ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олександр Сушко
2019.12.06 06:47
На світ стовбурчить гребня півень,
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.

Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж

Уляна Світанко
2019.12.04 13:12
У Всесвіті до ніжності горнуся,
Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
Й назустріч стрімголов поки все спить.

Надихатись сповна і розчинитись
У безвісті жаданій - на плечі,
Плекати потихеньку серця нИтки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тамара Швець (1953) / Проза

 «Чудо на ім'я Белла»...
«Чудо по имени Белла»: почему Ахмадулину обвиняли в манерности, а ее стихи – в пошлости
10 апреля исполняется 81 лет со дня рождения поэта Беллы Ахмадулиной. Когда в 2010 г. ее не стало, писатель Андрей Битов отметил, что она родилась через сто лет после смерти Александра Пушкина и ушла из жизни через сто лет после смерти Льва Толстого. Ее исключительность проявлялась во всем – и в экзотическом имени, и во внешности «райской птицы», и в манере читать стихи, и в изысканной метафоричности поэтического языка. Она была настолько «нездешней», особенно на фоне советской реальности 1960-х гг., что Павел Антокольский назвал ее «чудом по имени Белла».
На самом деле ее звали Изабелла. Ее мать увлекалась испанской культурой, и бабушке показалось, что имя «Изабелла» звучит по-испански и подходит внучке. Изабелла Ахатовна родилась в 1937 г. в интеллигентной семье – ее отец был заместителем министра, а мать работала переводчицей в КГБ. От родителей она получила экзотическое сочетание кровей: ее предки по отцовской линии были татарами, а по материнской – обрусевшими итальянцами. Позже она сократила свое имя и стала называть себя Беллой.
Ее родители настояли на том, чтобы она поступала на факультет журналистики, но Белла провалила экзамены – не смогла рассказать о газете «Парвда», так как никогда ее читала. Она поступила в Литературный институт, правда, вскоре ее оттуда отчислили – из-за того, что выступила в поддержку опального Бориса Пастернака. Позже ее восстановили и в 1960 г. Ахмадулина окончила институт.
Она писала стихи с детства, а ее первый сборник вышел в 1962 г. Ахмадулина всегда называла себя поэтом и не любила слова «поэтесса». Критика часто обвиняла ее в излишней манерности и выспренности, а стихи называла неактуальными, упадническими и пошлыми – ведь она не писала «на злобу дня» и в отличие от других поэтов-шестидесятников не поднимала в стихах общественно значимые темы.
Белла обладала какой-то необъяснимой и безусловной властью над мужчинами. В нее влюблялись через 5 минут после знакомства. Вдова Булата Окуджавы Ольга Арцимович вспоминает: «Она была очень хороша. Красотка с рыжей челкой в зеленом платье «с огурцами» на фоне деревянных панелей Дома литераторов смотрелась очень эффектно. При этом она всегда жила не суетной, не материальной жизнью». А вдова Андрея Вознесенского Зоя Богуславская называла ее «абсолютно нездешней, неземной женщиной» и признавалась: «Хотя могла и загулять, могла быть вдрабадан, могла вывалиться из реальности. И все равно – «честнее и чище Беатриче». Она была исключительно привлекательна. Вокруг – всегда толпа обожателей. При этом в ней никакой элитарности, кроме царственного таланта. Ахмадулина была музой для всех поэтов».
Писатель Виктор Ерофеев признавался, что в юности тоже был в нее влюблен и говорил о ней: «Ахмадулина чертовски, бесовски умна. И одиночества в ней много накопилось, именно по причине ума. Еще Белла абсолютно многожильная. Все татаро-монгольское иго в ней соединилось в смысле энергии. Она писала и ночью, и выпив… В ней все было – и секс, и пьянство, и харизма, и высокий подбородок».
Она выходила замуж четыре раза, и все мужья ее боготворили. Евгений Евтушенко влюбился сначала в ее стихи, а потом уже и в их совсем юного автора. Он называл ее «случайно залетевшей к нам райской птицей», из ревности скармливал подаренные ей букеты соседской козе, но и после бурных объяснений и даже после расставания он признавался: «Когда вижу ее, мне хочется плакать». Писатель Юрий Нагибин, второй муж Ахмадулиной, позже писал о ней как о полубезумной, порочной, вечно пьяной, но бесконечно любимой женщине. В 37 лет она снова вышла замуж и родила дочь от 21-летнего сценариста Эльдара Кулиева. Четвертый муж, художник и сценограф Борис Мессерер оставил ради нее жену и сына, с ним Ахмадулина прожила более 30 лет.
Стихи Беллы Ахмадулиной часто звучали в художественных фильмах, например, в «Иронии судьбы»: «По улице моей который год…» - бередящее душу стихотворение о быстротечном времени
Источник: https://kulturologia.ru/blogs
Перевела на украинский язык 26.02.19 8.59

«Чудо на ім'я Белла»: чому Ахмадуліну звинувачували в манірності, а її вірші - в вульгарності
10 квітня виповнюється 81 рік з дня народження поета Белли Ахмадуліної. Коли в 2010 р вона померла, письменник Андрій Бітов зазначив, що вона народилася через сто років після смерті Олександра Пушкіна і пішла з життя через сто років після смерті Льва Толстого. Її винятковість виявлялася в усьому - і в екзотичному імені, і в зовнішності «райського птаха», і в манері читати вірші, і у вишуканій метафоричності поетичної мови. Вона була настільки «нетутешньою», особливо на тлі радянської реальності 1960-х рр., Що Павло Антокольський назвав її «чудом на ім'я Белла».
Насправді її звали Ізабелла. Її мати захоплювалася іспанською культурою, і бабусі здалося, що ім'я «Ізабелла» звучить по-іспанськи і підходить внучці. Ізабелла Ахатовна народилася в 1937 р в інтелігентній родині - її батько був заступником міністра, а мати працювала перекладачкою в КДБ. Від батьків вона отримала екзотичне поєднання кровей: її предки по батьківській лінії були татарами, а по материнській - обрусевшими італійцями. Пізніше вона скоротила своє ім'я і стала називати себе Белою.
Її батьки наполягли на тому, щоб вона поступила на факультет журналістики, але Белла провалила іспити - не змогла розповісти про газету «Парвда», так як ніколи її читала. Вона поступила в Літературний інститут, правда, незабаром її звідти відрахували - через те, що виступила на підтримку опального Бориса Пастернака. Пізніше її відновили і в 1960 р Ахмадуліна закінчила інститут.
Вона писала вірші з дитинства, а її перша збірка вийшла в 1962 р Ахмадуліна завжди називала себе поетом і не любила слова «поетеса». Критика часто звинувачувала її в зайвій манірності і пишномовності, а вірші називала неактуальними, упадницькими і вульгарними - адже вона не писала «на злобу дня» і на відміну від інших поетів-шістдесятників не піднімала в віршах суспільно значущі теми.
Белла мала якусь незрозумілу і безумовну владу над чоловіками. У неї закохувалися через 5 хвилин після знайомства. Вдова Булата Окуджави Ольга Арцимович згадує: «Вона була дуже хороша. Красуня з рудим чубчиком в зеленій сукні «з огірками» на тлі дерев'яних панелів Будинку літераторів виглядала дуже ефектно. При цьому вона завжди жила НЕ марним, не матеріальним життям ». А вдова Андрія Вознесенського Зоя Богуславська називала її «абсолютно нетутешньою, неземною жінкою» і зізнавалася: «Хоча могла і загуляти, могла бути вдрабадан, могла випасти з реальності. І все одно - «чесніше і чистіше Беатріче». Вона була виключно приваблива. Навколо - завжди натовп залицяльників. При цьому в ній ніякої елітарності, крім царственого таланту. Ахмадуліна була музою для всіх поетів ».
Письменник Віктор Єрофєєв зізнавався, що в юності теж був у неї закоханий і говорив про неї: «Ахмадуліна біса, диявольськи розумна. І самотності в ній багато накопичилося, саме через розум. Ще Белла абсолютно багатожильна. Все татаро-монгольське іго в ній поєдналося в сенсі енергії. Вона писала і вночі, і випивши ... У ній все було - і секс, і пияцтво, і харизма, і високе підборіддя ».
Вона виходила заміж чотири рази, і всі ті люди її обожнювали. Євген Євтушенко закохався спочатку в її вірші, а потім вже і в їх зовсім юного автора. Він називав її «випадково залетіла до нас райським птахом», з ревнощів згодовував подаровані їй букети сусідської козі, а й після бурхливих пояснень і навіть після розставання він зізнавався: «Коли бачу її, мені хочеться плакати». Письменник Юрій Нагібін, другий чоловік Ахмадуліної, пізніше писав про неї як про напівбожевільного, порочної, вічно п'яною, але нескінченно коханій жінці. У 37 років вона знову вийшла заміж і народила дочку від 21-річного сценариста Ельдара Кулієва. Четвертий чоловік, художник і сценограф Борис Мессерер залишив заради неї дружину і сина, з ним Ахмадуліна прожила більше 30 років.
Вірші Белли Ахмадуліної часто звучали в художніх фільмах, наприклад, в «Іронії долі»: «По вулиці моєї який рік ...» - бентежачий душу вірш про швидкоплинність часу
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs
Переклала на українську мову 26.02.19 8.59








Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-11-11 08:24:08
Переглядів сторінки твору 15
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.004 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2019.11.14 16:42
Автор у цю хвилину відсутній