ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ПРО НАБОЛІЛЕ Й СОКРОВЕННЕ
Що ж ти, молоденька укрдержаво, так незлюбила своїх кревних діток: укрпоетів, укручених, укрмитців, укрвинахідників?! А незлюбивши, відлучила від материнських рельєфно-ваговитих грудей?!
А ми ж іще з лона твого чистісінькою укрдержмовою кричали-плакали: «Тільки тоді, матінко, встанемо з колін, як ти покриєш свої коси синьо-жовтою плахтою та замість традиційного рогача візьмеш у руки святого княжого тризуба й під патріотичну музику Вербицького заходишся готувати для всього укрлюду справжні, а не гоголівські вареники. Бо хочемо не тільки свободи слова й думки, а й свободи підживлення свого патріотичного духу і творчого потенціалу!».
Забіліли вареники з сиром на калиновім обрії, подражнили наші амбітні апетити та й полетіли білими лебедями в чужі антиукраїнські пельки. А ми, такі готові-налаштовані, такі зголоднілі за материнським домашнім пригощанням, від несподіванки остовпіли при високім державнім порозі, розгублено тримаючи у своїх чистих змозолених руках витвори генія свого: оди й гімни, шедеври культури й мистецтва, різні винаходи, що випереджають розвиток людства на століття вперед…
Так от, матінко, уже п’ятнадцять довгих літ не встаємо з колін: вареників хочемо, яких – нема. І сподіваної свободи-волі, і самої самостійної України, прости Господи, щось не бачимо. То хто ж ти єси, молода наша матінко-державо, якою мовою мовчиш на наші моління, чого нам від тебе чекати, на що сподіватися?
Великі українці (у всі часи-епохи – українці!) не дочекалися твоєї відповіді, зморилися чекати та й геть пішли за кленові мости, за обрії калинові. Не вернуться вже в Україну єдину її сини єдині та неповторні – Анатолій Солов’яненко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Микола Руденко… Не повернуться до своїх недовершених справ і до невиспіваних літ своїх убиті державними опричниками-злочинцями В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ємець, Георгій Гонгадзе, Анатолій Єрмак, Борис Дерев’янко…
А ти, матінко-державо, не знаючи й сама, хто ти є, усю свою юність цнотливо-непорочну віддавала (за які перли й коралі?) пристаркуватим гульвісам Кравчукам і Кучмам, містечковим і регіончиковим любителям «клубнички» Щербаням, Засухам, Боделанам, Кушнарьовим, Тихоновим. Чи не гидко було тобі, зо всіма твоїми свіжими принадами, крутитися-вертітися в пожадливо-хтивих лабетах і ручках-загребучках?
Багато негідних тебе і твоїх білих вареників із білим сиром і грудей білісіньких твоїх пожирали твою молодість і твою майбутність. І разом із тим, навіть не помітивши цього, схрумкали душі й тіла «маленьких», «пересічних», «статистичних» українців. Не жаль, бо їх іще мільйони і мільйони. Хай статистика цим займається, бо вона ж – наука.
Але ж є іще й трагедія! Трагедія незворотніх, одноосібних і виняткових, зі своїми іменами й світами, зі своїми піснями й долями… Трагедія втрати справжньої української еліти. Не полінуюся, не пошкодую паперу – наведу побіжний список цих незворотніх втрат для українською духовності та культури. Читай, молода державо, узнай імена бодай тих непересічних і немаленьких українських дітей своїх!
«…Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Ігор Білозір, Борис Нечерда, Володимир Затуливітер, Анатолій Таран, Борис Мамайсур, Петро Шевченко, Іван Іов, Олександр Зайвий, Анатолій, Володимир та Адольф Романенки, Микола Данько, Дмитро Герасимчук, Василь Сагайдак, Михайло Палатюк, Іван Царинний, Василь Орлов, Іван Чумак, Микола Щербаков, Ян Тимошенко, Тарас Мельничук, Олег Орач…».
І цей список далеко не повний. Він продовжується, тому я і ставлю злоурочі три крапки... три краплини крові, три великі сльози. Це величезне горе для України-матері, але не для тебе, так звана матінко-державо, невідомо чия, але достеменно не наша, не моя, не українська по суті й по мові!
Героям – слава! Жертвам – вічний спокій і вічна пам’ять у рідному народі!
А щодо «реєстру» правнуків поганих, то на це і часу нема, і паперу шкода. До того ж і неприємно-огидно. Забруднитися можна… На одну лише літеру «Б» – суцільна гидотна й мерзота: Бакай, Боделан, Білокінь… тьфу ти! Піду помию руки з милом, бо ще маю написати чистими руками на чистому аркуші чисті ліричні вірші про чисту любов до пречистої матері-України.
10.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРО НАБОЛІЛЕ Й СОКРОВЕННЕ
Що ж ти, молоденька укрдержаво, так незлюбила своїх кревних діток: укрпоетів, укручених, укрмитців, укрвинахідників?! А незлюбивши, відлучила від материнських рельєфно-ваговитих грудей?!
А ми ж іще з лона твого чистісінькою укрдержмовою кричали-плакали: «Тільки тоді, матінко, встанемо з колін, як ти покриєш свої коси синьо-жовтою плахтою та замість традиційного рогача візьмеш у руки святого княжого тризуба й під патріотичну музику Вербицького заходишся готувати для всього укрлюду справжні, а не гоголівські вареники. Бо хочемо не тільки свободи слова й думки, а й свободи підживлення свого патріотичного духу і творчого потенціалу!».
Забіліли вареники з сиром на калиновім обрії, подражнили наші амбітні апетити та й полетіли білими лебедями в чужі антиукраїнські пельки. А ми, такі готові-налаштовані, такі зголоднілі за материнським домашнім пригощанням, від несподіванки остовпіли при високім державнім порозі, розгублено тримаючи у своїх чистих змозолених руках витвори генія свого: оди й гімни, шедеври культури й мистецтва, різні винаходи, що випереджають розвиток людства на століття вперед…
Так от, матінко, уже п’ятнадцять довгих літ не встаємо з колін: вареників хочемо, яких – нема. І сподіваної свободи-волі, і самої самостійної України, прости Господи, щось не бачимо. То хто ж ти єси, молода наша матінко-державо, якою мовою мовчиш на наші моління, чого нам від тебе чекати, на що сподіватися?
Великі українці (у всі часи-епохи – українці!) не дочекалися твоєї відповіді, зморилися чекати та й геть пішли за кленові мости, за обрії калинові. Не вернуться вже в Україну єдину її сини єдині та неповторні – Анатолій Солов’яненко, Микола Вінграновський, Василь Стус, Микола Руденко… Не повернуться до своїх недовершених справ і до невиспіваних літ своїх убиті державними опричниками-злочинцями В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ємець, Георгій Гонгадзе, Анатолій Єрмак, Борис Дерев’янко…
А ти, матінко-державо, не знаючи й сама, хто ти є, усю свою юність цнотливо-непорочну віддавала (за які перли й коралі?) пристаркуватим гульвісам Кравчукам і Кучмам, містечковим і регіончиковим любителям «клубнички» Щербаням, Засухам, Боделанам, Кушнарьовим, Тихоновим. Чи не гидко було тобі, зо всіма твоїми свіжими принадами, крутитися-вертітися в пожадливо-хтивих лабетах і ручках-загребучках?
Багато негідних тебе і твоїх білих вареників із білим сиром і грудей білісіньких твоїх пожирали твою молодість і твою майбутність. І разом із тим, навіть не помітивши цього, схрумкали душі й тіла «маленьких», «пересічних», «статистичних» українців. Не жаль, бо їх іще мільйони і мільйони. Хай статистика цим займається, бо вона ж – наука.
Але ж є іще й трагедія! Трагедія незворотніх, одноосібних і виняткових, зі своїми іменами й світами, зі своїми піснями й долями… Трагедія втрати справжньої української еліти. Не полінуюся, не пошкодую паперу – наведу побіжний список цих незворотніх втрат для українською духовності та культури. Читай, молода державо, узнай імена бодай тих непересічних і немаленьких українських дітей своїх!
«…Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Ігор Білозір, Борис Нечерда, Володимир Затуливітер, Анатолій Таран, Борис Мамайсур, Петро Шевченко, Іван Іов, Олександр Зайвий, Анатолій, Володимир та Адольф Романенки, Микола Данько, Дмитро Герасимчук, Василь Сагайдак, Михайло Палатюк, Іван Царинний, Василь Орлов, Іван Чумак, Микола Щербаков, Ян Тимошенко, Тарас Мельничук, Олег Орач…».
І цей список далеко не повний. Він продовжується, тому я і ставлю злоурочі три крапки... три краплини крові, три великі сльози. Це величезне горе для України-матері, але не для тебе, так звана матінко-державо, невідомо чия, але достеменно не наша, не моя, не українська по суті й по мові!
Героям – слава! Жертвам – вічний спокій і вічна пам’ять у рідному народі!
А щодо «реєстру» правнуків поганих, то на це і часу нема, і паперу шкода. До того ж і неприємно-огидно. Забруднитися можна… На одну лише літеру «Б» – суцільна гидотна й мерзота: Бакай, Боделан, Білокінь… тьфу ти! Піду помию руки з милом, бо ще маю написати чистими руками на чистому аркуші чисті ліричні вірші про чисту любов до пречистої матері-України.
10.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію