ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір скромного, утім –
містечка, не байдужого до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Утомлений у витівках дивацтв,
бажає Простір збавитись одразу
тут величі, обмежуючи вас

Марія Дем'янюк
2020.09.19 15:30
На кінчиках пальців тополі
Вмостилось багряне сонце,
Проміння блискучо-червоне,
Відчинене в небі віконце.

І світом оцим милувалось,
Раділо рожеве серденько,
І ранечку ніжно всміхалось

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,

Віктор Кучерук
2020.09.17 18:36
Буває, мінорну тональність розмови
Розбавлять потроху мажорні лади, –
Суворість і ніжність звичайного слова
Найкраще віщує про долі завжди.
То серце випалює жалем тривога,
То спокій наповнить душі глибину, –
Мов сповіді тихі, люблю діалоги
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Станіслав Настенко
2019.11.12

Юлія Савіцька
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)

 БАЙСТРЮКИ РУСІ-УКРАЇНИ

Коли в них запитують, хто вони за національністю, звідки родом – відповідь звучить одна: «Мы – русские, из России мы».
Що тут правильне, а що – неправильне?
Правильне перше: руські – значить, із Русі. Із якої Русі? А з Київської, бо іншої Русі ніколи й не було. Була велика слов’янська імперія Русь зі столицею в граді Києві. І всі прилеглі (як правило, підкорені силою) території теж називалися Руссю. Для повнішого означення вживалися слова-приставки: Русь власне Київська (метрополія), Русь Біла, Червона Русь, Підкарпатська, Новгородська тощо. Імперія Русь розлягалася від Тмутаракані на південних рубежах і до Кольського півострова на півночі, від Карпат аж до верхньої Волги на сході. Колонізація безмежних просторів тривала не одне століття – її здійснювали добровільні переселенці та втікачі з метрополії. Вони ж асимілювали місцеві племена чуді, мері, муроми, комі та ін. Часто асимілювалися й самі, перехоплюючи від аборигенів як мову, так і звичаї. Там, де колоністи осідали на довгий час, виникали постійні поселення, що згодом переростали в опорні пункти-міста. Так очевидно, з’явилися знані сьогодні Москва і Суздаль, Муром і Великий Устюг, Мезень і Ростов-Великий. Так само: Углич, Солігалич, Переяславль-Залєський, Володимир-на-Клязьмі, Галич, Нижній Новгород та десятки інших міст. У княжих уділах правили сини й онуки великокиївських князів. Поступово вони, стаючи більш заматерілими, відокремлювалися від метрополії та проголошували себе незалежними. Забували давні слов’янські звичаї, материнську мову, усе глибше закорінювалися в угро-фінське, а після підпадання під татаро-монгольске іго, і в тюркомовне середовище. Поступово витворювалася «інтернаціональна» мова, яку нині називають «великим и могучим русским языком». Ця мова, на відміну від руської (київської або староукраїнської) мови, була грубішою, прямолінійною та мало гнучкою. До пушкінських часів нею не можна було писати милозвучних поетичних текстів. Зверніть увагу на те, якими неоковирними були вірші (не поезії) Ломоносова і Сумарокова, Хераскова і Хемніцера (волох), Тредіаковського (українець) і Державіна (татарин). Відшліфували «московську» мову мурин Пушкін, шотландець Лермонтов, німці Тютчев і Фет. А до сьогоднішнього милого і благісного звучання довели все ті ж «немоскалі»: татари Аксаков і Тургенєв, українці Гоголь і Чехов, євреї та поляки (Бабель, Олеша, Паустовський, Симонов, Багрицький), німець Пільняк, чукча Ритхеу, абхаз Іскандер, казах Сулейменов, білоруси Рилєнков і Шкляревський… Та це буде в пізніші (або – новіші) часи, а поки що авантюристи з Русі Київської йшли і їхали все далі й далі на схід, до Уральського Каменя, через неосяжні простори тюркського Сибіру… Йшли Єрмаки Тимофійовичі (козак із нижнього Подоння), різні Єрофейовичі й Олексійовичі, Івановичі й Мартиновичі. Мечем і зеленим вином підкоряли «дикі народці», обзиваючи їх остяками і вогулами, черемисами і самоїдами, або й просто ясашними людьми, «людішками».
Київська Русь, як відомо, розпалася під могутнім натиском татаро-монгольскої (джурдженської) орди, а до того її могутність «підгризали» внутрішні князівські чвари та наскоки печенігів, половців і ногайців. Натомість далеко на північний схід від стольного Києва, у дрімучих лісах серед непрохідних боліт зароджувалася нова історична потуга: Московське князівство. Набравши сили, через немалу кров, воно підім’яло під себе сусідні Твер і Рязань, за тим «приєднало» Новгородську та Псковську республіки, підкорило Казанське й Астраханське ханства. Це державне утворення стало називатися Московією, його єдиного князя-узурпатора «вихрестили» на царя-самодержця. Якими були ці «самодержці», ми знаємо на прикладі Івана Лютого (справді-бо лютим та неймовірно жорстоким був цей припадочний цар!). Від часів Петра Романова (його називають Першим) верховного правителя Московії наречуть імператором, а вже той імператор власною волею прибере для своєї імперії невластиву їй, по суті чужу, прикрадену назву: Русь, Руссія, Рассєя. Так воно і величніше, і милозвучніше. А заодно з назвою Москва «приросла» не лише «зібраними» землями та різноплемінними «народцями-людішками», але й славетною колись багатовіковою історією. Чужою історією! Історією давніших і культурніших за «Расєю» державних і міждержавних утворень, таких, як та ж Київська Русь, а дещо пізніше, Велике князівство Литовське, як Казанське ханство на середній Волзі й Астраханське в пониззі великої ріки, як ханство Сибірське, кавказькі Чечня і Кабарда, Аварія і Карачай, Кримське ханство, Лівонія, Інгерманландія, Алтай, Тува, Саха-Якутія… Народ-збирач із дрімучих московських пущ умів збирати не лише гриби-ягоди, але й величезні території з численними та різноманітними племенами і народами «людішек», «інародців». Байстрюки Русі Київської, зажерливі та амбітні, «байстрючили» (денаціоналізували) чувашів і башкирів, удмуртів і мордвинів, сибірських татарів, хакасів, шорців, хантів і мансів, комі, перм’яків, саамів, іжорців, карелів, вепсів… Мова сили та пригноблення, гримуча суміш староукраїнської (київської), угро-фінської, тюркської, германської, литовської мов поступово утворювала отой «могучий і великій руській язик». Одночасно ж він ставав і «єдіним на всьом пространствє» – від Балтики до Аляски. Інші мови-язики штучно відтиналися, «ібо нє било, нєт і бить нє может» тієї ж, скажімо, української мови! Нашої з вами державної мови, панове брати і сестри українці!
Прямими (і то ж таки достойними!) нащадками байстрюків Київської Русі стали байстрюки Московії (Расєї): яничари всіх рас і національностей, малороси. Серед останніх – ті ж таки Кочубеї та Іскри, Самойловичі і Скоропадські, Петровські й Боженки, Пархоменки і Маланчуки. Не мають справжньої, кровної батьківщини та вистражданої серцем Батьківщини і сучасні «регіонали», «вітренківці», «медведчукісти-кравчукісти», «кучмісти-тіхоновєди» тощо. Але владу в Україні вони ще мають, і немалу, особливо в південно-східних областях, у зросійщених Харкові й Січеславі, Запоріжжі й Донецьку, у псевдоавтономному Криму, і вони впливають (негативно ж таки!) на наше українське, незалежно-державницьке життя. І допомагає цим «байстрюкам» мати-мачуха «всєх врємйон і народов», пихата, бундючна, зажерлива й брутальна, лицемірна й жорстока «царсько-імперська», більшовицько-шовіністська офіційна Москва. Якими помиями поливає російська преса Україну і Грузію, Прибалтику і Молдову! Як захищає вона сепаратистів Придністров’я, Абхазії і Південної Осетії! Як вона прагне повернути «заблудших інородцев» у лоно «Велікой і нєдєлімой Расєї-Московії»!
А депутати нашої Луганської обласної ради (та іже з ними) улесливо підгавкують: «Не било, нєт і бить нє может нікакого украйонського язика!»
То щоб вам язики всохли, «братани-сеструни»! Покайтесь, поки ще не зовсім пізно…


2006








  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-26 16:37:49
Переглядів сторінки твору 145
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.065 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.264 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Українські президенти і кандидати в президенти
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2020.02.05 21:40
Автор у цю хвилину відсутній