ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.04.20 09:59
Про Павлика Морозова


Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,

Володимир Каразуб
2024.04.20 09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м

Микола Дудар
2024.04.20 07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази

Микола Соболь
2024.04.20 06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.

Віктор Кучерук
2024.04.20 05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:

Володимир Бойко
2024.04.19 22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.

Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,

Іван Потьомкін
2024.04.19 18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"

Микола Дудар
2024.04.19 12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад

Світлана Пирогова
2024.04.19 08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.

І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.

Леся Горова
2024.04.19 08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.

То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.

Микола Соболь
2024.04.19 07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.

Віктор Кучерук
2024.04.19 06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти

Гриць Янківська
2024.04.18 21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..

А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?

Євген Федчук
2024.04.18 19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,

Артур Сіренко
2024.04.18 19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання

Юрій Гундарєв
2024.04.18 19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…


Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Саша Серга
2022.02.01

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)

 БАЙСТРЮКИ РУСІ-УКРАЇНИ

Коли в них запитують, хто вони за національністю, звідки родом – відповідь звучить одна: «Мы – русские, из России мы».
Що тут правильне, а що – неправильне?
Правильне перше: руські – значить, із Русі. Із якої Русі? А з Київської, бо іншої Русі ніколи й не було. Була велика слов’янська імперія Русь зі столицею в граді Києві. І всі прилеглі (як правило, підкорені силою) території теж називалися Руссю. Для повнішого означення вживалися слова-приставки: Русь власне Київська (метрополія), Русь Біла, Червона Русь, Підкарпатська, Новгородська тощо. Імперія Русь розлягалася від Тмутаракані на південних рубежах і до Кольського півострова на півночі, від Карпат аж до верхньої Волги на сході. Колонізація безмежних просторів тривала не одне століття – її здійснювали добровільні переселенці та втікачі з метрополії. Вони ж асимілювали місцеві племена чуді, мері, муроми, комі та ін. Часто асимілювалися й самі, перехоплюючи від аборигенів як мову, так і звичаї. Там, де колоністи осідали на довгий час, виникали постійні поселення, що згодом переростали в опорні пункти-міста. Так очевидно, з’явилися знані сьогодні Москва і Суздаль, Муром і Великий Устюг, Мезень і Ростов-Великий. Так само: Углич, Солігалич, Переяславль-Залєський, Володимир-на-Клязьмі, Галич, Нижній Новгород та десятки інших міст. У княжих уділах правили сини й онуки великокиївських князів. Поступово вони, стаючи більш заматерілими, відокремлювалися від метрополії та проголошували себе незалежними. Забували давні слов’янські звичаї, материнську мову, усе глибше закорінювалися в угро-фінське, а після підпадання під татаро-монгольске іго, і в тюркомовне середовище. Поступово витворювалася «інтернаціональна» мова, яку нині називають «великим и могучим русским языком». Ця мова, на відміну від руської (київської або староукраїнської) мови, була грубішою, прямолінійною та мало гнучкою. До пушкінських часів нею не можна було писати милозвучних поетичних текстів. Зверніть увагу на те, якими неоковирними були вірші (не поезії) Ломоносова і Сумарокова, Хераскова і Хемніцера (волох), Тредіаковського (українець) і Державіна (татарин). Відшліфували «московську» мову мурин Пушкін, шотландець Лермонтов, німці Тютчев і Фет. А до сьогоднішнього милого і благісного звучання довели все ті ж «немоскалі»: татари Аксаков і Тургенєв, українці Гоголь і Чехов, євреї та поляки (Бабель, Олеша, Паустовський, Симонов, Багрицький), німець Пільняк, чукча Ритхеу, абхаз Іскандер, казах Сулейменов, білоруси Рилєнков і Шкляревський… Та це буде в пізніші (або – новіші) часи, а поки що авантюристи з Русі Київської йшли і їхали все далі й далі на схід, до Уральського Каменя, через неосяжні простори тюркського Сибіру… Йшли Єрмаки Тимофійовичі (козак із нижнього Подоння), різні Єрофейовичі й Олексійовичі, Івановичі й Мартиновичі. Мечем і зеленим вином підкоряли «дикі народці», обзиваючи їх остяками і вогулами, черемисами і самоїдами, або й просто ясашними людьми, «людішками».
Київська Русь, як відомо, розпалася під могутнім натиском татаро-монгольскої (джурдженської) орди, а до того її могутність «підгризали» внутрішні князівські чвари та наскоки печенігів, половців і ногайців. Натомість далеко на північний схід від стольного Києва, у дрімучих лісах серед непрохідних боліт зароджувалася нова історична потуга: Московське князівство. Набравши сили, через немалу кров, воно підім’яло під себе сусідні Твер і Рязань, за тим «приєднало» Новгородську та Псковську республіки, підкорило Казанське й Астраханське ханства. Це державне утворення стало називатися Московією, його єдиного князя-узурпатора «вихрестили» на царя-самодержця. Якими були ці «самодержці», ми знаємо на прикладі Івана Лютого (справді-бо лютим та неймовірно жорстоким був цей припадочний цар!). Від часів Петра Романова (його називають Першим) верховного правителя Московії наречуть імператором, а вже той імператор власною волею прибере для своєї імперії невластиву їй, по суті чужу, прикрадену назву: Русь, Руссія, Рассєя. Так воно і величніше, і милозвучніше. А заодно з назвою Москва «приросла» не лише «зібраними» землями та різноплемінними «народцями-людішками», але й славетною колись багатовіковою історією. Чужою історією! Історією давніших і культурніших за «Расєю» державних і міждержавних утворень, таких, як та ж Київська Русь, а дещо пізніше, Велике князівство Литовське, як Казанське ханство на середній Волзі й Астраханське в пониззі великої ріки, як ханство Сибірське, кавказькі Чечня і Кабарда, Аварія і Карачай, Кримське ханство, Лівонія, Інгерманландія, Алтай, Тува, Саха-Якутія… Народ-збирач із дрімучих московських пущ умів збирати не лише гриби-ягоди, але й величезні території з численними та різноманітними племенами і народами «людішек», «інародців». Байстрюки Русі Київської, зажерливі та амбітні, «байстрючили» (денаціоналізували) чувашів і башкирів, удмуртів і мордвинів, сибірських татарів, хакасів, шорців, хантів і мансів, комі, перм’яків, саамів, іжорців, карелів, вепсів… Мова сили та пригноблення, гримуча суміш староукраїнської (київської), угро-фінської, тюркської, германської, литовської мов поступово утворювала отой «могучий і великій руській язик». Одночасно ж він ставав і «єдіним на всьом пространствє» – від Балтики до Аляски. Інші мови-язики штучно відтиналися, «ібо нє било, нєт і бить нє может» тієї ж, скажімо, української мови! Нашої з вами державної мови, панове брати і сестри українці!
Прямими (і то ж таки достойними!) нащадками байстрюків Київської Русі стали байстрюки Московії (Расєї): яничари всіх рас і національностей, малороси. Серед останніх – ті ж таки Кочубеї та Іскри, Самойловичі і Скоропадські, Петровські й Боженки, Пархоменки і Маланчуки. Не мають справжньої, кровної батьківщини та вистражданої серцем Батьківщини і сучасні «регіонали», «вітренківці», «медведчукісти-кравчукісти», «кучмісти-тіхоновєди» тощо. Але владу в Україні вони ще мають, і немалу, особливо в південно-східних областях, у зросійщених Харкові й Січеславі, Запоріжжі й Донецьку, у псевдоавтономному Криму, і вони впливають (негативно ж таки!) на наше українське, незалежно-державницьке життя. І допомагає цим «байстрюкам» мати-мачуха «всєх врємйон і народов», пихата, бундючна, зажерлива й брутальна, лицемірна й жорстока «царсько-імперська», більшовицько-шовіністська офіційна Москва. Якими помиями поливає російська преса Україну і Грузію, Прибалтику і Молдову! Як захищає вона сепаратистів Придністров’я, Абхазії і Південної Осетії! Як вона прагне повернути «заблудших інородцев» у лоно «Велікой і нєдєлімой Расєї-Московії»!
А депутати нашої Луганської обласної ради (та іже з ними) улесливо підгавкують: «Не било, нєт і бить нє может нікакого украйонського язика!»
То щоб вам язики всохли, «братани-сеструни»! Покайтесь, поки ще не зовсім пізно…


2006








  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-26 16:37:49
Переглядів сторінки твору 628
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Українські президенти і кандидати в президенти
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2024.04.20 13:34
Автор у цю хвилину відсутній