ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ВЕЛИКИЙ ЧАС ПОКУТИ
Нарешті сталося: утворився несподіваний для всіх тріумвірат! Перевчений соціаліст-поет, недовчений комуніст-стратег і зовсім малограмотний реґіонал-шестірка потиснули одне одному чисті (від чесних трудових мозолів) руки. Плач, Україно, плач…
Плач у декоративний український рушник, дезорієнтований своїми «любими друзями» український Президенте! Видно, долею тобі суджено повторити апокаліптичну поразку Богдана. Але той, бувши поганим політиком, зажив бодай слави великого полководця і крім берестецької, а через роки – і переяславської поразки, мав блискучі перемоги під Жовтими Водами, при Пилявцях, Батогу і Збаражі. А де твої перемоги, Вікторе-переможцю, мій дорогий сумський земляче, мій направду не харизматичний українцю, лідере, який так і не відбувся?! Боляче мені писати ці рядки, розум опирається руці, але рука пише… Пише не чорнилом, а сльозою, замішаною на крові моїх убієнних, сторозтерзаних і посмертно оглумлених пращурів, дідів і батьків.
Плачте, бодай на показ, – може, люди ще й повірять, – немудрі, але злохитрі смертні Безсмертні, американо-українці Зваричі, слизькіші за вужак Мартиненки. Кайтеся, бо ваш свідомий гріх переважає всі помилки та прорахунки знищеного вами українського народного Президента. Чим ви кращі за Кочубея та Іскру? Яничари ви й захребетники, ви зганьбили своєю «приватновласницькою» політикою свої чесні козацькі роди! Ющенко ж, попри все, що сталося і ще станеться, усе одно залишиться і українським, і народним, і президентом, але – нещасною жертвою своєї ж довіри до негідного цієї віри свого оточення. Простий народ пожаліє його – обдуреного, позбавленого класичної української вроди не без «щирої» допомоги членів «команди», запечаленого й невпевненого у своєму майбутньому хорошого батька для своїх маленьких діток, однак не батька великої нації!
Я, звісно ж, людина незлобива, і я знаю свою суспільну нішу; і, Бог уже з ним, мирюся зі своєю «малістю» і «пересічністю»; і покаянно-щиро прошу вибачення за свою різкість. Я згоден ще дужче змаліти й упересічнитись, аби лиш це додало справжньої, дійсної величі президентові моєї України. Бо вона – така ж моя, як і його: єдина, гаряче люблена, страждаюча матінка! Більше в мене немає нічого – ні добра, ні добробуту, ні майбутнього, ні навіть надійного й упевненого завтрашнього. Пропаде, загине Україна – пропаду, загину і я, і весь мій рід, і весь мій, наш світ.
Не знаю: може, мені й не варто було б таке писати та ще й оприлюднювати. Бо ще не кінець. Ще є надії. На здоровий глузд. На патріотично настановлений розум. «Ще не вмерла Україна…» Ще, може, здоровий селянський інстинкт самозбереження підкаже голові держави якийсь прийнятний, хоча, може, й не популярний вихід із глухого кута сучасної української історії. Якби мене почув мій земляк, то я йому прямо порадив би розпустити анархічний антидержавний парламент і ввести в Україні пряме президентське правління. Прогресивний світ зрозуміє його, прості маленькі та пересічні українці зітхнуть з полегшенням. Оживе «Просвіта», Рух ізнов зарухається, УРП «Собор» засобориться одностайністю, рясно зашумить-зацвіте добротворча демократія, заусміхається добродушний лібералізм, притишиться радикалізм… А все інше, не наше, «п’ятиколонне», п’ятикутнозіркове й двоголовоорляче пригасне, притишиться, прищухне – спрацює все той же мудрий інстинкт самозбереження. А відморозків, «неісправімих» – куди слід, куди вони хотіли запроторити нас: у реґіони, у райони, у сільради-громади – на «ісправлєніє» і «перековку». А тюрми, які ще міцно стоять на фундаменті, «від’євроремонтувати»: може, ще й згодяться колись. А може, й ні. Це не так і важливо. Сьогодні.
Розплющуймо очі. Закасуймо рукава – до роботи. Тяжкої, марудної, але необхідної та суспільно корисної. Ставаймо поряд з Віктором Андрійовичем, допомагаймо Юлі, бо вона – жінка тендітна, хоч і вольова, а ми ж все таки джентльмени, хоча й хохлуваті трохи, не дотесані до європейської досконалості.
08.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВЕЛИКИЙ ЧАС ПОКУТИ
Нарешті сталося: утворився несподіваний для всіх тріумвірат! Перевчений соціаліст-поет, недовчений комуніст-стратег і зовсім малограмотний реґіонал-шестірка потиснули одне одному чисті (від чесних трудових мозолів) руки. Плач, Україно, плач…
Плач у декоративний український рушник, дезорієнтований своїми «любими друзями» український Президенте! Видно, долею тобі суджено повторити апокаліптичну поразку Богдана. Але той, бувши поганим політиком, зажив бодай слави великого полководця і крім берестецької, а через роки – і переяславської поразки, мав блискучі перемоги під Жовтими Водами, при Пилявцях, Батогу і Збаражі. А де твої перемоги, Вікторе-переможцю, мій дорогий сумський земляче, мій направду не харизматичний українцю, лідере, який так і не відбувся?! Боляче мені писати ці рядки, розум опирається руці, але рука пише… Пише не чорнилом, а сльозою, замішаною на крові моїх убієнних, сторозтерзаних і посмертно оглумлених пращурів, дідів і батьків.
Плачте, бодай на показ, – може, люди ще й повірять, – немудрі, але злохитрі смертні Безсмертні, американо-українці Зваричі, слизькіші за вужак Мартиненки. Кайтеся, бо ваш свідомий гріх переважає всі помилки та прорахунки знищеного вами українського народного Президента. Чим ви кращі за Кочубея та Іскру? Яничари ви й захребетники, ви зганьбили своєю «приватновласницькою» політикою свої чесні козацькі роди! Ющенко ж, попри все, що сталося і ще станеться, усе одно залишиться і українським, і народним, і президентом, але – нещасною жертвою своєї ж довіри до негідного цієї віри свого оточення. Простий народ пожаліє його – обдуреного, позбавленого класичної української вроди не без «щирої» допомоги членів «команди», запечаленого й невпевненого у своєму майбутньому хорошого батька для своїх маленьких діток, однак не батька великої нації!
Я, звісно ж, людина незлобива, і я знаю свою суспільну нішу; і, Бог уже з ним, мирюся зі своєю «малістю» і «пересічністю»; і покаянно-щиро прошу вибачення за свою різкість. Я згоден ще дужче змаліти й упересічнитись, аби лиш це додало справжньої, дійсної величі президентові моєї України. Бо вона – така ж моя, як і його: єдина, гаряче люблена, страждаюча матінка! Більше в мене немає нічого – ні добра, ні добробуту, ні майбутнього, ні навіть надійного й упевненого завтрашнього. Пропаде, загине Україна – пропаду, загину і я, і весь мій рід, і весь мій, наш світ.
Не знаю: може, мені й не варто було б таке писати та ще й оприлюднювати. Бо ще не кінець. Ще є надії. На здоровий глузд. На патріотично настановлений розум. «Ще не вмерла Україна…» Ще, може, здоровий селянський інстинкт самозбереження підкаже голові держави якийсь прийнятний, хоча, може, й не популярний вихід із глухого кута сучасної української історії. Якби мене почув мій земляк, то я йому прямо порадив би розпустити анархічний антидержавний парламент і ввести в Україні пряме президентське правління. Прогресивний світ зрозуміє його, прості маленькі та пересічні українці зітхнуть з полегшенням. Оживе «Просвіта», Рух ізнов зарухається, УРП «Собор» засобориться одностайністю, рясно зашумить-зацвіте добротворча демократія, заусміхається добродушний лібералізм, притишиться радикалізм… А все інше, не наше, «п’ятиколонне», п’ятикутнозіркове й двоголовоорляче пригасне, притишиться, прищухне – спрацює все той же мудрий інстинкт самозбереження. А відморозків, «неісправімих» – куди слід, куди вони хотіли запроторити нас: у реґіони, у райони, у сільради-громади – на «ісправлєніє» і «перековку». А тюрми, які ще міцно стоять на фундаменті, «від’євроремонтувати»: може, ще й згодяться колись. А може, й ні. Це не так і важливо. Сьогодні.
Розплющуймо очі. Закасуймо рукава – до роботи. Тяжкої, марудної, але необхідної та суспільно корисної. Ставаймо поряд з Віктором Андрійовичем, допомагаймо Юлі, бо вона – жінка тендітна, хоч і вольова, а ми ж все таки джентльмени, хоча й хохлуваті трохи, не дотесані до європейської досконалості.
08.07.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію