ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
СЛАВЕТНІ БРЕЖНЄВСЬКІ ЛІТА
О, в ті далекі, вовіки незабутні, нев’янучо-нетрухлявіючі сімдесяті життя в тополинім Луганську буяло, цвіло й пахтіло!
Вслухаюся в ретрозвучання, приречено п’ю отруту ностальгії. Тамуючи юнацьку сльозу в барахліючім серці, пишу занепадницьку лірику.
До речі – про випивку і поетичну творчість. Дві рівноцінні речі, два крила щастя людського. І того, й іншого в Луганську брежнєвської ери вистачало. Не на всіх, звичайно, бо на всіх завжди всього не напасешся навіть у комуністично-розвиненому суспільстві.
Лицарі пера і духу вміли знаходити еліксир збудження, у якому й був закладений ген творчого натхнення.
Початківців у мене було вдосталь, бо я був намагнічений якоюсь силою, що притягала до мене знайомих і незнайомих, високовчених і малоосвічених. На дурняк я не пиячив – завше клав на кін трудову свою чесну троячку.
А початківців було – оскільки я диригував літературним процесом на луганських обласних теренах і селищно-міських кресах – багато-небагато, одне слово – превелика многість. Зліталися вони з усіх усюд – від Троїцька на півночі до Красного Луча на півдні, від Біловодська на сході до Попасної на заході. Ті, що з міст, привозили вірші та казьонну аквавіту, ті, що з сіл і хуторів, – цілі снопи віршів і розмаїті букети домашніх самограїв, настоянок, наливок, коктейлів…
Творчі дискусії кипіли в редакційних кабінетах, ресторанних залах, на паркових лавах і в придорожніх канавах. Вщухали, як правило (не без окремих винятків, звісно), у гостинних міліцейських кулуарах, зрідка – у чистилищі витверезника.
О, золота пора брежнєвського застою і запою! Була ж ти, незабутня, непростою, але зрозумілою, передбачуваною, вельми надійною, затишною навіть на протягах епохи… Жилося-пилося, хотілося-моглося: аж дибки ставало волосся!
Наше початківство широко друкувалося в газеті вундеркіндів широкого профилю – «Молодогвардійці», повносило звучало в етері обласного радіо, де сидів прихильний (хоч сам і не хилив чарку) до високого римованого слова Шевченко. Ні, не Тарас – Олесь, і не Олесь Гончар, а, повторюю, Шевченко Олесь. Направду його звали Олександром, Шурою, Шуриком, але це було для начальства, дружини люблячої та дуже близьких дівчат, а для літературного загалу він був Олесем, блискучим журналістом, гумористом і фахівцем у галузі знань про сірих вовків. Член Спілки тепер національної, на пенсії вже вовкує.
Велася в Луганську й широка пропаганда творчих здобутків окремих поетів. Мене, наприклад, неодноразово розбирали на дрібні частини знавці-профсоюзники, компартійні філологи та фізіономісти, мудріші й хитріші за Шерлока Холмса дільничні та районні детективи-критики, високовчені безфамільні специ з найкомпетентніших і найтаємничіших установ. Одні оцінювали мої непересічні здібності у справі організації поетичних попоїщ, силу мого духу (я ж не падав навіть після десятої чарки!), інші заглиблювались у корінь: а чи немає у нього, присланого до нас (точніше було б говорити: засланого) зі Львова («зі» – так вимовляють лише вел.-бурж. націоналісти; нормальні громадяни кажуть просто й зрозуміло: «з Львова, із Львова, со Львова»), чогось такого подвійного, прихованого від пильного, але наївного пролетарського ока? Чи не закладує він (не за коміра, що сприймається як належне) у хитрих епітетах і метафорах підлого наміру висадити в повітря наш (луганський себто) розпрекрасний совєцький строй?!
Дарма шукали. Я був чесний, загартований корчагінським духом комсомолець. Пізніше я став лояльним безпартійцем, пролітаючим мимо кар’єрних підвищень і комуністичеських заохочень…
Та що там розводитися – епоха була чудесна. Хотілося вина, творчих злетів, молодих гарних поетес!
Сумно сумнівається сумління моє сьогоднішнє: а чи варто було нам, пацанам (і паханам), відміняти зручно-затишну брежнєвську еру?! Бо що маємо зараз – в епоху розгулу махновської демократії з анархістським душком? Воно, ніде правди голої діти, ми сьогодні маємо те, що маємо: окіян горілки, вина, пива; легіон-регіон різноблокових і різношерстих початківців… Грошей, щоправда, вистачає не на всіх: хто п’є за долари і євро, хто – за мозольні свої гривні, а хто й за вистарцювані в підземних переходах копійки. Кожен п’є своє. Свій еліксир. Свій самогон. Свою гірку сльозу. Ми – Європа, а Європа – це «разнообразная разновекторность». Звикаємо помаленьку, бо куди подітися!
Біда найбідовіша – ніде аніжоднісінького класично-статистичного початківця, майбутнього генія, народного пророка. Удень із вогнем не знайти. Бо – вмерли як клас…
Чу! А хто он тамечки монументально й феноменально барельєфиться біля стійки бару з рельєфним бокалом шампуньського? Та то ж мій колишній вихованець – початківець і почарківець Б.! Іч, як замаскувався, перекинчик: вуса козацькі відпустив, медальку облрадівську почепив біля серця, грамотою відмахується від провінційних кам’янобрідських мух і шлюх, бокалом прикривається!
У спектрі сакрального дива я побачив таке, що й уві сні райдужному не взрієш. Поважно-величаво вулицею Совєцькою суне-демонструє безкінечна процесія живороджених (геннороджених) лицарів золотого пера: талановитих, дуже талановитих, дуже-дуже талановитих, великих, дуже…, дуже-дуже…, геніальних, архігеніальних, космічно… вселенсько…
«Привіт, Вовчики! – кричу. – Олежики, Валерики, Сашуньчики, Віруньчики!.. Та це ж я, ваш Учитель, ваш Ушинський-Сухомлинський…».
Не чують. Гордо-презирливо йдуть мимо: Лауреати, Академіки, Професори... Прямують до підніжжя якогось там Тараса, аби сказати йому своє «елітарне»-самокомпліментарне: «Ну і стій собі на місці. А ми – только впєрьод!».
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СЛАВЕТНІ БРЕЖНЄВСЬКІ ЛІТА
О, в ті далекі, вовіки незабутні, нев’янучо-нетрухлявіючі сімдесяті життя в тополинім Луганську буяло, цвіло й пахтіло!
Вслухаюся в ретрозвучання, приречено п’ю отруту ностальгії. Тамуючи юнацьку сльозу в барахліючім серці, пишу занепадницьку лірику.
До речі – про випивку і поетичну творчість. Дві рівноцінні речі, два крила щастя людського. І того, й іншого в Луганську брежнєвської ери вистачало. Не на всіх, звичайно, бо на всіх завжди всього не напасешся навіть у комуністично-розвиненому суспільстві.
Лицарі пера і духу вміли знаходити еліксир збудження, у якому й був закладений ген творчого натхнення.
Початківців у мене було вдосталь, бо я був намагнічений якоюсь силою, що притягала до мене знайомих і незнайомих, високовчених і малоосвічених. На дурняк я не пиячив – завше клав на кін трудову свою чесну троячку.
А початківців було – оскільки я диригував літературним процесом на луганських обласних теренах і селищно-міських кресах – багато-небагато, одне слово – превелика многість. Зліталися вони з усіх усюд – від Троїцька на півночі до Красного Луча на півдні, від Біловодська на сході до Попасної на заході. Ті, що з міст, привозили вірші та казьонну аквавіту, ті, що з сіл і хуторів, – цілі снопи віршів і розмаїті букети домашніх самограїв, настоянок, наливок, коктейлів…
Творчі дискусії кипіли в редакційних кабінетах, ресторанних залах, на паркових лавах і в придорожніх канавах. Вщухали, як правило (не без окремих винятків, звісно), у гостинних міліцейських кулуарах, зрідка – у чистилищі витверезника.
О, золота пора брежнєвського застою і запою! Була ж ти, незабутня, непростою, але зрозумілою, передбачуваною, вельми надійною, затишною навіть на протягах епохи… Жилося-пилося, хотілося-моглося: аж дибки ставало волосся!
Наше початківство широко друкувалося в газеті вундеркіндів широкого профилю – «Молодогвардійці», повносило звучало в етері обласного радіо, де сидів прихильний (хоч сам і не хилив чарку) до високого римованого слова Шевченко. Ні, не Тарас – Олесь, і не Олесь Гончар, а, повторюю, Шевченко Олесь. Направду його звали Олександром, Шурою, Шуриком, але це було для начальства, дружини люблячої та дуже близьких дівчат, а для літературного загалу він був Олесем, блискучим журналістом, гумористом і фахівцем у галузі знань про сірих вовків. Член Спілки тепер національної, на пенсії вже вовкує.
Велася в Луганську й широка пропаганда творчих здобутків окремих поетів. Мене, наприклад, неодноразово розбирали на дрібні частини знавці-профсоюзники, компартійні філологи та фізіономісти, мудріші й хитріші за Шерлока Холмса дільничні та районні детективи-критики, високовчені безфамільні специ з найкомпетентніших і найтаємничіших установ. Одні оцінювали мої непересічні здібності у справі організації поетичних попоїщ, силу мого духу (я ж не падав навіть після десятої чарки!), інші заглиблювались у корінь: а чи немає у нього, присланого до нас (точніше було б говорити: засланого) зі Львова («зі» – так вимовляють лише вел.-бурж. націоналісти; нормальні громадяни кажуть просто й зрозуміло: «з Львова, із Львова, со Львова»), чогось такого подвійного, прихованого від пильного, але наївного пролетарського ока? Чи не закладує він (не за коміра, що сприймається як належне) у хитрих епітетах і метафорах підлого наміру висадити в повітря наш (луганський себто) розпрекрасний совєцький строй?!
Дарма шукали. Я був чесний, загартований корчагінським духом комсомолець. Пізніше я став лояльним безпартійцем, пролітаючим мимо кар’єрних підвищень і комуністичеських заохочень…
Та що там розводитися – епоха була чудесна. Хотілося вина, творчих злетів, молодих гарних поетес!
Сумно сумнівається сумління моє сьогоднішнє: а чи варто було нам, пацанам (і паханам), відміняти зручно-затишну брежнєвську еру?! Бо що маємо зараз – в епоху розгулу махновської демократії з анархістським душком? Воно, ніде правди голої діти, ми сьогодні маємо те, що маємо: окіян горілки, вина, пива; легіон-регіон різноблокових і різношерстих початківців… Грошей, щоправда, вистачає не на всіх: хто п’є за долари і євро, хто – за мозольні свої гривні, а хто й за вистарцювані в підземних переходах копійки. Кожен п’є своє. Свій еліксир. Свій самогон. Свою гірку сльозу. Ми – Європа, а Європа – це «разнообразная разновекторность». Звикаємо помаленьку, бо куди подітися!
Біда найбідовіша – ніде аніжоднісінького класично-статистичного початківця, майбутнього генія, народного пророка. Удень із вогнем не знайти. Бо – вмерли як клас…
Чу! А хто он тамечки монументально й феноменально барельєфиться біля стійки бару з рельєфним бокалом шампуньського? Та то ж мій колишній вихованець – початківець і почарківець Б.! Іч, як замаскувався, перекинчик: вуса козацькі відпустив, медальку облрадівську почепив біля серця, грамотою відмахується від провінційних кам’янобрідських мух і шлюх, бокалом прикривається!
У спектрі сакрального дива я побачив таке, що й уві сні райдужному не взрієш. Поважно-величаво вулицею Совєцькою суне-демонструє безкінечна процесія живороджених (геннороджених) лицарів золотого пера: талановитих, дуже талановитих, дуже-дуже талановитих, великих, дуже…, дуже-дуже…, геніальних, архігеніальних, космічно… вселенсько…
«Привіт, Вовчики! – кричу. – Олежики, Валерики, Сашуньчики, Віруньчики!.. Та це ж я, ваш Учитель, ваш Ушинський-Сухомлинський…».
Не чують. Гордо-презирливо йдуть мимо: Лауреати, Академіки, Професори... Прямують до підніжжя якогось там Тараса, аби сказати йому своє «елітарне»-самокомпліментарне: «Ну і стій собі на місці. А ми – только впєрьод!».
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію