ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2024.04.23 09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б

Володимир Каразуб
2024.04.23 09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.

Ілахім Поет
2024.04.23 07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад

Віктор Кучерук
2024.04.23 04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.

Хельґі Йогансен
2024.04.22 21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.

У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими

Іван Потьомкін
2024.04.22 10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк

Олександр Сушко
2024.04.22 08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак

Леся Горова
2024.04.22 08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав

Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,

Ілахім Поет
2024.04.22 07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.

- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг

Козак Дума
2024.04.22 07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.


Віктор Кучерук
2024.04.22 05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.

Артур Курдіновський
2024.04.21 22:16
МАГІСТРАЛ

Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?

Мелодія, пригнічена журбою

Микола Дудар
2024.04.21 21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…

Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,

Ілахім Поет
2024.04.21 21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.

Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір

Євген Федчук
2024.04.21 14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял

Ігор Шоха
2024.04.21 11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Саша Серга
2022.02.01

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)

 ВСЕ ТА Ж ГАРБА З ТОГО Ж ГОРБА

Ні сну, ні спочинку не знають «батьки» й «матері» нації – щиро страждають: як там дорогесенький і ріднесенький народ перебивається з хліба на воду, як виживає в цій «архікризовій» ситуації та як забезпечує майбутнє роду-родини, усенької України?!
Страждають невимовно-велемовно, та гребуть під себе побільшенько, заковтують поглибшенько – їм також необхідно виживати, аби ще більше страждати, сердечно переймаючись долею нації. Бо не дай Бог не виживуть, схуднуть до скіпочки-соломинки, до билинки-пилинки втратяться – хто ж тоді прижаліє-приголубить недонянчений до повної самодержавності рід-народ?!
Щонайбільший батько – Янукович: із лиця хоч воду пий, слово його без вогню гріє, рука так і посіває добро і щастя: їж-пий, радуйся во Христі й під хрестом, любий роде-народе!
А хрещені батько-мати – Ахметов і Богатирьова: архітурботливі неолігархи, сонцеусміхнені благодійники-заспокійники! Уже сьогодні на п’єдестали й вівтарі просяться, та щоб у кожному регіоні, у місті захланному й селі задрипанім стояти, сонцем-місяцем сяяти будь-якої години-часини…
А під найбільшим батьком, нижче хрещених батька-матері – десятки, сотні й тисячі (вони ж розплоджуються, немов ті трутні!) батьків-матерів менших-дрібніших, ближчих-рідніших. Із батіжком ув одній руці, із пряником – у другій. Янголи і янголятка, херувими і херувимчики. Янголино так ощасливлюють капосних єдинокровних і єдиноутробних матірним піклуванням, образно так «нахєр» посилають неслухняних. Мимоволі ощасливлюєшся та охочіше виживаєш во славу батьківства-материнства.
Я поїздив, був, містечками захланними та селами задрипаними – наслухався музики небесної: «Януковича хочемо у ще більші батьки! Він жисть нам дасть, а не те що…».
Так дає ж уже «жисть» прем’єр Віктор Федорович – користуйтеся усіма благами, любі піддані «регіонів»! Найдорожчим газом від «старшого брата», найвищими цінами на вирощений вами хліб, і м'ясо, і молоко, і масло… На цибулю-бараболю, на капусту і квасолю… Їжте-пийте, поклони бийте. Усе йому ж, батькові сталево-стійкому, сталіноподібному.
А вітчима – ще дужче не любіть, ще озлобленіше лайте його по задвірках своєї «щасливої» долі! А мачуху проклинайте і «мочіть» скрізь, де можна й неможна, де треба й не треба! І не соромтеся називати їх поіменно на всіх майданах і пустирях: нехай знає увесь білий, чорний і жовтий світ, що найлютіші вороги прогресу і демократії – це ті, хто найбільше прагне прогресу і демократії в регресно-недемократичній вотчині з карикатурною назвою – «Регіон»! Бо хіба ж можна чекати добра й ситості, другої державної мови і подвійного громадянства від «американського бандерівця» та «газовибухової принцеси»?! Якщо перший – просто не той Віктор, якого хоче баба Настя з хутора Шишкового, то друга – справжня тобі «юла» (себто, дзиґа по-нашому, бандерівському), як образно вирекла все та ж оригінально-регіональна баба Настя із найзадрипанішого хутора найзахланнішого регіончика великої наддержави Регіонії.
– «Неправильний» Віктор і «дзигиста» Юля продають нас, непродажних, з усіма потрохами (замість мізків!) Євроамериці, а ми цього дуже не хочемо, бо хочемо добровільно передатися в рідну Азію! – ось основний зміст полум’яної агітації баби Насті, яка купається в забур’янілому хуторянсько-регіональному «щасті» свого Шишкового, яке вигибає від «помаранчевої пошесті» за кілька кеме від загумінкового містечка Щастя, яке з потрохами (бо де ж ті мізки?) заковтнув найбільший «хрещений неолігарх», який…
Справді великий учений, відомий цілому світові, мій справжній кумир і старший мій товариш по духу академік Ситник (даруйте, дорогий Костянтине Меркурійовичу, за таку «нахабну фамільярність»!), слухаючи свою землячку бабу Настю (а може, й не Настю, може, й Варвару або Оришку), спостерігаючи свою забур’янілу малу батьківщину, ледве стримував емоції. А воно б і кумирові годилося сплакнути над «регіональною» долею «агітаторки» Насті, чи Варвари, чи Оришки… Стримався Великий Громадянин, хіба що хворому (після тяжкої і складної операції) серцю стало ще болячіше й тривожніше.
Їдьте, Костянтине Меркурійовичу, до столиці, постукайте в дубові двері президентського кабінету, розкажіть дезорієнтованому, і все ж іще «нашому» Віктору Андрійовичу всю голу-голісіньку правду про луганську «регіонію» – може, почує, і, може, повірить, і, може, задумається, і, може, щось придумає…
Нас, громадян суверенної держави Україна, аборигенів придінцевого краю, недонищених за віки патріотів рідної землі, недобитих носіїв прабатьківської мови н е о б х і д н о терміново рятувати від самочинства й нахабства новоявлених «батьків-матерів-хрещених нації»! Ми вже не у внутрішній діаспорі, як це було за радянської влади, не в провінційному гетто для аборигенів-автохтонів, як це було рік-два тому… Ми – у регіональному концентраційному таборі, де нас планомірно й цілеспрямовано знищуватимуть поодинці, групками і партійками. У нас уже відбирають мову (а вона ж державна – за Конституцією, принаймні!); а завтра нам повідтинають наші природні язики й натомість пришиють московські…
Воно, може, й краще буде – без язика? Бо, як мудро сказано: «Язик мій – ворог мій». А навіщо ворожитися – собі ж на біду?! Мовчи собі смирненько, сопи у дві дірочки. Що толку від розмов-сперечок з «регіоналами»?! Вони тебе все одно не чують, бо дано їм чути лише самих себе. Бо їхня правда – це заперечення вашої, моєї правди. Правди як такої взагалі! Вони «пришиють» тобі те, чого ти й не говорив, про що навіть і не думав. І доведуть (бо повсюди сидять їхні прихильники і прибічники), що ти, що я, що ми (їхні антиподи) – вороги народу. Хіба такого не було в нашій історії?! Хіба ж перевелися «правдолюби»?!
…Все та ж скрипуча гарба котиться все із того ж «високого горба». Бійся, моя доле, потрапити під її душедробильні колеса!


14.09.2006






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-26 16:40:11
Переглядів сторінки твору 342
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2024.04.22 17:57
Автор у цю хвилину відсутній