ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
16:47
Минуле вже не повернути
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріхи та
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріхи та
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Апокаліпсис
Дорогі мої друзі! Скажіть чесно: ви любите, коли вам брешуть прямо в очі? Мабуть, ні. І я також цього не люблю. Особливо в такій тонкій справі, як релігія.
Відкриваємо Вікіпедію і читаємо:
Апокаліпсис написано Іоаном Богословом на острові Патмос після видіння на засланні в 90-ті роки першого століття (ряд учених відносять книгу до року 69). Провіщаючи кінець світу, друге пришестя Христа та тисячолітнє Царство Боже після Страшного Суду, Апокаліпсис містить у собі таємниче зображення майбутньої долі Церкви Христової та всього світу і це єдина книга зі всього Нового Заповіту, — яку, разом з пророчими книгами Старого Заповіту, — можна за жанром повністю віднести до так званої «пророчої літератури».
А чи так воно насправді?
Прочитав і я уважно цей твір і знайшов ось таке місце:
«Але є у тебе заслуга в тому, що ти ненавидиш справи миколаїтів, яких ненавиджу і я» (2.6.), «Таким чином, у тебе є прихильники вчення миколаїтів, яке ненавиджу і я» (2.15.).
Що ж, давайте дізнаємося – хто такі миколаїти.
Дійшли до нас так звані «Документи Нікейського собору» визнані підробленими. Тому спиратися на них не можна. Однак у «Житіях святих» і в інших візантійських джерелах містяться свідоцтва великого розбрату, який виник між єпископами на цьому першому зібранні. Як стверджує Іван Студійський «Божественними ревнощами Микола, як другий Ілія, розпалився, посеред собору наважився Арія не тільки словом, а й ділом осоромити, вдаривши його в щоку. Чого заради святі отці обурилися, і за цю зухвалу справу забрали у нього «архієрейські відзнаки». «Житія святих» Грудень).
Миколаїти (від імені Миколи Мірлікійського, відомого нині як Микола Чудотворець, що в перекладі з арамейської означає – фокусник, обманщик) та аріани (від імені пресвітера Арія) – дві найчисельніші фракції, які боролися за переважання та владу всередині християнських громад Візантії четвертого століття. Розбіжність між фракціями носила принциповий характер. Аріани вважали Ісуса людиною, миколаїти проголосили Ісуса єдиносущним з Богом і виробляли богословську концепцію, яка згодом лягла в основу Євангелій, написаних у 5-му столітті. Переважаючого впливу в столиці миколаїтам вдалося досягнути після усунення з поста верховного єпископа патріарха аріанина Несторія.
Але була ще одна християнська фракція – орігенітів, від імені філософа і богослова Орігена. Вельми впливова. Саме до неї примикав автор Апокаліпсису (хоча церква стверджує, що він був одним з апостолів Христа і жив у першому столітті нашої ери, а не в четвертому).
Жив Оріген у першій половині третього століття в Александрії, коли християни ще піддавалися гонінням. Приєднавшись до них він дотримувався поглядів неоплатоніків, утворив при громаді школу, де поряд з біблійними справами викладалися астрономія, філософія, логіка, геометрія. Орігеніти висували дуже високі вимоги щодо рівня освіти, тому з часом вони стали церковною елітою. За це і миколаїти, і аріани їх люто ненавиділи.
Уже одна згадка в Апокаліпсисі про різку фракційну боротьбу християн, яка доходила до ненависті, відносить цей текст до 4-го століття нашої ери. Оскільки ж прямо вказані миколаїти, то можна стверджувати: Апокаліпсис створено не раніше 20-х-30-х років четвертого століття.
Теологи, які займалися християнською хронографією, розуміли, що «миколаїти» - явний анахронізм, що зміщує дату написання твору істотно вгору. Тому вони стали стверджувати, що в Апокаліпсисі говориться про якихось нікому досі не відомих миколаїтів 1-го століття. І хто з істориків у це повірить? Ніхто. А звичайні віряни?
Ну, що ж, аргументи, засновані на довільних припущеннях спростувати неможливо. Тому давайте звернемося до ще одного хронологічного факту, про який повідомляє автор:
«Я був у дусі в ДЕНЬ НЕДІЛЬНИЙ».(1.10.).
Що це за день такий?
До реформи першої чверті 4-го століття здійснених імператором Костянтином 1, такого дня не було. У 1-3-му століттях існувала робоча восьмиденка, запозичена в етрусків. Вона позначалася вісьмома буквами латинського алфавіту. Восьмий день вважався базарним. Астрологам же була відома астрономічна семиденка, яку ввели ще в глибокій давнині на Сході.
Лише в четвертому столітті астрономічну семиденку ввели в якості цивільного тижня. 321 року Костянтин видав рескрипт, згідно з яким міські чиновники та ремісники «в шанований день Сонця» зобов’язані відпочивати «Кодекс Юстиніана (Ш.12.2.). Пізніше семиденний день узаконили і для хліборобів.
Християнські єпископи на Нікейському соборі (325 р.н.е) наполягли на введенні дня Господнього, в якості вихідного дня для своєї пастви. Тоді ж, у четвертому столітті, введений для християн день Господній виявився зміщеним на один день щодо юдаїстської суботи. А чому?
А тому що, язичник імператор Костянтин вважав себе богом і Господом, та й носив обидва звання офіційно. Нехристиянська більшість імперії теж не працювала в «день Господа Костянтина», який збігався з раніше введеним імператорським указом днем відпочинку (днем Сонця).
Тому аби не гнівити владоможця єпископи на Нікейському соборі і пересунули вихідний день з суботи на неділю. Аби і вовки були ситими, і вівці цілими. Ловко? Авжеж! Тільки не дивуйтеся, шановні віряни, що від таких викрутасів юдеї плюються і кажуть, що християни на догоду власним меркантильним цілям перекрутили божі правила.
Гаразд, давайте проглянемо як написано в російському Апокаліпсисі цей термін: «день сонця» чи «день Господній»?
«День Господній». В українському також. Можливо неправильно переклали? Дивимося грецький варіант Апокаліпсису. І тут написано - «день Господній».
Отже, дату написання Апокаліпсису не можна опустити нижче четвертого століття нашої ери.
Якби в 1-му столітті нашої ери «представником раннього християнства з євреїв» був складений Апокаліпсис, то він написав би, що був у дусі не в день Господній, а в перший день після суботи. Виходячи з вавилонського рахунку днів тижня, так писали і християни, і юдеї аж до часу правління Костянтина.
З 22-х глав Апокаліпсису перші три психологічні, насичені сильними емоціями, містять багатосторонні характеристики кожної людини, до якої вони звернені, і викладені настільки наполегливо, що не залишають сумнівів і в оцінці характеру їхнього автора. А далі, протягом 19-ти глав, що становить переважну частину тексту, починається те, що Лев Толстой назвав «маячнею Апокаліпсису», а Микола Морозов визнав астральними алегоріями – і розшифрував. Розшифрував настільки точно, що навіть ім’я цього науковця всі поводирі християнських спільнот намагаються стерти з людської пам’яті. Спробуйте знайти його книги і прочитати. Блискучий астроном і науковець з математичною точністю обрахував і дати написання всіх частин Євангелій, і дати описуваних у них подій. І вказав на навмисні підробки, фальсифікації та перекручені тлумачення тих чи інших шматків релігійних текстів. Якби він жив у часи інквізиції – його б спалили на вогнищі та піддали анафемі.
І ще одне. Біблеїсти та деякі історики вважають, що автор апокаліпсису, закінчивши третю главу, зображує далі сюрреалістичні картини з метою настрашити тих, до кого звертається. Але пророк Іван сюрреалістом аж ніяк не був. Він, будучи грамотним астрономом, виконав літературним методом розрізання небесного склепіння тільки тому, що для словесного зображення зірок іншого способу немає. Ось тому «сюрреалістична» частина Одкровення займає 19 глав, а ділова – тільки 3. Це вимушені довготи літературного майстра.
Є ще багато інших прямих і непрямих вказівок на дату написання цього твору. Тут вказані основні. І вельми прикро, що люди сприймають на віру все, що говорять попи. Відсутність бажання вчити історію, вчити мови робить з нас людей, якими можна легко маніпулювати.
Я не маю на меті підривати стремління людей вірити у Бога. Я намагаюся показати, як у власних меркантильних цілях, аби створити видимість правди, підтасовують факти. Ще й у такій тонкій справі як релігія.
За матеріалами книги Ігора Мельниченка «Коли і скільки заплатили Юді Іскаріоту». І трохи від дяді Саші.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Апокаліпсис
Дорогі мої друзі! Скажіть чесно: ви любите, коли вам брешуть прямо в очі? Мабуть, ні. І я також цього не люблю. Особливо в такій тонкій справі, як релігія.
Відкриваємо Вікіпедію і читаємо:
Апокаліпсис написано Іоаном Богословом на острові Патмос після видіння на засланні в 90-ті роки першого століття (ряд учених відносять книгу до року 69). Провіщаючи кінець світу, друге пришестя Христа та тисячолітнє Царство Боже після Страшного Суду, Апокаліпсис містить у собі таємниче зображення майбутньої долі Церкви Христової та всього світу і це єдина книга зі всього Нового Заповіту, — яку, разом з пророчими книгами Старого Заповіту, — можна за жанром повністю віднести до так званої «пророчої літератури».
А чи так воно насправді?
Прочитав і я уважно цей твір і знайшов ось таке місце:
«Але є у тебе заслуга в тому, що ти ненавидиш справи миколаїтів, яких ненавиджу і я» (2.6.), «Таким чином, у тебе є прихильники вчення миколаїтів, яке ненавиджу і я» (2.15.).
Що ж, давайте дізнаємося – хто такі миколаїти.
Дійшли до нас так звані «Документи Нікейського собору» визнані підробленими. Тому спиратися на них не можна. Однак у «Житіях святих» і в інших візантійських джерелах містяться свідоцтва великого розбрату, який виник між єпископами на цьому першому зібранні. Як стверджує Іван Студійський «Божественними ревнощами Микола, як другий Ілія, розпалився, посеред собору наважився Арія не тільки словом, а й ділом осоромити, вдаривши його в щоку. Чого заради святі отці обурилися, і за цю зухвалу справу забрали у нього «архієрейські відзнаки». «Житія святих» Грудень).
Миколаїти (від імені Миколи Мірлікійського, відомого нині як Микола Чудотворець, що в перекладі з арамейської означає – фокусник, обманщик) та аріани (від імені пресвітера Арія) – дві найчисельніші фракції, які боролися за переважання та владу всередині християнських громад Візантії четвертого століття. Розбіжність між фракціями носила принциповий характер. Аріани вважали Ісуса людиною, миколаїти проголосили Ісуса єдиносущним з Богом і виробляли богословську концепцію, яка згодом лягла в основу Євангелій, написаних у 5-му столітті. Переважаючого впливу в столиці миколаїтам вдалося досягнути після усунення з поста верховного єпископа патріарха аріанина Несторія.
Але була ще одна християнська фракція – орігенітів, від імені філософа і богослова Орігена. Вельми впливова. Саме до неї примикав автор Апокаліпсису (хоча церква стверджує, що він був одним з апостолів Христа і жив у першому столітті нашої ери, а не в четвертому).
Жив Оріген у першій половині третього століття в Александрії, коли християни ще піддавалися гонінням. Приєднавшись до них він дотримувався поглядів неоплатоніків, утворив при громаді школу, де поряд з біблійними справами викладалися астрономія, філософія, логіка, геометрія. Орігеніти висували дуже високі вимоги щодо рівня освіти, тому з часом вони стали церковною елітою. За це і миколаїти, і аріани їх люто ненавиділи.
Уже одна згадка в Апокаліпсисі про різку фракційну боротьбу християн, яка доходила до ненависті, відносить цей текст до 4-го століття нашої ери. Оскільки ж прямо вказані миколаїти, то можна стверджувати: Апокаліпсис створено не раніше 20-х-30-х років четвертого століття.
Теологи, які займалися християнською хронографією, розуміли, що «миколаїти» - явний анахронізм, що зміщує дату написання твору істотно вгору. Тому вони стали стверджувати, що в Апокаліпсисі говориться про якихось нікому досі не відомих миколаїтів 1-го століття. І хто з істориків у це повірить? Ніхто. А звичайні віряни?
Ну, що ж, аргументи, засновані на довільних припущеннях спростувати неможливо. Тому давайте звернемося до ще одного хронологічного факту, про який повідомляє автор:
«Я був у дусі в ДЕНЬ НЕДІЛЬНИЙ».(1.10.).
Що це за день такий?
До реформи першої чверті 4-го століття здійснених імператором Костянтином 1, такого дня не було. У 1-3-му століттях існувала робоча восьмиденка, запозичена в етрусків. Вона позначалася вісьмома буквами латинського алфавіту. Восьмий день вважався базарним. Астрологам же була відома астрономічна семиденка, яку ввели ще в глибокій давнині на Сході.
Лише в четвертому столітті астрономічну семиденку ввели в якості цивільного тижня. 321 року Костянтин видав рескрипт, згідно з яким міські чиновники та ремісники «в шанований день Сонця» зобов’язані відпочивати «Кодекс Юстиніана (Ш.12.2.). Пізніше семиденний день узаконили і для хліборобів.
Християнські єпископи на Нікейському соборі (325 р.н.е) наполягли на введенні дня Господнього, в якості вихідного дня для своєї пастви. Тоді ж, у четвертому столітті, введений для християн день Господній виявився зміщеним на один день щодо юдаїстської суботи. А чому?
А тому що, язичник імператор Костянтин вважав себе богом і Господом, та й носив обидва звання офіційно. Нехристиянська більшість імперії теж не працювала в «день Господа Костянтина», який збігався з раніше введеним імператорським указом днем відпочинку (днем Сонця).
Тому аби не гнівити владоможця єпископи на Нікейському соборі і пересунули вихідний день з суботи на неділю. Аби і вовки були ситими, і вівці цілими. Ловко? Авжеж! Тільки не дивуйтеся, шановні віряни, що від таких викрутасів юдеї плюються і кажуть, що християни на догоду власним меркантильним цілям перекрутили божі правила.
Гаразд, давайте проглянемо як написано в російському Апокаліпсисі цей термін: «день сонця» чи «день Господній»?
«День Господній». В українському також. Можливо неправильно переклали? Дивимося грецький варіант Апокаліпсису. І тут написано - «день Господній».
Отже, дату написання Апокаліпсису не можна опустити нижче четвертого століття нашої ери.
Якби в 1-му столітті нашої ери «представником раннього християнства з євреїв» був складений Апокаліпсис, то він написав би, що був у дусі не в день Господній, а в перший день після суботи. Виходячи з вавилонського рахунку днів тижня, так писали і християни, і юдеї аж до часу правління Костянтина.
З 22-х глав Апокаліпсису перші три психологічні, насичені сильними емоціями, містять багатосторонні характеристики кожної людини, до якої вони звернені, і викладені настільки наполегливо, що не залишають сумнівів і в оцінці характеру їхнього автора. А далі, протягом 19-ти глав, що становить переважну частину тексту, починається те, що Лев Толстой назвав «маячнею Апокаліпсису», а Микола Морозов визнав астральними алегоріями – і розшифрував. Розшифрував настільки точно, що навіть ім’я цього науковця всі поводирі християнських спільнот намагаються стерти з людської пам’яті. Спробуйте знайти його книги і прочитати. Блискучий астроном і науковець з математичною точністю обрахував і дати написання всіх частин Євангелій, і дати описуваних у них подій. І вказав на навмисні підробки, фальсифікації та перекручені тлумачення тих чи інших шматків релігійних текстів. Якби він жив у часи інквізиції – його б спалили на вогнищі та піддали анафемі.
І ще одне. Біблеїсти та деякі історики вважають, що автор апокаліпсису, закінчивши третю главу, зображує далі сюрреалістичні картини з метою настрашити тих, до кого звертається. Але пророк Іван сюрреалістом аж ніяк не був. Він, будучи грамотним астрономом, виконав літературним методом розрізання небесного склепіння тільки тому, що для словесного зображення зірок іншого способу немає. Ось тому «сюрреалістична» частина Одкровення займає 19 глав, а ділова – тільки 3. Це вимушені довготи літературного майстра.
Є ще багато інших прямих і непрямих вказівок на дату написання цього твору. Тут вказані основні. І вельми прикро, що люди сприймають на віру все, що говорять попи. Відсутність бажання вчити історію, вчити мови робить з нас людей, якими можна легко маніпулювати.
Я не маю на меті підривати стремління людей вірити у Бога. Я намагаюся показати, як у власних меркантильних цілях, аби створити видимість правди, підтасовують факти. Ще й у такій тонкій справі як релігія.
За матеріалами книги Ігора Мельниченка «Коли і скільки заплатили Юді Іскаріоту». І трохи від дяді Саші.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію