ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
РОЗДУМИ ЗНІЧЕВ’Я
Найкращі, бо не скупі, росіяни розсіяні по несходимому Сибіру, у міжгір’ї Алтаю та Саян, по забайкальських дауріях і заамурських манчжуріях. Направду це колишні наші родаки, що забули про своє дрімуче українське начало, та ще залишки ойротів, хакасів і бурятів, які успішно забувають свою мову й племінно-родову першооснову.
Найскупіші, а тому й вельми нехороші, не стільки древні, як ревні, – мерзлого снігу в зиму не випросиш, – так звані «тьоткінські козаки» (Курщина), «скапські» та вологодські «насельники», не кажучи вже про «пензяків» та «москалів» (Москва в радіусі ста кілометрів). Знаю, про що кажу, бо доводилося жити в цьому середовищі, ділити спільні на всіх гуртожитки, бараки й казарми.
«Нехороші росіяни» (Боже, збав!) не крадуть – вони «заїмствують», не об’їдають доброго та щирого ближнього, а «підкормлюються», «під’єдаюцца». Адже вони справіку є «общіннікамі», по-новітньому ж «комунарами». У них немає такого поняття, як «твоє» або «ненаше». Тільки «моє», тільки «нашенське». Таким добре жилося в Союзі, а тому й плачуть за Союзом, за великою общинно-общаковою імперією. Найлютіше ненавидять нас, українців, саме вони, бо щиро вважають нас крадіями їхнього «кацапсько-циганського» щастя.
А ще вони ненавидять усіх прибалтів і «ліц кавказской національності», молдованів і таджиків, латиносів і негроїдів, а заодно й тих, що живуть «за дальнєю аколіцей, за молодимі вязамі», і час від часу провокують їх на кулачні бої, на різні «беслани» та «будьонновськи». Натура ж бо широка – від балтійських вод і до курильських скель!
Сиджу оце в незалежній своїй нацквартирі, по-сковородинськи філософствую, допоки на моїй куркульській пательні шкварчить яєчня з салом: «Які ж вони різні, ці росіяни! Чи то брати рідні, обов’язково «старшенькі», чи то воріженьки споконвічні, нахабно-неприховані, хронічно озлілі до повної невиліковності?».
Важко мені дійти певного висновку, бо я знаю різних росіян, у тому числі й корінних, глибинно-історичних підданих Київської Русі. Останні схожі на нас і звичаєм, і вдачею. І поділяться по-братськи, і на підлість нездатні, і в розвідку з тобою підуть. Може, їх значно більше по всій Росії, ніж мені сьогодні здається?
Сахалінський Юрку Ксенофонтов, алтайські Володю Башунов і Гено Давидов, барабинсько-омський Володько Балачан (Угрюмов), агов, друзі мої! Я вас любив і досі люблю за щирість і вірну дружбу з усіма наступними наслідками! Ви любили мене і, сподіваюся, досі не розлюбили, не забули наші веселі посиденьки з віршами та горілкою. Ви любили слухати мої українські вірші й охоче перекладали їх російською мовою. А я перекладав ваші. І разом ми співали задушевних пісень – як російських, так і українських.
Що, якби ви зібралися гуртом, та що, якби приїхали на мою антиукраїнську Луганщину, та що, якби послухали наших «регіональних солов’їв» – пророків російської імперської політики?!
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
РОЗДУМИ ЗНІЧЕВ’Я
Найкращі, бо не скупі, росіяни розсіяні по несходимому Сибіру, у міжгір’ї Алтаю та Саян, по забайкальських дауріях і заамурських манчжуріях. Направду це колишні наші родаки, що забули про своє дрімуче українське начало, та ще залишки ойротів, хакасів і бурятів, які успішно забувають свою мову й племінно-родову першооснову.
Найскупіші, а тому й вельми нехороші, не стільки древні, як ревні, – мерзлого снігу в зиму не випросиш, – так звані «тьоткінські козаки» (Курщина), «скапські» та вологодські «насельники», не кажучи вже про «пензяків» та «москалів» (Москва в радіусі ста кілометрів). Знаю, про що кажу, бо доводилося жити в цьому середовищі, ділити спільні на всіх гуртожитки, бараки й казарми.
«Нехороші росіяни» (Боже, збав!) не крадуть – вони «заїмствують», не об’їдають доброго та щирого ближнього, а «підкормлюються», «під’єдаюцца». Адже вони справіку є «общіннікамі», по-новітньому ж «комунарами». У них немає такого поняття, як «твоє» або «ненаше». Тільки «моє», тільки «нашенське». Таким добре жилося в Союзі, а тому й плачуть за Союзом, за великою общинно-общаковою імперією. Найлютіше ненавидять нас, українців, саме вони, бо щиро вважають нас крадіями їхнього «кацапсько-циганського» щастя.
А ще вони ненавидять усіх прибалтів і «ліц кавказской національності», молдованів і таджиків, латиносів і негроїдів, а заодно й тих, що живуть «за дальнєю аколіцей, за молодимі вязамі», і час від часу провокують їх на кулачні бої, на різні «беслани» та «будьонновськи». Натура ж бо широка – від балтійських вод і до курильських скель!
Сиджу оце в незалежній своїй нацквартирі, по-сковородинськи філософствую, допоки на моїй куркульській пательні шкварчить яєчня з салом: «Які ж вони різні, ці росіяни! Чи то брати рідні, обов’язково «старшенькі», чи то воріженьки споконвічні, нахабно-неприховані, хронічно озлілі до повної невиліковності?».
Важко мені дійти певного висновку, бо я знаю різних росіян, у тому числі й корінних, глибинно-історичних підданих Київської Русі. Останні схожі на нас і звичаєм, і вдачею. І поділяться по-братськи, і на підлість нездатні, і в розвідку з тобою підуть. Може, їх значно більше по всій Росії, ніж мені сьогодні здається?
Сахалінський Юрку Ксенофонтов, алтайські Володю Башунов і Гено Давидов, барабинсько-омський Володько Балачан (Угрюмов), агов, друзі мої! Я вас любив і досі люблю за щирість і вірну дружбу з усіма наступними наслідками! Ви любили мене і, сподіваюся, досі не розлюбили, не забули наші веселі посиденьки з віршами та горілкою. Ви любили слухати мої українські вірші й охоче перекладали їх російською мовою. А я перекладав ваші. І разом ми співали задушевних пісень – як російських, так і українських.
Що, якби ви зібралися гуртом, та що, якби приїхали на мою антиукраїнську Луганщину, та що, якби послухали наших «регіональних солов’їв» – пророків російської імперської політики?!
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію