ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ПЛЮС-МІНУС
Ще в ранній юності, живучи то на архангельській Півночі, то в казахстанській Караганді, я найбільше дружив (від останньої цигарки й до останньої скоринки хліба) із німцями і казахами, татарами і румунами, вірменами і чеченцями. Із ними було і цікаво, і надійно, бо вони і любили, і ненавиділи щиро та відверто.
Щось подібне було і в армії, де я мав найближчих і найвірніших друзів не з числа найрідніших мені українців і не чужих для мене росіян (хоча й з ними мав добрі стосунки), а із середовища кавказців і середньоазіатів. Із приємністю згадую і донині грузина Отарі Діасамідзе, вірменина Шаліко Арасханяна, узбека Курбанова, таджика Ікрамова, татарина Халілусту… Через спілкування з ними я краще пізнавав світ і людей у цьому світі. А ще вони були добрими і щирими – ці «інородці». Чого часто бракувало братам-слов’янам.
Істинне поняття «інтернаціоналізму» найповніше розкрилося мені у Москві, де я навчався на Вищих літературних курсах. З України нас було восьмеро, ми постійно спілкувалися між собою рідною мовою, але особливої дружби між нами не було. І великої взаємовиручки – також. Одним словом, ми були не чужі, себто майже свої. І тільки.
Більш не чужими і більш майже своїми для мене згодом стали узбек Абдула Шеров і сибіряк, одружений з українкою, Володимир Балачан (Угрюмов), монгол Шаравин Суренжав і волзький татарин-вихрест Гарай Рахім (Григорій Родіонов), чуваш Теветкель (Микола Петровський) та кубанський козак Вадим Неподоба. Із ними я не лише кружляв горілку-вино, але і вів цікаві розмови про національні літератури, про той же інтернаціоналізм, але не з російськім обличчям, а справжній, планетарний. Багато в чому ми сходились. Бо ж, маючи спільні погляди на таку, неофіційну на той час, науку, як народознавство, ми були по суті національними патріотами, себто націоналістами в повному розумінні цього слова, і розмови наші на цю тему, звісно ж, були ворожими до радянського, «інтернаціонального», а по суті російсько-шовіністського ладу, і мали підлягати «ревізії» єдиної совєцької системи та жорсткому (жорстокому!) осуду. Виявилось, що казанські татари, хоча й зрусифіковані та вихрещені, були більшими націоналістами, аніж ми, свідомі українці, і їх можна було порівняти хіба що з нашими «бандерівцями» або литовськими «лісовими братами». Горді узбеки (тимуриди, як вони самі себе називали), запальні дагестанці й мовчкуваті прибалти, буряти, алтайці, чуваші, башкири, калмики не любили москвичів-русофілів, а сибіряки та монголи, чукчі й кубанці, балкарці й лезгини відверто (у тісній компанії, звісно) співчували тим, хто не любить «старших братів». Незалежні азербайджанці, грузини, кабардинці й черкеси, приїжджі зусюд панамці, араби та негри відверто зневажали «мєлкотравчатих», скупих і жадібних до чужого, дармового, вічно п’яних та неохайних у побуті «русаків». Не допускали їх у своє тісне коло, не пили з ними ні горілки, ні кави, ні чаю – бридилися, мабуть, і побоювалися «сексотства».
Одного разу в гуртожитку Літінституту виникла п’яна бійка: двоє «руських» побили якута й відняли в нього гроші. За одного якута всі «інтернаціоналісти-націоналісти» усіх рас і національностей добряче «провчили» (кулаками, звісно ж) усіх, кого, були, спіймали під гарячу руку, «старших братів». Ректорат на чолі з шовіністом Піменовим і проректором літкурсів Горбачовим, злякавшися широкого розголосу, зам’яли справу, спустивши її на гальмах. «Російських патріотів»-зачинщиків бійки перевели на заочне навчання, панамському комуністу Педро виголосили партійну догану без занесення до особової справи, якута відрахували з інституту, а за іншими «злісними порушниками інтернаціонально-дружбанського спокою» установили цілодобове стеження (на всяк про всяк) – аби «неповадно було» у подальшому…
Саме тоді я почав розуміти, чому в Українській Повстанській Армії були цілі підрозділи з татарів, грузинів, казахів і чеченців. Усіх їх об’єднувала велика нелюбов (а точніше, кровна ненависть) до імперської, московської Росії. Нині я не сумніваюсь у тому, що спільна нелюбов-ненависть об’єднає колись усіх підросійських «інородців-людішек», і вони дружно, гуртом-толокою повалять імперію-вавилон, і таким чином визволяться з московського ярма.
Алілуйя! І – амінь.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ПЛЮС-МІНУС
Ще в ранній юності, живучи то на архангельській Півночі, то в казахстанській Караганді, я найбільше дружив (від останньої цигарки й до останньої скоринки хліба) із німцями і казахами, татарами і румунами, вірменами і чеченцями. Із ними було і цікаво, і надійно, бо вони і любили, і ненавиділи щиро та відверто.
Щось подібне було і в армії, де я мав найближчих і найвірніших друзів не з числа найрідніших мені українців і не чужих для мене росіян (хоча й з ними мав добрі стосунки), а із середовища кавказців і середньоазіатів. Із приємністю згадую і донині грузина Отарі Діасамідзе, вірменина Шаліко Арасханяна, узбека Курбанова, таджика Ікрамова, татарина Халілусту… Через спілкування з ними я краще пізнавав світ і людей у цьому світі. А ще вони були добрими і щирими – ці «інородці». Чого часто бракувало братам-слов’янам.
Істинне поняття «інтернаціоналізму» найповніше розкрилося мені у Москві, де я навчався на Вищих літературних курсах. З України нас було восьмеро, ми постійно спілкувалися між собою рідною мовою, але особливої дружби між нами не було. І великої взаємовиручки – також. Одним словом, ми були не чужі, себто майже свої. І тільки.
Більш не чужими і більш майже своїми для мене згодом стали узбек Абдула Шеров і сибіряк, одружений з українкою, Володимир Балачан (Угрюмов), монгол Шаравин Суренжав і волзький татарин-вихрест Гарай Рахім (Григорій Родіонов), чуваш Теветкель (Микола Петровський) та кубанський козак Вадим Неподоба. Із ними я не лише кружляв горілку-вино, але і вів цікаві розмови про національні літератури, про той же інтернаціоналізм, але не з російськім обличчям, а справжній, планетарний. Багато в чому ми сходились. Бо ж, маючи спільні погляди на таку, неофіційну на той час, науку, як народознавство, ми були по суті національними патріотами, себто націоналістами в повному розумінні цього слова, і розмови наші на цю тему, звісно ж, були ворожими до радянського, «інтернаціонального», а по суті російсько-шовіністського ладу, і мали підлягати «ревізії» єдиної совєцької системи та жорсткому (жорстокому!) осуду. Виявилось, що казанські татари, хоча й зрусифіковані та вихрещені, були більшими націоналістами, аніж ми, свідомі українці, і їх можна було порівняти хіба що з нашими «бандерівцями» або литовськими «лісовими братами». Горді узбеки (тимуриди, як вони самі себе називали), запальні дагестанці й мовчкуваті прибалти, буряти, алтайці, чуваші, башкири, калмики не любили москвичів-русофілів, а сибіряки та монголи, чукчі й кубанці, балкарці й лезгини відверто (у тісній компанії, звісно) співчували тим, хто не любить «старших братів». Незалежні азербайджанці, грузини, кабардинці й черкеси, приїжджі зусюд панамці, араби та негри відверто зневажали «мєлкотравчатих», скупих і жадібних до чужого, дармового, вічно п’яних та неохайних у побуті «русаків». Не допускали їх у своє тісне коло, не пили з ними ні горілки, ні кави, ні чаю – бридилися, мабуть, і побоювалися «сексотства».
Одного разу в гуртожитку Літінституту виникла п’яна бійка: двоє «руських» побили якута й відняли в нього гроші. За одного якута всі «інтернаціоналісти-націоналісти» усіх рас і національностей добряче «провчили» (кулаками, звісно ж) усіх, кого, були, спіймали під гарячу руку, «старших братів». Ректорат на чолі з шовіністом Піменовим і проректором літкурсів Горбачовим, злякавшися широкого розголосу, зам’яли справу, спустивши її на гальмах. «Російських патріотів»-зачинщиків бійки перевели на заочне навчання, панамському комуністу Педро виголосили партійну догану без занесення до особової справи, якута відрахували з інституту, а за іншими «злісними порушниками інтернаціонально-дружбанського спокою» установили цілодобове стеження (на всяк про всяк) – аби «неповадно було» у подальшому…
Саме тоді я почав розуміти, чому в Українській Повстанській Армії були цілі підрозділи з татарів, грузинів, казахів і чеченців. Усіх їх об’єднувала велика нелюбов (а точніше, кровна ненависть) до імперської, московської Росії. Нині я не сумніваюсь у тому, що спільна нелюбов-ненависть об’єднає колись усіх підросійських «інородців-людішек», і вони дружно, гуртом-толокою повалять імперію-вавилон, і таким чином визволяться з московського ярма.
Алілуйя! І – амінь.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію