст на вітрі в’ється –
він носій нових манер,
так йому здається.
Задирає дзьоб фазан
з самого світання –
не попав би у казан,
скоро полювання!
Шпаки
Рано-вранці вздовж ріки
розліталися шпаки,
на комах вони полюють,
ловлять мошок залюбки.
А затим спішать в садок,
там приємний холодок,
гусінь всюди позбирають,
кожен виськають куток!
Між дерев їм справжній рай,
шкідникам невдовзі край,
навіть з-під кори дістануть –
нас чекає урожай!
Телятко
Пустотливе, як малятко,
в лузі бігає телятко.
Радо бавиться, стрибає
і на маму поглядає.
Ще немає в нього звички
молоду скубти травичку,
уродилось лише вчора –
молочко йому підпора.
Старші братики й сестрички
залюбки пасуть травичку,
а наївшися від пуза –
скачуть стрімголов у лузі.
Годівницю ще не доять,
молочком вона напоїть.
Згодом виростуть телята
й стануть молоко давати.
Коні
На лужку пасуться коні.
Справжні коні, а не поні.
Жваво хрумають травичку,
потім пити йдуть до річки.
Розвіває вітер гриви
двох жеребчиків грайливо.
Запряжу я їх у бричку
і поїду у крамничку.
Там стремен великий вибір
і попон на різний вимір,
а іще куплю я збрую
і Гнідкові подарую.
Скочу хутко у сідло
і подамся за село
у галоп, а потім чвалом,
де лазурне джерело.
Криничний журавель
Здоровенна диво-птиця
заглядає у криницю,
де студене джерело,
біля лісу – за селом!
В журавля цебро у дзьобі
металевий гак на лобі,
на хвості висить вантаж –
в спеку там ажіотаж.
Там завжди дорослі й діти,
всі – хто влітку хоче пити.
Птах веселу дітвору
напуває у жару!
А води попивши вволю,
розповів дідуньо Коля,
нам казки про журавля,
як з’явився він у полі,
що колись по власній волі
прилетів він іздаля.
Казка перша
Давним-давно ця сталася пригода –
в село прибилась пара журавлів.
Веселиками птахів благородних
прозвали чемні мешканці полів.
Гніздо під лісом, на болоті, звили,
малечу сіру з часом привели
і не жаліли ні тепла, ні сили
батьки, щоб діти швидко підросли.
Невдовзі піднялися пташенята,
на ноги стали, потім на крило,
а восени із мамою і татом
полинули на південь – за теплом.
Так щовесни, впродовж десятка років,
сім’я вертала у село, під ліс,
та крапку в тій ідилії до строку
старий поставив якось хитрий лис.
Зробив на несподіванку він ставку
і раннім літом, у один із днів –
спіймав хижак біля гнізда журавку,
як журавель поїсти полетів.
Засумував веселик, зажурився –
однісінький лишився, без сім’ї…
Вже й осінь, але він не одружився,
і теплі зачекалися краї.
Пливли клини по небу журавлині,
до одного з них спробував примкнуть,
та зрозумів уже в небесній сині,
що долю все одно не обмануть…
Покинув він тоді пташину зграю,
не змігши подолати серця щем,
і назавжди лишився в ріднім краї –
криничним обернувшись журавлем.
Казка друга
Гаряче сонце виснажило землю,
рік був жарким, аж висохли ставки.
Від зелені сухі лишились стебла
та мочарів деінде острівки.
По осені в таку суху погоду
летів на південь журавлиний клин.
Птахи давно вже мріяли про воду,
та ні краплинки – лиш сухий полин.
Аж ось раптово виблиснуло скельце,
як на гірській вершині білий сніг –
то прохолоди крихітне джерельце
сховалось вглиб від променів палких.
Мерщій упав на землю клин пташиний,
але не дотягнутись до води –
високий зруб із грубої цямрини,
а поряд кущ і лисячі сліди.
Як на біду, цеберка на криниці
в той час не мала ланцюга чомусь,
і життєдайну досягти водицю
було несила, – далі вів дідусь.
Хоч піввідра б на всіх, хоча б осьмушку!..
Та виручив веселик молодий –
він довгим дзьобом взяв цебро за дужку,
нагнувся низько й зачерпнув води.
Як журавлина зграя напилася
і клин поволі знявся й полетів,
де тільки нова черга й узялася,
а він усе поїв, поїв, поїв…
Отак журавлик і відстав від зграї,
спустившись, щоб напитися води –
біля криниці в нашім ріднім краї
з тих давніх пір лишився назавжди!
Жабенята
На болоті, де загата,
розходи;лись жабенята:
«Ква-ква-ква, ква-ква-ква» –
кру;гом ходить голова.
Пахне лепеха і м’ята,
не змовкають жабенята:
«Кум» та «кум», «кум» та «кум» –
жабокричів справжній бум!
Чути навіть біля хати,
як співають жабенята,
і сказав нарешті тато, –
Спати вже пора лягати!
Лелеки
Вийшли бузьки з очерету,
сіра чапля попереду –
розбігайтесь жабенята,
стануть птахи полювати!
Утікати жабкам слід,
щоб не стати за обід.
Білі ж не спішать лелеки,
їм до вирію далеко.
У багно один загруз,
найжирніший чорногуз,
бо забув узути зрання
чоботи на полювання.
Черепаха
Голова, як у коня,
на спині її – броня,
живота сховала в крицю,
не дістанеться лисиці.
Сміло лізе уперед,
не завада й очерет.
У житті не знає страху,
сміла ніндзя-черепаха.
За плечима триста років,
і мільйонів десять кроків.
Як сова, але не птаха,
мудра бабця-черепаха.
Хатник
Равлик суне вздовж доріжки,
мов антени в нього ріжки.
На спині несе хатинку,
в ній м’яку ховає спинку.
Хтось нагнав малому страху,
обігнав він черепаху
і тепер його малятам
буде важко наздогнати.
Та якщо настигне пташка –
він мерщій у черепашку
і замкнеться на крючок,
знаний хатник-слимачок!
Чемна Тетянка
Чемна дівчинка Тетянка,
всіх вона вітає зранку,
завжди «дякую» говорить,
із дорослими не спорить.
Не кричить, не вередує,
з сірниками не жартує
і не смітить на підлогу,
мамі з татом – допомога.
У автобусі, трамваї
старшим місце уступає.
Хоч мала, та вже панянка –
чемна дівчинка Тетянка.
По суниці
На зорі співають птиці,
ми ж прошкуєм по суниці.
Чимчикуємо до лісу,
не боїмся вовка з лисом.
Кожен взяв собі корзинку,
бо суниці у торбинку
не пристало нам збирати –
щоб усіх їх не зім’яти.
Навкруги веселі лиця,
дуже ж бо смачні суниці.
Навіть за цукерки кращі –
не завада нам і хащі!
Сойка і Зойка
У гаю дубовім сойка
скаче по гіллі та зойка.
Прилітала сиза птиця
на родини до синиці.
За здоров’я пила чару
й загубила окуляри.
Їх знайшла маленька Зойка,
ось тепер та сойка й зойка:
«Як мені у цій біді
класти в ямки жолуді,
щоб наступної весни
рівно сходи проросли?!»
І сказала сойці Зойка, –
Мила пташко, ти не ойкай,
окуляри твої цілі,
жолуді потраплять в цілі.
Закладеш великий гай,
зеленітиме наш край!
Жолуді
На дубах ростем у лісі.
В листі сховок, як у стрісі.
Не потонем у воді
ми – веселі жолуді!
Білки в дупла нас ховають,
поросята полюбляють.
Всім нагадуєм горішки –
тож смакуємо і мишкам.
З гілки впавши у травичку,
корінь пустимо в земличку.
Через рік уже дивись –
паросток потягся ввись!
Ми прихильники краси,
буйні хай ростуть ліси,
докладемо дружно сили,
щоб планета зеленіла!
До зустрічі
Ось і сонечко вже сіло,
непомітно пролетіло
гарне літо у селі.
Груші й яблука поспіли,
кавуни ми, дині їли
ще і сливи чималі.
Загоріли всі за літо,
насушили гарних квітів.
Запах сіна і трави
буде нас вести по світу,
доки знов не прийде квітень.
Ми у захваті! А ви?
Завтра їдемо до міста,
де зустріне урочисто
знову рідна школа нас.
Скоро сядемо за парти
і штрихи сільського гарту
принесемо у свій клас!
Час летів, немов на крилах,
друзів ми нових зустріли,
їм також до школи йти,
але знов настане літо
й на канікули приїдем
до села ми – я і ти!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Криничний журавель
Друга збірка поезій для дітей
із циклу "Чарівна веселка"
На канікули в село
Пролунав останній дзвоник
і настало літо –
До бабусі завтра й діда
я в село поїду.
Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,
соняхи цибаті.
Тепле молоко у глеку
й пиріжки із печі.
Річка допоможе спеку
подолать малечі.
В ній клює плотва, тараня,
«карасі в сметані».
У дворі є калабаня
й хитрий кіт в чулані.
Ще під лісом там криниця
з журавлем дзьобатим.
Доженуть мене сестриця
з мамою і татом.
Велосипед
Руль, два колеса, педалі,
рама з пластику, сідло…
Зранку взую я сандалі
і поїду у село!
Сонце виграє на спицях,
чутно навіть шурхіт шин,
а назустріч – сонні лиця
з проїжджаючих машин.
Мчить надійний кінь щодуху,
мов стріла летить вперед –
наздогнав четверту муху
мій прудкий велосипед!
Розчинились хати в кленах,
видно пам’ятник комусь –
зачекались там на мене
із бабусею дідусь!
Бабуся
Друга в мене є матуся,
а ім’я її – бабуся.
Бабця казочку розкаже,
каченят малих покаже.
Пиріжками почастує,
запіканку приготує.
Зв’яже теплі рукавички,
і для мене, й для сестрички.
З нами грає у квача,
не цурається м’яча –
цілий день вона у русі.
Я люблю свою бабусю!
Дідусь
Скільки б не було бабусь,
та найкращий – мій дідусь!
На нозі він погойдає
і на возі покатає –
запряже Гнідка у бричку,
повезе усіх на річку.
Там наловить риби й раків,
юшку зварить у байраку.
Шаблю з ясена змайструє,
ягідками почастує,
назбирає ще й грибочків
під кущами, вздовж струмочку.
Він мені за батька й друга,
дід мій – справжній козарлюга!
Літо
Ходить сонечко в зеніті,
в розпалі гаряче літо.
Жаркувато, та нехай
достигає урожай.
Вже комбайни, як фрегати,
в поле йдуть пшеницю жати.
Попереду вітряки –
жатки то у них такі.
Із дозрілої пшениці
будуть гарні паляниці,
засмагатимуть в печі
круглобокі калачі.
Люблять всі: дорослі, діти
пору дивну – тепле літо!
Тепла зустріч
Бабка з дідом дуже раді,
одялись, мов на параді.
Тут же поряд пес Бровко,
глек вартує з молоком.
Усміхнувся дід Микола
і запрошує до столу –
у бабусі чималі
пироги вже на столі!
В кухлі молоко із глека
дід розлив доволі легко
й зауважив, – Попереду
будуть ласощі із меду!
На пасіку
Тож на пасіку із дідом
їдемо після обіду.
Під посадкою, за полем,
зачекалися нас бджоли.
Це із крилами мурашки,
що одягнені в тільняшки,
дім для них – великий вулик.
Про комах таких ви чули?
В них роботи повно влітку –
облітають кожну квітку,
позбирають з них пилок,
бо у тому знають толк.
А у вулику зі взятку
в стільники, як у горнятка,
вже пахучий мед кладуть
і всю зиму ним живуть.
Тож дорогою, з криниці,
начерпаємо водиці,
та не тільки щоб умитись –
бджілкам ще дамо напитись!
Журавель криничний дзьобом
допоможе радо в цьому –
кадібець з водою нам
дістає із джерела.
Ранковий кураж
Лиш прокинусь вранці-рано,
я спішу мерщій до крану,
щоб почати з куражу –
умиватися біжу!
Добре зубки я почищу,
вмию вічки, мию щічки,
сполосну ще добре ротик –
не болітиме животик!
Для фізичної культури
варті водні процедури –
тож пірну на мить під душ,
аж лунає в вухах туш!
У рушник я загорнуся,
потім шпарко розітруся
Кожен ранок цей обряд –
сили й жвавості заряд!
Курчата
Прямо зранку по двору
водить мати дітвору –
котяться клубочки
жовті біля квочки
і лунає дружно спів:
«Ців-ців-ців» та «Ців-ців-ців».
Обізвався татко, –
Я знайшов зернятко!
Тож мерщій до мене,
жду усіх під кленом.
Ко-ко-ко, ко-ко-ко, –
сокорить когут Тимко.
Оточили квочку
всі сини і дочки,
золота малеча
залюбки щебече.
«Ців-ців-ців, ців-ців-ців», –
то курчаток лине спів.
На пляжі
В калабані, біля клуні,
вуті плавають манюні,
миють лапки у воді
жовто-білі і руді.
Поряд з ними – гусенята,
привела також їх мати,
бо кортить пірнати дуже,
та й на всіх одна калюжа.
Всюди гамір, метушня –
веселиться дітлашня!
Навкруги шаленство, раж –
ось такий пташиний пляж!
Поросята
Під навісом, біля хати,
спочивають поросята.
Цілий день вони трудились,
п’ятачками в мисці рились –
їли моркву, бурячок
ще й зелений кабачок.
Після того в калабані
влаштували справжню баню –
розляглися біля миски,
із води стирчать лиш писки.
Спека скрізь, а їм комфорт,
свинкам у багні – курорт!
Соняшник
Між пузатих гарбузів,
на одній лише нозі,
стоїть вуйко на городі –
заздрять дині його вроді.
Він не кум їм і не сват,
а молодший сонця брат.
Зранку схід його стрічає
і на захід проводжає.
Має він лапате листя,
та шорстке, не шовковисте,
а жовтавого бриля –
добре видно й звідціля.
У землі міцне коріння,
в голові – смачне насіння.
Восени насмажить мати –
буде дітям що лузати!
Страхопуд
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.
Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –
вітер розвіває.
На плечах у охоронця –
грубий шмат рогожі,
добре вигорів на сонці,
мало на що гожий.
Та послужить для загалу,
як говорять нині –
щоб ворони не клювали
кавуни і дині!
Часник
Із віночка вигляда –
лише зуби й борода,
бо чуприною-листами
сплівся міцно із братами.
Він плюсам – не має ліку,
заміняє навіть ліки.
Проганяє геть простуду,
добрий лікар всьому люду!
Хоч гіркий, та я вже звик
їсти із борщем часник.
З другом цим не будуть діти
взимку й навесні хворіти!
Каченята
Йдуть до річки каченята,
попереду качка-мати,
батько-селезень услід,
замикаючи приплід.
Розтяглись на всю доріжку,
дріботять маленькі ніжки.
Мружать темні оченята
жовтогруді каченята.
Вуті-вуті, – каже мама, –
чи усі вдягли панами?
Влітку сонце припікає,
парасоль не вистачає!
Козенята
На травичці біля річки
скачуть козенята –
після паші до водички
привела їх мати.
В лепесі, поміж рогозом
бавиться малеча,
за понтонним перевозом
показався вечір.
Сонце котиться за гору,
йде відпочивати.
Козенятам у цю пору
також варто спати.
Коник
Голосистий, ніби дзвоник –
він не кінь, а просто коник!
Справді, коник-стрибунець,
зелененький пустунець.
Може грати він на скрипці
серенади навіть рибці,
а як візьме в лапки бубон –
зовсім весело всім буде!
Він у полі і діброві,
в нього сонячні підкови.
У траві весь день сюркоче,
та робити – геть не хоче!
На баштані
На баштані кавуни
виросли нівроку –
тут і там лежать вони,
не ступити й кроку!
Полосаті і рябі,
з жовтими боками.
Я один візьму собі –
пригостити маму.
Але сторож в курені,
може насварити –
попрохати слід, мені
треба це зробити!
Раптом вийшов з-за сосни
дідо не старенький
і вручив два кавуни –
татку і для неньки.
Фазан
Житнім полем, ніби пан,
понад самим краєм,
на прогулянку фазан
важно виступає.
Крила в боки він упер,
хвіст на вітрі в’ється –
він носій нових манер,
так йому здається.
Задирає дзьоб фазан
з самого світання –
не попав би у казан,
скоро полювання!
Шпаки
Рано-вранці вздовж ріки
розліталися шпаки,
на комах вони полюють,
ловлять мошок залюбки.
А затим спішать в садок,
там приємний холодок,
гусінь всюди позбирають,
кожен виськають куток!
Між дерев їм справжній рай,
шкідникам невдовзі край,
навіть з-під кори дістануть –
нас чекає урожай!
Телятко
Пустотливе, як малятко,
в лузі бігає телятко.
Радо бавиться, стрибає
і на маму поглядає.
Ще немає в нього звички
молоду скубти травичку,
уродилось лише вчора –
молочко йому підпора.
Старші братики й сестрички
залюбки пасуть травичку,
а наївшися від пуза –
скачуть стрімголов у лузі.
Годівницю ще не доять,
молочком вона напоїть.
Згодом виростуть телята
й стануть молоко давати.
Коні
На лужку пасуться коні.
Справжні коні, а не поні.
Жваво хрумають травичку,
потім пити йдуть до річки.
Розвіває вітер гриви
двох жеребчиків грайливо.
Запряжу я їх у бричку
і поїду у крамничку.
Там стремен великий вибір
і попон на різний вимір,
а іще куплю я збрую
і Гнідкові подарую.
Скочу хутко у сідло
і подамся за село
у галоп, а потім чвалом,
де лазурне джерело.
Криничний журавель
Здоровенна диво-птиця
заглядає у криницю,
де студене джерело,
біля лісу – за селом!
В журавля цебро у дзьобі
металевий гак на лобі,
на хвості висить вантаж –
в спеку там ажіотаж.
Там завжди дорослі й діти,
всі – хто влітку хоче пити.
Птах веселу дітвору
напуває у жару!
А води попивши вволю,
розповів дідуньо Коля,
нам казки про журавля,
як з’явився він у полі,
що колись по власній волі
прилетів він іздаля.
Казка перша
Давним-давно ця сталася пригода –
в село прибилась пара журавлів.
Веселиками птахів благородних
прозвали чемні мешканці полів.
Гніздо під лісом, на болоті, звили,
малечу сіру з часом привели
і не жаліли ні тепла, ні сили
батьки, щоб діти швидко підросли.
Невдовзі піднялися пташенята,
на ноги стали, потім на крило,
а восени із мамою і татом
полинули на південь – за теплом.
Так щовесни, впродовж десятка років,
сім’я вертала у село, під ліс,
та крапку в тій ідилії до строку
старий поставив якось хитрий лис.
Зробив на несподіванку він ставку
і раннім літом, у один із днів –
спіймав хижак біля гнізда журавку,
як журавель поїсти полетів.
Засумував веселик, зажурився –
однісінький лишився, без сім’ї…
Вже й осінь, але він не одружився,
і теплі зачекалися краї.
Пливли клини по небу журавлині,
до одного з них спробував примкнуть,
та зрозумів уже в небесній сині,
що долю все одно не обмануть…
Покинув він тоді пташину зграю,
не змігши подолати серця щем,
і назавжди лишився в ріднім краї –
криничним обернувшись журавлем.
Казка друга
Гаряче сонце виснажило землю,
рік був жарким, аж висохли ставки.
Від зелені сухі лишились стебла
та мочарів деінде острівки.
По осені в таку суху погоду
летів на південь журавлиний клин.
Птахи давно вже мріяли про воду,
та ні краплинки – лиш сухий полин.
Аж ось раптово виблиснуло скельце,
як на гірській вершині білий сніг –
то прохолоди крихітне джерельце
сховалось вглиб від променів палких.
Мерщій упав на землю клин пташиний,
але не дотягнутись до води –
високий зруб із грубої цямрини,
а поряд кущ і лисячі сліди.
Як на біду, цеберка на криниці
в той час не мала ланцюга чомусь,
і життєдайну досягти водицю
було несила, – далі вів дідусь.
Хоч піввідра б на всіх, хоча б осьмушку!..
Та виручив веселик молодий –
він довгим дзьобом взяв цебро за дужку,
нагнувся низько й зачерпнув води.
Як журавлина зграя напилася
і клин поволі знявся й полетів,
де тільки нова черга й узялася,
а він усе поїв, поїв, поїв…
Отак журавлик і відстав від зграї,
спустившись, щоб напитися води –
біля криниці в нашім ріднім краї
з тих давніх пір лишився назавжди!
Жабенята
На болоті, де загата,
розходи;лись жабенята:
«Ква-ква-ква, ква-ква-ква» –
кру;гом ходить голова.
Пахне лепеха і м’ята,
не змовкають жабенята:
«Кум» та «кум», «кум» та «кум» –
жабокричів справжній бум!
Чути навіть біля хати,
як співають жабенята,
і сказав нарешті тато, –
Спати вже пора лягати!
Лелеки
Вийшли бузьки з очерету,
сіра чапля попереду –
розбігайтесь жабенята,
стануть птахи полювати!
Утікати жабкам слід,
щоб не стати за обід.
Білі ж не спішать лелеки,
їм до вирію далеко.
У багно один загруз,
найжирніший чорногуз,
бо забув узути зрання
чоботи на полювання.
Черепаха
Голова, як у коня,
на спині її – броня,
живота сховала в крицю,
не дістанеться лисиці.
Сміло лізе уперед,
не завада й очерет.
У житті не знає страху,
сміла ніндзя-черепаха.
За плечима триста років,
і мільйонів десять кроків.
Як сова, але не птаха,
мудра бабця-черепаха.
Хатник
Равлик суне вздовж доріжки,
мов антени в нього ріжки.
На спині несе хатинку,
в ній м’яку ховає спинку.
Хтось нагнав малому страху,
обігнав він черепаху
і тепер його малятам
буде важко наздогнати.
Та якщо настигне пташка –
він мерщій у черепашку
і замкнеться на крючок,
знаний хатник-слимачок!
Чемна Тетянка
Чемна дівчинка Тетянка,
всіх вона вітає зранку,
завжди «дякую» говорить,
із дорослими не спорить.
Не кричить, не вередує,
з сірниками не жартує
і не смітить на підлогу,
мамі з татом – допомога.
У автобусі, трамваї
старшим місце уступає.
Хоч мала, та вже панянка –
чемна дівчинка Тетянка.
По суниці
На зорі співають птиці,
ми ж прошкуєм по суниці.
Чимчикуємо до лісу,
не боїмся вовка з лисом.
Кожен взяв собі корзинку,
бо суниці у торбинку
не пристало нам збирати –
щоб усіх їх не зім’яти.
Навкруги веселі лиця,
дуже ж бо смачні суниці.
Навіть за цукерки кращі –
не завада нам і хащі!
Сойка і Зойка
У гаю дубовім сойка
скаче по гіллі та зойка.
Прилітала сиза птиця
на родини до синиці.
За здоров’я пила чару
й загубила окуляри.
Їх знайшла маленька Зойка,
ось тепер та сойка й зойка:
«Як мені у цій біді
класти в ямки жолуді,
щоб наступної весни
рівно сходи проросли?!»
І сказала сойці Зойка, –
Мила пташко, ти не ойкай,
окуляри твої цілі,
жолуді потраплять в цілі.
Закладеш великий гай,
зеленітиме наш край!
Жолуді
На дубах ростем у лісі.
В листі сховок, як у стрісі.
Не потонем у воді
ми – веселі жолуді!
Білки в дупла нас ховають,
поросята полюбляють.
Всім нагадуєм горішки –
тож смакуємо і мишкам.
З гілки впавши у травичку,
корінь пустимо в земличку.
Через рік уже дивись –
паросток потягся ввись!
Ми прихильники краси,
буйні хай ростуть ліси,
докладемо дружно сили,
щоб планета зеленіла!
До зустрічі
Ось і сонечко вже сіло,
непомітно пролетіло
гарне літо у селі.
Груші й яблука поспіли,
кавуни ми, дині їли
ще і сливи чималі.
Загоріли всі за літо,
насушили гарних квітів.
Запах сіна і трави
буде нас вести по світу,
доки знов не прийде квітень.
Ми у захваті! А ви?
Завтра їдемо до міста,
де зустріне урочисто
знову рідна школа нас.
Скоро сядемо за парти
і штрихи сільського гарту
принесемо у свій клас!
Час летів, немов на крилах,
друзів ми нових зустріли,
їм також до школи йти,
але знов настане літо
й на канікули приїдем
до села ми – я і ти!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію