ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
НАВІКИ – РАЗОМ!
Якщо й було воно насправді, оте билинно-пісенне, забелетризоване братніми совєцькими літераторами, переяславсько-московське «Навіки разом!», то сучасність наша реалістична рішуче скасувала його. Причому – двічі: у криваво-буремному вісімнадцятому і – через роки й десятиліття – уже в наш розгойдано-бурхливий час. Свято Злуки (пишу це з великої літери), що відбувалося подвійно на святому Софіївському майдані в навіки престольному Києві, послало у Всесвіт свої кличі-позивні: «Навіки – разом!», «Схід і Захід – разом!». А це значить, що українці від Сяну до Дону об’єдналися в одну велику національну, суверенно-самостійну сім’ю-родину, у якій є і затишне місце, і хліб-сіль для всіх українських самостійних росіян, греків, євреїв, угорців, молдаван, ромів, білорусів, корейців, калмиків, болгар і македонців. І для всіх, кого я не назвав, але ще назву. Усі ж інші, хороші й усілякі, великі й менш великі, у близькому й далекому зарубіжжі сущі, нехай забувають про всі псевдоєднання, лжеприсяжництва, революції-контрибуції, реґіоналізації-провокації, совєтизми-сепаратизми й узагалі про різноманітні паразитизми на нашому видужуючому національному тілі!
Бо «Навіки – разом!» стосується лише нас, сущих на землі своїй розлогій від Сяну синього до Дону тихого. І не суйтеся, свинорилі Затуліни-Жирики, у наш коровайний ряд! Ми самі порозуміємось, облаштуємось, лад свій наведемо, парад обсалютуємо.
Нечисті на руку (і на совість, і на душу, і на помисли) громадяни України іноземного й туземного, дебільно-тубільного походження, не без дружньо-братерської допомоги московських політкілерів і рідної п’ятої колони нахабно-грубо вбили залізобетонний клин у повільно видужуюче тіло України, розколовши державу й народ надвоє – по Дніпру-Славуті, по Донецькому кряжу, по літописних Змієвих валах, по Сивашу й Перекопу, по Самарі та Ятрані.
Заболіла знову роз’ятрена рана, закровоточила моїм братам і сестрам у Сумах і Львові, Харкові й Одесі, Ужгороді й Херсоні, Лубнах і Сватовому. А «хірурги» й «патологоанатоми» януковичі, кушнарьови, тихонови, кравчуки, бойки, ківалови (усіх перерахувати – сил не вистачить руці моїй, змозоленій пером), зробивши свою «операцію-провокацію», задоволено потирають-умивають свої ручки-загребучки: успішно! Воно ж «конєшно»! У парламенті облаштувалися, до влади присмокталися, в уряд гадюччям проповзають. Реванш, бліцкриг – готуймося до московських салютів. Телеграми-блискавки вже надходять. Празднічноє настроєніє! Дзвенять бокали, дзенькають шпори, хропуть білі парадно-породисті коні-мерси. Уявний парад приймає сам Путін, а обіруч стоять Янукович (цукерки смокче й царю-батюшці презентує) та государ-отаман всехарківський, а віднедавна – і весь східно-південно-кримський, Женя Кушнарьов. У руськоязичнім хорі-гімні все імперське море-окіян повернулося (?) у свої ісконно-посконні береги…
Хто ж буде відбрикуватися від добровільно-силуваного «возсоєдінєнія з Россієй», крім нас, нахохлених малоросів, що несподівано постали українцями в окупованих «реґіоналами» улусах і хантах-мансах?! А ніхто… Тільки ми не пориваймо з рідною землею. Та ж не розриваймо утвореного колись, давно, і ще зовсім недавно, ланцюга об’єднання Сходу і Заходу. Тримаймось міцніше за руки, дорогі брати й сестри, сини й онуки в Галичині й Донбасі, Поліссі та Поділлі, на Слобожанщині-Сіверянщині, на Опіллі-Прикарпатті, у Закарпатті й Криму!
Розсварені-розчварені дрібні демократичні партійки, так звана помаранчева невдала коаліція не спроможуться зміцнити ланцюг Злуки, роздрочені патріоти-реґіонали взагалі не хочуть злучатися з чітко означеними національними силами, а якби й захотіли, то все одно не змогли б. Не знають вони мови нашої, душа України для них – темна ніч. Є ще Рух і «Собор», «Свобода» і «Просвіта», є подвижники-єдиноборці з високими й шанованими в народі нашім іменами. У Києві їх багато, у Львові – майже кожен перший, у центрі України – кожен другий, на нашій Луганщині – кожен десятий… І це – немало. Бо ті, хто не спить, будитимуть приспаних. І наші синьо-жовті майдани розіллються від Сяну до Дону. Я вірю в це, цим живу.
Кожне наше щире й чесне слово – міцна золота ланка тисячокілометрового ланцюга Злуки. Кожна краплина нашого поту чи крові – запорука Миру і Єднання, щедрого врожаю на безмежній ниві заукраїненої Держави.
Зійдіться за круглим столом порозуміння, шановні наші Вікторе Андрійовичу і Юліє Володимирівно, приголубте біля себе весь багатостраждальний Український Народ і, за можливості, пожалійте всіх заблуканих та обмарених, розчарованих і приморених.
Слава Україні!
30.06.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НАВІКИ – РАЗОМ!
Зіновію Гузару – з прихильністю
Якщо й було воно насправді, оте билинно-пісенне, забелетризоване братніми совєцькими літераторами, переяславсько-московське «Навіки разом!», то сучасність наша реалістична рішуче скасувала його. Причому – двічі: у криваво-буремному вісімнадцятому і – через роки й десятиліття – уже в наш розгойдано-бурхливий час. Свято Злуки (пишу це з великої літери), що відбувалося подвійно на святому Софіївському майдані в навіки престольному Києві, послало у Всесвіт свої кличі-позивні: «Навіки – разом!», «Схід і Захід – разом!». А це значить, що українці від Сяну до Дону об’єдналися в одну велику національну, суверенно-самостійну сім’ю-родину, у якій є і затишне місце, і хліб-сіль для всіх українських самостійних росіян, греків, євреїв, угорців, молдаван, ромів, білорусів, корейців, калмиків, болгар і македонців. І для всіх, кого я не назвав, але ще назву. Усі ж інші, хороші й усілякі, великі й менш великі, у близькому й далекому зарубіжжі сущі, нехай забувають про всі псевдоєднання, лжеприсяжництва, революції-контрибуції, реґіоналізації-провокації, совєтизми-сепаратизми й узагалі про різноманітні паразитизми на нашому видужуючому національному тілі!
Бо «Навіки – разом!» стосується лише нас, сущих на землі своїй розлогій від Сяну синього до Дону тихого. І не суйтеся, свинорилі Затуліни-Жирики, у наш коровайний ряд! Ми самі порозуміємось, облаштуємось, лад свій наведемо, парад обсалютуємо.
Нечисті на руку (і на совість, і на душу, і на помисли) громадяни України іноземного й туземного, дебільно-тубільного походження, не без дружньо-братерської допомоги московських політкілерів і рідної п’ятої колони нахабно-грубо вбили залізобетонний клин у повільно видужуюче тіло України, розколовши державу й народ надвоє – по Дніпру-Славуті, по Донецькому кряжу, по літописних Змієвих валах, по Сивашу й Перекопу, по Самарі та Ятрані.
Заболіла знову роз’ятрена рана, закровоточила моїм братам і сестрам у Сумах і Львові, Харкові й Одесі, Ужгороді й Херсоні, Лубнах і Сватовому. А «хірурги» й «патологоанатоми» януковичі, кушнарьови, тихонови, кравчуки, бойки, ківалови (усіх перерахувати – сил не вистачить руці моїй, змозоленій пером), зробивши свою «операцію-провокацію», задоволено потирають-умивають свої ручки-загребучки: успішно! Воно ж «конєшно»! У парламенті облаштувалися, до влади присмокталися, в уряд гадюччям проповзають. Реванш, бліцкриг – готуймося до московських салютів. Телеграми-блискавки вже надходять. Празднічноє настроєніє! Дзвенять бокали, дзенькають шпори, хропуть білі парадно-породисті коні-мерси. Уявний парад приймає сам Путін, а обіруч стоять Янукович (цукерки смокче й царю-батюшці презентує) та государ-отаман всехарківський, а віднедавна – і весь східно-південно-кримський, Женя Кушнарьов. У руськоязичнім хорі-гімні все імперське море-окіян повернулося (?) у свої ісконно-посконні береги…
Хто ж буде відбрикуватися від добровільно-силуваного «возсоєдінєнія з Россієй», крім нас, нахохлених малоросів, що несподівано постали українцями в окупованих «реґіоналами» улусах і хантах-мансах?! А ніхто… Тільки ми не пориваймо з рідною землею. Та ж не розриваймо утвореного колись, давно, і ще зовсім недавно, ланцюга об’єднання Сходу і Заходу. Тримаймось міцніше за руки, дорогі брати й сестри, сини й онуки в Галичині й Донбасі, Поліссі та Поділлі, на Слобожанщині-Сіверянщині, на Опіллі-Прикарпатті, у Закарпатті й Криму!
Розсварені-розчварені дрібні демократичні партійки, так звана помаранчева невдала коаліція не спроможуться зміцнити ланцюг Злуки, роздрочені патріоти-реґіонали взагалі не хочуть злучатися з чітко означеними національними силами, а якби й захотіли, то все одно не змогли б. Не знають вони мови нашої, душа України для них – темна ніч. Є ще Рух і «Собор», «Свобода» і «Просвіта», є подвижники-єдиноборці з високими й шанованими в народі нашім іменами. У Києві їх багато, у Львові – майже кожен перший, у центрі України – кожен другий, на нашій Луганщині – кожен десятий… І це – немало. Бо ті, хто не спить, будитимуть приспаних. І наші синьо-жовті майдани розіллються від Сяну до Дону. Я вірю в це, цим живу.
Кожне наше щире й чесне слово – міцна золота ланка тисячокілометрового ланцюга Злуки. Кожна краплина нашого поту чи крові – запорука Миру і Єднання, щедрого врожаю на безмежній ниві заукраїненої Держави.
Зійдіться за круглим столом порозуміння, шановні наші Вікторе Андрійовичу і Юліє Володимирівно, приголубте біля себе весь багатостраждальний Український Народ і, за можливості, пожалійте всіх заблуканих та обмарених, розчарованих і приморених.
Слава Україні!
30.06.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію