ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ПЕРЕДЧУТТЯ АПОКАЛІПСИСУ?
Влада на горі не знає, що і як робити. Підвладні їй на нижчих щаблях рівняються на незнайок. Найнижчі та найбільш принижені верхніми тихо-покірно вилягають, немов трава.
Племінник мій Микола, не маючи ніяких владних повноважень, знає достеменно, що і як робити. На Бога надіючись, сам не плошає: трудиться, співаючи, співає, не покладаючи рук. Сім’ю треба годувати, дітей ростити.
Я знаю, що робити, і роблю собі, дарма що робота моя ні державі не потрібна, ні «флагманам» прогресу, ні «флюгерам» регресу. Працюю задля душі своєї неспокійної, заради норову невпокореного. Пишу-пописую в поті чола, маючи примарну надію на справедливість, яка, можливо, коли-небудь восторжествує.
Будували світлий храм національного відродження протягом довгих і трудних років номінальної незалежності, кипіли ентузіазмом, а вийшло так, як і завжди: віками обжита українська хата розвалюється на очах у всього байдужого до нашої біди світу! Залізний тупіт пішокомонних «реґіонально-прогресивних» легіонів розхитує фундамент злиденного й любого нашого добробуту, прискорюючи апокаліптичну Руїну.
А знайомі мої в глибинному станично-луганському селі нічого не будували світло-храмового, бо яка вже там квітуча незалежність у навзнак лежачому селі, де ні газу нема, ні доріг прохідних. Добирався я до них післязливовим болотом, через городи буйно-зелені, через тини-перелази. Зголоднілого в місті, мене зустрів щедрий селянсько-інтелігентський стіл, паруюча картопелька, вмить підігріта в новенькій мікрохвильовці. Завбачлива Надія Іванівна, учителька математики й авангардно-імажиністична поетеса, та ще й на додачу моя сумська землячка, усе точно розрахувала: один раз задорого придбана мікрохвильова, привезена з міста, набагато швидше окупиться, ніж (буде – не буде; дорогий – ще дорожчий) російсько-туркменський газ. За що я люблю Надію Кошель, так це за багатогранність її сумсько-поліського таланту, уміло перенесеного на станично-луганський ґрунт!
Якщо й буде апокаліпсис глобально-глобівський і загально-жлобівський, то він, я впевнений, не зачепить ні племінника мого Колю, ні землячку Надію Іванівну. Не добереться до них апокаліпсис по цілковитому бездоріжжю – сумському й луганському. Застрягне в заболочених річищах-урочищах Сули й Ковсугу.
Не дуже переймаюся апокаліптичними загрозами і я – сховаюся на миколиному хуторі, у надійчинім селі: пересиджу й перележу… А якщо зостануся в Луганську, то звідаю жахів і блокадного міста на Неві, і пріснопам’ятної давньоримської Помпеї. Лиш зачую (і це вже зараз, сьогодні) слово чужоземно-імпортне, впадаю в депресію і в прострацію…
Чому все погане в житті починається з літери «а»? Атеросклероз, авітаміноз, антиукраїнство, аритмія, анемія, анархія, авто- і авіакатастрофа, апокаліпсис, апазиція (за Януковичем, проффесором), апартеїд, акупація (тьфу ти ну ти!), аборт, абордаж?..
І чому так мало хорошого і приємного починається з літери «я»: яблуко, ягода, ясочка, янгол, яловичина?.. Мабуть, це й усе, а далі – суцільна страхополошина, втілена в одному прізвищі-символі: Я-ну-ко-вич… Після нього – порожнеча, пустеля, без оаз і саксаулів… Кінець абетки, азбуки, алфавіту (безумовно хороших слів) – ямища прірви бездонна!!!
І все ж «агов!», – кричу панам-товаришам. – Не впадаймо в «алярм!», не волаймо «пробі!». Разом нас багато, і ми здолаємо Апокаліпсис, як здолали всі революції, війни та голодомори! Ми є «вічні хохли», ровесники біблейського Вічного жида, живучіші за французького письменника-комуніста Андре Жида – ми живучі колоски життя!
Слава нам, безіменним героям!
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПЕРЕДЧУТТЯ АПОКАЛІПСИСУ?
Влада на горі не знає, що і як робити. Підвладні їй на нижчих щаблях рівняються на незнайок. Найнижчі та найбільш принижені верхніми тихо-покірно вилягають, немов трава.
Племінник мій Микола, не маючи ніяких владних повноважень, знає достеменно, що і як робити. На Бога надіючись, сам не плошає: трудиться, співаючи, співає, не покладаючи рук. Сім’ю треба годувати, дітей ростити.
Я знаю, що робити, і роблю собі, дарма що робота моя ні державі не потрібна, ні «флагманам» прогресу, ні «флюгерам» регресу. Працюю задля душі своєї неспокійної, заради норову невпокореного. Пишу-пописую в поті чола, маючи примарну надію на справедливість, яка, можливо, коли-небудь восторжествує.
Будували світлий храм національного відродження протягом довгих і трудних років номінальної незалежності, кипіли ентузіазмом, а вийшло так, як і завжди: віками обжита українська хата розвалюється на очах у всього байдужого до нашої біди світу! Залізний тупіт пішокомонних «реґіонально-прогресивних» легіонів розхитує фундамент злиденного й любого нашого добробуту, прискорюючи апокаліптичну Руїну.
А знайомі мої в глибинному станично-луганському селі нічого не будували світло-храмового, бо яка вже там квітуча незалежність у навзнак лежачому селі, де ні газу нема, ні доріг прохідних. Добирався я до них післязливовим болотом, через городи буйно-зелені, через тини-перелази. Зголоднілого в місті, мене зустрів щедрий селянсько-інтелігентський стіл, паруюча картопелька, вмить підігріта в новенькій мікрохвильовці. Завбачлива Надія Іванівна, учителька математики й авангардно-імажиністична поетеса, та ще й на додачу моя сумська землячка, усе точно розрахувала: один раз задорого придбана мікрохвильова, привезена з міста, набагато швидше окупиться, ніж (буде – не буде; дорогий – ще дорожчий) російсько-туркменський газ. За що я люблю Надію Кошель, так це за багатогранність її сумсько-поліського таланту, уміло перенесеного на станично-луганський ґрунт!
Якщо й буде апокаліпсис глобально-глобівський і загально-жлобівський, то він, я впевнений, не зачепить ні племінника мого Колю, ні землячку Надію Іванівну. Не добереться до них апокаліпсис по цілковитому бездоріжжю – сумському й луганському. Застрягне в заболочених річищах-урочищах Сули й Ковсугу.
Не дуже переймаюся апокаліптичними загрозами і я – сховаюся на миколиному хуторі, у надійчинім селі: пересиджу й перележу… А якщо зостануся в Луганську, то звідаю жахів і блокадного міста на Неві, і пріснопам’ятної давньоримської Помпеї. Лиш зачую (і це вже зараз, сьогодні) слово чужоземно-імпортне, впадаю в депресію і в прострацію…
Чому все погане в житті починається з літери «а»? Атеросклероз, авітаміноз, антиукраїнство, аритмія, анемія, анархія, авто- і авіакатастрофа, апокаліпсис, апазиція (за Януковичем, проффесором), апартеїд, акупація (тьфу ти ну ти!), аборт, абордаж?..
І чому так мало хорошого і приємного починається з літери «я»: яблуко, ягода, ясочка, янгол, яловичина?.. Мабуть, це й усе, а далі – суцільна страхополошина, втілена в одному прізвищі-символі: Я-ну-ко-вич… Після нього – порожнеча, пустеля, без оаз і саксаулів… Кінець абетки, азбуки, алфавіту (безумовно хороших слів) – ямища прірви бездонна!!!
І все ж «агов!», – кричу панам-товаришам. – Не впадаймо в «алярм!», не волаймо «пробі!». Разом нас багато, і ми здолаємо Апокаліпсис, як здолали всі революції, війни та голодомори! Ми є «вічні хохли», ровесники біблейського Вічного жида, живучіші за французького письменника-комуніста Андре Жида – ми живучі колоски життя!
Слава нам, безіменним героям!
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію