ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олег Вишень
2019.11.22 20:51
Кохай ненависті прозорість –
Не лячні щірі почуття.
Весь жах в брехні…
Примари світу…

2019 рік

Олег Вишень
2019.11.22 20:49
Зірка зірвалась і летить,
Той нескінченний шлях,
Що в міліарди разів,
Коротший за моє існування.

Що я знаю про час?
Коли на моє бажання,
Поки летить впавши зоря,

Ігор Федів
2019.11.22 19:55
Волію обрії наздоганяти,
Де утворилися у долі силуети,
Але вона не хоче показати
Утаємничені у вимірі сюжети.
Бажання нині є іти до краю,
І не боятися за дії прорахунків,
Дізнатися, які шляхи до раю,
Ціну пекельної безодні подарунків,

Надія Тарасюк
2019.11.22 19:26
Боюсь наполохать…
тишу, —
погідність до сліз красива.
Мовчанкою меседж пише —
плетуть
павучки вітрила,
і линуть у простір
Нету

Сергій Губерначук
2019.11.22 16:31
Поро моя пізня,
злякана зимою,
не тремти останнім листом,
не біжи за мною
жовтим вітром,
шляхом битим,
полем, полем, полем…

Адель Станіславська
2019.11.22 12:59
Уже не дівчинка, прийми себе таку...
Твої роки набуток, а не втрата.
Собі обрала долю нелегку...
Та й не було легких, щоб обирати.
Лише по силі... Хочеться казок?
Твоя вже черга їх оповідати...
Плетеш зі слів намистечка разок
дівчаті в тобі, що не

Олександр Сушко
2019.11.22 12:30
Дух свободи! Ох і затуркали простий люд баєчкою, що часник допомагає від вампірів! Ох і наплели! А люди й вірять. Насправді ж, від упиряк допомагають квашені огірки. І капуста, до речі, також. Тушкована теж годиться. Тут головне ловкенько її наїс

Тетяна Левицька
2019.11.22 12:03
Смарагдова, шикарна омела -
душа у душу з в'язом пелехатим.
Корінням у його кору вросла,
щоб разом сонце з висоти плекати.

Їй так пасує осінь золота -
руді, червоні кольори, гарячі.
Та стелиться землею самота,

Микола Дудар
2019.11.22 11:55
Ветер с кармана выпал…
Дождь убежал куда-то
Редкий на случай выпад
Закон домино вне даты…
Катятся дни со спешкой
День ото дня - проведал
Близ королевы пешкой
Вместо любви-обеда…

Галина Сливка
2019.11.22 09:49
Співає долам стужею сурма,
Розлук туга волочиться стежею.
Маркітно їй. І спокою нема.
Яку яву побачить за межею?

І чеше вітер гребенями віть
Пресиву біль* невичахлого зводу.
Замерзлі пучки в трійцю в'яжуть мить

Віктор Кучерук
2019.11.22 08:34
Г. С...
Як рибак на поклажу
у безводнім краю, –
я на тебе ображусь
і на час розлюблю.
Бо чекати несила
на дзвінки чи листи
на очікувань хвилях

Микола Соболь
2019.11.22 05:37
Тиха ніч запалила вогні,
Прилюлюкала води Дніпрові.
І так затишно стало мені
Край ріки у розкішній діброві.

Зрідка вітром гойдне очерет,
Заспівають листочки про літо…
Легковію, небесний поет,

Марґо Ґейко
2019.11.21 18:42
Земля садів – рокована земля.
Я йду по ній тісними манівцями,
Приречено зітхають свіжі ями,
Чи може це примарилось здаля.

Давно не турбували павука
У вензелі чавунної калитки,
Мені чортополох прилип до литки,

Галина Сливка
2019.11.21 17:05
Півподихом, півдумкою, півсловом,
Півкроком споловинивши сніги,
Північ свою за полудень готова
Віддати... Та немає півснаги...
Півдолею півморя-океану
Не надчерпнеш... То де ж тоді межа?
Зціли мене, пташину безталанну.
Поділена - сама собі чужа...

Олена Побийголод
2019.11.21 16:46
Володимир Висоцький. «Аліса»

Послухайте всі, як злий жереб морив
Папугу - грозу та пірата морів!

В лісах, де папая - найперший попас,
я ріс не на вбогій перловці;
мене, ще папужка, спіймав папуас

Сергій Губерначук
2019.11.21 16:31
Я перевдягся в чорного сича.
Сів уночі на дерево печалю.
Але ж така невпевнена печаль.
Я ще сміюсь – і в радості скучаю.

Від одинокості до смерті тільки крок.
Я це читав – але це ти писала.
Не я сміюсь – сміється мій порок
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)

 БАЙСТРЮКИ РУСІ-УКРАЇНИ

Коли в них запитують, хто вони за національністю, звідки родом – відповідь звучить одна: «Мы – русские, из России мы».
Що тут правильне, а що – неправильне?
Правильне перше: руські – значить, із Русі. Із якої Русі? А з Київської, бо іншої Русі ніколи й не було. Була велика слов’янська імперія Русь зі столицею в граді Києві. І всі прилеглі (як правило, підкорені силою) території теж називалися Руссю. Для повнішого означення вживалися слова-приставки: Русь власне Київська (метрополія), Русь Біла, Червона Русь, Підкарпатська, Новгородська тощо. Імперія Русь розлягалася від Тмутаракані на південних рубежах і до Кольського півострова на півночі, від Карпат аж до верхньої Волги на сході. Колонізація безмежних просторів тривала не одне століття – її здійснювали добровільні переселенці та втікачі з метрополії. Вони ж асимілювали місцеві племена чуді, мері, муроми, комі та ін. Часто асимілювалися й самі, перехоплюючи від аборигенів як мову, так і звичаї. Там, де колоністи осідали на довгий час, виникали постійні поселення, що згодом переростали в опорні пункти-міста. Так очевидно, з’явилися знані сьогодні Москва і Суздаль, Муром і Великий Устюг, Мезень і Ростов-Великий. Так само: Углич, Солігалич, Переяславль-Залєський, Володимир-на-Клязьмі, Галич, Нижній Новгород та десятки інших міст. У княжих уділах правили сини й онуки великокиївських князів. Поступово вони, стаючи більш заматерілими, відокремлювалися від метрополії та проголошували себе незалежними. Забували давні слов’янські звичаї, материнську мову, усе глибше закорінювалися в угро-фінське, а після підпадання під татаро-монгольске іго, і в тюркомовне середовище. Поступово витворювалася «інтернаціональна» мова, яку нині називають «великим и могучим русским языком». Ця мова, на відміну від руської (київської або староукраїнської) мови, була грубішою, прямолінійною та мало гнучкою. До пушкінських часів нею не можна було писати милозвучних поетичних текстів. Зверніть увагу на те, якими неоковирними були вірші (не поезії) Ломоносова і Сумарокова, Хераскова і Хемніцера (волох), Тредіаковського (українець) і Державіна (татарин). Відшліфували «московську» мову мурин Пушкін, шотландець Лермонтов, німці Тютчев і Фет. А до сьогоднішнього милого і благісного звучання довели все ті ж «немоскалі»: татари Аксаков і Тургенєв, українці Гоголь і Чехов, євреї та поляки (Бабель, Олеша, Паустовський, Симонов, Багрицький), німець Пільняк, чукча Ритхеу, абхаз Іскандер, казах Сулейменов, білоруси Рилєнков і Шкляревський… Та це буде в пізніші (або – новіші) часи, а поки що авантюристи з Русі Київської йшли і їхали все далі й далі на схід, до Уральського Каменя, через неосяжні простори тюркського Сибіру… Йшли Єрмаки Тимофійовичі (козак із нижнього Подоння), різні Єрофейовичі й Олексійовичі, Івановичі й Мартиновичі. Мечем і зеленим вином підкоряли «дикі народці», обзиваючи їх остяками і вогулами, черемисами і самоїдами, або й просто ясашними людьми, «людішками».
Київська Русь, як відомо, розпалася під могутнім натиском татаро-монгольскої (джурдженської) орди, а до того її могутність «підгризали» внутрішні князівські чвари та наскоки печенігів, половців і ногайців. Натомість далеко на північний схід від стольного Києва, у дрімучих лісах серед непрохідних боліт зароджувалася нова історична потуга: Московське князівство. Набравши сили, через немалу кров, воно підім’яло під себе сусідні Твер і Рязань, за тим «приєднало» Новгородську та Псковську республіки, підкорило Казанське й Астраханське ханства. Це державне утворення стало називатися Московією, його єдиного князя-узурпатора «вихрестили» на царя-самодержця. Якими були ці «самодержці», ми знаємо на прикладі Івана Лютого (справді-бо лютим та неймовірно жорстоким був цей припадочний цар!). Від часів Петра Романова (його називають Першим) верховного правителя Московії наречуть імператором, а вже той імператор власною волею прибере для своєї імперії невластиву їй, по суті чужу, прикрадену назву: Русь, Руссія, Рассєя. Так воно і величніше, і милозвучніше. А заодно з назвою Москва «приросла» не лише «зібраними» землями та різноплемінними «народцями-людішками», але й славетною колись багатовіковою історією. Чужою історією! Історією давніших і культурніших за «Расєю» державних і міждержавних утворень, таких, як та ж Київська Русь, а дещо пізніше, Велике князівство Литовське, як Казанське ханство на середній Волзі й Астраханське в пониззі великої ріки, як ханство Сибірське, кавказькі Чечня і Кабарда, Аварія і Карачай, Кримське ханство, Лівонія, Інгерманландія, Алтай, Тува, Саха-Якутія… Народ-збирач із дрімучих московських пущ умів збирати не лише гриби-ягоди, але й величезні території з численними та різноманітними племенами і народами «людішек», «інародців». Байстрюки Русі Київської, зажерливі та амбітні, «байстрючили» (денаціоналізували) чувашів і башкирів, удмуртів і мордвинів, сибірських татарів, хакасів, шорців, хантів і мансів, комі, перм’яків, саамів, іжорців, карелів, вепсів… Мова сили та пригноблення, гримуча суміш староукраїнської (київської), угро-фінської, тюркської, германської, литовської мов поступово утворювала отой «могучий і великій руській язик». Одночасно ж він ставав і «єдіним на всьом пространствє» – від Балтики до Аляски. Інші мови-язики штучно відтиналися, «ібо нє било, нєт і бить нє может» тієї ж, скажімо, української мови! Нашої з вами державної мови, панове брати і сестри українці!
Прямими (і то ж таки достойними!) нащадками байстрюків Київської Русі стали байстрюки Московії (Расєї): яничари всіх рас і національностей, малороси. Серед останніх – ті ж таки Кочубеї та Іскри, Самойловичі і Скоропадські, Петровські й Боженки, Пархоменки і Маланчуки. Не мають справжньої, кровної батьківщини та вистражданої серцем Батьківщини і сучасні «регіонали», «вітренківці», «медведчукісти-кравчукісти», «кучмісти-тіхоновєди» тощо. Але владу в Україні вони ще мають, і немалу, особливо в південно-східних областях, у зросійщених Харкові й Січеславі, Запоріжжі й Донецьку, у псевдоавтономному Криму, і вони впливають (негативно ж таки!) на наше українське, незалежно-державницьке життя. І допомагає цим «байстрюкам» мати-мачуха «всєх врємйон і народов», пихата, бундючна, зажерлива й брутальна, лицемірна й жорстока «царсько-імперська», більшовицько-шовіністська офіційна Москва. Якими помиями поливає російська преса Україну і Грузію, Прибалтику і Молдову! Як захищає вона сепаратистів Придністров’я, Абхазії і Південної Осетії! Як вона прагне повернути «заблудших інородцев» у лоно «Велікой і нєдєлімой Расєї-Московії»!
А депутати нашої Луганської обласної ради (та іже з ними) улесливо підгавкують: «Не било, нєт і бить нє может нікакого украйонського язика!»
То щоб вам язики всохли, «братани-сеструни»! Покайтесь, поки ще не зовсім пізно…


2006








  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-26 16:37:49
Переглядів сторінки твору 10
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.064 / 6.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.242 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Українські президенти і кандидати в президенти
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2019.11.02 21:43
Автор у цю хвилину відсутній